Рішення

від 20.07.2018 по справі 912/327/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

вул.В'ячеслава Чорновола, 29/32, м.Кропивницький, Україна, 25022,

тел/факс: 22-09-70/24-09-91 E-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2018 рокуСправа № 912/327/18 Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Вавренюк Л.С., за участю секретаря судового засідання Скопець В.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 912/327/18

за позовом: Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області

до відповідача 1: товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича проектно-технологічна фірма "Кран-Сервіс"

до відповідача 2: товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Олександрійські крани обладнання системи"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: публічного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат"

про визнання договору недійсним.

Представники:

від позивача - Улюшев Б.В., довіреність б/н від 07.06.2017;

від відповідача 1 - Фатовенко О.О. , довіреність № 2 від 07.03.2018;

від відповідача 2 - Кучеренко В.М., директор;

від відповідача 2 - Гостіщева В.В. адвокат, ордер КР №024681 від 21.05.2018;

від 3-ї особи (ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат") - Ніколенко М.Є., довіреність № 9/81 від 04.01.2018 (в режимі відеоконференції).

Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградській області (далі - ГТУЮ у Кіровоградській області) звернулось до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича проектно-технологічна фірма "Кран-Сервіс" (далі - ТОВ "НВПТФ "Кран-Сервіс") про визнання недійсним договору купівлі-продажу № 999, виданого 21.06.2013 приватним нотаріусом Олександрійського міського округу Чернишовим С.С.

В обґрунтування позовних вимог позивач, посилаючись на норми ст.ст. 202-203, 215-216 Цивільного кодексу України, зазначає, що договір купівлі-продажу від 21.06.2013, вчинений відповідачем та товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об'єднання "Олександрійські крани обладнання системи" (далі- ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи" без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, що є підставою для визнання такого правочину недійсним згідно ст. 234 Цивільного кодексу України. Позивач зазначає, що відсутність виявленого майна відповідача, як боржника у зведеному виконавчому провадженні, враховуючи фіктивну реалізацію останнім свого майна на підставі оспорюваного правочину, унеможливлюють здійснення державним виконавцем покладених на нього в силу вимог чинного законодавства завдань та обов'язків.

Ухвалою господарського суду від 14.02.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 912/327/18; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 12.03.2018.

05.03.2018 позивачем подано до суду заяву, у якій позивач додатково обґрунтував підстави звернення до господарського суду з позовною заявою та просив залучити до участі у справі публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі- ПрАТ "ПГЗК") в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача (а.с. 151-153 том 1).

Згідно ухвали суду від 12.03.2018 залучено до участі у справі публічне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПрАТ "ПГЗК") в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи" в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача; підготовче засідання у справі відкладено на 30.03.2018; зобов'язано позивача подати до суду належним чином засвідчену копію договору купівлі-продажу від 21.06.2013 № 999; надано строк для надання третіми особами письмових пояснень.

26.03.2018 позивачем подано до суду заяву про вжиття державним виконавцем заходів з метою надання до суду належним чином засвідченої копії договору купівлі-продажу від 21.06.2013 № 999 (а.с. 163-164 том 1).

29.03.2018 на електронну адресу господарського суду надійшли письмові пояснення на позовну заяву ПрАТ "ПГЗК", які всупереч ст. 168 Господарського процесуального кодексу України, не скріплені електронним цифровим підписом третьої особи або її представника та не містять доказів їх направлення іншим учасникам справи (а.с. 170-176 том 1).

30.03.2018 відповідачем подано до суду заяви про надання відповідачу додаткового строку для підготовки та надання до суду відзиву на позовну заяву та про застосування строку позовної давності до вимог ГТУЮ у Кіровоградській області (а.с. 177-178, 180-181 том 1).

Відповідно до ухвали від 30.03.2018 задоволено усне клопотання ГТУЮ у Кіровоградській області про надання додаткового часу для подання заяви про залучення до участі у справі співвідповідача; задоволено клопотання ТОВ "НВПТФ "Кран-Сервіс" про надання додаткового часу для підготовки та надання до суду відзиву на позовну заяву та відповідних доказів; задоволено усне клопотання ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи" про відкладення підготовчого засідання; продовжено строк підготовчого провадження у справі № 912/327/18 на тридцять днів; підготовче засідання відкладено на 02.05.2018.

03.04.2018 на адресу суду надійшли письмові пояснення ПрАТ "ПГЗК", які, згідно накладної установи поштового зв'язку, направлені третьою особою з дотриманням строку, встановленого судом в ухвалі від 12.03.2018 (а.с. 194-204 том 1). Відповідно до зазначених письмових пояснень, третя особа погоджується з доводами позовної заяви та зазначає, що договір купівлі-продажу від 21.06.2013 № 999 має ознаки фіктивного правочину (а.с. 194- 198 том 1).

13.04.2018 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, згідно якого, посилаючись на норми ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. 207 Господарського кодексу України, постанову пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" та постанову пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зазначає про відсутність законодавчо визначених підстав для визнання договору купівлі-продажу від 21.06.2013 № 999 недійсним. Крім того, відповідач наголошує на тому, що саме органом державної виконавчої служби не вживались належні заходи з метою виконання рішення суду, оскільки лише 02.06.2014 державним виконавцем винесено постанову про арешт коштів боржника, а 20.01.2015 було складено акт опису і арешту рухомого майна боржника, а тому відповідач цілком правомірно здійснював свою господарську діяльність, у тому числі щодо розпорядження своїм майном. Також відповідач вказує на те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (а.с. 1-5 том 2).

Згідно письмових пояснень від 17.04.2018, ПрАТ "ПГЗК" просить задовольнити позовну заяву ГТУЮ у Кіровоградській області, оскільки договір купівлі-продажу від 21.06.2013 № 999 був вчинений відповідачем з метою ухилення від виконання рішення третейського суду (а.с. 9-12 том 2).

24.04.2018 позивачем разом із заявою щодо подання доказів подано до суду засвідчену копію договору купівлі-продажу від 21.06.2013 № 999 та незасвідчену копію акту опису й арешту майна від 20.01.2015 (а.с. 19-26 том 2).

Також 24.04.2018 ГТУЮ у Кіровоградській області подано клопотання про залучення у справі у якості співвідповідача ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи", як сторони оспорюваного правочину (а.с. 28 том 2).

Згідно відповіді на відзив відповідача, яка надійшла до суду 24.04.2018, ГТУЮ у Кіровоградській області зазначає про безпідставність посилання відповідача на ст. 228 Цивільного кодексу України, оскільки зазначена норма не була вказана позивачем як підстава пред'явленого позову, решта ж посилань відповідача містять пряму вказівку на можливість оскарження договору купівлі-продажу шляхом визнання його недійсним. В частині твердження відповідача про відсутність арешту, позивач зазначає, що вітчизняне законодавство не пов'язує можливість відчуження майна лише із відсутністю заборон. За доводами позивача, похибки у діяльності державного виконавця жодним чином не повинні призводити до порушення інтересів стягувача та завдань виконавчого провадження, а факт невиконання посадових обов'язків державним виконавцем жодним чином не зобов'язує боржника здійснювати фіктивне відчуження майна та не надає право боржнику ухилятись від виконання рішення суду. Позивач також заперечує пропуск ГТУЮ у Кіровоградській області строку позовної давності, оскільки, за доводами позивача, перебіг строку позовної давності має починатись з 02.06.2016, тобто з моменту, коли державні виконавці отримали безпосередній доступ до реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв'язку із внесенням відповідних змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 02.06.2016 (а.с. 28-31 том 2).

Згідно ухвали суду від 02.05.2018 задоволено клопотання ГТУЮ у Кіровоградській області; змінено процесуальний статус третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи"; залучено до участі у справі у якості співвідповідача (відповідача 2) ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи"; підготовче засідання відкладено на 21.05.2018; та у зв'язку з викладеним - встановлено строки для подання учасниками справи заяв по суті справи.

У підготовчому засіданні 21.05.2018 господарський суд відмовив у задоволенні клопотання ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи" про продовження строку, встановленого судом; з ініціативи суду продовжив ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи" процесуальний строк, встановлений господарським судом для подання доказів у справі до 05.06.2018; з ініціативи суду продовжив ГТУЮ у Кіровоградській області процесуальний строк, встановлений господарським судом, для надання відповіді на відзив відповідача 2 до 05.06.2018 року; підготовче засідання у справі відклав на 06.06.2018, про що постановлено відповідну ухвалу.

Згідно ухвали від 25.05.2018 задоволено клопотання ПрАТ "ПГЗК" про участь третьої особи в засіданні суду в режимі відео конференції.

01.06.2018 до суду надійшов письмовий відзив відповідача 2 на позов від 17.05.2018 (а.с. 112-116 том 2), а 06.06.18 - докази його направлення на адреси інших учасників справи 17.05.2018 (а.с. 124, 129 том 2). Так, згідно зазначеного відзиву відповідач 2 стверджує, що умови спірного договору були виконані, заборона на відчуження майна відповідача 1 на момент продажу не існувала, а тому договір було укладено цілком правомірно.

У підготовчому засіданні 06.06.2018 відповідачем 1 подано до суду докази, які за його доводами підтверджують отримання ним коштів за оспорюваним договором та спрямування їх на погашення заборгованості підприємства, яка виникла раніше заборгованості перед ПрАТ "ПГЗК" (а.с. 130-140 том 2).

Ухвалою від 06.06.2018 закрито підготовче провадження у справі № 912/327/18; справу призначено до судового розгляду по суті на 18.06.2018.

Згідно ухвали суду від 13.06.2018 з підстав, що в ній зазначені, справу № 912/327/18 призначено до судового розгляду по суті на 20.06.2018.

Ухвалою від 13.06.2018 судом постановлено судовий розгляд справи, призначений на 20.06.2018, провести за участю ПрАТ "ПГЗК" в режимі відео конференції.

19.06.2018 до суду надійшли письмові пояснення третьої особи на відзиви відповідача 1 та відповідача 2 у справі, згідно яких третя особа наголошує на необхідності застосування до спірних правовідносин правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19.10.2016 у справі № 1873цс16. Третя особа стверджує, що з системного аналізу вимог чинного законодавства можна зробити висновок, що укладення договору купівлі-продажу від 21.06.2013 № 999 було умисно направлене на перешкоджання здійснення державним виконавцем покладених на нього завдань та обов'язків стосовно примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області (а.с. 169-171 том 2).

У судовому засіданні 20.06.2018 судом оголошувалась перерва до 20.07.2018, про що постановлено протокольну ухвалу.

Ухвалою суду від 11.07.2018 судом задоволено клопотання третьої особи та постановлено судовий розгляд справи, призначений на 20.07.2018, провести за участю заявника в режимі відеоконференції.

У судовому засіданні 20.07.2018 представники учасників справи підтримали свої правові позиції відносно предмету спору. Так, позивач та третя особа просили позовні вимоги задовольнити, відповідач 1 та відповідач 2, вважаючи позов необґрунтованим, просили відмовити в його задоволенні.

Розглянувши наявні у справі матеріали, оцінивши подані докази, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, господарський суд встановив наступні обставини.

На виконанні відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградській області перебуває зведене виконавче провадження № 46673603 про стягнення грошових коштів з боржника ТОВ "НВПТФ "Кран-Сервіс" на загальну суму 3682294,66 грн. за 16 виконавчими документами, у тому числі виконавче провадження № 36272410 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 № 3/5005/10330/2012 (а.с. 19-21 том 1).

Як вбачається з матеріалів справи, 31.01.2013 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції відкрито виконавче провадження № у ЄДРВП 36272410 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 № 3 5005 10330 2012 про стягнення з ТОВ "НВПТФ "Кран-Сервіс" на користь ПАТ "ПГЗК" (в подальшому змінено на ПрАТ "ПГЗК") заборгованості в сумі 191 763,21 грн.; встановлено боржнику строк для добровільного виконання - до 07.02.2013 (а.с. 22-25 том 1).

Доказів на підтвердження здійснення державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції дій, спрямованих на примусове виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 № 3/5005/10330/2012, всупереч вимогам ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, позивачем до суду не подано.

Так, лише з листа відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції від 13.06.2013, адресованого третій особі, вбачається, що державним виконавцем 25.02.2013 направлено запити до МРЕВ УДАІ УМВС, інспекції Держтехгнагляду, БТІ, відділу Держкомзему про наявність зареєстрованого на праві приватної власності майна за боржником, до ОДПІ про поточні рахунки, відкриті боржником в установах банків, держреєстратору для надання витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; 19.03.2013 отримана відповідь з відділу Держкомзему, відповідно до якої земельні ділянки на праві приватної власності на території м. Олександрії за боржником не зареєстровані; 11.03.2013 отримано відповідь з ДДПІ про номери рахунків, відкритих боржником в установах банків; 15.03.2013 накладено арешт на рахунки боржника та постанови про арешт коштів направлено на адреси банків до виконання; 13.04.2013 виставлено платіжні вимоги на арештовані рахунки боржника; 27.03.2013 отримано відповідь з МРЕВ УДАІ УМВС України про зареєстровані за боржником транспортні засоби; 05.04.2013 на транспортний засіб боржника ТАТА ЛПТ 613/38 днз ВА 2266 АК накладено арешт, відповідну постанову направлено до виконання в МРЕВ УДАІ УМВС; 05.04.2013 здійснювався виїзд на адресу боржника, за якою транспортний засіб не було виявлено, у зв'язку з чим транспортний засіб оголошено у розшук, відповідну постанову направлено до відділення ДАІ Міліції громадської безпеки; 24.04.2013 отримано лист від начальника відділення ДАІ Міліції громадської безпеки про те, що особовий склад відділення ДАІ орієнтовано щодо розшуку та затримання автомобіля боржника; 13.06.2013 здійснювався виїзд на адресу боржника, відібрано пояснення у керівника підприємства, боржником планується погашення боргу в повному обсязі по вказаному виконавчому документу у липні 2013 (а.с. 199 том 1). А також з наявних в справі матеріалів вбачається, що згідно постанови від 02.06.2014, накладено арешт на кошти боржника при примусовому виконанні наказу господарського суду від 21.11.2013 № 912/832/13 про стягнення 72079,95 грн. на користь ПАТ "Алчевський металургійний комбінат" та 20.01.2015 державним виконавцем при примусовому виконанні зведеного виконавчого провадження (наказу Господарського суду Кіровоградської області від 21.11.2013 № 912/823/13) складено акт опису й арешту майна боржника, до якого включено 14 найменувань рухомого майна боржника (а.с. 43, 28-31 том 1, 23-26 том 2).

03.03.2015 державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про передачу матеріалів виконавчого провадження 36272410 з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 № 3/5005/10330/2012 про стягнення з ТОВ "НВПТФ "Кран-Сервіс" на користь ПАТ "ПГЗК" (в подальшому змінено на ПрАТ "ПГЗК") заборгованості в сумі 191 763,21 грн. державному виконавцю відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Кіровоградській області в строк до 04.03.2015, а державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Кіровоградській області винесено постанову про прийняття до виконання виконавчого провадження за № 36272410 (а.с. 26-27 том 1).

На підтвердження того, що з метою виконання зведеного виконавчого провадження № 46673603 про стягнення з ТОВ "НВПТФ "Кран-Сервіс" на користь фізичних, юридичних осіб та держави коштів у загальному розмірі 3682294,66 грн. у 2015-2017 роках відділом примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Кіровоградській області вчинялись дії щодо виявлення належного відповідачу 1 рухомого, нерухомого майна та грошових коштів, позивачем надано до суду відповіді підприємств, установ, організацій, а також самого боржника на запити державного виконавця щодо наявності зареєстрованого за ТОВ "НВПТФ "Кран-Сервіс" майна та грошових коштів, відкритих боржником рахунків в банківських установах, щодо виконання постанов державного виконавця про арешт коштів боржника (а.с. 32 -35, 41, 49-53, 62-64, 67-72, 79-80, 82-83, 85, 87-88 том 1).

В матеріалах справи також наявні копії постанови про арешт майна боржника та оголошення майна на його відчуження від 09.04.2015, винесеної при примусовому виконанні наказу Господарського суду Кіровоградської області від 18.11.2013 № 912/1274/13, згідно якої накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно боржника та заборонено здійснювати його відчуження у межах звернення стягнення 712287,87 грн., доказів реєстрації обтяження в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; акту опису й арешту майна боржника (принтеру у робочому стані, від 11.12.2015; пропозиції відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Кіровоградській області, адресованої ПрАТ "ПГЗК", ПАТ "Концерн Стірол", ПАТ "Алчевський металургійний комбінат", ТОВ "Техномет" про залишення за стягувачами непроданого на електронних торгах майна боржника в рахунок погашення заборгованості за рішеннями суду; подання державного виконавця до Ленінського районного суду м. Кіровограда про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України керівника боржника; інформаційних довідок з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта боржника та за адресою: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Пролетарська, 17, сформованих 20.04.2017 та 16.05.2017 відповідно для перевірки майнового стану боржника; заяви державного виконавця до Головного управління Національної поліції в Кіровоградській області про вчинення кримінального правопорушення від 22.06.2017; виклику державного виконавцю керівнику боржника (а.с. 36-40, 58, 42, 56-57, 65-66, 73, 77-78, 89-90 том 1).

Згідно актів державного виконавця від 23.05.2017, від 17.07.2017, від 30.11.2017, державним виконавцем встановлено: виїздом за адресою: вул. П. Комуни, 64 А в м. Олександрії виявлено, що ТОВ "НВПТФ "Кран-Сервіс" за вказаною адресою не знаходиться; майно боржника, на яке можливо звернути стягнення не виявлено; за зазначеною адресою знаходиться ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи"; директор боржника Кучеренко В.М. та директор ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи" одна й та ж сама особа; фактичне знаходження та керівний склад юридичних осіб однаковий; секретар ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи" повідомила державного виконавця, що керівництво підприємства знаходиться у відрядженні; бухгалтер ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи" отримати виклик до відділу ДВС та передати його керівництву відмовилась; секретар та бухгалтер ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи" підписати акт державного виконавця від 30.11.2017 відмовились (а.с. 74, 81, 91 том 1).

Як стверджує позивач, обґрунтовуючи позов, 26.12.2017 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Кіровоградській області сформовано деталізовану інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з якої вбачається, що у приватній власності боржника на підставі свідоцтва про право власності № 911, виданого 30.01.2009 виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області, перебував майновий комплекс, промислові будівлі та споруди загальною площею 1050,2 кв.м. за адресою: вул. Паризької Комуни, 64А в м. Олександрія (запис від 20.02.2013); земельна ділянка місця розташування кадастровий номер 3510300000:07:266:0003, цільове призначення: землі промисловості, площа 7996,35 кв.м., однак, 21.06.2013 приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Чернишовим Сергієм Сергійовичем на підставі договору купівлі-продажу від 21.06.2013 № 999 до Державного реєстру внесено запис про припинення права власності боржника на зазначене нерухоме майно (майновий комплекс) та зареєстроване право приватної власності на нього за ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи", код ЄДРПОУ 38524048, адреса: 28000, Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Паризької комуни, 64а.

Більше того, стверджує позивач, при аналізі витягів з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, державним виконавцем було встановлено, що у боржника - ТОВ "НВПТФ "Кран-Сервіс", код 32412606, засновниками значаться Кучеренко Ольга Вікторівна, Кучеренко Володимир Вікторович, Кучеренко Віктор Миколайович, а керівником і підписантом - Кучеренко Віктор Миколайович, місцезнаходження юридичної особи: вул. Паризької Комуни, 64а, м. Олександрія Кіровоградської області і так само у особи, що придбала майно за договором купівлі-продажу від 21.06.2013 № 999 у боржника - ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи", код 38524048, засновниками є Кучеренко Ольга Вікторівна, Кучеренко Володимир Вікторович, Кучеренко Віктор Миколайович, а керівником і підписантом - Кучеренко Віктор Миколайович, місцезнаходження: вул. Паризької Комуни, 64а, м. Олександрія Кіровоградської області.

На підставі викладеного, позивач зазначає, що факт продажу майна між юридичними особами, керівний та засновницький склад яких однаковий, як і фактичне місцезнаходження цих юридичних осіб, дозволяє вести мову про фіктивність договору купівлі-продажу від 21.06.2013 № 999, посвідченого приватним нотаріусом Олександрійського міського нотаріального округу Чернишовим С.С.

Так, за змістом ч. 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст. 234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Також позивач вважає, що при вирішенні спору у даній справі господарському слід врахувати правовий Висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 19.10.2016 у справі № 1873цс16, як аналогію права. Так, у вказаній постанові ВСУ вказано, зокрема, про те, що дарування родичу нерухомості є фіктивним та недійсним, коли дарувальник знає про судове рішення про стягнення з нього боргу.

Позивач, посилаючись на зміст ухвали Господарського суду Дніпропетровської області № 3/5005/10330/2012 від 18.12.2012, на підставі якої був виданий виконавчий документ, що перебуває у межах виконавчого провадження № 36272410, зазначає, що відповідач 1 був обізнаний про наявність рішення суду, за яким він зобов'язаний сплатити стягувачу - ПрАТ "ПГЗК" 188271,00 грн. штрафних санкцій за прострочення поставки товару, 1882,71 грн. витрат, пов'язаних з вирішенням спору третейським судом, 1609,50 грн. судового збору за розгляд заяви господарським судом, оскільки представник ТОВ "НВПТФ "Кран-Сервіс" був присутній у засіданні Господарського суду Дніпропетровської області та заперечував проти видачі виконавчого документа.

Викладені обставини, на думку позивача, унеможливлюють здійснення виконавцем покладених на нього завдань та обов'язків, визначених чинним законодавством.

ПрАТ "ПГЗК" підтримав пред'явлений позивачем позов з аналогічних підстав.

Відповідач 1 та відповідач 2 проти задоволення позовних вимог заперечили, стверджуючи про відсутність порушеного права позивача, наполягаючи на тому, що саме органом державної виконавчої служби не вживались належні заходи з метою виконання рішення суду, натомість, умови договору купівлі-продажу сторонами правочину були виконані в повному обсязі, що виключає його фіктивність. Крім того, відповідачем 1 заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності.

Вирішуючи даний спір по суті, господарський суд виходив з наступного.

У відповідності до ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

З урахуванням цих норм, суд повинен установити чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси заявника, i залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України, зокрема, від 25.11.2015 у справі №6-1749цс15, від 09.12.2015 у справі №6-849цс15, від 29.06.2016 у справі № 6-370цс16, від 29.06.2016 №6-547цс16 та від 12.10.2016 у справі №369/5994/14-ц).

Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

Як роз'яснив Конституційний Суд України своїм рішенням від 01.12.2004 р. № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається у частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

У зазначеному вище рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес", як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто інтерес позивача (у даному випадку стосовно визнання недійсним договору) має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині вказаного Рішення Конституційного Суду України.

Поряд з цим, позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Така позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав; під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом статті 215 Цивільного кодексу України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину також враховуються загальні приписи ст.ст. 3, 15, 16 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, господарський суд вважає за необхідне врахувати, що у відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 № 3/5005/10330/2012, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 4 згаданого Закону в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 № 3/5005/10330/2012, під час виконання рішень державний виконавець має право на безпосередній доступ до баз даних і реєстрів, у тому числі електронних, що містять інформацію про боржників, їхнє майно та кошти. Порядок доступу до таких реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України спільно з відповідними центральними органами виконавчої влади, які забезпечують їх ведення.

Відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 № 3/5005/10330/2012, інформаційну довідку з Державного реєстру прав на підставі письмового запиту мають право отримувати суд, органи місцевого самоврядування, органи внутрішніх справ, органи прокуратури, органи державної податкової служби, органи Служби безпеки України та інші органи державної влади (посадові особи), якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом.

З огляду на наведені положення законодавства, чинного на момент відкриття виконавчого провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2012 № 3/005/0330/2012, господарський суд критично сприймає доводи позивача щодо того, що про наявність у відповідача 1 нерухомого майна на момент відкриття виконавчого провадження та про продаж його відповідачу 2 на підставі оспорюваного договору державний виконавець отримав можливість дізнатись лише з 02.06.2016, тобто з моменту, коли державні виконавці отримали безпосередній доступ до реєстру речових прав на нерухоме майно, у зв'язку із внесенням відповідних змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Так, в матеріалах справи міститься надана позивачем інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, сформована 31.03.2015 (а.с. 54-55), в якій вже містилась інформація про відчуження відповідачем 1 майнового комплексу, промислових будівель та споруд за адресою: Кіровоградська область, м. Олександрія, вул. Паризької Комуни, 64а відповідачу 2 на підставі оспорюваного правочину.

За доводами самого позивача, викладеними у позовній заяві, державний виконавець відділу державної виконавчої служби Олександрійського міськрайонного управління юстиції в силу вимог Закону України "Про виконавче провадження" в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження, зобов'язаний був ще 08.02.2013 винести постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, однак, зазначених дій не вчинив, натомість лише 09.04.2015 державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення майна на його відчуження.

У своїх письмових поясненнях від 26.03.2018 третя особа також зазначає, що усе майно та кошти відповідача 1 на момент укладення оспорюваного правочину вже повинні були бути арештовані органом державної виконавчої служби.

Більш того, третя особа у справі, проаналізувавши в Єдиному державному реєстрі судових рішень розглянуті судами справи, де стороною є відповідач 1, прийшла до висновку, що боржник на протязі 2014-2016 продовжував вести господарську діяльність та отримував майно та грошові кошти (а.с. 196 том 1), однак, органом державної виконавчої служби зазначених обставин щодо боржника встановлено не було.

За доводами позивача, викладеними у відповіді на відзив відповідача 1, похибки у діяльності державного виконавця жодним чином не повинні призводити до порушення інтересів стягувача та завдань виконавчого провадження та не надає право боржнику ухилятись від виконання рішення суду.

З викладеного вбачається, що позивачем фактично визнається, що вчиненням оспорюваного правочину відповідачем 1 та відповідачем 2 порушено права саме стягувача у виконавчому провадженні, яке відкрите до такого вчинення.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Стаття 21 Господарського процесуального кодексу України визначає позивача як особу, яка подала позов або в інтересах яких подано позов.

Отже, лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, зумовлює отримання нею правового статусу позивача шляхом звернення з позовом до суду.

Разом з тим, системний аналіз норм Господарського процесуального кодексу України свідчить про відсутність у господарського суду повноважень змінювати процесуальний статус позивача у випадку, якщо суд прийде до висновку про відсутність порушених прав та охоронюваних законом інтересів останнього, а наявність такого порушеного права у іншого учасника судового процесу.

Варто також зазначити, що відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від доведеності одночасної наявності таких елементів: суб'єктивного права (інтересу) у позивача, що підлягає захисту; порушення означеного ним права чи інтересу з боку відповідача; належність обраного способу захисту (його адекватність характеру правовідносин і здатність відновити порушені права чи інтереси, можливість до застосування за змістом діючого законодавства).

Разом з тим, відповідно до ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є:1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Статтею 19 зазначеного закону передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв'язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв'язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз'яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.У разі якщо боржник без поважних причин не з'явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов'язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб'єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

З викладеного вбачається, що чинним законодавством передбачене широке коло повноважень та законодавчо визначені механізми, які мають бути застосовані державними виконавцями в процесі виконання судових рішень, однак, право управління юстиції на звернення до суду з позовом фактично в інтересах стягувача у виконавчому провадженні, ані Законом України "Про виконавче провадження", ані іншими законодавчими актами не передбачене.

Таким чином, господарський дійшов висновку про недоведеність позивачем порушення чи оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу при вчиненні оспорюваного правочину, що, в силу викладеного вище, тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Враховуючи наведене, в задоволенні позову позивачу слід відмовити.

Разом з тим, господарський суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

До того ж, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Враховуючи наведене, встановивши відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача, господарський суд не вбачає необхідності відповідати на кожен аргумент учасників справи, які не стосуються та не спростовують викладені вище висновки суду.

Щодо заявленого відповідачем 1 клопотання про застосування строку позовної давності, господарський суд зазначає наступне.

Статтями 256, 257 Цивільного Кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, встановлений для захисту цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність становить три роки.

Частинами 3-5 ст. 267 Цивільного Кодексу України встановлено, що позовна даність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропуску.

Оскільки господарський суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача, у господарського суду відсутні підстави для застосування позовної давності.

На підставі викладеного, у задоволенні відповідного клопотання відповідача 1 слід відмовити.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-80, 129, 207, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через Господарський суд Кіровоградської області.

Копії рішення направити учасникам справи, а саме:

позивачу за адресою: вул. Дворцова, 6/7, м. Кропивницький, 25006;

відповідачу 1 (ТОВ "Науково-виробнича проектно-технологічна фірма "Кран-Сервіс") за адресою: вул. Паризької Комуни, 64а, м. Олександрія, 28000;

відповідачу 2 (ТОВ "НВО "Олександрійські крани обладнання системи" за адресою: вул. Паризької Комуни, 64а, м. Олександрія, Кіровоградська область, 28000;

третій особі (ПАТ "Північний гірничо-збагачувальний комбінат") за адресою: м.Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50079.

Повне рішення складено 30.07.2018 року.

Суддя Л.С. Вавренюк