Рішення

від 16.07.2018 по справі 927/411/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

16 липня 2018 року м. Чернігів

Господарським судом Чернігівської області у складі судді Оленич Т. Г.

за участю секретаря судового засідання Хіловської І. Д.

розглянуто у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження справу №927/411/18

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Остфілд», вул. Машинобудівників, 1, м. Суми, 40020

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронос-МК», вул. В.Василевської, 9А, м. Чернігів, 14007

про стягнення 72796грн.72коп.

у відсутності сторін, які в судове засідання не з'явились.

В судовому засіданні 16.07.2018 на підставі ч.1, 4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України підписано скорочене рішення.

Позивачем подано позов про стягнення з відповідача 57723грн.00коп. боргу, 8292грн.85коп. пені, нарахованої за період з 25.09.2017 по 25.03.2018, 1129грн.00коп. 3% річних, нарахованих за період з 25.09.2017 по 21.05.2018, 5651грн.87коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з вересня 2017 року по травень 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору купівлі-продажу товару №200717-2 від 20.07.2017 та специфікації до цього договору №2 від 15.09.2017 по видатковій накладній №69 від 22.09.2017 позивачем передано відповідачу товар – льон, загальною вартістю 105732грн.00коп. За повідомленням позивача, відповідач здійснив лише часткову оплату товару платіжними дорученнями №249 та №856 від 22.09.2017 на суму 48000грн., внаслідок чого виник заявлений до стягнення борг, який він і просить стягнути з відповідача в судовому порядку, а також застосувати до останнього за прострочення оплати товару передбачені договором та законом заходи відповідальності.

Ухвалою господарського суду від 18.06.2018 про відкриття провадження у справі відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позов та доказів, що підтверджують викладені у відзиві обставини, а саме – протягом п'ятнадцяти календарних днів з моменту отримання цієї ухвали.

Як свідчить наявне у справі рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за штрихкодовим ідентифікатором 1400039909318 вищевказана ухвала суду від 18.06.2018 вручена відповідачу 20.06.2018.

Враховуючи, що ухвала суду від 18.06.2018 була отримана відповідачем 20.06.2018, тому останнім днем подання до суду відзиву є 05.07.2018.

У вказаний строк відповідач відзив не надав, доказів наявності поважних причин його ненадання суду не представив.

Відповідно до ст.13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Оскільки відповідачем не подано відзив на позов у встановлений судом строк, тому в силу приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України справа вирішується судом за наявними у ній матеріалами.

Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень адресатам, однак в судове засідання не з'явились, причини неявки суду не повідомили.

До початку судового засідання на електронну скриньку суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника за наявними матеріалами.

Вказане клопотання залишається судом без розгляду, оскільки не скріплено електронним цифровим підписом, а відомості щодо направлення оригіналу вказаного клопотання в паперовій формі поштою в електронному листі відсутні.

Відповідно до ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За правилами ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання учасника справи без поважних причин або без повідомлення причин неявки суд розглядає справу за відсутності такого учасника.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що неявка сторін не перешкоджає розгляду справи, з метою уникнення затягування вирішення спору суд приходить до висновку про можливість здійснення розгляду справи по суті за відсутності сторін в судовому засіданні за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи та дослідивши надані позивачем докази, суд ВСТАНОВИВ:

20 липня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Остфілд» (позивач у справі, постачальник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кронос-МК» (відповідач у справі, покупець за договором) укладено договір купівлі-продажу товару №200717-2 (далі по тексту – договір), за умовами якого позивач зобов'язався передавати у власність відповідача сільськогосподарську рослинну сировину (товар), перелік та ціна якого вказується в специфікаціях до цього договору, що є невід'ємними складовими частинами цього договору, а відповідач, в свою чергу, зобов'язався приймати та вчасно і в повному обсязі оплачувати поставлений товар в порядку, передбаченому цим договором.

До вищевказаного договору сторонами підписано специфікацію №2 від 15.09.2017, в якій ними, зокрема, узгоджено предмет поставки: найменування, а також кількість та ціну.

Відповідно до п.7.2. договору цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2017 року.

Як вбачається з наданих до матеріалів справи позивачем копій примірників договору та специфікації, останні підписані сторонами та скріплені їх печатками, що свідчить про набрання ними чинності, проти чого не заперечувала жодна із сторін в ході розгляду справи.

Доказів розірвання або визнання недійсним вказаного договору та специфікації в судовому порядку на час розгляду даної справи сторонами не надано, а тому в силу ст.629 Цивільного кодексу України договір та специфікація до нього №2 від 15.09.2017 є обов'язковими для виконання сторонами.

Аналіз змісту та суб'єктного складу договору свідчить, що у зв'язку з його укладенням між сторонами виникли правовідносини поставки, які регулюються нормами §1 глави 30 Господарського кодексу України та §3 глави 54 Цивільного кодексу України.

За змістом ч.1 ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Відповідно до ч.6 ст.265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

В силу ч.1 ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналіз договору свідчить, що в ньому відсутні будь-які застереження щодо застосування до правовідносин, які виникли між сторонами у зв'язку з його укладенням, положень про купівлю-продаж, а тому судом при вирішенні даного спору застосовуються також норми чинного законодавства, які регулюють відносини купівлі-продажу.

На виконання договору та специфікації до нього №2 від 15.09.2017 позивачем передано відповідачу по видатковій накладній №69 від 22.09.2017 сільськогосподарську рослинну сировину – льон, загальною вартістю з ПДВ 105732грн.00коп.

Про отримання відповідачем товару, погодження з ціною та кількістю поставленого товару свідчить підпис представника відповідача на вищевказаній видатковій накладній та на товарно-транспортній накладній №220917 від 22.09.2017. Повноваження представника на отримання цінностей від позивача для відповідача підтверджуються довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей №52 від 22.09.2017.

Відповідачем доказів, які спростовують факт отримання ним від позивача на підставі договору по видатковій накладній №69 від 22.09.2017 не надані.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем виконано взяті на себе за договором зобов'язання в частині поставки товару відповідачу.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За відсутністю умов оплати товару в договорі, такі умови узгоджені сторонами в специфікації №2 від 15.09.2017, відповідно до якої товар мав бути оплачений таким чином: 50-% попередня оплата та 50-% доплата в день отримання товару на складі покупця.

За змістом ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем здійснено оплату товару частково у сумі 48000грн.00коп. в день його отримання, що підтверджується платіжними дорученнями №249 від 22.09.2017 та №856 від 22.09.2017. Тобто, сплачена відповідачем сума є меншою, ніж 50% вартості товару, що свідчить про порушення відповідачем вищенаведеної умови договору.

Відповідно до ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України у разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Згідно із ч.1 ст.538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання.

З огляду на вищенаведені приписи чинного законодавства виконання сторонами договору купівлі-продажу своїх обов'язків має зустрічний характер, тому невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару є підставою для застосування ст.538 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч.4 ст.538 Цивільного кодексу України якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.

Отже у разі передачі продавцем покупцю товару за відсутності повної сплати попередньої оплати до його передання, покупець не звільняється від обов'язку сплатити вартість фактично отриманого товару.

В силу ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

За змістом ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи умови договору щодо порядку та строків оплати, викладені в Спеціфікації №2 від 15.09.2017, та норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що остаточний розрахунок за отриманий товар відповідач мав здійснити в день його отримання, тобто 22 вересня 2017 року.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідач доказів оплати в повному обсязі в порядку встановленому договором вартості отриманого товару, а також доказів, які спростовують наявність боргу в заявленому до стягнення розмірі, в ході розгляду даної справи в місцевому господарському суді не надав.

Оскільки на момент звернення позивача до суду з даним позовом термін виконання зобов'язання сплив, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині своєчасної повної оплати товару, що свідчить про неналежне виконання відповідачем взятих на себе за договором зобов'язань.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи та вказано позивачем в позовній заяві відповідачем отримано товар вартістю 105732грн.00коп. та сплачено в рахунок його оплати 48000грн.00коп., тобто заборгованість по оплаті товару фактично становить 57732грн.00коп.

