Постанова

від 11.07.2018 по справі 916/1827/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 916/1827/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Баранець О.М., Вронська Г.О.,

за участю секретаря судового засідання -Бойка В.С.,

за участю представників:

позивача - не з'явився,

відповідача - не з'явився,

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Фінростбанк"

на рішення Господарського суду Одеської області

(головуючий - Смелянець Г.Є., судді - Степанова Л.В., Рога Н.В.)

від 05.02.2018,

та постанову Одеського апеляційного господарського суду

(головуючий - Головей В.М., судді - Принцевська Н.М., Ярош А.І.)

від 08.05.2018,

за позовом публічного акціонерного товариства "Фінростбанк"

до товариства з обмеженою відповідальністю "Лакреоме"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_1

про визнання правочину недійсним

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року публічне акціонерне товариство "Фінростбанк" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Лакреоме" про визнання недійсним правочину з погашення заборгованості в розмірі 1 527 616, 41 грн за кредитним договором № 51-КЛ/КРВ з юридичною особою (про відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії під заставу депозиту), укладеного 26.12.2012 між АТ "Фінростбанк" та ТОВ "Лакреоме", вчиненого банком в односторонньому порядку на підставі меморіальних ордерів від 03.07.2014 № 50_6, № 50_7, № 50_8 та № 50_9.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що односторонній правочин щодо погашення заборгованості відповідача за кредитним договором, який вчинено банком на підставі меморіальних ордерів, не відповідає вимогам ч. ч. 1, 2 ст. 203 ЦК України, оскільки станом на 03.07.2014 у відповідача не існувало порушень за договором (простроченої заборгованості за тілом кредиту або процентами). Також, зазначає, що у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не було зареєстровано відомостей щодо звернення стягнення на предмет обтяження, що свідчить про порушення ч. 3 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якою встановлено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження. Окрім того, договір застави банківського вкладу не містить обсягу інформації достатнього для належного виконання договірного списання грошей з рахунку платника, що є порушенням ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 05.02.2018, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 08.05.2018, у задоволенні позову відмовлено.

25.05.2018 позивач ПАТ "Фінростбанк" звернулося з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2018 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08.05.2018, в якій просить постановлені у справі судові рішення скасувати та визнати недійсним правочин з погашення заборгованості в розмірі 1 527 616, 41 грн за кредитним договором № 51-КЛ/КРВ з юридичною особою (про відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії під заставу депозиту), укладений 26.12.2012 між АТ "Фінростбанк" та ТОВ "Лакреоме", вчинений банком в односторонньому порядку на підставі меморіальних ордерів від 03.07.2014 № 50_6, № 50_7, № 50_8 та № 50_9.

Підставами для скасування ухвалених у справі судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права. Посилається на те, що судом не надано належної оцінки обставинам, які підтверджують протиправність та незаконність вчиненого правочину (ч. 2 ст. 590 ЦК України); оспорюваний правочин вчинено в період віднесення позивача до категорії проблемних. АТ "Фінростбанк" шляхом вчинення в односторонньому порядку правочину про звернення стягнення на предмет застави - депозит в рахунок виконання зобов'язань за кредитним договором, при відсутності порушень зобов'язань за кредитним договором, надано перевагу вимогам кредитора ОСОБА_1 щодо виплати грошових коштів за депозитним договором та перерахування їх в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а згідно з ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку є нікчемними.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставами для скасування рішення Господарського суду Одеської області від 05.02.2018 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 08.05.2018 і ухвалення нового рішення відповідно до вимог ст. 311 ГПК України, оскільки вони ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права.

Як встановлено судами, 26.12.2012 між ПАТ "Фінростбанк" (банком) і ТОВ "Лакреоме" (позичальником) укладено кредитний договір № 51-КЛ/КРВ, згідно з яким на умовах, визначених цим договором банк надає позичальнику грошові кошти шляхом відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 2 030 000,00 грн строком користування з 26.12.2012 по 25.12.2013 зі сплатою 21% річних.

