Постанова

від 18.07.2018 по справі 915/1294/13

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 915/1294/13

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткаченко Н.Г. - головуючого, Білоуса В.В., Жукова С.В.,

за участю секретаря судового засідання Гаращенко Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В.

на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2018

та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.12.2017

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

на дії (бездіяльність) Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області

у справі № 915/1294/13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергобанк"

до Приватного підприємства "Антей"

про стягнення заборгованості в сумі 159 155, 15 грн.,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ПАТ "Енергобанк" звернулось до Господарського суду Миколаївської області зі скаргою на дії та бездіяльність державного виконавця, у якій просило суд: визнати незаконними дії державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби міста Миколаєва Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області (далі - Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області) Сагайдака А.Д. щодо повернення наказу № 915/1294/13 від 11.10.2013 Господарського суду Миколаївської області; скасувати постанову № 52098170 від 04.10.2017 про повернення виконавчого документа стягувачу, у зв'язку з порушенням вимог чинного законодавства; визнати незаконною бездіяльність державного виконавця Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Сагайдака А.Д. щодо невжиття всіх заходів примусового виконання рішення.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 12.12.2017 (суддя Смородінова О.Г.), залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2018 (колегія суддів у складі: Савицького Я.Ф. - головуючого, Колоколова С.І., Разюк Г.П.), у задоволенні скарги відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою місцевого та постановою апеляційного господарських судів, ПАТ "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким скаргу задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову у задоволенні скарги.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.05.2018 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 18.07.2018 на 10-45 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 11.07.2018.

Відзиви на касаційну скаргу, у встановлений в ухвалі від 21.05.2018 строк, до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не надійшли.

Представники сторін в судове засідання не з"явились, про день та час розгляду справи повідомлені.

Заслухавши доповідь судді Ткаченко Н.Г., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, головним державним виконавцем Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Сусовою М.В. 05.09.2016 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 915/1294/13 від 11.10.2013, виданого Господарським судом Миколаївської області.

02.06.2017 та 21.06.2017 державним виконавцем Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Сагайдаком А.Д. було винесено постанови про арешт майна та коштів боржника.

04.10.2017 державним виконавцем Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Сагайдаком А.Д. винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, у якій зазначено, що майно, на яке згідно з законом може бути звернено стягнення, відсутнє, а всі дії державного виконавця щодо пошуку такого майна виявилися безрезультатними, у зв'язку з чим, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" прийнято відповідну постанову (ВП № 52098170), якою виконавчий документ (наказ № 915/1294/13) повернуто стягувачу.

Не погоджуючись з вказаною постановою та посилаючись на те, що державний виконавець не вчинив усіх необхідних дій для виконання судового рішення, позивач звернувся з даною скаргою до суду.

Відмовляючи у задоволенні скарги місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що в матеріалах справи містяться відповіді ПАТ "Укрсиббанк", ПАТ "Приватбанк", ПАТ "Укргазбанк" про відсутність коштів боржника, на які можна накласти арешт. В свою чергу з відповіді НАІС та АІС вбачається, що транспортні засоби за боржником не зареєстровані. Крім того, з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що відомості про наявність майна боржника відсутні. Також з метою перевірки майнового стану боржника державним виконавцем здійснено вихід за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 112, 115, в результаті чого складено акт, у якому зазначено, що у боржника відсутнє майно, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення. Враховуючи викладене суди обох інстанцій дійшли висновку, що державним виконавцем були здійснені дії щодо виявлення майна та коштів боржника, у зв'язку з чим твердження заявника скарги про бездіяльність державного виконавця є необґрунтованими. В свою чергу суди зазначили, що порушення процедури вчинення виконавчих дій державним виконавцем не встановлено, доказів того, що державний виконавець обмежився формальною перевіркою майнового стану боржника не виходячи зі службового приміщення не надано, а подані органом ДВС докази в обґрунтування викладених заперечень свідчать, по-перше, про відсутність бездіяльності державного виконавця з розшуку майна боржника; по-друге, що його дії у вигляді проведених запитів у банківські установи, іншим фінансовим установам, організаціям та одержаних відповідей (у формі, зокрема, електронних документів), узгоджуються з нормами Закону України "Про виконавче провадження".

Проте колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на таке.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Разом з тим, ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів зазначеним вимогам не відповідають.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Янголенко проти України, no. 14077/05, від 10.12.2009).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України, no. 15729/07, від 05.07.2012).

Відповідно до ст. 129 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до ч. 1 ст. 115 ГПК України (в редакції, чинній на момент прийняття рішення Господарського суду Миколаївської області від 26.09.2013 у справі № 915/2194/13) рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України "Про виконавче провадження". Вказаний нормативний акт є спеціальним по відношенню до інших нормативних актів при вирішенні питання щодо оцінки дій виконавця.

Відповідно до приписів ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII), що кореспондуються з приписами ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Верховний Суд зазначає, що законодавцем передбачений чіткий порядок здійснення дій у виконавчому провадженні. Враховуючи те, що державний виконавець наділений владними повноваженнями, то він повинен дотримуватись цих вимог законодавства з метою забезпечення максимального дотримання засад, передбачених ст. 2 Закону України "Про виконавче провадження". Зокрема, такими засадами є - верховенство права, законність, справедливість, неупередженість та об'єктивність, гласність та відкритість виконавчого провадження. Разом з тим, порушення зазначених засад має наслідком порушення безпосередньо прав сторін виконавчого провадження.

