Постанова
від 29.11.2018 по справі 826/4581/17
ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/4581/17 Суддя першої інстанції: Аблов Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2018 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Горяйнова А.М.,

суддів - Кузьмишиної О.М. та Коротких А.Ю.,

за участю секретаря - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2018 року, яке прийняте в порядку письмового провадження, у справі за адміністративним позовом Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд до державного реєстратора прав на нерухоме майно Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бродюк Ірини Юріївни та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Євгенії Ігорівни, за участю третіх осіб - Гаражно-будівельного кооперативу Волгоградський та Приватного підприємства Стевія БМ , про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року КП Спецжитлофонд звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 квітня 2016 року № 29460232 державного реєстратора прав на нерухоме майно Бродюк І.Ю. Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві (далі - державний реєстратор) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 травня 2016 року № 29777090 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Виходцевої Є.І.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2018 року вказаний адміністративний позов був задоволений.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Головне територіального управління юстиції у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник вказує на те, що ГБК Волгоградський надав документи, необхідні для реєстрації права власності, які оформлені належним чином. Також скаржник зазначає, що підстава виникнення права власності була зазначена невірно внаслідок технічної помилки, яка виправлена 21 грудня 2017 року.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно була здійснена на підставі договору, укладеного з порушенням норм законодавства, що діяло на час його вчинення.

ГБК Волгоградський також подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що договір купівлі-продажу від 25 листопада 2001 року не підлягав нотаріальному посвідченню, а право власності за таким договором перейшло до покупця з моменту підписання акту приймання-передачі нерухомого майна.

Під час судового засідання представник Головного територіального управління юстиції у м. Києві підтримала апеляційну скаргу та просила суд її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Представники позивача в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги та просили суд відмовити у її задоволенні посилаючись на те, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Представники третіх осіб пояснили, що погоджуються з доводами апеляційної скарги Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Відповідачі були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, проте явку своїх представників у судове засідання не забезпечили та про причини неявки суду не повідомили. За таких обставин колегія суддів, керуючись ч. 2 ст. 313 КАС України, вирішила розглядати справу за відсутності представників відповідачів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві задовольнити частково, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2018 року - змінити, виходячи із наступного.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Положеннями ч. 2 ст. 317 КАС України передбачено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Судом першої інстанції встановлено та сторонами даної справи не заперечується, що між Кооперативом по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич та Кооперативом по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Волгоградський (правонаступником якого є ГБК Волгоградський ) був укладений договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року. За вказаним договором до ГБК Волгоградський перейшло право власності на нежитлові будівлі літ. А загальною площею 49,9 кв.м. та літ. Б загальною площею 3,5 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, вул. Шолом-Алейхема, 5-в.

На підставі вказаного договору державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 квітня 2016 року № 29460232, згідно якого ГБК Волгоградський є власником зазначеного нерухомого майна.

Між ГБК Волгоградський та ПП Стевія БМ був укладений договір купівлі-продажу від 26 травня 2016 року, згідно якого підприємство отримало у власність 1/2 частину нежитлової будівлі за вказаною адресою.

Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Виходцева Є.І. від 26 травня 2016 року прийняла рішення № 29777090 про державну реєстрацію права власності ПП Стевія БМ на відповідне нерухоме майно.

Не погоджуюсь із вказаними рішення державного реєстратора та приватного нотаріуса, КП Спецжитлофонд звернулося до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Обґрунтовуючи своє право на звернення до суду з даним позовом, КП Спецжитлофонд вказувало на те, що рішенням Київської міської ради від 06 жовтня 2016 року № 168/1172 йому було передано у постійне користування земельну ділянку, на якій розміщене нерухоме майно, що зареєстроване оскаржуваними рішеннями відповідачів за ГБК Волгоградський та ПП Стевія БМ . Вказана обставина створює перешкоди для користування земельною ділянкою.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову КП Спецжитлофонд , суд першої інстанції виходив з того, що договір купівлі-продажу від 25 листопада 2001 року відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент його вчинення, підлягав державній реєстрації та нотаріальному посвідченню державними нотаріальними конторами та/чи приватними нотаріусами. У зв'язку з цим суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що ОГБК Волгоградський набув права власності на об'єкти нерухомості на підставі договору, що був укладений з порушенням законодавства, яке діяло на момент його укладання, а державний реєстратор, вчиняючи реєстраційні дії, не перевірив наявність підстав для їх вчинення відповідно до вимог ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Колегія суддів не у повному обсязі погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Обґрунтовуючи свій висновок про те, що договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року підлягав нотаріальному посвідченню, суд першої інстанції посилався на ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, ст. 54 Закону України Про нотаріат та п. 2 (проте фактично посилаючись на п. 27) Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджена наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5 (далі - Інструкція № 18/5) у редакціях, що діяли на час укладення правочину.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Вказана норма права передбачає обов'язкове нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу саме жилого будинку та за умови, що хоча б однією з сторін є громадянин, в той час як предметом купівлі-продажу за договором від 25 листопада 2001 року була нежитлова будівля, а сторонами - виключно юридичні особи.

