Постанова

від 24.07.2018 по справі 910/9258/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/9258/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Поліщук Ю.В.,

учасники справи:

позивач - приватне акціонерне товариство "Науково-дослідне і конструкторське бюро бурового інструменту" (далі - Бюро),

представник позивача - не з'яв.,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" (далі - Товариство)

представник відповідача - Гойдик Т.Л. - адвокат (посвідчення від 06.10.2017 НОМЕР_1),

розглянув касаційну скаргу Товариства

на рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 (головуючий - суддя Сташків Р.Б.) та

постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 (головуючий - суддя Руденко М.А., судді: Дідиченко М.А., Пономаренко Є.Ю.)

у справі № 910/9258/17

за позовом Бюро

до Товариства

про стягнення 1 488 166,50 грн.

За результатами розгляду касаційної скарги Касаційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Бюро звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення 1 361 217,50 грн. "інфляційних втрат" та 126 949 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані несвоєчасним виконанням рішення господарського суду міста Києва від 16.06.2014 у справі № 910/7155/14, яке було змінено постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.08.2017 у справі № 910/9258/17: позов задоволено частково; стягнуто з Товариства на користь Бюро 1 361 217,50 грн. втрат від інфляції, 121 137,27 грн. - 3% річних та 22 235, 32 грн. судового збору.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що, з огляду на положення статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), частини другої статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідачем прострочено виконання грошового зобов'язання, і це є підставою для застосування до нього правових наслідків, встановлених договором або законом, зокрема у вигляді нарахування та стягнення втрат від інфляції та 3% річних згідно із статтею 625 ЦК України. Разом з тим місцевий господарський суд зазначив, що вимоги про стягнення 3% річних, нараховані за період 16.04.2014 - 06.06.2014, не підлягають задоволенню в силу частини четвертої статті 267 ЦК України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017: апеляційну скаргу Товариства задоволено частково; пункт 2 резолютивної частини рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 у справі № 910/9258/17 змінено; стягнуто з Товариства на користь Бюро 1 260 627,13 грн. втрат від інфляції, 121 023,31 грн. - 3% річних та 20 724,76 грн. судового збору; в іншій частині рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 у справі № 910/9258/17 залишено без змін; стягнуто з Бюро на користь Товариства 1 668,14 грн. витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.

Приймаючи постанову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач визначив період для стягнення 3 % річних - з 16.04.2014 по 04.05.2017, інфляційних втрат - з 01.05.2014 по 01.05.2017, а з позовом звернувся 07.06.2017, і тому задоволенню підлягають вимоги про стягнення 1 260 627,13 грн. інфляційних втрат, нарахованих за період з 07.06.2014 по 01.05.2017, та 121 023,31 грн. - 3 % річних за період з 07.06.2014 по 04.05.2017, а у стягненні інфляційних втрат у сумі 100 590,37 грн. за період з 01.05.2014 по 06.06.2014 та 3 % річних у сумі 5 925,69 грн. за період з 16.04.2014 по 06.06.2014 слід відмовити, застосувавши наслідки спливу позовної давності.

У касаційній скарзі Товариство, посилаючись на прийняття оскаржуваних судових рішень зі справи з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Бюро.

Товариство посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм статей 188, 224, 229 ГК України, 3, 6, 525, 526, 547, 549, 611, 613, 625, 627,1166 ЦК України, частин другої та четвертої статті 48 Закону України "Про виконавче провадження", статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; у редакції, чинній до 15.12.2017).

Товариство стверджує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги те, що поточний рахунок позивача раніше був: п/р 26003013005443 у публічному акціонерному товаристві "ДБ Сбербанку Росії", а наразі поточний рахунок позивача змінено на п/р 26003522423600 у публічному акціонерному товаристві "УкрСиббанк", і про це відповідачу стало відомо лише під час розгляду справи №910/5049/17, а до того часу відповідачу не було відомо про належний поточний рахунок позивача, що вказує на те, що відповідач прострочив виконання зобов'язання у зв'язку з простроченням кредитора (стаття 613 ЦК України).

Скаржник вважає, що судом першої інстанції не досліджено належним чином усі матеріали справи, не витребувано належний договір, як наслідок - невірно застосовано статтю 625 ЦК України.

Товариство зазначає, що відповідальність у формі сплати 3% річних має риси відповідальності у формі сплати пені та за своєю правовою природою є неустойкою, а враховуючи, що позивач та відповідач у договорі не домовилися про встановлення відповідальності у розмірі 3% річних, рішення судів попередніх інстанцій в частині стягнення з Товариства 3% річних є безпідставним.

Крім того, скаржник стверджує, що судами не встановлено причин непроведення відповідачем розрахунків та наявності вини відповідача у порушенні умов договору.

Товариство вважає, що судами попередніх інстанцій не досліджено та залишено поза увагою порушення позивачем умов договору, доданого до позову, оскільки сторонами договору передбачено досудовий порядок врегулювання спору, і позивач не мав права змінювати погоджений сторонами порядок вирішення всіх спорів та суперечок, що виникають за договором.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 10.07.2012 Бюро (виконавець) та Товариство (замовник) уклали договір на виконання робіт № Д-260712 (далі - Договір), згідно з яким виконавець прийняв на себе зобов'язання виконати інженерний супровід робіт під час буріння інтервалу 0-5300 м. у свердловині № 27 Сахалінського родовища, а замовник - прийняти та оплатити такі роботи;

- відповідно до пункту 2.1 Договору вартість робіт за договором визначається на підставі Розрахунку вартості доліт та інженерно-технологічних послуг в свердловині 27 Сахалінського родовища (додаток № 2) та становить 2 776 018 грн.;

- на виконання умов Договору сторони підписали додаток № 2 до Договору ( Розрахунок вартості доліт та інженерно-технологічних послуг в свердловині №27 Сахалінського родовища ) та додаток № 3 до Договору ( Протокол погодження договірної ціни з надання послуг інженерного супроводу робіт під час буріння інтервалу 0-5300 м. в свердловині № 27 Сахалінського родовища ), якими також погодили, що вартість робіт за Договором становить 2 776 018 грн.;

- згідно з пунктом 1.6 Договору строк виконання робіт за договором зазначений в "Календарному плані" (додаток № 1 до договору) і становить 302 доби без врахування простоїв, ремонтних робіт та інших робіт, які не пов'язані з поглибленням свердловини;

- сторонами підписано додаток № 1 до Договору ("Календарний план надання послуг по інженерному супроводу робіт при бурінні інтервалу 0-5300 м. в свердловині № 27 Сахалінського родовища");

- пунктом 1.5 вказаного договору передбачено, що позивач зобов'язується протягом 5 днів з моменту отримання від відповідача письмового повідомлення про початок робіт, але не пізніше ніж через 45 діб після одержання авансу згідно з підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 Договору приступити до виконання робіт на свердловині. Про початок робіт сторони складають відповідний акт;

- відповідно до пункту 2.3 договору сторони погодили, що розрахунки за договором проводяться в такому порядку: протягом 10 днів з моменту підписання договору та після надання позивачем відповідного рахунка відповідач перераховує позивачу аванс у розмірі 70 % від загальної вартості робіт, розмір якої визначено пунктом 2.1 Договору (пункт 2.3.1); протягом 5 днів після закінчення буріння стовбура Ш 393,7мм, що зазначається у відповідному добовому рапорті, та після надання позивачем відповідного рахунку відповідач оплачує позивачу 10% від загальної вартості робіт, розмір якої визначено пунктом 2.1 Договору (пункт 2.3.2); протягом 5 днів після закінчення буріння стовбура Ш 295,3мм, що зазначається у відповідному добовому рапорті, та після надання позивачем відповідного рахунку відповідач оплачує позивачу 10% від загальної вартості робіт, розмір якої визначено пунктом 2.1 договору (пункт 2.3.3); решту 10% від загальної вартості робіт відповідач оплачує позивачу протягом 5 днів з моменту спуску першої секції експлуатаційної колони, що зазначається у відповідному добовому рапорті (пункт 2.3.4);

- згідно з підписаним сторонами актом здавання-приймання виконаних робіт від 10.06.2013 на виконання умов договору відповідачем перераховано аванс у сумі 1 400 000 грн.;

- роботи за Договором виконані на загальну суму 2 786 488 грн., у рахунок оплати яких позивачу перераховано лише 1 400 000 грн., отже, неоплаченими залишились роботи на загальну суму 1 386 488 грн. (2 786 488 грн. - 1 400 000 грн.);

- викладені обставини у правовідносинах між сторонами Договору встановлені рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2014 у справі № 910/7155/14, зміненим постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014, яке набрало законної сили та є чинним з урахуванням внесених зазначеною постановою змін. Так, рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2014 у справі № 910/7155/14 позов Бюро задоволено частково шляхом присудження до стягнення з Товариства на користь Бюро основного боргу у сумі 1 386 488 грн., пені у сумі 91 356,26 грн., 3 % річних у сумі 26 552,19 грн. та збитків від інфляції у сумі 57 621,78 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014 у справі № 910/7155/14, яку було залишено без змін постановою Вищого господарського суду України від 02.10.2014, рішення господарського суду міста Києва змінено в частині стягнення суми пені та 3 % річних, а саме присуджено до стягнення 90 611,57 грн. пені та 26 251,60 грн. 3 % річних; у решті рішення суду першої інстанції залишене без змін;

- предметом судового спору у справі № 910/9258/17 є стягнення позивачем з відповідача у зв'язку з несвоєчасним виконанням Товариства грошового зобов'язання у сумі 1 386 488 грн. за Договором, 3% річних за період 16.04.2014 - 04.05.2017 у сумі 126 949 грн. та втрат від інфляції за період 01.05.2014 - 01.05.2017 у сумі 1 361 217,50 грн.;

- суму основної заборгованості за Договором в розмірі 1 386 488 грн. позивачу було сплачено іншою особою (товариством з обмеженою відповідальністю "Авант трейд лімітед") згідно з платіжним дорученням від 05.05.2017 № 402.

Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення заявлених позивачем сум.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За приписом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов'язання книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач має грошове зобов'язання перед позивачем, що підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 16.06.2014 у справі № 910/7155/14, зміненим постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.07.2014, яка набрала законної сили, про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 1 386 488 грн.

З огляду на те, що відповідач порушив вказане грошове зобов'язання, у позивача виникло право на застосування наслідків такого порушення відповідно до статті 625 ЦК України.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Товариством до суду першої інстанції було подано заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Частинами четвертою, п'ятою статті 267 ЦК України передбачено, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що: внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за весь час прострочення; таке прострочення є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення; зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України), а тому 05.05.2017 (дата здійснення розрахунку за виконані роботи) є датою, коли зобов'язання припинилося; задоволенню підлягають вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з 07.06.2014 по 01.05.2017 у сумі 1 260 627,13 грн. та 3% річних за період з 07.06.2014 по 04.05.2017 у сумі 121 023,31 грн.

Твердження скаржника про те, що судами не досліджено Договір, на який посилається позивач, є необґрунтованими з огляду на те, що даний договір було досліджено підчас розгляду справи № 910/7155/14 та встановлено факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за даним договором.

Посилання Товариства на те, що судами попередніх інстанцій не досліджено та залишено поза увагою порушення позивачем умов договору, доданого до позову, оскільки сторонами договору передбачено досудовий порядок врегулювання спору, судом касаційної інстанції також не приймаються з огляду на те, що умови названого договору були предметом судового розгляду у справі № 910/7155/14, тоді як предметом розгляду у справі № 910/9258/17 є стягнення коштів у зв'язку з неналежним виконанням рішення суду.

Доводи касаційної скарги не можуть слугувати підставою для скасування оскаржуваних судових актів, оскільки вони зводяться до переоцінки вже оцінених судами попередніх інстанцій доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції визначених статтею 300 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) згідно з частиною другою якої суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З огляду на викладене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційної інстанції - без змін як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, які застосовані судом з урахуванням встановлених ним фактичних обставин справи і наявних у ній доказів.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалене судове рішення, витрати з оплати судового збору за подання касаційної скарги покладаються на скаржника.

Відповідно до статті 332 ГПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2018: задоволено клопотання ТОВ "Іст Юроуп Петролеум" про зупинення виконання рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 у справі № 910/9258/17; зупинено виконання рішення господарського суду міста Києва від 23.08.2017 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 у справі № 910/9258/17 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

За результатами перегляду оскаржуваних судових рішень суд касаційної інстанції дійшов висновку про поновлення виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 у справі № 910/9258/17.

Керуючись статтями 129, 308, 309, 315, 332 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Іст Юроуп Петролеум" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 зі справи № 910/9258/17 - без змін.

Поновити виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2017 у справі № 910/9258/17.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов