Ухвала

від 28.12.2018 по справі 921/135/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

28 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 921/135/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Селіваненка В.П.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018

та на рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.07.2018

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес"

про стягнення заборгованості 563 398,35 грн.,

ВСТАНОВИВ:

20.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018, та не рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.07.2018, включивши скаргу на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2018 до касаційної скарги на ці судові рішення у порядку статті 304 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіривши доводи заявника касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" (на момент звернення із касаційною скаргою) прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2018 встановлено у розмірі 1 762 грн.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Предметом позову у даній справі є стягнення у розмірі 563 398,35 грн., а отже, ціна позову не перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 19.07.2018 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018 в частині стягнення пені у розмірі 70 862,99 грн.; скасувати ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2018 та прийняти нову, якою зменшити суму витрат на професійну правничу допомогу.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 19.07.2018, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018, позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіс" основний борг у розмірі 319 000,89 грн., інфляційні втрати у розмірі 26 796,02 грн., три відсотки річних у розмірі 6 738,45 грн., пеню у розмірі 70 862,99 грн. та судовий збір у розмірі 8 450,97 грн. Закрито провадження у справі №921/135/18 в частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу у розмірі 140 000,00 грн.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на момент звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіс" із позовною заявою у даній справі, заборгованість відповідача за поставлений товар згідно договору №19/01/14 від 02.01.2014 становила 676 012,19 грн. та у зв'язку зі сплатою відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції в період з 03.05.2018 по 18.05.2018 заборгованості у розмірі 217 011,30 грн. судом була прийнята заява про зменшення позовних вимог на відповідну суму.

Судами попередніх інстанцій перевірено розрахунки зазначених сум у позовній заяві та зроблено правомірний висновок щодо правильності нарахувань 26 796,02 грн. інфляційних втрат, 6 738,45 грн. 3% річних та 70 862,99 грн. пені.

Судом апеляційної встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази того, що будь-яка із сторін повідомляла іншу про розірвання договору та, більше того, у кожній з видаткових накладних наявне посилання на те, що поставка за ними здійснена на підставі договору №19/01/14 від 02.01.2014. Тобто, фактичні правовідносини, які існували між сторонами, свідчать про те, що підставою їх виникнення був відповідний договір. Кожна з накладних містить підписи уповноважених осіб і жодна із сторін не заперечує факту поставки за ними.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 Цивільного кодексу України).

Пунктом 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно із частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Право на нарахування пені сторони узгодили пунктами 2.1 та 2.6 договору, якими передбачили, що у випадку несвоєчасної оплати за отриманий товар на умовах відстрочки платежу, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочення платежу за весь період існування такої заборгованості.

Встановивши, що відповідач своє зобов'язання з оплати товару не виконав, врахувавши період прострочення такого невиконання та, здійснивши належний перерахунок пені суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 70 862,99 грн. пені.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.10.2011 у справі "Рисовський проти України" Суд підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії" від 20.05.2010, "Тошкуце та інші проти Румунії" від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси ("Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

У контексті викладеного необхідно враховувати, що Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, зазначені рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у цій справі як джерело права.

Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача 70 862,99 грн. пені.

Крім того, заявник у касаційній скарзі не погоджується з ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2018 про стягнення з відповідача на користь позивача 14 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.11.2018 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рубіс" 14 000,00 грн. витрат на професійну правову допомогу.

Ухвалу апеляційного господарського суду мотивовано тим, що постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.11.2018 у даній справі було відмовлено у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а тому суд апеляційної інстанції керуючись статтями 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача підтверджену суму понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 14000,00 грн.

Відповідно до приписів статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з приписами статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини у рішенні у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, рішенні у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009 та інших заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Апеляційним господарським судом було встановлено, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 14 000,00 грн. (витрати на професійну правничу допомогу адвоката на підставі договору про надання правничої допомоги від 09.08.2018 №4/18 підтверджені актом приймання-передачі наданих правничих послуг від 24.10.2018 на суму 4 000,00 грн. та платіжним дорученням №10 від 24.10.2018 на суму 4 000,00 грн., копією акта приймання-передачі наданих правничих послуг від 23.11.2018 на суму 10 000,00 грн. та платіжним дорученням №74 від 23.11.2018 на суму 10 000,00 грн.).

При цьому клопотань про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходило.

З огляду на часткове задоволення позову судом апеляційної інстанції обґрунтовано покладено витрати на професійну правничу допомогу на Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробізнес".

Ураховуючи викладене, відсутні підстави вважати, що касаційна скарга позивача є обґрунтованою, оскільки правильне застосування судом апеляційної інстанції норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

За таких підстав Касаційний господарський суд у складі Верховного суду відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі №921/135/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес".

Керуючись статтями 234, 235, 293 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі №921/135/18 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес".

2. Касаційну скаргу та додані до неї документи (у тому числі оригінал платіжного доручення №5927 від 13.12.2018 на суму 3 524,00 грн.) повернути заявнику.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

В.П. Селіваненко