Рішення

від 19.07.2018 по справі 921/135/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19 липня 2018 року м. ТернопільСправа № 921/135/18 Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

при секретарі судового засідання Сиротюк К.В.

Розглянувши матеріали справи в порядку загального позовного провадження

за позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рубіс", бульвар Т.Шевченка, 11, м. Тернопіль

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", с. Токи, Підволочиський район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості в розмірі 563 398, 35 грн (з врахуванням заяв про зменшення позовних вимог)

За участю учасників справи:

від позивача: ОСОБА_2 - представник ( довіреність б/н від 22.05.2018);

від відповідача: ОСОБА_3 - представник (довіреність б/н від 15.12.2017).

Учасникам судового процесу оголошено склад суду.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Акорд", відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 19.07.2018 проголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Суть справи:

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рубіс" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" про стягнення заборгованості в розмірі 780 409, 65 грн, з яких: 676 012, 19 грн - борг за товар; 70 862, 99 грн - пеня; 26 796,02 грн - збільшення заборгованості внаслідок індексу інфляції; 6 738,45 грн - 3% річних.

Ухвалою суду від 25.04.2018 відкрито провадження у справі №921/135/18 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 24.05.2018.

Відповідно до вимог статті 46 ГПК України, ухвалою суду від 24.05.2018 прийнято заяви (вх. №11382 від 22.05.2018 та вх. №11549 від 24.05.2018) про зменшення позовних вимог до розгляду.

Отже, ціна позову, з врахуванням зменшення розміру позовних вимог становить - 563 398,35 грн, з яких: 459 000,89 грн - борг за товар; 70 862,99 грн - пеня; 26 796,02 грн - збільшення заборгованості внаслідок індексу інфляції; 6 738,45 грн - 3% річних.

Протокольною ухвалою від 24.05.2018 відкладено підготовче засідання на 11.06.2018, про що повідомлено учасника справи - відповідача, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 12.06.2018 підготовче засідання відкладено на 21.06.2018 з підстав, викладених у ній.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою суду від 21.06.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/135/18 до судового розгляду по суті на 09.07.2018.

У судовому засіданні - 09.07.2018 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 09.07.2018 відкладено судовий розгляд по суті на 19.07.2018, про що повідомлено учасника справи - відповідача, відповідно до вимог статей 120, 121 ГПК України.

Представник позивача у судових засіданнях підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві з врахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог та пояснень наданих у судовому засіданні, просить суд позов задоволити, з врахуванням часткових оплат відповідачем суми боргу під час розгляду справи в суді у добровільному порядку.

Представник відповідача у судових засіданнях щодо позовних вимог заперечив частково, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №12382 від 12.06.2018), в якому зазначає, що ТОВ "Агробізнес" допущено порушення зобов'язань щодо строків оплати за договором поставки № 19/01/14 від 02.01.2014, внаслідок чого виникла заборгованість перед ТОВ "Рубіс". В частині позовних вимог щодо пені у розмірі 70 862,99 грн зазначає, що оскільки заявлений розмір пені надмірно великий порівняно із збитками кредитора, а тому просить зменшити розмір пені до 20 000, 00 грн, посилаючись на ст. 233ГК України та ст. 551 ЦК України. Щодо розрахунків 3% річних та інфляційних нарахувань заперечень немає.

Крім того, 12.06.2018 представником відповідача через канцелярію суду подано клопотання про зменшення розміру пені до 20000,00 грн, посилаючись на скрутне становище товариства зумовлене невиконанням своїх зобов"язань контрагентів ТОВ "Агробізнес" (справа №914/1351/16; справа №926/591/15; справа №921/841/16-г/4; справа №141/1096/17; справа №921/815/15-г/3) ( вх. № 12383).

Також, представником відповідача подано докази часткової оплати суми боргу у добровільному порядку під час розгляду справи, зокрема копії платіжних доручень №Ф1233 від 18.07.2018 на суму 30 000,00 грн; №Ф1136 від 05.07.2018 на суму 30 000,00 грн; № Ф1137 від 06.07.2018 на суму 20 000,00 грн; №Ф1038 від 19.06.2018 та №Ф997 від 11.06.2018 на суму 30 000,00 грн ( вх. №13645 від 09.07.2018, вх.№12846 від 21.06.2018; вх. №12382 від 12.06.2018).

Відповідно до вимог статті 166 ГПК України, позивачем подано відповідь на відзив та на клопотання про зменшення розміру пені, в якому заперечує щодо зменшення пені з підстав викладених у ній (вх. № 12700 від 19.06.2018).

Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача та часткове заперечення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

02 січня 2014 року між ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рубіс" (як, Постачальник/позивач) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (як, Покупець/відповідач) укладено Договір №19/01/14, відповідно до умов якого Постачальник постачає, а Покупець приймає у власність та оплачує Товар, в асортименті та кількості згідно з накладною, яку підписує особа, уповноважена приймати Товар на підставі довіреності на отримання матеріальних цінностей або оригінальної печатки чи штампу, виданої і поставленої Покупцем ( п.1.1 Договору).

Пунктами 2.1 та 2.6 Договору сторони домовились, що поставка Товару здійснюється партіями згідно із замовленнями Покупця. Товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту підписання видаткової накладної, уповноваженої особою Покупця або з моменту підписання представником Покупця іншого документа, що підтверджує факт передачі.

Ціна на товар погоджується між сторонами і вказується у накладних на відпуск Товару. Сума Договору складається із сум, зазначених у видаткових накладних, згідно з якими Покупець отримує товар. Розрахунки між сторонами здійснюється з використанням національної валюти України - гривні, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника. Оплата за кожну партію Товару, вказану у відповідній накладній, здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту отримання Покупцем Товару ( п.4.1, п.4.2, п.4.3 Договору).

Згідно п. 10.5 Договору встановлено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2014 року. Договір вважається пролонгованим ще на рік у випадку, якщо одна із сторін не повідомляє другу сторону в письмовій формі про розірвання договору за один місяць до кінця дії договору.

Також, 02 січня 2014 року ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рубіс" (як, Постачальник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (як, Покупець) погоджено та підписано Протокол узгодження розбіжностей до Договору поставки №19/01/14 від 02.01.2014, яким змінено частину норм Договору №19/01/14 від 02.01.2014, а саме : п.2.1, п.5.1, п.6.4, п.10.6 виклавши їх в наступній редакції, зокрема: п.2.1. - поставка Товару здійснюється партіями згідно із замовленнями Покупця протягом 7-ми робочих днів з моменту отримання замовлення (п.1 Протоколу).

Даний протокол узгодження розбіжностей є невід"ємною частиною Договору №19/01/14 від 02.01.2014 набуває чинності з моменту підписання Сторонами та діє протягом строку дії Договору (п.2 Протоколу).

Даний Договір та Протокол підписані Сторонами та скріплені печатками юридичних осіб.

На виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 136 850,69 грн, про що свідчать видаткові накладні, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Однак, відповідач свої договірні зобов"язання щодо оплати за отриманий товар виконав лише частково у розмірі 460 838,50 грн, про що свідчать платіжні доручення.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору поставки щодо строків оплати за товар, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 676 012,19 грн (на момент звернення з даним позовом до суду), про що свідчать Акти звірки взаєморозрахунків за періоди з 01.01.2017 по 31.12.2017; з 01.01.2018 по 31.01.2018; з 01.02.2018 по 28.02.2018, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

Крім того, відповідачем здійснено часткову сплату боргу у розмірі 217 011,30 грн у добровільному порядку, вже після відкриття провадження у справі №921/135/18, про що свідчать платіжні доручення №ф117 від 04.05.2018 , №ф50 від 03.05.2018; №ф130 від 03.05.201; №ф836 від 23.05.2018 на суму 46 821,48 грн.

Отже, борг відповідача перед позивачем становить 459 000,89 грн ( з врахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог), які прийняті судом до розгляду.

20.03.2018 позивачем надіслано відповідачу претензію № 4/03 з вимогою щодо погашення заборгованості, про що свідчать фіскальний чек з описом вкладення.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Позивачем, відповідно до п.5.1 Протоколу узгодження розбіжностей до Договору, нараховано відповідачу пеню за період з 30.10.2017 по 16.04.2018 у розмірі 70 862,99 грн.

Також, згідно вимог статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем нараховано три відсотки річних в розмірі 6738,45 грн та інфляційних втрат в розмірі 26 796, 02 грн.

Дані обставини стали підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (стаття 193 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правовідносини, що склалися між сторонами, випливають із договору, який по своїй правовій природі є договором поставки та, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення міститься стаття 265 Господарського кодексу України (за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (статті 629 Цивільного кодексу України).

