Ухвала

від 17.07.2018 по справі 759/7557/15-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

17 липня2018 року

м. Київ

справа № 759/7557/15-к

провадження № 51-403км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

виправданого ОСОБА_6 ,

представника адвоката ОСОБА_7 ,

представника юридичної

особи адвоката ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100080000295, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України (далі КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2017 року ОСОБА_6 визнано невинуватим та виправдано за ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 КК за невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості і вичерпаністю можливості їх отримати .

Апеляційний суд м. Києва ухвалою від 11 вересня 2017 року вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_6 залишив без зміни.

За вироком суду ОСОБА_6 визнаний невинуватим та виправданий за недоведеністю обвинувачення, яке полягає в наступному:

ОСОБА_6 , будучи призначений строком на п`ять років згідно з рішенням загальних зборів учасників (засновників) Споживчого товариства «ДІАМЕД» (ЄДРПОУ 30176704) (далі - СТ) від 01 жовтня 2013 року головою правління СТ, тобто службовою особою юридичної особи приватного права, неодноразово вчинив дії, направленні на службове підроблення та зловживання службовим становищем за таких обставин.

10 січня 2014 року відбулися позачергові загальні збори членів СТ за участю ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а ОСОБА_6 - не з`явився, на яких були прийняті рішення, оформлені протоколом № 1 від 10 січня 2014 року, а саме: 1) у зв`язку з неналежним виконанням покладених статутом обов`язків з 11 січня 2014 року звільнити з посади голови правління ОСОБА_6 ; обрати головою правління СТ ОСОБА_10 , а ревізором - ОСОБА_9 ; 2) змінити місцезнаходження СТ на адресу: м. Київ, Григоровича-Барського, 5; 3) ввести посаду виконавчого директора СТ; 4) внести зміни до статуту СТ, виклавши його в новій редакції; затвердити нову редакцію статуту СТ; доручити голові правління підписати нову редакцію статуту.

За позовом ОСОБА_6 про визнання недійсним вказаного протоколу № 1 від 10 січня 2014 року рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22 жовтня 2014 року у справі № 915/1296/14, яке залишено без зміни постановою Вищого господарського суду України від 07 квітня 2015 року, визнано недійсними рішення позачергових загальних зборів членів СТ, оформлені протоколом № 1 від 10 січня 2014 року. При цьому постанову Одеського апеляційного господарського суду від 22 січня 2015 року, якою вказане рішення суду першої інстанції від 22 жовтня 2014 року було скасовано та прийнято нове рішення про відмову у задоволенні згаданого позову ОСОБА_6 , постановою Вищого Господарського суду України від 07 квітня 2015 року скасовано. Відтак з цієї дати рішення господарського суду Миколаївської області від 22 жовтня 2014 року у справі №915/1296/14 набрало законної сили.

На початку 2014 року, точної дати не встановлено, у невстановленому місці у ОСОБА_6 виник умисел, направлений на складання, видачу завідомо неправдивих офіційних документів, що спричинило тяжкі наслідки, а саме протоколів загальних зборів засновників (учасників) СТ від 09 січня 2014 року № 8, 9, 10, 11, 12, а також від 22 січня 2014 року № 4, 5, 6, якими було прийнято рішення про продаж майна належному СТ на праві власності та доручення ОСОБА_6 здійснити усі необхідні дії з оформлення та продажу цього майна, а саме: нежитлового приміщення, площею 28,0 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 ; нежитлового приміщення, площею 612,1 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; квартири АДРЕСА_4 ; нежитлових приміщень в (літері «А») № 1 (групи приміщень № 10) площею 13,3 кв. м., № 1 (групи приміщень № 11) площею 13,3 кв. м., № 1 (групи приміщень № 12) площею 8,2 кв. м., № 1 (групи приміщень № 13) площею 5,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_5 , а також транспортних засобів марки «Toyota», модель «Highlander», 2012 року випуску, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , марки «ЗАЗ», модель «110307», 2006 року випуску, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , марки «Шкода», модель «Октавія», 2004 року випуску, номер шасі (кузова рами) НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 .

Крім цього, 15 лютого 2014 року у невстановленому місці у ОСОБА_6 виник умисел направлений на одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб з використанням всупереч інтересам юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми службовою особою такої юридичної особи своїх повноважень, що спричинило тяжкі наслідки інтересам юридичних осіб.

Реалізуючи свій злочинний умисел на заволодіння майном СТ, ОСОБА_6 , у порушення п. 2 ст. 10 Закону України № 2265-XII від 10 квітня 1992 року «Про споживчу кооперацію», 15 лютого 2014 року уклав від імені юридичної особи СТ, як продавець, з покупцем від імені юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМЕД» (ЄРДПОУ 21526737) (далі - ТОВ), представником якої виступав ОСОБА_11 , договори купівлі-продажу вищезазначеного нерухомого майна СТ та рухомого майна СТ з покупцем ОСОБА_12 , чим спричинив СТ матеріальної шкоди на загальну суму 5030056 грн.

Виправдовуючи ОСОБА_6 на підставі п. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 373 КПК, суд першої інстанції послався на те, що сформульоване ОСОБА_6 обвинувачення за ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 КК не знайшло свого безспірного підтвердження у судовому засіданні для того, щоб вважати його доведеним.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить судові рішення скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. Зазначає про вибіркове дослідження та оцінку доказів в суді першої інстанції, а також відсутність у вироку мотивів за яких суд надав перевагу одним доказам над іншими. Вважає, що за обставин визнання ОСОБА_6 своєї причетності до складання протоколів загальних зборів СТ «ДІАМЕД» та реалізації належного СТ майна, суд, на думку прокурора, з незрозумілих причин взяв до уваги показання свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 про присутність 09 січня 2014 року ОСОБА_9 та ОСОБА_10 на загальних зборах СТ, коли вказані члени товариства категорично заперечили цей факт. Крім того, прокурор зазначає про те, що суд безпідставно відкинув доказ обвинувачення ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 18 лютого 2016 року, якою встановлено винуватість свідка ОСОБА_12 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК за фактом підробки у 2014 році офіційних документів СТ «ДІАМЕД», за який вона звільнена від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК, тобто з нереабілітуючих підстав. Також, на думку прокурора, суд безпідставно не прийняв до уваги те, що факт реалізації ОСОБА_6 належного СТ майна підтверджується правовстановлюючими документами на майно та нотаріальними справами за угодами купівлі продажу цього майна, його вартості та умови розрахунків, а також справами щодо відчуження та перереєстрації рухомого майна. Поміж іншого, прокурор заперечує висновок суду про те, що ОСОБА_6 не мав статусу службової особи у інкримінований йому період часу, оскільки він був призначений на посаду голови правління СТ «ДІАМЕД» строком на 5 років і після звільнення з посади рішенням позачергових зборів від 11 січня 2014 року, за рішенням суду був поновлений на посаді голови правління. Також, на думку прокурора, не зважаючи на те, що постанова від 23 квітня 2015 року про призначення групи прокурорів до складу якої входив прокурор ОСОБА_15 , який здійснював процесуальне керівництво в кримінальному провадженні № 12014100080000295 від 12 січня 2014 року не підписана, вона беззаперечно свідчить про об`єднання кримінальних проваджень щодо ОСОБА_6 , а також можливість здійснення цим прокурором повноважень в об`єднаному провадженні. Стверджує, що апеляційний суд, залишаючи виправдувальний вирок в силі, не зміг належним чином мотивувати прийняте рішення та послатися на відповідні положення закону.

Позиції інших учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор не підтримав касаційну скаргу та просив судові рішення залишити без зміни, виправданий ОСОБА_6 та його представник ОСОБА_7 заперечили проти задоволення касаційної скарги, представник ОСОБА_8 підтримав касаційну скаргу прокурора.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

У силу п. 1 ч. 1 ст. 373 КПК виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа.

Згідно з вимогами частини 3 вказаної статті обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в цьому кримінальному провадженні зроблено не було. Як видно з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.

З матеріалів кримінального провадження видно, що суд першої інстанції, встановивши, що органом досудового розслідування не надано належних та допустимих доказів на підтвердження винуватості ОСОБА_6 в інкримінованих йому кримінальних правопорушеннях, і таких доказів не здобуто під час судового слідства, виправдав останнього за ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 КК.

При цьому, виправдовуючи ОСОБА_6 , суд зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані стороною обвинувачення. Визнаючи докази неналежними і недопустимими, мотивував свої висновки щодо кожного окремого доказу.

Так, суд першої інстанції, виправдовуючи ОСОБА_6 правильно послався на те, що сформульоване обвинувачення за ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 ККє неконкретним та не дає змогу встановити, чи дійсно мали місце інкриміновані йому злочини, а також встановити фактичні обставини їх вчинення.

Зокрема, оцінивши в сукупності показання свідків та наявні в матеріалах кримінального провадження речові докази, суд першої інстанції достовірно встановив факт проведення загальних зборів учасників СТ «ДІАМЕД» 09 січня 2014 року, та прийняття рішень за номерами 8, 9, 10, 11, 12 про відчуження майна СТ, належним чином навівши мотиви прийнятого рішення.

Так, обставини проведення загальних зборів підтвердили допитані свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які зазначили, що 09 січня 2014 року в кабінеті ОСОБА_6 , перебувалиОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , обговорюючи справи товариства та долю його майна, проте які конкретно питання учасниками розглядалися, їм невідомо. Свідок ОСОБА_12 вказувала, що в той день під час проведення загальних зборів за участі усіх учасників одноголосно було прийнято рішення про продаж майна товариства.

Водночас, свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_10 заперечували те, що 09 січня 2014 року проводилися загальні збори та вирішувалися будь-які питання щодо відчуження майна товариства. Разом з цим, як під час допиту судом першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції дані свідки підтверджували, що можливо перебували того дня в кабінеті ОСОБА_6 , проте заперечували про прийняття зазначених рішень про відчуження майна товариства.

Оцінюючи показання даних свідків на предмет їх достовірності, суд першої інстанції взяв до уваги їх лише в частині, які не суперечили один одному. В частині показань, які містять суперечності між собою, суд послався на письмові докази.

Цим самим спростовуються доводи прокурора про те, що суд в обґрунтування виправдання ОСОБА_6 взяв до уваги показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 таОСОБА_12 на перевагу показанням ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Що стосується відхилення судом першої інстанції, як доказ винуватості ОСОБА_6 ухвали Святошинського районного суду міста Києва від 18 лютого

2016 року, якою ОСОБА_12 була звільнена від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст.358 КК на підставі ст. 48 КК за фактом підроблення в 2014 року офіційних документів СТ, то колегія суддів погоджується з тим, що дане судове рішення не стосується ОСОБА_6 і не є вироком суду, за яким встановлюється винуватість особи у вчиненні злочину, тобто воно не є таким, яке може мати приюдиційне значення для встановлення винуватості ОСОБА_6 .

Водночас, згадане рішення суду не містить даних про те, що ОСОБА_12 обвинувачувалася у тому, що вона в період з 10 січня 2014 по 22 січня 2014 року вчинила підробку протоколів загальних зборів учасників СТ за номерами 8 12 від 09 січня 2014 року та номерами 4 6 від 22 січня 2014 року у співучасті з іншими особами. При цьому, зміст обвинувачення, що висувалося ОСОБА_12 , не узгоджується із обвинуваченням ОСОБА_6 щодо часу та способу вчинення інкримінованих злочинів.

Також непереконливими є доводи прокурора про наявність в ОСОБА_6 в інкримінований йому період часу статусу службової особи, оскільки судом першої інстанції вірно встановлено, що рішенням загальних зборів СТ «ДІАМЕД» від 10 січня 2014 року, оформлене протоколом №1, ОСОБА_6 з цієї дати звільнено та відсторонено від посади голови правління СТ, про що були внесені відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 22 жовтня 2014 року, залишеним в силі постановою Вищого господарського суду України від 07 квітня 2015 року, задоволено позов ОСОБА_6 та визнано недійсним зазначене рішення зборів СТ та поновлено ОСОБА_6 на посаді. Таким чином, ОСОБА_6 в період з 10 січня 2014 року до 07 квітня 2015 року, тобто до того часу, коли його права були поновлені в судовому порядку, не перебував на посаді голови правління СТ «Діамед» та не мав статусу службової особи.

Отже, зважаючи на те, що ст. 366 КК, передбачає наявність складу злочину у разі його вчинення спеціальним суб`єктом службовою особою юридичної особи приватного права, тому висновок суду першої інстанції про недоведеність обвинувачення ОСОБА_6 в цій частині є обґрунтованим.

Враховуючи наявність особливого суб`єктного складу також у статті 364-1 КК, інкриміновані ОСОБА_6 злочини за епізодами перевищення службових повноважень, вчинених 04, 05 та 15 лютого 2014 року, також не знайшли свого підтвердження, оскільки у зазначений період ОСОБА_6 не був службовою особою.

Поміж іншого, колегія суддів погоджується з тим, що кримінальні провадження щодо ОСОБА_6 не були об`єднані в провадження №12014100080000295, оскільки відповідна постанова від 30 квітня 2015 року, наявна серед його матеріалів, прокурором не підписана, а тому не може бути чинною.

Відповідно до положень ст.110 КПК рішення прокурора приймається у формі постанови, яка виготовляється на офіційному бланку та підписується ним.

Недотримання встановленої КПКформи процесуального документа тягне за собою його недійсність.

Зважаючи на зазначене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про недоведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 364-1, ч. 2 ст. 366 ККта необхідність виправдання останнього.

Апеляційний суд переглянув це кримінальне провадження за апеляцією прокурора і виніс мотивовану ухвалу, якою визнав вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 законним та обґрунтованим. Усі наведені в апеляційній скарзі доводи, які є аналогічними доводам, викладеним прокурором у касаційній скарзі, і які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та мотивовано їх відхилив.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, які би тягли за собою безумовне скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК, п. 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 16 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 11 вересня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3