Однак позивач в прохальній частині позовної заяви просить стягнути з відповідача 57723грн.00коп.

За змістом ч.1, 2 ст.14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Тобто, відповідно до норм господарського процесу при зверненні до суду позивач самостійно визначає обсяг порушення свого права, спосіб його захисту, та тільки він вправі розпоряджатись предметом спору під час провадження у справі, а суд лише оцінює наявність підстав для захисту в межах заявленої вимоги. До того ж, з огляду на принцип рівності учасників судового процесу перед судом і законом суд не вправі самостійно змінювати (збільшувати) розмір позовних вимог.

          Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язання по оплаті товару, отриманого від позивача на підставі договору та специфікації до нього №2 від 15.09.2017 по видатковій накладній №69 від 22.09.2017, на момент прийняття рішення доказів погашення заборгованості за отриманий товар відповідач суду не представив, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача боргу задовольняється судом в повному обсязі в межах заявленого позивачем розміру, а саме: в сумі 57723грн.00коп.

За прострочення оплати товару позивач просить стягнути з відповідача 8292грн.85коп. пені, нарахованої за період з 25.09.2017 по 25.03.2018.

В силу ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою, поняття якої наведено у ч.1 ст.549 цього Кодексу. Так, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно із ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до п.4.2. договору покупець за цим договором несе відповідальність за несвоєчасну оплату, більше ніж на 1 календарний день, переданого йому у власність товару, у вигляді сплати пені в розмірі облікової ставки НБУ від суми боргу за кожний день прострочення.

Разом з тим, як вбачається із розрахунку пені, який міститься в позовній заяві, позивачем нарахування пені здійснено із застосуванням подвійної облікової ставки Національного банку України.

В силу ст.547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Доказів укладення окремого правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань покупця за договором купівлі-продажу товару №200717-2 від 20.07.2017 пенею в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в ході розгляду справи позивачем суду не надано.

Таким чином суд приходить до висновку про неправомірність нарахування позивачем пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, оскільки сторонами в договорі купівлі-продажу товару №200717-2 від 20.07.2017 узгоджений розмір пені за несвоєчасну оплату товару на рівні облікової ставки НБУ, а іншого окремого правочину щодо забезпечення виконання відповідачем зобов'язання в частині своєчасної повної оплати товару за цим договором пенею в розмірі подвійної облікової ставки НБУ в ході розгляду справи сторонами суду не надано.

Крім того, згідно із ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.251, 252 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

В розумінні норм чинного законодавства за своєю правовою природою період нарахування пені є строком.

          Згідно зі ст.253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

          Таким чином, період прострочення виконання зобов'язання починається з наступного дня за днем, в який боржник мав виконати зобов'язання.

При цьому, за змістом ч.6 ст.232 Господарського кодексу України сторони вправі змінити лише строк нарахування пені, а не початок його перебігу, який починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане.

          Разом з тим, як вбачається із розрахунку пені нарахування пені розпочато позивачем з 25.09.2017, а не з 23.09.2017 з огляду на те, що товар мав бути оплачений відповідачем у день його отримання, а саме 22.09.2017.

          Однак, враховуючи вищенаведені приписи ч.1, 2 ст.14, ч.2 ст.237 Господарського процесуального кодексу України суд не вправі самостійно змінювати позовні вимоги, зокрема і період нарахування штрафних санкцій, в тому числі і початок його перебігу.

Також аналіз змісту п.4.2. договору свідчить, що сторонами не встановлено більш тривалого строку нарахування пені, аніж встановлений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. А тому суд приходить до висновку, що позивач вправі нараховувати відповідачу пеню за прострочення оплати товару лише в межах шестимісячного строку.

Разом з тим, як вбачається із розрахунку пені, нарахування пені здійснено позивачем по 25.03.2018, замість по 23.03.2018, тобто з перевищенням установленого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України шестимісячного строку.

При перевірці розрахунку позивача по нарахуванню пені судом встановлено, що пеня обчислена виходячи із фактичної суми заборгованості за товар - 57732грн., що не суперечить обставинам справи.

Отже, сума пені, обчислена на суму боргу із урахуванням визначених позивачем початкових дат нарахування пені, які суд не вправі змінити, враховуючи встановлений ч.6 ст.232 Господарського кодексу України шестимісячний строк нарахування пені та враховуючи розмір пені, встановлений в договорі на рівні облікової ставки НБУ, становить 4119грн.53коп.

За змістом ст.611 Цивільного кодексу України порушення боржником взятих на себе зобов'язань призводить до настання певних правових наслідків, які полягають у застосуванні до нього встановлених законом та договором мір відповідальності, зокрема і у сплаті неустойки.

Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт порушення виконання відповідачем зобов'язання по оплаті отриманого від позивача товару, разом з тим, з огляду на невірний розрахунок пені, суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково в сумі 4119грн.53коп.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З посиланням на вказану норму закону позивач просить стягнути з відповідача 1129грн.00коп. 3% річних, нарахованих за період з 25.09.2017 по 21.05.2018, 5651грн.87коп. інфляційних нарахувань, обчислених за період з вересня 2017 року по травень 2018 року.

Здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, який міститься у позовній заяві, судом встановлено, що вказані нарахування також здійснені позивачем на борг за товар у сумі 57732грн., що не суперечить фактичним обставинам.

Відтак, розмір 3% річних, нарахованих на суму боргу, становить 1129грн.00коп.

Здійснивши перевірку розрахунку інфляційних нарахувань, судом встановлено, що нарахування інфляційної складової на суму боргу здійснено позивачем за весь вересень 2017 року, незважаючи на те, що період прострочення оплати товару розпочав свій перебіг з 23.09.2017 і розмір боргу з урахуванням індексу інфляції мав визначатися виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць прострочення, у якому мала місце інфляція. При цьому, інфляційні нарахування, також як і пеня, і 3% річних, обчислені позивачем на суму фактичної заборгованості за товар - 57732грн.

Приймаючи до уваги встановлений вище факт неправомірного застосування позивачем індексу інфляції за вересень місяць 2017 року, суд приходить до висновку, що розмір інфляційних нарахувань, обчислених за період з жовтня 2017 року по травень 2018 року, становить 4409грн.04коп.

Враховуючи, що факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання підтверджується матеріалами справи, разом з тим, з огляду на встановлені вище помилки в розрахунках, суд приходить до висновку, що вимога позивача в частині стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних нарахувань задовольняються судом частково у встановлених судом сумах.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги належить задовольнити частково і з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 57723грн.00коп. боргу, 4119грн.53коп. пені, 1129грн.00коп. 3% річних та 4409грн.04коп. інфляційних нарахувань.

Згідно із ч.1 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За подання даної позовної заяви до господарського суду позивачем квитанцією №19 від 25.05.2018 сплачено судовий збір у сумі 1762грн.00коп. Доказів понесення інших витрат під час розгляду справи позивачем не надано, незважаючи на те, що в позовній заяві зазначено, що позивач очікує понести 10000грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У зв'язку із задоволенням позовних вимог частково, сплачений позивачем судовий збір також підлягає частому відшкодуванню йому за рахунок відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 1630грн.91коп.

Керуючись ст.13, 14, 73, 74, 123, 129, 165, 202, 233, 237, 238, 240, 241, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Остфілд» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронос-МК» про стягнення 72796грн.72коп. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кронос-МК», вул. В.Василевської, 9А, м. Чернігів, 14007 (ідентифікаційний код 14235416) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Остфілд», вул. Машинобудівників, 1, м. Суми, 40020 (ідентифікаційний код 38602178) 57723грн.00коп. боргу, 4119грн.53коп. пені, 1129грн.00коп. 3% річних, 4409грн.04коп. інфляційних нарахувань та 1630грн.91коп. судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Остфілд» відмовити.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення підписано 17 липня 2018 року.

Суддя Т. Г. Оленич