ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"22" листопада 2018 р. Справа №921/135/18
Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:
головуючого судді Орищин Г.В.
суддів Галушко Н.А.
Хабіб М.І.,
секретар судового засідання Лялька Н.Р.,
розглянув апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності "Агробізнес"
на рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.07.2018 (суддя Боровець Я.Я., повний текст складено 24.07.2018)
у справі № 921/135/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіс", м.Тернопіль
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес", с.Токи Підволочиського р-ну Тернопільської обл.
про стягнення заборгованості
представники:
- від позивача - Осів П.В.,
- від відповідача - Бойчук В.І.
17.04.2018 до Господарського суду Тернопільської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) "Рубіс" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" 459000,89 грн. основної заборгованості, 70862,99 грн. пені, 26796,02 грн. інфляційних нарахувань та 6738,45 грн. трьох процентів річних (із врахуванням заяв про зменшення позовних вимог, а.с. 6-9, 84, 91).
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.07.2018 у справі №921/135/18 вказаний позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 319000,89 грн. основного боргу, 26796,02 грн. інфляційних втрат, 6738,45 грн. 3% річних та 70862,99 грн. пені; закрито провадження у справі щодо стягнення 140000,00 грн. основного боргу.
Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими, а згідно наявних у справі доказів вбачається, що під час розгляду справи відповідач здійснив часткове погашення основної заборгованості. При ухваленні рішення місцевий господарський суд відмовив у клопотанні відповідача про зменшення розміру пені до 20000,00 грн. у зв'язку з тим, що: 1) неможливо встановити співрозмірність неустойки в порівнянні до збитків; 2) більша частина заборгованості була погашена відповідачем після звернення позивача до суду; 3) відповідачем не подано доказів, які б підтверджували його важке фінансове становище.
Дане рішення оскаржив відповідач, оскільки вважає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у клопотанні про зменшення пені, у зв'язку з чим просить скасувати рішення в частині стягнення пені в розмірі 70862,99 грн. та прийняти нове, яким зменшити розмір пені до 20000,00 грн. Підставами для такого зменшення відповідач вважає наступне:
1) продукція, отримана за договором, використовувалась для виробництва соціальних видів хліба, яким ТзОВ Агробізнес забезпечує західну та центральну частини України;
2) укладаючи договір у 2014 році, розмір облікової ставки становив 9,5 %, а тому скаржником були прийняті запропоновані умови співпраці, включаючи положення про відповідальність за неналежне виконання своїх зобов'язань. Однак, внаслідок посилення інфляційних ризиків розмір облікової ставки НБУ у 2018 році досягнув 17%, чого скаржник не міг передбачити під час укладення договору. Так, розмір нарахованої та пред'явленої до стягнення пені становить 10,48% від суми основної заборгованості;
3) ТзОВ Агробізнес вживались заходи спрямовані на якнайшвидше погашення заборгованості;
4) скрутне матеріальне становище зумовлене невиконанням контрагентами своїх зобов'язань, що підтверджується матеріалами виконавчих проваджень;
Крім того, відповідач зазначив, що строк дії договору №19/01/14 від 02.01.2014 завершився 02.01.2016, у зв'язку з чим нарахування пені є безпідставним.
ТзОВ Рубіс не погодилося із вимогами та доводами апеляційної скарги та подало відзив на неї, у якому зазначило наступне:
1) відповідно до положень чинного законодавства, визначальною умовою для зменшення розміру пені є надмірне перевищення розміру пені над розміром збитків кредитора, проте, в позовній заяві у даній справі позивач просив стягнути пеню, що складає 10,48 % від основної заборгованості;
2) на підтвердження скрутного становища ТзОВ Агробізнес не надало доказів, про що правильно зазначено в рішенні суду першої інстанції;
3) твердження скаржника про те, що ним вчинялися дії, спрямовані на невідкладне погашення заборгованості не відповідають дійсності, оскільки більша частина заборгованості була погашена під час розгляду даної справи в суді;
4) щодо посилання скаржника на невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, то ці твердження не можуть братися до уваги з огляду на положення ст. 617 ЦК України;
5) твердження скаржника, що строк дії договору завершився 02.01.2016 не відповідає дійсності, оскільки у п.10.5 договору передбачено його автоматичну пролонгацію, а у видаткових накладних сторони покликалися на цей договір.