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов Договору №№19/01/14 від 02.01.2014 (відповідно до умов якого Постачальник постачає, а Покупець приймає у власність та оплачує Товар, в асортименті та кількості згідно з накладною, яку підписує особа, уповноважена приймати Товар на підставі довіреності на отримання матеріальних цінностей або оригінальної печатки чи штампу, виданої і поставленої Покупцем ( п.1.1 Договору)), позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 136 850, 69 грн, що підтверджується видатковими накладними, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб (містяться в матеріалах справи).

Пунктами 2.1 та 2.6 Договору та Протоколу узгодження розбіжностей до Договору поставки №19/01/14 від 02.01.2014 сторони домовились, що поставка Товару здійснюється партіями згідно із замовленнями Покупця протягом 7-ми робочих днів з моменту отримання замовлення. Товар вважається поставленим Постачальником і прийнятим Покупцем з моменту підписання видаткової накладної, уповноваженої особою Покупця або з моменту підписання представником Покупця іншого документа, що підтверджує факт передачі.

Таким чином, отримання товару відповідачем стверджується підписом останнього та його представниками про отримання товару на видаткових накладних.

У відповідності до вимог статті 1 ОСОБА_4 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 ОСОБА_4 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме поставки товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні ОСОБА_4 України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого ОСОБА_4 і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, що фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов'язань, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Саме таким вимогам і відповідають видаткові накладні, які засвідчують встановлений факт здійснення господарської операції.

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар.

Як визначено статтею 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Як встановлено п.4.1, п.4.2 Договору, ціна на товар погоджується між сторонами і вказується у накладних на відпуск Товару. Сума Договору складається із сум, зазначених у видаткових накладних, згідно з якими Покупець отримує товар. Розрахунки між сторонами здійснюється з використанням національної валюти України - гривні, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника.

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Оплата за кожну партію Товару, вказану у відповідній накладній, здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту отримання Покупцем Товару ( п.4.1, п.4.2, п.4.3 Договору).

Отже, розрахуватися за товар, відповідач повинен відповідно до п. 4.3 Договору, тобто протягом 20 календарних днів з моменту отримання Покупцем Товару.

Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Так, 20.03.2018 позивачем надіслано відповідачу претензію № 4/03 з вимогою щодо погашення заборгованості, про що свідчать фіскальний чек з описом вкладення.

Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Як свідчать матеріали справи та стверджує позивач, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконав частково, що підтверджується платіжними дорученнями (містяться в матеріалах справи), а тому основний борг на момент подання позову становив 676 012,19 грн, що підтверджується Актами звірки взаєморозрахунків за періоди з 01.01.2017 по 31.12.2017; з 01.01.2018 по 31.01.2018; з 01.02.2018 по 28.02.2018, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб.

До винесення ухвали про зменшення позовних вимог, борг відповідача перед позивачем становить 459 000,89 грн (з врахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог), які прийняті до розгляду, на підставі статті 46 ГПК України (ухвала суду від 24.05.2018).

Крім того, відповідач визнав борг з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву (вх. №12382 від 12.06.2018), в якому підтвердив факт поставки товару на підставі договору №19/01/14 від 02.01.2014 за відповідними видатковими накладними та зазначив про порушення договірних зобов"язань щодо строків оплати за товар. При цьому, зазначив, що ТОВ "Агробізнес" проведено часткову оплату заборгованості.

Отже, відповідачем визнано позов.

Відповідно до статті 191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем, суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення.

У разі визнання відповідачем позову, суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд зазначає, що визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

Судом встановлено, що відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості за отриманий товар у розмірі 72 102,43 грн. у добровільному порядку, що підтверджується копіями платіжних доручень № 331 від 06.02.2018 на суму 9000,00 грн; №3724 від 15.03.2018 на суму 28 643,00 грн та № 3778 від 22.03.2018 на суму 34 459,43 грн та після звернення позивача з позовом до суду у розмірі 140 000,00 грн, що підтверджується копіями платіжних доручень №Ф1233 від 18.07.2018 на суму 30 000,00 грн; №Ф1136 від 05.07.2018 на суму 30 000,00 грн; № Ф1137 від 06.07.2018 на суму 20 000,00 грн; №Ф1038 від 19.06.2018 та №Ф997 від 11.06.2018 на суму 30 000,00 грн (містяться в матеріалах справи).

Отже, основний борг відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 319 000,89 грн.

Враховуючи викладене та приймаючи до уваги, що згідно статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 319 000,89 грн, який неоплачений станом на день розгляду спору, підлягають до задоволення як обґрунтовано заявлені, підтверджені матеріалами справи та визнані відповідачем.

Щодо решти частини основного боргу у розмірі 140 000,00 грн, суд зазначає наступне:

Пунктом 4 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З огляду на викладене, враховуючи часткове погашення боргу (після зменшення позовних вимог) в частині стягнення основного боргу в сумі 140 000,00 гр., слід закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Як визначено статтями 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо вимоги про стягнення пені у розмірі 70 862,99 грн, то суд зазначає наступне:

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за поставку товару, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 70 862,99 грн за період з 30.10.2017 по 16.04.2018.

Пунктами 2.1 та 2.6 Договору та Протоколу узгодження розбіжностей до Договору поставки 19/01/14 від 02.01.2014 сторони домовились, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар на умовах відстрочки платежу Товар, Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період , кожен день прострочення платежу за весь період існування такої заборгованості.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 стаття 550 Цивільного кодексу України).

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Згідно частини 1 статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

ОСОБА_4 України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього ОСОБА_4 платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Аналогічна правова позиція визначена в пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого роз'яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, щодо періоду за який нарахована пеня, а саме з 30.10.2017 по 16.04.2018, суд зазначає, що позивачем вірно застосовано положення ч.6 ст.232 ГК України .

Судом, перевірено розрахунок, за допомогою програми ЛІГА: ОСОБА_4, пені за період з 30.10.2017 по 16.04.2018 та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення пені у розмірі 70 862,99 грн, правомірно заявленими та такими, що підлягають до задоволення.

Щодо клопотання представника відповідача про зменшення розміру пені до 20 000,00 грн, то суд відмовляє у задоволенні, з наступних підстав.

Нормами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (частина 1 статті 549 Цивільного кодексу України).

Так, як визначено частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Важливим елементом настання умови для зменшення розміру штрафних санкцій в порядку статті 551 ЦК України є саме заявлення до стягнення неустойки та збитків.

Однак, в даній справі стягнення неустойки (штрафу, пені) не є предметом судового розгляду, отже встановлення співрозмірності неустойки в порівнянні до збитків є неможливим.

Також, вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Слід зазначити, що більша частина частково погашеної заборгованості відповідача перед позивачем відбулась вже після звернення останнього з позовом до суду. Крім того, відповідачем не подано суду належних доказів, які б підтверджували його важке фінансове становище.

Отже, клопотання відповідача про зменшення розміру пені судом відхиляється як безпідставно заявлене.

Щодо вимог про стягнення 3% річних у розмірі 6 738,45 грн та інфляційних втрат в розмірі 26 796,02 грн, то суд зазначає наступне:

Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, повинен на вимогу кредитора сплатити борг з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (П.п. 3.1., 3.2.Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом, перевірено розрахунок, за допомогою програми ЛІГА: ОСОБА_4, 3% річних за період з 30.10.2017 по 16.04.2018 та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 6738,45 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими та визнані відповідачем (відзив на позовну заяву (вх. №12382 від 12.06.2018).

Судом, також, перевірено розрахунок за допомогою програми ЛІГА: ОСОБА_4 інфляційних втрат та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 26 796,02 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявленими та визнані відповідачем (відзив на позовну заяву (вх. №12382 від 12.06.2018).

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно із частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача на користь позивача 319 000,89 грн. основного боргу, 70 862,99 грн пені, 26 796, 02 грн. інфляційних втрат та 6 738,45 грн. 3 % річних. В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 140 000,00 грн, закрити провадження у справі.

Реалізуючи передбачене статтею 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами статті 17 ОСОБА_4 України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись статями 73-79, 86, 123, 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Судові витрати покласти на відповідача.

3. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", с. Токи Підволочиський район Тернопільська область, ідентифікаційний код 30915832 на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Рубіс", бульвар Т.Шевченка, 11, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 22604365 - основний борг у розмірі 319 000,89 грн, інфляційні втрати у розмірі 26 796,02 грн, три відсотки річних у розмірі 6 738,45 грн, пеню у розмірі 70 862,99 грн та судовий збір у розмірі 8 450,97 грн.

4. В частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 140 000,00 грн, закрити провадження у справі № 921/135/18.

5. Наказ видати стягувачу після набрання судовим рішенням законної сили.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано (частина 1 стаття 241 ГПК України).

7. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені статтями 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою - https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "24" липня 2018 року.

Суддя Я.Я. Боровець