Положеннями ст. 54 Закону України Про нотаріат передбачено, що нотаріуси та посадові особи виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів, які вчиняють нотаріальні дії, посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму, а також за бажанням сторін й інші угоди. Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, перевіряють, чи відповідає зміст посвідчуваної ними угоди вимогам закону і дійсним намірам сторін.

Отже, зазначена норма визначає угоди, що посвідчуються у нотаріальному порядку, проте не вказує на обов'язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі, укладеного між юридичними особами.

У відповідності до п. 27 Інструкції № 18/5 нотаріуси посвідчують угоди, щодо яких законодавством встановлено обов'язкову нотаріальну форму. Відповідно до чинного законодавства обов'язковому нотаріальному посвідченню підлягають договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування, довічне утримання) жилого будинку, іншого нерухомого майна (статті 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу).

У свою чергу положення ст.ст. 227, 242, 244, 426 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року передбачають обов'язкове нотаріальне посвідчення:

- договору купівлі-продажу жилого будинку, якщо хоча б однією з сторін є громадянин;

- договору міни;

- договору дарування нерухомого майна;

- договору довічного утримання.

Отже, ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, ст. 54 Закону України Про нотаріат та п. 27 Інструкції № 18/5 не передбачали обов'язкового нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року.

Обґрунтовуючи свій висновок про те, що договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року підлягав державній реєстрації, суд першої інстанції посилався на ч. 2 ст. 277 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року, Інструкцію про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, що затверджена наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року № 121 (далі - Інструкція № 121) та Тимчасове положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, що затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 (далі - Тимчасове положення № 7/5).

Згідно з ч. 2 ст. 277 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Як раніше зазначалося, ст. 227 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року поширюється виключно на договори купівлі-продажу саме жилого будинку за умови, що хоча б однією з сторін є громадянин. Договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року до зазначених договорів не належить.

Крім того, ч. 2 ст. 277 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року передбачає реєстрацію саме договорів, в той час як підзаконні нормативно-правові акти, на які посилався суд першої інстанції, регулюють порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна.

З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним виключити з мотивувальної частини рішення суду від 19 липня 2018 року посилання на те, що договір купівлі-продажу від 25 листопада 2001 року підлягав державній реєстрації і нотаріальному посвідченню та у зв'язку з недотриманням зазначених умов не є договором, на підставі якого державний реєстратор згідно з п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснює державну реєстрацію права власності та інших речових прав.

Разом з тим, повідомлені учасниками справи факти та приєднані до матеріалів справи письмові докази вказують на те, що рішення державного реєстратора від 28 квітня 2016 року № 29460232 про реєстрацію права власності ГБК Волгоградський на нежитлові приміщення було здійснене з порушенням публічного порядку здійснення державної реєстрації прав власності, встановленого ч.ч. 3, 4 ст. 3, абз. 4 п. 1 ч. 3 ст. 10 та п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (тут та надалі у редакції, чинній на час прийняття рішення від 28 квітня 2016 року № 29460232).

У відповідності до ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на те, що під час апеляційного розгляду справи встановлено неправильне застосування норм матеріального права, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 28 квітня 2016 року № 29460232 було вперше зареєстровано право власності на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Київ, вул. Шолом-Алейхема, 5-в, що підтверджується відкриттям розділу у Державному реєстрі прав на нерухоме майне та реєстраційної справи на вказаний об'єкт нерухомого майна.