У письмових поясненнях від 22.11.2018 ТзОВ Агробізнес зазначило, що на підставі пункту 10.5 договору дія договору була продовжена лише один раз, тобто з 31.12.2014 по 31.12.2015. При цьому, видаткові накладні, які складались сторонами після 31.12.2015, містять помилкове покликання на вказаний договір.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:
02.01.2014 між ТзОВ Рубіс (постачальником) та ТзОВ Агробізнес (покупцем) було укладено договір №19/01/14 (із протоколом розбіжностей), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти у власність та оплатити товар в асортименті та кількості згідно з накладною, яку підписує особа, уповноважена приймати товар на підставі довіреності, виданої покупцем, на отримання матеріальних цінностей або оригінальної печатки чи штампу, поставлених покупцем (а.с. 13-16).
У період з 14.07.2017 по 14.02.2018 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1136850,69 грн., про що свідчать видаткові накладні, які підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб (а.с. 17-44). Крім того, кожна із цих накладних має покликання на договір №19/01/14 від 02.01.2014.
ТзОВ Агробізнес свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконало частково у розмірі 460838,50 грн., у зв'язку з чим у нього перед постачальником виник борг у розмірі 676012,19 грн. (на момент звернення з позовом у даній справі), про що свідчать акти звірки взаєморозрахунків за періоди з 01.01.2017 по 31.12.2017; з 01.01.2018 по 31.01.2018; з 01.02.2018 по 28.02.2018, підписані повноважними представниками сторін та скріплені печатками юридичних осіб (а.с. 42-45).
Факти поставки відповідної кількості товару та здійснення оплат у відповідних розмірах визнається обома сторонами.
У зв'язку з наявністю заборгованості, 21.03.2018 постачальник надіслав покупцю претензію № 4/03 від 20.03.2018 з вимогою щодо погашення заборгованості в розмірі 676012,19 грн. та 53577,14 грн. пені, про що свідчать фіскальний чек з описом вкладення (а.с. 46-48). Вказана претензія залишена відповідачем без відповіді та задоволення.
Вищенаведене стало підставою для звернення постачальника до Господарського суду Тернопільської області із позовною заявою про стягнення із покупця 676012,19 грн. основної заборгованості, 70862,99 грн. пені за період з 30.10.2017 по 16.04.2018, а також 26796,02 грн. інфляційних нарахувань та 6738,45 грн. трьох процентів річних.
Під час здійснення розгляду даної справи в Господарському суді Тернопільської області ТзОВ Агробізнес погасило заборгованість на суму 217011,30 грн., про що свідчать платіжні доручення №Ф117 від 04.05.2018, №Ф50 від 03.05.2018, №Ф130 від 03.05.2018 та №Ф836 від 18.05.2018 (а.с. 85-87, 97), у зв'язку з чим ТзОВ Рубіс подало відповідні заяви про зменшення розміру позовних вимог (а.с. 84, 91). Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 24.05.2018 вказані заяви було прийнято до розгляду (а.с. 102-103).
Також, під час розгляду даної справи в суді першої інстанції ТзОВ Агробізнес погасило частину заборгованості на суму 140000,00 грн., проте з приводу цього погашення позивач не подавав заяв про зменшення позовних вимог (копії платіжних доручень №Ф1233 від 18.07.2018 на суму 30000,00 грн., №Ф1136 від 05.07.2018 на суму 30000,00 грн., № Ф1137 від 06.07.2018 на суму 20000,00 грн., №Ф1038 від 19.06.2018 на суму 30000,00 грн. та №Ф997 від 11.06.2018 на суму 30000,00 грн. (а.с. 111, 137, 143, 144, 152).
З матеріалів справи вбачається, що ТзОВ Агробізнес не заперечувало проти вказаного позову, проте на підставі ст.551 ЦК України та ст.223 ГК України, під час розгляду справи в суді першої інстанції просило суд зменшити розмір пені до 20000,00 грн. (а.с. 109, 114).
Згідно з ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтями 662, 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 2.6 договору поставки визначено, що товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання видаткової накладної, уповноваженою особою покупця або з моменту підписання представником покупця іншого документа, що підтверджує факт передачі.
