Постанова

від 18.04.2019 по справі 826/4581/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 квітня 2019 року

Київ

справа №826/4581/17

адміністративне провадження №К/9901/69274/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду : судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Мороз Л.Л., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк Ірини Юріївни та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Євгенії Ігорівни, за участю третіх осіб - Гаражно-будівельного кооперативу Волгоградський та Приватного підприємства Стевія БМ про визнання протиправним та скасування рішення за касаційною скаргою Головного територіального управління юстиції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Аблова Є.В. від 19 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Горяйнова А.М., Кузьмишиної О.М., Коротких А.Ю. від 29 листопада 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року Комунальне підприємство з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд (далі - КП Спецжитлофонд , позивач) звернулося до суду із позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк І.Ю. (далі - відповідач 1), приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Є.І. (далі - відповідач 2), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, - Гаражно-будівельного кооперативу Волгоградський (далі - ГК Волгоградський , третя особа 1), Приватного підприємства Стевія БМ (далі - ПП Стевія БМ , третя особа 2), у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 квітня 2016 року № 29460232 державного реєстратора прав на нерухоме майно Бродюк Ірини Юріївни, Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві;

- визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 травня 2016 року № 29777090 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Євгенії Ігорівни.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що прийняте державним реєстратором прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк І.Ю. є таким, що порушує права та інтереси позивача, прийняте без правових на те підстав, а відтак є таким, що підлягає скасуванню. Крім того, зазначає, що протиправним є рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Є.І., оскільки останньою вчинено реєстраційні дії без належних правових підстав, що також призвело до порушення прав позивача.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2018 року, змінене у мотивувальній частині постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірні реєстраційні дії проведені за відсутності зареєстрованого права власності за продавцем майна.

Апеляційний суд змінив мотивувальну частину, встановивши, що підставою задоволення позову є те, що рішення державного реєстратора від 28 квітня 2016 року № 29460232 є протиправним, оскільки прийняте з порушенням вимог частин третьої, четвертої статті 3, абзацу четвертого пункту 1 частини третьої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Головне територіальне управління юстиції у м. Києві звернулося із касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 19 грудня 2018 року.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08 січня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Коваленко Н.В. та Мороз Л.Л.

Ухвалою Верховного Суду від 15 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/4581/17 та запропоновано сторонам надати відзиви на касаційну скаргу.

Разом з касаційною скаргою Головним територіальним управлінням юстиції у м. Києві подано клопотання про зупинення виконання оскаржуваних рішень до закінчення розгляду справи у касаційному порядку, а також про участь у судовому засіданні при розгляді справи у касаційному порядку, у задоволенні яких було відмовлено ухвалою Верховного Суду від 16 квітня 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що Державним реєстратором прав на нерухоме майно Бродюк Іриною Юріївною Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві розглянуто заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 квітня 2016 року, реєстраційний номер 16667599, яку подав Трубєцкой С.Г. - голова Обслуговуючого Гаражно-будівельного кооперативу Волгоградський , для проведення державної реєстрації права власності на нежитлові будівлі, що розташовані за адресою: м. Київ, вул. Шолом-Алейхема, 5В та прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 квітня 2016 року № 29460232 нежитлової будівлі, що розташовані за вказаною вище адресою за суб'єктом ОГБК Волгоградський , код ЄДРПОУ 23493181.

Підставою для виникнення права власності та внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором вказано: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, серія та номер: 29460232, виданий 28 квітня 2016 року, видавник: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (індексний номер 29777090 від 26 травня 2016 року, 23:47:35) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Виходцевою Євгенією Ігорівною зареєстровано право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Шолом-Алейхема, 5В за ПП Стевія БМ на підставі договору купівлі-продажу (серія та номер 671) від 19 травня 2016 року.

Підставою вказаної реєстраційної дії слугував договір купівлі-продажу від 26 травня 2016 року, укладений між ОГБК Волгоградський (продавець) та приватним підприємством Стевія БМ (покупець), згідно якого продавець за певну плату передав, а покупець отримав 1/2 частини нежитлової будівлі за вказаною адресою.

Відповідно до умов договору купівлі-продажу від 26 травня 2016 року, укладеного між ОГБК Волгоградський (продавцем) та приватним підприємством Стевія БМ (покупцем) продавець за певну плату передав, а Покупець отримав частину нежитлової будівлі за вказаною адресою.

Пунктом 1.2 вказаного договору зазначено, що об'єкт належить продавцю на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року, право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 26 квітня 2016 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 913442280000.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що для проведення державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, подано договір купівлі-продажу, укладений між Кооперативом по експлуатації автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич (продавець) та ГБК Волгоградський (покупець) від 25 листопада 2001 року, який за формою та змістом відповідав вимогам ЦК Української РСР у редакції, чинній на момент укладення відповідного договору, оскільки статтею 227 ЦК Української РСР було встановлено, що нотаріальному посвідченню підлягає договір купівлі-продажу житлового будинку, якщо хоча б однією стороною є громадянин. Суди не надали належної правової оцінки тому, що договір купівлі-продажу було укладено щодо нежитлових приміщень та сторонами виступали юридичні особи.

Також скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не правильно застосували норми матеріального права, а саме статтю 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , оскільки у переліку підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації, що визначені у цій статті, відсутня така підстава як незареєстроване право власності , якщо заявником подано всі передбачені законом документи.

Від КП Спецжитлофонд надійшов відзив на касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві, у якому зазначається, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, прийняти на підставі правильного застосування норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Від ПП Стевія БМ надійшло клопотання про закриття провадження у справі, оскільки спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року не відповідають, а вимоги касаційної скарги є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Вирішуючи спір у цій справі по суті, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до висновку, що такий спір є публічно-правовим та має вирішуватися за правилами адміністративного судочинства. Однак, колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на наступне.

За правилами частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.

Наведене узгоджується з положеннями статей 2, 4, 19 КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він, головним чином, обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо позивач намагається захистити своє порушене приватне право шляхом оскарження управлінських дій суб'єктів владних повноважень.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 805/4506/16-а, від 27 червня 2018 року у справі № 815/6945/16.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як установлено матеріалами справи, КП Спецжитлофонд звернулося до суду з позовом до державного реєстратора та приватного нотаріуса про скасування рішень, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Шолом-Алейхема, 5В за ОГБК Волгоградський та у подальшому за ПП Стевія БМ , з підстав неправомірності таких рішень та їх прийняття з порушенням вимог законодавства про державну реєстрацію.

При цьому підставою для звернення з позовом є те, що внаслідок прийняття рішень про державну реєстрацію права власності на вказані об'єкти нерухомого майна порушується право позивача на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, оскільки ділянка, на якій збудовано відповідні нежитлові об'єкти, виділена Київською міською радою КП Спецжитлофонд у постійне користування для будівництва, обслуговування та експлуатації житлового будинку.

Отже, виникнення спірних правовідносин обумовлено незгодою позивача з правомірністю набуття третіми особами у справі права власності на об'єкти нерухомого майна, що стало підставою для оскарження реєстрації права власності на це майно. Тобто предметом розгляду в цій справі є законність набуття третіми особами права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Оскільки позовні вимоги заявлено КП Спецжитлофонд на захист порушеного, на його думку, права користування земельною ділянкою, на якій розміщено об'єкти нерухомого майна, що зареєстровані на праві власності за третіми особами на підставі оскаржуваних рішення суб'єкта владних повноважень, є підстави вважати, що у даній справі позивачем фактично оскаржується правомірність набуття права власності на вказані об'єкти третіми особами, відтак, цей спір стосується приватноправових відносин і не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

Великою Палатою Верховного Суду вже сформульовано правову позицію у справах за позовами юридичної особи до державного реєстратора, за участю третіх осіб - юридичних осіб, реєстрація права власності за якими є предметом оскарження у справі, відповідно до якої справи даної категорії не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства (постанови від 30 жовтня 2018 року у справі № 809/973/14, від 13 листопада 2018 року у справі № 809/649/14, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/3086/16).

У справі, що розглядається, спір не обмежується оскарженням рішення, дії чи бездіяльності державного реєстратора, оскільки в його основі лежить спір щодо права користування земельною ділянкою та права власності на розміщені на ній об'єкти нерухомого майна, який з урахуванням особливості справи не може бути вирішений в адміністративному суді, що обмежений при вирішенні таких спорів вимогами процесуального закону.

Розгляд цієї справи за правилами адміністративного судочинства не відповідав би принципу ефективного судочинства як важливому елементу верховенства права.

Намагання сторін вирішити спір про речове право на об'єкти нерухомого майна та земельну ділянку, використовуючи систему адміністративних судів, або розгляд адміністративними судами такого спору в порядку КАС України є помилковим.

Саме завдання Верховного Суду як найвищого суду в системі судоустрою України, що забезпечує сталість та єдність судової практики (статті 17 та 36 Закону України Про судоустрій і статус суддів ) полягає у виправлені відповідних помилок.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 823/217/17.

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України Про судоустрій і статус суддів передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Колегія суддів також враховує, що під час розгляду справи у суді першої інстанції від відповідача та третіх осіб надходило клопотання з посиланням на судову практику про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що спір не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, у задоволенні яких ухвалами Окружного адміністративного суду м. Києва від 19 липня 2018 року було відмовлено.

Приймаючи у цій справі рішення про закриття провадження з підстави неналежності її розгляду у судах адміністративної юрисдикції без передачі справи на розгляду Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів враховує правову позицію, що міститься, зокрема, в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № № 207/898/17, від 23 січня 2019 року у справі 818/560/16, у яких справу було повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для продовження її розгляду у касаційному порядку, оскільки скаржник не порушував питання про закриття провадження в адміністративній справі і не заперечував того, що за предметом спору розгляд справи повинен здійснювати суд адміністративної юрисдикції. При цьому, клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з її непідсудністю судам адміністративної юрисдикції, подане іншим учасником справи (який не є скаржником), у силу приписів частини шостої статті 346 КАС України не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку господарського судочинства.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене право на суд разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі Ґолдер проти Сполученого Королівства ( Golder v. the United Kingdom ) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі Станєв проти Болгарії ( Stanev v. Bulgaria ) від 17 січня 2012 року, заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення від 25 лютого 1993 року у справі Доббертен проти Франції зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France, заява № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких підстав колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві слід задовольнити частково, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а провадження у справі закрити.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2018 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк Ірини Юріївни та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Євгенії Ігорівни, за участю третіх осіб - Гаражно-будівельного кооперативу Волгоградський та Приватного підприємства Стевія БМ про визнання протиправним та скасування рішення закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто за правилами господарського судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

Л.Л. Мороз