Згідно з інформаційною довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації від 25 квітня 2016 року НЖ-2016 № 1392 нежитлова будівля літ. А загальною площею 49,9 кв.м. та нежитлова будівля літ. Б загальною площею 3,5 кв.м., по вул. Шолом-Алейхема, 5-в на праві власності не зареєстровані.

У рішенні від 28 квітня 2016 року № 29460232 зазначено, що власником нежитлової будівлі є ОГБК Волгоградський .

Підставою для проведення реєстраційної дії слугувала заява про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (щодо права власності) за реєстраційним номером №16667599, разом з якою подано наступні документи: копія паспорту та ідентифікаційного коду, серія та номер СР044340; договір купівлі-продажу, оригінал та копія; оригінал та копія акту про розрахунок; акт приймання-передачі нерухомого майна, оригінал та копія; копія виписки ЄДР; копія статуту; оригінал заяви; копія протоколу № 1; оригінал наказу № 6; технічний паспорт, оригінал та копія; оригінал інформаційної довідки, серія та номер НЖ-2016 №1392.

Положеннями п.1 ч. 1 ст. 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Надаючи правову оцінку діям державного реєстратора щодо здійснення державної реєстрації права власності за ОГБК Волгоградський на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до абз. 4 п. 1 ч. 3 ст. 10 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема - відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах.

У договорі купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року зазначено, що Кооперативу по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич на праві власності належать нежитлові будівлі, які є предметом договору.

Разом з тим, у Державному реєстрі прав відомості про Кооператив по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич як власника нежитлових приміщень по вул. Шолом-Алейхема, 5-в у м. Києві були відсутні.

Таким чином, державний реєстратор повинен був встановити невідповідність відомостей про речові права на вказане нерухоме майно, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у наданому договорі купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року.

Порядок дій державного реєстратора у такому випадку визначений в ч.ч. 3, 4 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з ч. 4 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Положення ст. 28 вказаного Закону встановлюють особливості державної реєстрації прав на земельні ділянки державної та комунальної власності та не регулюють спірних правовідносин.

Натомість у відповідності до ч. 3 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Згідно з договором купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року Кооператив по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич був зареєстрований 29 січня 2001 року. Відомості про дату набуття права власності вказаного кооперативу на нежитлові приміщення по вул. Шолом-Алейхема, 5-в у м. Києві у матеріалах справи відсутні.

У зв'язку з цим, з метою встановлення, чи підлягало вказане право Кооперативу по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич державній реєстрації, колегія суддів вважає необхідним керуватися нормативно-правовими актами, що діяли у період з 29 січня 2001 року (дата створення кооперативу) до 25 листопада 2001 року (дата укладення договору купівлі-продажу).У вказаний період діяла Інструкція № 121.

Відповідно до пп. а п. 1.9 Інструкція № 121 до об'єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами.

Також п.п. 1.5 - 1.7 вказаної Інструкції було передбачено, що державну реєстрацію права власності на об'єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Державна реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов'язковою для власників, незалежно від форми власності. Реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів, за рахунок коштів власників нерухомого майна.

Положення п.п. 1.3, 1. 5 Тимчасового положення № 7/5, яке набуло чинності з 01 березня 2002 року, також передбачали обов'язкову реєстрацію прав власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та вказували, що таку реєстрацію здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації.

Отже, на момент виникнення у Кооперативу по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич права власності на нежитлові будівлі діяло законодавство, що передбачало його обов'язкову реєстрацію.

Як раніше зазначалося, згідно з інформаційною довідкою Київського міського бюро технічної інвентаризації від 25 квітня 2016 року НЖ-2016 № 1392 реєстрація такого права Кооперативу по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич не була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент його виникнення.

Під час вчинення реєстраційної дії державний реєстратор сформував документ Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 28 квітня 2016 року , що приєднаний до матеріалів даної справи у складі копій реєстраційної справи. Вказаний документ підтверджує відсутність державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення по вул. Шолом-Алейхема, 5-в у м. Києві за будь-якими особами, у тому числі Кооперативом по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич .

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень будь-які дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нежитлові будівлі по вул. Шолом-Алейхема, 5-в у м. Києві могли вчинятися виключно за умови реєстрації права власності Кооперативу по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич на такі нежитлові будівлі згідно із вимогами вказаного Закону.

Враховуючи, що право власності продавця, не було зареєстроване ні відповідно до вимог законодавства, що діяло на час виникнення такого права, ні відповідно до вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , колегія суддів приходить до висновку про те, що державний реєстратор повинен був відмовити у державній реєстрації відповідного права за покупцем - ОГБК Волгоградський з посиланням на п. 4 ч. 1 ст. 24 зазначеного Закону.

Під час судового засідання представник ПП Стевія БМ вказувала на те, що на час укладення договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 25 листопада 2001 року чинне законодавство не пов'язувало виникнення права власності з фактом державної реєстрації такого права.

Разом з тим, наявність чи відсутність у Кооперативу по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич права власності на нежитлові приміщення як такого не є предметом даного спору.

Предметом доказування у даній є відповідність рішення державного реєстратора від 28 квітня 2016 року № 29460232 вимогам ст. 3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Речові права Кооперативу по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич на нерухоме майно підлягали обов'язковій реєстрації на момент їх виникнення, проте не були зареєстровані.

У зв'язку з цим такі права не визнаються дійсними для цілей Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Відповідно право власності могло бути зареєстроване за ГБК Волгоградський як покупцем на підставі договору від 25 листопада 2001 року виключно після реєстрації права власності продавця - Кооперативу по обслуговуванню автостоянки Ватутінського району м. Києва Славутич за правилами, передбаченими Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону заявником є власник, інший правонабувач, сторона правочину, у яких виникло речове право, або уповноважені ними особи - у разі подання документів для проведення державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Звертаючись до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію набуття права власності за договором купівлі-продажу, ГБК Волгоградський повинен був як сторона правочину заявити також про здійснення реєстрації права власності за первинним власником, як обов'язкової передумови для реєстрації переходу права власності від продавця до покупця.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення державного реєстратора від 28 квітня 2016 року № 29460232 є протиправним, оскільки прийняте з порушенням вимог ч.ч. 3, 4 ст. 3, абз. 4 п. 1 ч. 3 ст. 10 та п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

З огляду на незаконність рішення державного реєстратора від 28 квітня 2016 року № 29460232, вимога про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 травня 2016 року № 29777090 також є обґрунтованою.

Таким чином, адміністративний позов КП Спецжитлофонд підлягає задоволенню, однак з підстав, зазначених у даній постанові.

У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві задовольнити частково, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2018 року - змінити.

Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного територіального управління юстиції у м. Києві - задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2018 року - змінити, зазначивши, що підставою для задоволення адміністративного позову Комунального підприємства з утримання та експлуатації житлового фонду спеціального призначення Спецжитлофонд є обставини, викладені в мотивувальній частині даної постанови.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.М. Горяйнов

Судді О.М. Кузьмишина

А.Ю. Коротких

Постанова складена у повному обсязі 04 грудня 2018 року.

СудШостий апеляційний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення29.11.2018
Оприлюднено10.12.2018
Номер документу78356625
СудочинствоАдміністративне

Судовий реєстр по справі —826/4581/17

Ухвала від 17.04.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Берназюк Я.О.

Постанова від 18.04.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Берназюк Я.О.

Ухвала від 15.01.2019

Адміністративне

Касаційний адміністративний суд Верховного Суду

Берназюк Я.О.

Постанова від 29.11.2018

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Горяйнов Андрій Миколайович

Ухвала від 05.11.2018

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Горяйнов Андрій Миколайович

Ухвала від 16.10.2018

Адміністративне

Шостий апеляційний адміністративний суд

Горяйнов Андрій Миколайович

Ухвала від 19.07.2018

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Аблов Є.В.

Ухвала від 19.07.2018

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Аблов Є.В.

Ухвала від 19.07.2018

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Аблов Є.В.

Рішення від 19.07.2018

Адміністративне

Окружний адміністративний суд міста Києва

Аблов Є.В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2025Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні