Рішення

від 19.07.2018 по справі 826/4581/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 липня 2018 року № 826/4581/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк І.Ю., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Є.І., за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський", Приватного підприємства "Стевія БМ", про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд (далі - позивач) до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк І.Ю. (далі - відповідач 1), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Є.І. (далі - відповідач 2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Гаражно-будівельного кооперативу "Волгоградський" (далі - третя особа 1), Приватного підприємства "Стевія БМ" (далі - третя особа 2), про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.04.2016 року №29460232 державного реєстратора прав на нерухоме майно Бродюк Ірини Юріївни, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві та визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2016 року №29777090 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Євгенії Ігорівни.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк І.Ю. є таким, що порушує права та інтереси позивача, прийняте без правових на те підстав, а відтак є таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, зазначає, що протиправним є рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Є.І., оскільки останньою вчинено реєстраційній дії без належних правових підстав, що також призвело до порушення прав позивача.

Представником Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві надано письмові заперечення на позовну заяву, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги просив їх задовольнити.

Представники відповідачів у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечували, просили відмовити у задоволенні позовних вимог.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені вчасно та належним чином.

Відповідно до вимог частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент ухвалення відповідного рішення), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на вищевикладене та з урахуванням вимог статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній на момент ухвалення відповідного рішення), суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Державним реєстратором прав на нерухоме майно Бродюк Іриною Юріївною Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві розглянуто заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.04.2016 20:15:50, реєстраційний номер 16667599, яку подав ОСОБА_3, голова Обслуговуючого гаражно-будівельного кооперативу Волгоградський , для проведення державної реєстрації права власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.04.2016 № 29460232 на нежитлової будівлі, що розташовані за вказаною вище адресою за суб'єктом ОГБК Волгоградський , код ЄДРПОУ 23493181.

Підставою для виникнення права власності та внесення запису до Державною реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором вказано: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, серія та номер: 29460232, виданий 28.04.2016, видавник: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 29777090 від 26.05.2016 23:47:35) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевою Євгенією Ігорівною зареєстровано право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 за ПП Стевія БМ на підставі договору купівлі-продажу (серія та номер 671) від 19.05.2016.

Підставою вказаної реєстраційної дії слугував договір купівлі-продажу від 26.05.2016, укладений між ОГБК "Волгоградський" (Продавець) та приватним підприємством "Стевія БМ" (Покупець), згідно якого Продавець за певну плату передав, а Покупець отримав 1/2 частини нежитлової будівлі за вказаною адресою.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 26.05.2016, укладеного між ОГБК Волгоградський (Продавцем) та Приватним підприємством СТЕВІЯ БМ (Покупцем) Продавець за певну плату передав, а Покупець отримав частину нежитлової будівлі за вказаною адресою.

Пунктом 1.2 вказаного Договору зазначено, що об'єкт належить Продавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26.04.2016, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 913442280000.

Не погоджуючись з вказаними реєстраційними діями, вважаючи що вони порушують законні права та інтереси позивача, останній звернувся за їх захистом в судовому порядку.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 2 Кодекс адміністративного судочинства України закріплено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуваннях усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав (далі - Закон 1952-VI).

Відповідно до статті 1 Закону 1952-VI державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з частинами першою та другою статті 12 Закону 1952-VI державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, речові права на об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав, документи, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав.

Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, мають відповідати даним реєстраційної справи у паперовій формі, що містить документовані записи щодо прав на нерухоме майно та їх обтяжень. У разі їх невідповідності пріоритет мають дані реєстраційної справи у паперовій формі.

Згідно з приписами частини п'ятої статті 12 Закону №1952-VI відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Частиною третьою статті 10 Закону 1952-VI визначено, що державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, шо підлягає державній реєстрації;

- перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону №1952-VI перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Пунктом 6 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 року, (далі - Порядок №1127) встановлено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Відповідно до пункту 40 Порядку №1127 визначено, що державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 28 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону №1952-VI державна реєстрація прав проводиться в такому порядку:

1) формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) прийняття документів, що подаються разом із заявою про державну реєстрацію прав, виготовлення їх електронних копій шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та розміщення їх у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв про державну реєстрацію прав, що надійшли на розгляд;

4) перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, зупинення державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав або про відмову в такій реєстрації;

6) відкриття (закриття) розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до Державного реєстру прав відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав;

7) формування інформації з Державного реєстру прав для подальшого використання заявником;

8) видача документів за результатом розгляд заяв у сфері державної реєстрації прав.

Частиною четвертою статті 18 Закону 1952-VI визначено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Статтею 27 Закону 1952-VI визначені виключні підстави для державної реєстрації прав, зокрема, державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі:

1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;

2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у ран смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;

4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;

5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;

6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;

7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;

8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;

9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;

10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;

11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;

12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;

13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;

14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Отже, документ, який є підставою для державної реєстрації припинення обтяження нерухомого майна, має бути виданий органом, який ініціював виникнення/реєстрацію такого обтяження.

Водночас, матеріали справи свідчать про те, що підставою для проведення реєстраційної дії та внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вказано рішення №29460232 від 28.04.2016 державного реєстратора прав на нерухоме майно Бродюк І.Ю., яке у відповідності до вимог Закону 1952-VI не може бути підставою для вчинення реєстраційних дій.

Вичерпний перелік підстав для відмови у державній реєстрації визначений у статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень . Зокрема, цією статтею передбачено, що у державній реєстрації права може бути відмовлено в разі, якщо:

заявлене право не підлягає державній реєстрації відповідно до цього Закону;

нерухоме майно або більша за площею його частина перебуває в іншому реєстраційному (кадастровому) окрузі;

із заявою про державну реєстрацію звернулася особа, яка відповідно до цього Закону не може бути суб'єктом права власності на даний об'єкт нерухомого майна або представником такого суб'єкта;

подані документи не відповідають вимогам, установленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують;

заяву про державну реєстрацію права власності відповідно до правочину про відчуження нерухомого майна було подано після державної реєстрації обмежень, вчинених щодо цього майна;

заявлене право власності або інше речове право вже зареєстроване.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що законом визначено порядок дій державного реєстратора при надходженні заяви про державну реєстрацію, наведений перелік підстав для відмови у її здійсненні. У зв'язку з цим, при вирішенні питання про визнання протиправною реєстраційної дії відповідача щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, за адресою АДРЕСА_1, слід перевірити: які документи були подані для проведення реєстрації; чи були виконанні реєстратором зобов'язання щодо перевірки документів на предмет їх відповідності вимогам закону; чи були наявні підстави, визначені статтею 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , для відмови у здійсненні реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що фактично підставою для проведення реєстраційної дії слугувала заява ОСОБА_4 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) за реєстраційним номером №16667599, а саме щодо реєстрації права влансості на обєкт нерухомого майна - нежитлову будівлю літ. "А" площею 49,9 кв.м., нежитлову будівлю "Б" площею 3,5 кв.м. за адресою: Київ. АДРЕСА_1.

Згідно картки прийом заяви №58209563 заявником подано наступні документи:

копія паспорту та ідентифікаційного коду, серія та номер СР044340;

договір купівлі-продажу, оригінал та копія;

оригінал та копія акту про розрахунок;

акт приймання-передачі нерухомого майна, оригінал та копія;

копія виписки ЄДР;

копія статуту;

оригінал заяви;

копія протоколу №1;

оригінал наказу №6;

технічний паспорт, оригінал та копія;

оригінал інформаційної довідки, серія та номер НЖ-2016 №1392.

Перевіряючи, які документи були подані для реєстрації, а також встановлюючи чи були у державного реєстратора підстави, визначені статтею 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , для відмови у здійсненні реєстрації, слід виходити з наступного.

Судом встановлено, що право власності на об'єкт нерухомості за адресою: АДРЕСА_1, виникло на підставі Договору купівлі-продажу від 25.11.2001, укладеного між Кооперативом по експлуатації автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич (Продавець) та Кооперативом по експлуатації автостоянки Ватутінського району міста Києва Волгоградський (Покупець).

Відповідно до Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25.11.2001 сторони попередньо ознайомились та діяли відповідно до приписів статей 47, 128, 153, 154, 227 Цивільного Кодексу Української РСР.

Майнові і пов'язані з ними особисті немайнові відносини, на момент укладення договору, регулювались Цивільним Кодексом Української РСР від 1964 року.

Стаття 227 Цивільного Кодексу Української РСР визначала, що договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Водночас, згідно зі статтею 54 Закону України Про нотаріат (що діяв на момент укладення правочину) нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також, за бажанням сторін, й інші угоди.

На момент укладення вказаного правочину також була чинною та діяла Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5.

Пунктом 2 Інструкції, затвердженої наказом № 18/5, встановлено перелік угод, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, серед яких - договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу).

Крім того, частина друга статті 227 Цивільного кодексу Української РСР встановлювала особливу умову укладення договору купівлі-продажу об'єкта нерухомості, зокрема зазначала, що вказаний договір купівлі-продажу підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Порядок проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що знаходяться у власності фізичних чи юридичних осіб на момент вчинення правочину регулювався Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121 Про затвердження Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб та Наказом Державного комітету України по житлово- комунальному господарству від 13.12.1995 № 56 Про затвердження Правил державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб .

Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 № 121, яка діяла на всій території України і була обов'язковою для виконання передбачала здійснення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна в Україні.

Наказ № 121 від 09.06.1998 зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26.06.1998 за № 399/2839 і є частиною національного законодавства.

Відповідно до пунктів 1.5, 1.6 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності і здійснюється державними комунальними підприємствами бюро технічної інвентаризації.

Пунктами 1.7,2.1 Інструкції, затвердженої Наказом № 121, передбачено, що реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів, передбачених у додатку № 1 до Інструкції, зокрема, свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами державної виконавчої влади чи місцевого самоврядування, а в пункті 4.1 "а" закріплені положення про те, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна проводиться з видачею свідоцтва про право власності.

Аналогічні приписи містить Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 № 7/5, де в пунктах 1.4, 1.5 Положення зазначається, що реєстрація права власності на нерухоме майно - це внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно, у зв'язку з виникненням, існуванням права власності на нерухоме майно, що здійснюється БТІ за місцезнаходженням об'єктів нерухомого майна на підставі правовстановлюючих документів, обов'язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб.

Стаття 1 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень вказує на те, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є визнанням і підтвердженням факту переходу, виникнення прав на нерухоме майно.

Стяття 9 Закону закріплює повноваження Державного реєстратора, де зокрема, вказується, що Державний реєстратор видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а стаття 18 Закону передбачає, що свідоцтво про право власності підтверджує виникнення права власності на нерухоме майно.

Згідно з пунктами 1, 3, 4 статті 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація прав є обов'язковою. Інформація про права на нерухоме майно та їх обтяження підлягає внесенню до Державного реєстру прав. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав.

З 1 січня 2004 року введено в дію Цивільний кодекс України, в частині 2 статті 331 якого вказується на те, що якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Частиною першою статті 182 Цивільного кодексу України також встановлено обов'язок реєстрації права власності на нерухомі речі при їх виникненні, переході і припиненні цих прав.

Крім того, пунктом 1.9 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб визначено перелік об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, серед них, зокрема, житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

Водночас, Додатком 1 до Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб визначено також перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, зокрема, договори купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, посвідчені держаними

Отже, як вбачається з договору від 25.11.2001, останній відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент вчинення правочину, підлягав державній реєстрації та нотаріальному посвідченню державними нотаріальними конторами та/чи приватними нотаріусами.

Отже, з аналізу діючих норм права слідує, що ОГБК Волгоградський набув права власності на об'єкти нерухомості на підставі договору, що був укладений з порушенням законодавства, що діяла на момент його укладання.

Відтак, вчиняючи реєстраційні дії державний реєстратор не перевірив наявність підстав для їх вчинення, відповідно до вимог статті 27 Закону 1952-VI.

Крім того, в матеріалах реєстраційної справи наявна довідка Київського міського бюро технічної інвентаризації від 25.04.2016 з інформацією про те, що нежитлова будівля літ. А загальною площею 49,9 кв.м., нежитлова будівля Б загальною площею 3,5 кв.м., АДРЕСА_1, на праві власності не зареєстровано.

Колегія суддів також враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постановах від 16 травня 2018 року у справі № 826/4460/17, від 23 травня 2018 року у справі № 815/4618/16, від 05 червня 2018 року у справі № 804/20728/14, згідно з якою предметом перевірки адміністративними судами у цій категорії справ є дотримання встановленого законом порядку прийняття суб'єктом владних повноважень рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а також внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Адміністративні суди мають перевіряти дотримання і неухильного виконання процедури державної реєстрації виключно на підставі вимог закону, оскільки невиконання суб'єктом влади вимог законодавства зводить нанівець законність всієї процедури державної реєстрації.

Таким чином, дії Державного реєстратора прав на нерухоме майно Бродюк Ірини Юріївни Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві стосовно проведення реєстрації права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 за ОГБК Волгоградський є неправомірними, а прийняте рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.04.2016 № 29460232 прийнято без правових на те підстав, відтак є таким, що підлягає скасуванню.

З огляду на викладене, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 29777090 від 26.05.2016) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевою Є.І., якою зареєстровано право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі за адресою: Київ, АДРЕСА_1 за ПП "Стевія БМ" на підставі договору купівлі-продажу є також протиправним, оскільки вчинено за результатом неправомірної реєстраційної дії державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк І.Ю.

Відповідачем під час розгляду справи встановлені судом обставини не спростовано, належних та необхідних доказів, які б свідчили про безпідставність заявлених позовних вимог не надано.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідно до частини п'ятої зазначеної статті, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позову, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Також, у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відшкодуванню на користь позивача відлягають судові витрати у розмірі 3200,00 грн., сплачені згідно платіжного доручення від 30.03.2017 №412175011.

Керуючись статтями 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28.04.2016 №29460232 державного реєстратора прав на нерухоме майно Бродюк Ірини Юріївни Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м.Києві.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26.05.2016 №29777090 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Євгенії Ігорівни.

Відшкодувати на користь комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд сплачені ним судові витрати у розмірі 3200,00 грн. за рахунок державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк І.Ю., приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Є.І., пропорційно.

Стягувач: комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд (код ЄДРПОУ 31454734, вул.Оболонська, 34, Київ, 04071)

Боржник: державний реєстратор прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк Ірина Юріївна (вул.Євгена Сверстюка, 15, Київ, 02002)

приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Виходцева Євгенія Ігорівна (вул.Дорогожицька, 1, Київ, 04119).

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Є.В. Аблов