Повернення кредиту здійснюється на умовах, визначених цим договором в термін до 25.12.2013 (п. 1.5. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору кредит, наданий за цим договором, забезпечується заставою майнових прав на грошові кошти, що залучені банком за договором про строковий вклад № 125-Д "Різдвяний" з щомісячною сплатою процентів від 10.01.2012, укладеним з ОСОБА_1, згідно з окремо складеним договором, який є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 6.6 договору банк має право в односторонньому порядку списувати на відповідні рахунки банку з рахунків позичальника, що відкриті та можуть бути відкриті в АТ "Фінростбанк" суми в погашення заборгованості за цим договором за кредитом, процентами, іншими платежами.

Для забезпечення своєчасного виконання своїх зобов'язань за цим договором позичальник доручає банку у відповідності до Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ № 22 від 21.01.2004, самостійно здійснювати договірне списання відповідних сум коштів з депозитного рахунку № НОМЕР_1 та з будь-яких інших рахунків позичальника, відкритих в АТ "Фінростбанк" на відповідний рахунок банку у разі виникнення у позичальника заборгованості за умовами даного договору без надання додаткових документів (п. 10.1. договору).

25.12.2013 між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору, за якою продовжено термін користування та визначено повернення кредиту до 23.12.2014.

На виконання умов кредитного договору банк, на підставі відповідної заяви позичальника від 26.12.2012 видав останньому кредит в розмірі 2 026 393,44 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 656 від 26.12.2012.

10.01.2012 між ПАТ "Фінростбанк" (банком) і ОСОБА_1 (вкладником) укладений договір про строковий вклад № 125-Д з щомісячною сплатою відсотків "Різдвяний", згідно з яким вкладник передає банку, а останній приймає в депозит грошові кошти на умовах, визначених цим договором. Сума вкладу складається з суми первинного внеску за цим договором, яка становить 2 000 000,00 грн. Вклад розміщується на строк 67 днів з 10.01.2012 по 17.03.2012 (дата повернення включно). Відсотки на суму первинного внеску нараховуються з розрахунку 18 відсотків річних.

Для виконання умов цього договору банк відкриває вкладникові депозитний рахунок № НОМЕР_1.980 в Київському регіональному відділенні АТ "Фінростбанк", на якому обліковується сума вкладу (п. 1.9 договору).

Пунктом 2.1.5 договору визначено, що у разі передачі банку у заставу вкладу/прав на вклад за договором, банк має право задовольнити свої вимоги забезпечені заставою шляхом договірного списання з депозитного рахунку вкладника, зазначеного у п. 1.9 цього договору.

10.01.2012 на депозитний рахунок № НОМЕР_1.980 надійшов вклад ОСОБА_1 розмірі 2 000 000,00 грн, про що свідчить виписка банку з особового рахунку з 10.01.2012 по 08.01.2013.

19.03.2012 між банком і вкладником укладено додаткову угоду до договору про строковий вклад, умовами якої продовжений строк розміщення депозиту на 365 днів з 18.03.2012 по 18.03.2013 та продовжений строк дії договору до 18.03.2013.

30.10.2012 між банком і вкладником укладено додаткову угоду до договору про строковий вклад, за якою вони доповнили договір п. 1.12 такого змісту: "У разі передання вкладу під заставу (обтяження), вкладник передає вклад в управління банку без права його дострокового вилучення на весь строк дії кредитного договору, який забезпечений цією заставою та надає банку право безперечного контролю та доступу до вкладу у разі невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором на наступний день після настання такої події. На строк перебування вкладу під заставою банку, положення цього договору щодо прав вкладника на дострокове отримання вкладу не діють. При зверненні стягнення на вклад, що знаходиться під заставою у валюті, що не відповідає валюті заборгованості за кредитним договором, вкладник надає банку право здійснити перерахунок всієї суми вкладу та процентів, нарахованих та несплачених за фактичний період перебування коштів на депозитному рахунку в іншу валюту за курсом НБУ, що діє на дату такого перерахунку."

26.12.2012 між банком і вкладником укладено додаткову угоду до договору про строковий вклад, продовжено строк розміщення депозиту на 366 днів з 26.12.2012 по 27.12.2013 та строк дії договору до 27.12.2013.

Також 26.12.2012 між банком (заставодержателем) і ОСОБА_1 (заставодавцем) укладений договір застави банківського вкладу (депозиту) № 51-Z, яким забезпечується виконання зобов'язань ТОВ "Лакреоме" (позичальника), що виникають з кредитного договору № 51-КЛ/КРВ від 26.12.2012 та будь-яких додаткових угод до нього, укладених між заставодержателем і позичальником щодо повернення заставодержателю кредиту в сумі 2 030 000,00 грн; сплати процентів за весь період користування кредитом у розмірі 21 % річних, сплати пені, відшкодування заставодержателю збитків, заподіяних порушенням заставодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором.

За рахунок предмету застави заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення, включаючи (але не обмежуючись ними) суму кредиту, суму процентів, пені, інші платежі, що встановлені умовами кредитного договору, відшкодування збитків, а також витрат на звернення стягнення на предмет застави та витрати, пов'язані з його реалізацією (конвертацією) (п. 1.3 договору).

15.11.2013 між заставодержателем і заставодавцем укладено додаткову угоду про розірвання договору застави банківського вкладу № 51-Z від 26.12.2012, згідно з якою після підписання сторонами цієї угоди договір № 51-Z від 26.12.2012 припиняє свою дію.

Згідно з витягом про реєстрацію в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна № 42550369 від 15.11.2013, з державного реєстру обтяжень рухомого майна вилучено запис 13444427 щодо обтяження рухомого майна грошових коштів на підставі договору застави банківського вкладу (депозиту) № 51- Z від 26.12.2012.

Судами встановлено, що 15.11.2013 між банком (заставодержателем) і ОСОБА_1 (заставодавцем) укладено договір застави банківського вкладу № 51-Z-1, а 25.12.2013 - додаткову угоду № 1 до цього договору, згідно з якими цим договором забезпечується виконання зобов'язань ТОВ "Лакреоме" (боржник), що виникають з кредитного договору № 51-КЛ/КРВ від 26.12.2012 та будь-яких додаткових угод до нього, укладених між заставодержателем та боржником, щодо: повернення заставодержателем кредиту в сумі 2 030 000,00 грн в строк до 23.12.2014; сплати процентів за весь період користування; сплати пені за весь період прострочення; відшкодування збитків, заподіяних порушенням заставодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором.

Згідно з п. 1.2 договору (з урахуванням додаткової угоди № 1) в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором заставодавець передає в заставу всі належні йому грошові кошти за договором про строковий вклад № 2169-Д "Листопад VIP" від 15.11.2013, укладений між сторонами, відповідно до умов якого на рахунок № НОМЕР_2 в АТ "Фінростбанк" зарахована грошова сума в розмірі 1 500 000,00 грн на строк до 24.12.2014 під 18 процентів річних.

Відповідно до п. 1.4 договору за узгодженням сторін вартість предмету застави складає 1 500 000,00 грн. При цьому сторони погодили, що при зверненні стягнення на предмет застави заставодержатель не буде будь-яким чином обмежений вказаною вище вартістю предмету застави.

Для звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку шляхом переказу заставодержателю відповідної грошової суми сторони передбачили умови договірного списання в договорі банківського вкладу (п. 4.4 договору).

Господарськими судами встановлено, що 04.02.2013 позичальник повернув банку частину кредиту в розмірі 26 393,44 грн та 12.11.2013 - 500 000,00 грн, про що свідчить витяг з особового рахунку з 26.12.2012 по 03.07.2014.

03.07.2014 банку було повернуто кредит в розмірі 1 500 000, 00 грн та достроково погашено заборгованість з оплати відсотків за користування кредитом, які нараховані з 18.06.2014 по 03.07.2014 в розмірі 27 616,41 грн, шляхом списання грошових коштів з вкладного рахунку ОСОБА_1 № НОМЕР_2 на транзитний рахунок за кредитними операціями № НОМЕР_4 та з транзитного рахунку на кредитний рахунок ТОВ "Лакреоме" № НОМЕР_3, про що свідчать меморіальні ордери № 50_6 від 03.07.2014, № 50_8 від 03.07.2014, № 50_7 від 03.07.2014, № 50_9 від 03.07.2014.

03.07.2014 постановою Правління НБУ від 12.06.2014 3350/БТ ПАТ "Фінростбанк" було віднесено до категорії проблемних строком на 180 днів.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 113 від 16.10.2014 "Про початок процедури ліквідації АТ "Фінростбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку" розпочато процедуру ліквідації банку з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами фізичних осіб відповідно до плану врегулювання з 16.10.2014.

Дослідивши наявні в матеріалах справи договори та додаткові угоди, врахувавши вимоги ст. 11, ч. 1 ст. 1054 ЦК України, ч. 1 ст. 1058 ЦК України, ст. 572 ЦК України, суди встановили, що на підставі кредитного договору, який укладений між банком і відповідачем, у останнього виникло зобов'язання з повернення позивачу кредиту та сплати процентів за користування цим кредитом. Водночас, згідно з договором строкового банківського вкладу, який укладений між позивачем і третьою особою, у позивача виникло зобов'язання виплатити третій особі прийняту від неї грошову суму (вклад) та проценти на неї.

За договором застави банківського вкладу (депозиту), який також укладений між позивачем і третьою особою, у позивача виникло право у разі невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення кредиту та сплати відсотків, одержати задоволення вимог за рахунок заставлених третьою особою грошових коштів.

03.07.2014 позивачем здійснено списання грошових коштів, які знаходилися на вкладному рахунку третьої особи та зараховано їх на рахунок відповідача, який відкритий для повернення кредиту, та рахунок відповідача, який відкритий для обліку нарахованих процентів за користування кредитом, про що складені відповідні меморіальні ордери.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

За правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами (угодами).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Односторонній правочин є дією однієї сторони, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків. Односторонні правочини створюють для однієї сторони права, а для іншої обов'язки.

Договірне списання коштів, яке оформлене меморіальними ордерами, не є одностороннім правочином в розумінні ст. 202 ЦК України, а є дією, спрямованою на виконання умов укладених договорів (правочинів).

Господарські суди, дослідивши наявні в матеріалах справи докази та, встановивши, що погашення 03.07.2014 заборгованості в розмірі 1 527 616,41 грн за кредитним договором № 51-КЛ/КРВ з юридичною особою (про відкриття відкличної відновлювальної кредитної лінії під заставу депозиту), укладеного 26.12.2012 між банком та відповідачем, вчинений позивачем, не є одностороннім правочином, правомірно відмовили у задоволенні цього позову.

Щодо посилань позивача на те, що судами було порушено норм матеріального права, то вони є безпідставними, адже господарські суди правильно застосували норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин. Незгода позивача з рішенням судів не є доказом неправильного застосування цими судами норм матеріального і процесуального права.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що судами не було надано належної оцінки обставинам, які підтверджують протиправність та незаконність вчиненого правочину, то вони є необґрунтованими, оскільки, судами було ретельно досліджено всі наявні в матеріалах справи докази, які були достатніми для прийняття законного рішення, їм була надана належна оцінка; належним чином встановлено всі обставини справи, а також почуто сторони, що узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (справа "Проніна проти України").

З урахування вимог ст. 300 ГПК України судом касаційної інстанції не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Згідно з ч. 1 ст. 236 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України визначено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Верховний Суд вважає, що рішення господарських судів прийнятті відповідно до норм матеріального права при дотримані норм процесуального права і підстав для їх скасування немає.

Оскільки підстав для скасування прийнятих у справі судових рішень немає, то судовий збір за подання касаційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Одеської області від 05 лютого 2018 року та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 08 травня 2018 року у справі за № 916/1827/17 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді О. Баранець

Г. Вронська