Постанова

від 30.07.2018 по справі 910/2347/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2018 р. Справа№ 910/2347/18

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Руденко М.А.

Пашкіної С.А.

за участю секретаря судового засідання Бовсунівської Л.О.,

без виклику представників сторін

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київбетонбуд"

на рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 (повний текст складено 26.04.2018) по справі №910/2347/18 (суддя Паламар П.І.)

за позовом Приватного підприємства "Ресурс Буд"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київбетонбуд"

про стягнення боргу, неустойки, сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, ціна позову 22 338,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Ресурс Буд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київбетонбуд" про стягнення боргу, неустойки та сум за прострочення виконання боржником грошового зобов'язання.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем договору поставки № 170031 від 23 лютого 2017 року, в частині повної та своєчасної оплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 позов Приватного підприємства "Ресурс Буд" задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Київбетонбуд" на користь Приватного підприємства "Ресурс Буд" 11 012,29 грн боргу, 1 107,77 грн збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 3 312,72 грн пені, 1 801,22 грн штрафу, 1359,35 грн витрат по оплаті судового збору, 4000 грн витрат по оплаті послуг адвоката.

В іншій частині позову відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем доведено факт поставки відповідачу товару та прострочення виконання зобов'язання по оплаті за договором.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Київбетонбуд" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 скасувати, в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги апелянт зазначив, що договір поставки № 170031 від 23 лютого 2017 року є неукладеним, видаткові накладні не містять печатки відповідача, а підпис директора Ковальової І.В. відрізняється в підпису в договорі поставки № 170031 від 23 лютого 2017 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 поновлено строк на апеляційне оскарження рішення та відкрито апеляційне провадження по даній справі.

02 липня 2018 року від представника позивача, через відділ документообігу та моніторингу виконання документів, надійшов відзив на апеляційну скаргу.

За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах, з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, а також з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи з викликом осіб, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Статтями 269, 270 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів встановила наступне.

23 лютого 2017 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № 170031 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору, позивач зобов'язався передати відповідачу будівельні матеріали в асортименті, кількості та за цінами вказаними в рахунках-фактурах до даного договору, а останній - прийняти та оплатити вартість одержаного товару протягом першого банківського дня після складення видаткових накладних та актів здачі-приймання робіт (надання послуг).

Згідно з п. 1.3 Договору асортимент, кількість та ціни будівельних матеріалів вказуються в рахунках-фактурах до відвантаження продукції. У разі не погодження покупця з ціною, кількістю та асортиментом товару, останній протягом дня повертає рахунок-фактуру постачальнику з пропозиціями. Вважається, що сторони узгодили кількість, ціну та асортимент продукції, якщо покупець протягом одного дня з моменту отримання рахунку-фактури не заявить свої заперечення і не поверне її постачальнику.

Строк дії Договору, відповідно до умов п. 8.1 останнього, встановлено з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2017 р., а в частині виконання зобов'язань до їх повного виконання.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи рахунків-фактур №№ РБК-000403 від 24 лютого 2017 р., РБК-000573 від 7 березня 2017 р., РБК-000608 від 9 березня 2017 р., РБК-000754 від 15 березня 2017 р.,РБК-000941 від 24 березня 2017 р., РБК-000960 від 25 березня 2017 р., РБК-001123 від 4 квітня 2017 р., видаткових накладних №№ РБК-000403 від 24 лютого 2017 р., РБК-000573 від 7 березня 2017 р., РБК-000608 від 9 березня 2017 р., РБК-000754 від 15 березня 2017 р., РБК-000941 від 24 березня 2017 р., РБК-000960 від 25 березня 2017 р., РБК-001123 від 4 квітня 2017 р., довіреностей на отримання товару № 4 від 23 лютого 2017 р., 5 від 1 березня 2017 р., 6 від 1 квітня 2017 р., банківської виписки з рахунку позивача, за період 7 березня 2017-22 лютого 2018 років позивач, на виконання умов Договору поставив відповідачу товар на загальну суму 144152,52 грн. Відповідач свої зобов'язання за Договором, в частині оплати належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 133140,23 грн.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до статті 265 Господарського Кодексу України (надалі - ГК України), одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Аналогічне положення містить ст. 712 ЦК України, відповідно до ч. 2 якої визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Посилання апелянта щодо не укладення договору, колегією суддів визнано безпідставними, оскільки визнання договору неукладеним може мати місце лише на стадії його укладення, якщо сторони не досягли згоди по всім істотним його умовам, а не за наслідком його виконання, що також вбачається з правової позиції Верховного суду України, викладеної, зокрема, в постанові у справі №3-58гс11 від 25.06.2011р. та у справі №3-502гс15 від 23.09.2015р., а також постановах Верховного Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №926/2420/17 від 10.04.2018р. та у справі №910/9915/17 від 25.04.2018р. В даному випадку, матеріали справи, підтверджують здійснення сторонами дій з майнового обігу (поставка та часткова оплата товару) в межах договору, що виключає висновок про його неукладеність.

Доводи апелянта, що наявні в матеріалах справи видаткові накладні підписані невстановленою особою, колегією суддів визнано необґрунтованими, оскільки видаткові накладні підписані уповноваженими особою відповідача Ковальовою І.В., на підставі наявних в матеріалах справи довіреностей № 4 від 23 лютого 2017 р., №5 від 1 березня 2017 р. та №6 від 1 квітня 2017 р. Доказів того, що підпис Ковальової І.В. є підробленим відповідачем не надано. Клопотань про призначення почеркознавчої експертизи також не заявлено.

При цьому, видаткові накладні, підписані без зауважень, містять посилання на відповідні рахунки, що в сукупності з самими рахунками, податковими накладними та частковими оплатами за товар, спростовують твердження скаржника про невиконання умов Договору.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові, у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу, за порушення окремих видів господарських зобов'язань, передбачено частиною другою статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 5.2. Договору, за прострочення оплати поставленої продукції в рамках даного Договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожень день прострочення платежу.

Згідно з п. 5.3. Договору, у випадку прострочення платежу більше, ніж на 30 календарних днів, покупець сплачує штраф у розмірі 10% від вартості неоплаченої продукції.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплатити 3% річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором, або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних, інфляційних втрат, пені та штрафу розрахованого місцевим господарським судом, прийшла до висновку про його обґрунтованість.

Відповідно до частини першої статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Відповідно до пунктів 1 та 2 частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Витрати на професійну правничу допомогу адвоката, понесені позивачем у зв'язку з розглядом справи, у розмірі 5000 грн підтверджуються Договором про надання правової допомоги № 08-02-18/ю від 08.02.2018, укладеним між Адвокатським об'єднанням "Яр.ВАЛ" та Приватним підприємством "Ресурс Буд", Актом надання послуг від 27.03.2018 на суму 5000 грн та платіжним дорученням № 137 від 17.04.2018 на суму 5000 грн.

Колегія суддів дослідивши, обсяг наданих адвокатом послуг, зокрема складання позовної заяви, додаткових пояснень, участь у судових засіданнях, враховуючи складність справи, погоджується з висновком місцевого господарського суду, що витрати по оплаті адвокатських послуг підлягають відшкодуванню в розмірі 4000 грн.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення суду ухвалено відповідно до вимог матеріального та процесуального права, а обставини, які встановлені апеляційною інстанцією не призвели до неправильного вирішення спору місцевим господарським судом, в зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 282 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Київбетонбуд" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 по справі №910/2347/18 без змін.

2.Матеріали справи №910/2347/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Поновити дію оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 24.04.2018 по справі №910/2347/18.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30.07.2018.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді М.А. Руденко

С.А. Пашкіна