При цьому здійснення державним виконавцем комплексу дій, які визначені законом, будуть вважатися належними у разі вжиття останнім усіх необхідних (можливих) заходів у їх передбаченій нормативно-правовим актом певній послідовності для повного виконання виконавчого документу у встановлені законом строки, з дотриманням прав учасників виконавчого провадження - стягувача та боржника.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. В свою чергу, ч. 1 ст. 11 Закону № 606-XIV встановлювала, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 25 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби.

Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Судами обох інстанцій встановлено, що головним державним виконавцем Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Сусовою М.В. 05.09.2016 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу № 915/1294/13 від 11.10.2013, виданого Господарським судом Миколаївської області.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 606-XIV у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення, державний

виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Таким чином, оскільки постанову про відкриття виконавчого провадження було винесено 05.09.2016, встановлений у ній семиденний строк з дня винесення постанови для добровільного виконання рішення спливає 12.09.2016, а 13.09.2016 державний виконавець, з огляду на положення ч. 1 ст. 27 Закону № 606-XIV, повинен був розпочати примусове виконання рішення.

При цьому відповідно до положень ч. 2 ст. 30 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.

Частиною 32 Закону № 606-XIV було передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Таким чином, державний виконавець повинен був протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (тобто з 05.09.2016) провести виконавчі дії з виконання рішення.

Разом з тим, 05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" (Закон № 1404-VIII), яким вказаний вище строк здійснення виконавчого провадження не передбачено, проте ст. 2 даного Закону унормовано здійснення виконавчого провадження з дотриманням розумності строків.

Хоча визначення поняття "розумності строків" Закон не містить, проте зволікання у вчиненні виконавчих дій не свідчить про дотримання зазначеного вище принципу.

Судами обох інстанцій встановлено, що лише 02.06.2017 та 21.06.2017 державним виконавцем Інгульського ВДВС м. Миколаєва ГТУЮ у Миколаївській області Сагайдаком А.Д. було винесено постанови про арешт майна та коштів боржника. При цьому судами не встановлено обставин, які б перешкоджали або свідчили про неможливість вчинення виконавчих дій з 13.09.2016 (з дня, коли державний виконавець повинен був їх розпочати) та аж до 02.06.2017, тобто більше ніж 8 місяців.

При цьому, за змістом ч. 1 і 2 ст. 18 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом. В той же час, чітко визначена законом процедура здійснення виконавчого провадження не може бути замінена або доповнена виконавцем на власний розсуд.

Крім того, виходячи з положень ст.ст. 1, 2, 18 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб. Для виконання, визначених законом функцій, державний виконавець наділений відповідними повноваженнями, які кореспондуються з правами стягувача на примусове виконання рішення суду, прийнятого на його користь.

Згідно з ч. 2 ст. 36 Закону № 1404-VIII розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 8 ст. 48 Закону № 1404-VIII виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Періодичність проведення таких перевірок чітко визначена Законом України "Про виконавче провадження", тобто такі перевірки не мають вчинятися державним виконавцем одноразово.

Судами обох інстанцій встановлено, що в матеріалах справи містяться відповіді ПАТ "Укрсиббанк", ПАТ "Приватбанк", ПАТ "Укргазбанк" про відсутність коштів боржника, на які можна накласти арешт; з відповіді НАІС та АІС вбачається, що транспортні засоби за боржником не зареєстровані; з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що відомості про наявність майна боржника відсутні; з метою перевірки майнового стану боржника, державним виконавцем здійснено вихід за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 112, 115, в результаті чого складено акт, яким зазначено, що у боржника відсутнє майно, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

При цьому сам факт здійснення окремих дії щодо виявлення майна та коштів боржника, без встановлення та дослідження обставин, що державним виконавцем проводилась перевірка майнового стану боржника з відповідною періодичністю, встановленою ч. 8 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" (Закон № 1404-VIII), не свідчить про належне виконання державним виконавцем своїх обов'язків щодо розшуку майна боржника та здійснення заходів, необхідних для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення.

В свою чергу, відсутність обгрунтованого висновку стосовно належного та повного вчинення державним виконавцем визначених законом дій щодо розшуку майна боржника дає підстави вважати передчасним висновок про відсутність такого майна у боржника, та як результат - про передчасність наявності підстав для повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII.

Посилання судів обох інстанцій на те, що відповідно до абз. 3 ч. 5 ст. 13 Закону № 1404-VIII порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом, колегія суддів касаційної інстанції вважає передчасними, оскільки зазначена норма не звільняє державного виконавця від встановленого ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII обов'язку вживати передбачені цим Законом заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, і стосується строків прийняття окремих рішень та вчинення окремих дій виконавчих дій, а не загальних строків здійснення виконавчого провадження та періодичності перевірки майнового стану боржника.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду зазначає, що Європейський суд з прав людини в рішенні від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України" вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції").

Враховуючи викладене та беручи до уваги передбачені ст.300 ГПК України межі перегляду справи в касаційній інстанції, які не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, ухвала місцевого та постанова апеляційного господарських судів у даній справі підлягають скасуванню, а справа - у зазначеній частині направленню на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Під час нового розгляду суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, надати належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам і в залежності від встановлено та вимог закону вирішити спір відповідно до норм матеріального права та процесуального права.

Згідно з ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Оскільки постанова Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2018 та ухвала Господарського суду Миколаївської області від 12.12.2017 у справі № 915/1294/13 підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, відповідно до ст. 129 ГПК України, не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Паламарчука В.В. задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 21.03.2018 та ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 12.12.2017 у справі № 915/1294/13 скасувати.

Справу № 915/1294/13 у скасованій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий, суддя - Ткаченко Н.Г.

Судді- Білоус В.В.

Жуков С.В.