Ціна на товар погоджується між сторонами і вказується у накладних на відпуск товару. Сума договору складається із сум, зазначених у видаткових накладних, згідно з якими покупець отримує товар. Розрахунки між сторонами здійснюються з використанням національної валюти України - гривні, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника. Оплата за кожну партію товару, вказану у відповідній накладній, здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту отримання покупцем товару (п.4.1, 4.2, 4.3 договору).
Відповідно до статті ст. 526 ЦК України, 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Приписами ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як було зазначено вище, матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на загальну суму 1136850,69 грн., про що свідчать видаткові накладні від 14.07.2017, 20.07.2017, 04.08.2017, 11.08.2017, 18.08.2017, 25.08.2017, 21.09.2017, 29.09.2017, 06.10.2017, 09.10.2017, 12.10.2017, 20.10.2017, 26.10.2017, 03.11.2017, 10.11.2017, 17.11.2017, 24.11.2017, 01.12.2017, 08.12.2017, 14.12.2017,22.12.2017, 28.12.2017, 04.01.2018, 12.01.2018 та 14.02.2018.
Таким чином, після спливу 20-ти денного строку з моменту підписання відповідних накладних, у відповідача виник обов'язок оплатити поставлений товар.
Станом на 16.04.2018 ТзОВ Агробізнес свої договірні зобов'язання щодо оплати за отриманий товар виконало частково у розмірі 460838,50 грн., а саме за товар, поставлений у період з 14.07.2017 по 06.10.2017. Вказана обставина відповідачем не заперечується та підтверджується вищезгаданими актами звіряння взаємних розрахунків.
Таким чином, станом на момент звернення ТзОВ Рубіс із позовом у даній справі, заборгованість відповідача за поставлений товар згідно договору №19/01/14 від 02.01.2014 становила 676012,19 грн.
У зв'язку зі сплатою відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції в період з 03.05.2018 по 18.05.2018 заборгованості в розмірі 217011,30 грн., позивач подав заяву про зменшення позовних вимог у даній справі на відповідну суму, яка була прийнята судом.
Разом з тим, матеріалами справи підтверджується і факт сплати відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції в період з 11.06.2018 по 18.07.2018 заборгованості в розмірі 140000,00 грн. (вже після подання позивачем заяви про зменшення позову).
Зважаючи на наведене, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача 319000,89 грн. основного боргу та про закриття провадження у справі на підставі п.4 ч. 1 ст. 231 ГПК України щодо стягнення 140000,00 грн. основного боргу.
Згідно з ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою. За змістом статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.
Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктами 2.1 та 2.6 договору (із врахуванням протоколу узгодження розбіжностей) передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар на умовах відстрочки платежу товар, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу за весь період існування такої заборгованості.
В позовній заяві ТзОВ Рубіс надало розрахунок пені, 3% річних та інфляційних нарахувань за відповідні періоди прострочення (а.с. 49, 50, 51).
Перевіривши правильність розрахунку вказаних сум (із врахуванням періодів відповідних нарахувань), місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивачем вірно нараховано 26796,02 грн. інфляційних втрат, 6738,45 грн. 3% річних та 70862,99 грн. пені, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Водночас, колегія суддів відхиляє покликання скаржника на те, що строк дії договору поставки №19/01/14 від 02.01.2014 завершився 02.01.2016, у зв'язку з чим нарахування пені є безпідставним.
Так, згідно п. 10.5 договору встановлено, що останній набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2014 року; договір вважається пролонгованим ще на рік у випадку, якщо одна із сторін не повідомляє другу сторону в письмовій формі про розірвання договору за один місяць до кінця дії договору.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що будь-яка із сторін повідомляла іншу про розірвання договору та, більше того, у кожній з видаткових накладних наявне покликання на те, що поставка за ними здійснена на підставі договору №19/01/14 від 02.01.2014. Тобто, фактичні правовідносини, які існували між сторонами, свідчать про те, що підставою їх виникнення був відповідний договір.
Твердження скаржника про помилковість покликання в накладних на договір №19/01/14 від 02.01.2014 є безпідставним та нічим не обґрунтованим, адже кожна з накладних містить підписи уповноважених осіб і жодна з сторін не заперечує факту поставки за ними.
Відповідно до ч.3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.
Частиною 1 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків).
Як зазначалося вище, скаржник вважає, що на підставі ч.3 ст. 551 ЦК України та ч.1 ст. 233 ГК України, суд першої інстанції зобов'язаний був задоволити його клопотання про зменшення пені до 20000,00 грн. у зв'язку із зазначеними підставами:
1) продукція, отримана за договором, використовувалась для виробництва соціальних видів хліба;
2) укладаючи договір у 2014 році, розмір облікової ставки становив 9,5 %, а тому скаржником були прийняті запропоновані умови співпраці, включаючи положення про відповідальність за неналежне виконання своїх зобов'язань. Однак, внаслідок посилення інфляційних ризиків розмір облікової ставки НБУ у 2018 році досягнув 17%, чого скаржник не міг передбачити під час укладення договору. Так, розмір нарахованої та пред'явленої до стягнення пені становить 10,48% від суми основної заборгованості;
3) ТзОВ Агробізнес вживались усі дії спрямовані на якнайшвидше погашення заборгованості;
4) скрутне матеріальне становище зумовлене невиконанням контрагентами своїх зобов'язань, що підтверджується матеріалами виконавчих проваджень.
Вказані твердження скаржника, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не спростовують висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування до спірних відносин положень ч.3 ст. 551 ЦК України та ч.1 ст. 233 ГК України. При цьому, суд виходить з наступного:
1) матеріалами справи підтверджується, що заборгованість, яка виникла за період з 09.10.2017 по 14.02.2018, почала погашатися відповідачем лише після відкриття провадження у даній справі (з 03.05.2018) і так і не була повністю погашена, чим спростовуються твердження скаржника, що ним вживались заходи, спрямовані на якнайшвидше погашення заборгованості;
2) відповідач покликається на матеріали виконавчих проваджень, які мали би підтверджувати його важке фінансове становище, однак такі стосуються стягнення коштів на користь скаржника, а не зі скаржника . Відповідно до положень ст. 617 ЦК України, не вважаються випадками, які можуть слугувати для звільнення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності за порушення зобов'язання, зокрема: недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника; відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання; відсутність у боржника необхідних коштів;
3) ст.ст. 233 ГК України та 551 ЦК України передбачено право суду на зменшення розміру штрафних санкцій, а тому посилання скаржника на порушення судом даних норм є необґрунтованим.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на викладене, судова колегія прийшла до висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Також, 25.10.2018 до суду надійшла заява позивача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14000,00 грн. Вказану суму позивач обґрунтував положеннями договору про надання правничої допомоги від 09.08.2018 №4/18, актом прийому-передачі наданих правничих послуг від 24.10.2018 на суму 4000,00 грн. та платіжним дорученням №10 від 24.10.2018 на суму 4000,00 грн.
У вказаній заяві позивач послався на те, що відповідно до умов договору, за участь адвоката в судових засіданнях у суді апеляційної інстанції ТзОВ Рубіс повинно буде сплатити адвокату 10000,00 грн., докази чого будуть подані позивачем в строки, встановлені ч.8 ст.129 ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до ч. 8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В судовому засіданні 22.11.2018 позивач просив суд надати йому можливість в порядку ч. 8 ст.129 ГПК України подати докази на підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Зважаючи на наведене, колегія суддів ухвалила відкласти вирішення заяви позивача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу та вирішити його після спливу п'яти днів після прийняття даної постанови.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 273, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.07.2018 у справі №921/135/18 залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальності Агробізнес - без задоволення.
Судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покласти на скаржника.
Клопотання позивача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу вирішити протягом п'яти днів після прийняття даної постанови, в порядку, передбаченому ч. 8 ст.129 ГПК України.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Справу повернути в Господарський суд Тернопільської області.
Повний текст постанови складено 30.11.2018.
Головуючий суддя Г.В. Орищин
суддя Н.А. Галушко
суддя М.І. Хабіб
Суд | Західний апеляційний господарський суд |
Дата ухвалення рішення | 22.11.2018 |
Оприлюднено | 03.12.2018 |
Номер документу | 78246706 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Західний апеляційний господарський суд
Орищин Ганна Василівна
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні