Постанова

від 26.07.2018 по справі 337/2979/15-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

ЄУН 337/2979/15Головуючий у 1-й інстанції Салтан Л.Г. Повний текст рішення складений 06.03.2018 року Пр. № 22-ц/778/1946/18Суддя-доповідач Гончар М.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року м. Запоріжжя

Апеляційний суд Запорізької області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді (судді-доповідача) Гончар М.С.

суддів Кочеткової І.В., Маловічко С.В.,

за участі секретаря Остащенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання права власності на Модуль для заправки автомобілів зрідженим газом, витребування Модуля для заправки автомобілів зрідженим газом із чужого незаконного володіння, стягнення суми отриманого доходу, стягнення вартості заподіяних збитків

ВСТАНОВИВ:

У червні 2015 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду із вищезазначеним позовом, в якому із урахуванням уточнених позовних вимог (т.4 а.с. 164) просили:

- визнати за ними право спільної сумісної власності на Модуль для заправки автомобілів зрідженим газом Шельф…LPG ТУ У 29.1-30838462-006:2009, зав. №321, випуску 06.08.2012 року,

- витребувати Модуль для заправки автомобілів зрідженим газом Шельф…LPG ТУ У 29.1-30838462-006:2009, заводський №321, випуску 06.08.2012 року, де б такий не знаходився, із чужого, незаконного володіння гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5

- та передати його ОСОБА_3 та ОСОБА_2,

- стягнути із ОСОБА_4 на користь позивачів суму доходу, який він одержав за весь час незаконного володіння Модулем для заправки автомобілів зрідженим газом, а саме за період з 08.02.2013 року по 16.09.2017 року,

- стягнути із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 суму вартості зрідженого газу, який залишався у Модулі для заправки автомобілів зрідженим газом, станом на 20.10.2012 року в кількості 2000 літрів і який був реалізований в лютому 2013 році, у сумі 20624,31 грн.

- та стягнути понесені судові витрати.

В обґрунтування свого позову позивачі зазначали, що станом на липень 2012 року ОСОБА_2 займався у м. Дніпро підприємницькою діяльністю з продажу зрідженого газу для заправки автомобілів, в липні 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вирішили займатися оптовою торгівлею паливом - зрідженим газом у м. Запоріжжі. ОСОБА_4 працював з ОСОБА_2 та погодився допомогти налагодити роботу газового модулю у м. Запоріжжі та надати матеріальну допомогу у придбанні обладнання. 18.07.2012 року ОСОБА_2 уклав договір оренди із ТОВ Титан трейд , предметом якого є передача у тимчасове оплатне користування земельної ділянки, що розташована АДРЕСА_1 . 03.08.2012 року ОСОБА_2 здійснив оплату за виготовлення газового Модулю, перерахувавши на картковий рахунок директора заводу по виготовленню газових Модулів 7000,00 грн. Загальна вартість газового модулю станом на серпень 2012 року становила приблизно 130000,00 грн., що еквівалентно 16000,00 доларів США. Для придбання газового Модулю ОСОБА_2 використав власні гроші та гроші ОСОБА_6 в розмірі 8000,00 доларів США. Придбаний газовий Модуль № 321 був змонтований на майданчику, розташованому: АДРЕСА_2. Оригінал паспорту на газовий Модуль знаходиться у ОСОБА_2, як власника зазначеного обладнання. У серпні 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 досягли домовленості щодо сумісного використання газового Модулю на газовій заправці автомобілів. У вересні 2012 року ОСОБА_3, зі згоди ОСОБА_2 та ОСОБА_4, повернув ОСОБА_4 гроші, отримані ОСОБА_2 на придбання газового модулю, сплативши ОСОБА_4 10500,00 доларів США. Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 стали співвласниками газового Модулю, тобто кожному з них належить 1/2 частка придбаного майна, таким чином повинен був би розподілятись між ними прибуток від діяльності. ОСОБА_4 зі згоди ОСОБА_3 залишився працювати на газовому Модулі. Восени 2012 року співробітниками ТУ Державної інспекції нагляду в гірничій промисловості та на об'єктах підвищеної небезпеки в Запорізькій області була проведена планова перевірка діяльності ФОП ОСОБА_2, за наслідками якого був складений Акт № 782/3 від 12.10.2012 року, також на ОСОБА_2 був складений адміністративний протокол за ст.93 КУпАП. Газовий Модуль був опечатаний інспектором ТУ Держгірпромнагляду у Запорізькій області. В січні 2013 року діяльність ОСОБА_2 була перевірена співробітниками податкової міліції, за наслідками перевірки складений Акт № 51/172/НОМЕР_1 від 22.01.2013 року. На час опломбування газового Модулю співробітниками контролюючого органу у жовтні 2000 року залишок газу, що належав на праві власності ОСОБА_2, склав 2000 літрів. В лютому 2013 року ОСОБА_4 зареєструвався як фізична особа-приватний підприємець, не поставивши до відома про цей факт позивачів. В квітні 2013 року ОСОБА_4 обманним шляхом, зловживаючи довірою, витребував у ОСОБА_3 копію газового Модулю для оформлення проекту тимчасової прив'язки. На всі перемови щодо повернення газового Модулю або можливості його спільного використання, позивач відповідав відмовою. Наприкінці 2014 року ОСОБА_2 здійснив виїзд на місцезнаходження газового Модулю з метою повернення його власникам, отримавши відмову, він вирішив захищати свої права у судовому порядку.

Ухвалою суду першої інстанції від 05 червня 2015 року (т.с. 1 а.с. 34) провадження у цій справі за позовом позивачів відкрито.

Ухвалою суду першої інстанції від 19 червня 2015 року (т.с. 1 а.с. 90) вжиті заходи забезпечення позову шляхом заборони ОСОБА_4 або іншим особам, які можуть діяти за його довіреністю, проводити демонтаж Модуля для заправки автомобілів зрідженим газом Шельф…LPG ТУ У 29.1-30838462-006:2009, зав. №321, випуску 06.08.2012 року, розташованого на майданчику за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою суду першої інстанції від 09 липня 2015 року (т.с. 1 а.с. 110) вжиті заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на Модуль для заправки автомобілів зрідженим газом Шельф…LPG ТУ У 29.1-30838462-006:2009, зав. №321, випуску 06.08.2012 року, розташованого на майданчику за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_4

ОСОБА_4 подав зустрічний позов до ОСОБА_2, ОСОБА_3 у цій справі (т.с. 1 а.с. 163-167), в якому просив визнати недійсним правочин (усний договір) вчинений у серпні 2012 року (без визначеної дати) ОСОБА_2, як продавцем, та ОСОБА_3, як покупцем, щодо купівлі-продажу ? модуля для заправки автомобілів зрідженим газом моделі Шельф …LPG ТУ У 29.1-30838462-006:2009, випуску серпня 2012, заводський номер № 321, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначені позови об'єднані в одне провадження у цій справі.

Ухвалою суду першої інстанції від 03 серпня 2016 року (т.с. 3 а.с. 40) зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договору недійсним у цій справі залишено без розгляду.

Ухвалою суду першої інстанції від 03 жовтня 2016 року ( т.с.3 а.с. 133) у цій справі призначалась судова техніко-криміналістична експертиза, за висновком № 10308/5464 від 12.04.2017 року якої (т.с.3 а.с. 219-239): встановити чи відповідає час нанесення відтиску печатки на документах з написами ОСОБА_2 та ОСОБА_6 (якими є оригінали останньої сторінки паспортів на газовий Модуль, що були надані сторонами) даті, що вказана у зазначеному документі 06.08.2012 року не представилося можливим .

Ухвалою суду першої інстанції від 06 липня 2017 року (т.с. 4 а.с. 91) у цій справі призначалась судова техніко- криміналістична експертиза щодо дослідження печаток на оригіналах паспортів на газовий Модуль, наданих сторонами, однак 09.01.2018 року матеріали справи повернулися від експертної установи без виконання ухвали суду першої інстанції через непроведення експертизи у зв'язку з неоплатою позивачами її вартості (т.с. 4 а.с. 172-173).

Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 березня 2018 року (т.4 а.с. 249-250г) у задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 у цій справі відмовлено.

Знято арешт з Модуля для заправки автомобілів зрідженим газом Шельф…LPG ТУ У 29.1-30838462-006:2009, зав. №321, випуску 06.08.2012 року, розташованого на майданчику за адресою: АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_4, прож. АДРЕСА_3., накладений ухвалою суду від 09.07.2015 року та скасувано заходи забезпечення, встановлені ухвалою суду від 19.06.2915 року.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у своїй апеляційній скарзі (т.с.5 а.с.4-8) просили рішення суду першої скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

З 15.12.2017 року набрав законної сили ЦПК України в новій редакції, його нормами керувався суду першої інстанції при ухваленні оскаржуємого рішення у цій справі, його нормами має керуватись також апеляційний суд при апеляційному перегляді законності та обґрунтованості останнього.

Ухвалою апеляційного суду (т.с.5 а.с.22) апеляційне провадження у цій справі відкрито, справу призначено до апеляційного розгляду (т.с.5 а.с.24).

Відповідач ОСОБА_4 через свого представника (т.с.4 а.с.56) ОСОБА_8 подав апеляційному суду відзив на вищезазначену апеляційну скаргу позивачів у цій справі (т.с.5 а.с.34-37).

У судове засідання 26 липня 2018 року повідомленні апеляційним судом належним чином про час і місце розгляду цієї справи (т.с.5 а.с.27-30, 32-33, 38-42) сторони у цій справі - позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3, відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у цій справі не з'явились, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавали.

В силу вимог ст. 372 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи апеляційним судом.

При вищевикладених обставинах, на підставі ст. 372 ч. 2 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив розглядати дану справу апеляційним судом у даному судовому засіданні за відсутністю останніх за присутністю представника позивачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за договорами (т.с.1 а.с.100-101) адвоката ОСОБА_9 та представника відповідача ОСОБА_4 за договором (т.с.4 а.с.56) адвоката ОСОБА_8

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, зокрема: представника позивачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - ОСОБА_9 та представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_8,які у тому числі на запитання апеляційного суду зазначали, що надати апеляційному суду будь-які докази, окрім тих, що вже наявні у матеріалах цієї справи, вони не можуть, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

В силу вимог ст. 367 ч. 1 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За змістом ст. 381 ч. 1 ЦПК України в суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги приймає постанову за правилами ст. 35 і глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Встановлено, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову позивачів у повному обсязі у цій справі, керувався ст. ст. 203-205, 207, 215, 218, 328, 334, 387, 1130, 1131 ЦК України, ст. ст. 5, 12, 13, 81, 89, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, та виходив із недоведеності позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у цій справі.

Апеляційний суд погоджується із таким висновком суду першої інстанції, вважає його правильним, а рішення суду першої інстанції - таким, що ухвалено з додержанням вимог закону, є правильним та законним.

Так, судом першої інстанції було правильно встановлено, що у серпні 2012 року за адресою АДРЕСА_1 , був змонтований Автомобільний заправочний пункт, для якого ТОВ Шельф ТК поставила Модуль для заправки автомобілів зрідженим газом Шельф…LPG ТУ У 29.1-30838462-006:2009, зав. №321, який 24.02.2013 року був введений в експлуатацію відповідною комісією за участю замовника ОСОБА_4

З часу монтажу спірний автомобільний заряджений пункт працював без оформлення відповідний документів та без вводу в експлуатацію, тому при перевірці його діяльності ТУ Державної служби гірничного нагляду та промислової безпеки України у Запорізькій області від 12.10.2012 року № 782/3 у зв'язку з виявленням чисельних порушень, попереджено ФОП ОСОБА_2 про необхідність негайного зупинення робіт та накладено пломби на експлуатацію АГЗП.

18.09.2015 року до ЄДРП за заявою ОСОБА_3 було порушено кримінальне провадження № 12015080040004372 за фактом незаконного володіння спірним Модулем.

У серпні 2016 року слідчим Комунарського ВП у кримінальному провадженні було виявлено та вилучено спірний Модуль, місцезнаходження його на теперішній час не відомо.

Для правильного вирішення справи судом першої інстанції встановлено, які саме відносини щодо придбання та експлуатації газового Модуля виникли між сторонами, розмір грошового вкладу позивачів у придбання газового Модулю, їхні домовленості щодо подальшої експлуатації спірного об'єкту та отримання доходу від його діяльності, чи мала місце новація у укладеному договорі, безпосередньо, ким, коли і у якому розмірі була передана частка у спірному майна позивачеві ОСОБА_3 та чи мають місце законні підстави для визнання за позивачами права власності на спірний Модуль та підстави його витребування у відповідачів, а також чи були діями позивачів заподіяні матеріальні збитки позивачам у частині неотриманих доходів від діяльності Модуля, та чи повинен відповідач ОСОБА_4 нести витрати за реалізацію газу, який зберігався на час опломбування Модуля.

Так, судом першої інстанції у судовому засіданні з пояснень сторін встановлено, що між ОСОБА_2, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 існувала певна домовленість про спільну діяльність щодо придбання та введення в дію Автомобільного заправочного пункту у м. Запоріжжі.

У відповідності до ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст. 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, певний договір про спільну діяльність у письмовій формі між сторонами укладено не було.

Згідно із ст.ст. 203, 204, 205 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

В силу вимог ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Враховуючи, що судом першої інстанції було правильно встановлено, що позивачами належними доказами у цій справі не було підтверджено істотні умови, необхідні для укладення відповідного правочину, зокрема, не доведені та не підтверджені розмір грошових вкладів кожного із учасників у спільну діяльність, координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші істотні умови, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір між позивачем ОСОБА_2 та відповідачами ОСОБА_5, ОСОБА_4 щодо їхньої спільної участі у придбанні та експлуатації Автомобільного заправочного пункту у м. Запоріжжі з метою отримання доходів не є укладеним.

Згідно із ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

В силу вимог ст. ст. 328, 334 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Таким чином, перед вирішенням питання щодо позовних вимог в частині витребування спірного майна з незаконного володіння відповідачів, перш за все суду потрібно вирішити питання, чим підтверджена законність підстав вважати, що право власності на спірний Модуль належить позивачам.

Як зазначено у позові, та вбачається з пояснень самих позивачів, право власності на спірний Модуль виникло у позивача ОСОБА_2 з підстав його придбання у заводу виготовлювача за певну частину коштів, у ОСОБА_3 з підстав передання відповідачем ОСОБА_4 йому частки у спірному Модулі.

При цьому, сам позивач ОСОБА_2 пояснив, що Модуль було придбано за кошти, що належали йому та ОСОБА_5 у рівних частках, при цьому зазначити конкретну вартість придбаного майна він взагалі не зміг. Наданий ним чек, виданий КП ПРИВАТБАНК , відповідно до якого він перерахував 7000 грн. на картковий рахунок директора ТОВ ТД Шельф ОСОБА_7, в якості беззастреженого доказу, суд першої інстанції правильно не прийняв до уваги, оскільки по-перше на наданому чеку не зазначено взагалі призначено платежу, крім того, позивачем ОСОБА_2 не надано суду будь-яких доказів на підтвердження самого факту укладання договору купівлі-продажу спірного Модулю з ТОВ Шельф взагалі. Як зазначили сторони у судовому засіданні, ОСОБА_2 займався у м. Дніпро підприємницькою діяльністю з торгівлі газу для автомобілів, а тому між ним та ТОВ Шельф могли існувати відносини щодо придбання та розрахунків і за інші Модулі.

На підтвердження законності придбання власності у спірному майну позивачем ОСОБА_3 наданий для огляду щоденник, на аркуші якого міститься цифри 10500 доларів США та підпис ОСОБА_4 Зазначений доказ суд першої інстанції також правильно до уваги не прийняв, оскільки як пояснювали ОСОБА_2, ОСОБА_5 та сам ОСОБА_4 грошових коштів на придбання спірного Модулю ОСОБА_4 взагалі не надавав, він надавав лише певні послуги з оформлення відповідних документів, введення Модулю в експлуатацію та керування іншими діями, за що отримував свій дохід. Будь-яких доказів щодо належності ОСОБА_4 будь-якої частки у спірному майні позивачами суду першої інстанції у цій справі не було надано взагалі. Засвідчення підписом ОСОБА_4 певних сум, не може вважатися укладеним правочином між ним та ОСОБА_3 взагалі, оскільки суду першої інстанції у цій справі не доведена домовленість щодо усіх необхідних істотних умов для даного правочину.

Позовні вимоги щодо витребування майна судом першої інстанції правильно задоволені не були з тих підстав, що позивачами не підтверджена буд-якими доказами незаконність володіння зазначеним Модулем відповідачами.

Як позивачами, так і відповідачами суду першої інстанції у цій справі були надані для огляду оригінали паспортів на спірний Модуль, факти підроблення паспорту відповідачами позивачами у цій справі у суді першої інстанції доведений не був, натомість Акти вводу в експлуатацію спірного Модуля та подальша перевірка господарської діяльності ОСОБА_4 підтверджують законність його володіння спірним майном. Крім того, суд першої інстанції правильно вважав, що позивачам достеменно відомо, що внаслідок вилученого спірного Модуля слідчим, вказане майно не перебувало ні в володінні, ані в користуванні відповідачів на час ухвалення оскаржуємого рішення судом першої інстанції у цій справі.

Позовні вимоги позивачів щодо витребування майна, відшкодування вартості неотриманого доходу є похідними від первісних позовних вимог позивачів у цій справі щодо права власності позивачів, а тому відмова судом першої інстанції у задоволенні первісних позовних вимог позивачів у цій справі була підставою для відмови у задоволенні похідних від них цих позовних вимог позивачів у цій справі.

Також суд першої інстанції правильно вважав, що позовні вимоги позивачів щодо стягнення на користь ОСОБА_2 вартості газу в кількості 2000 літрів, задоволенню у цій справі не підлягали, оскільки в матеріалах податкової перевірки та опломбування Модулю співробітниками податкової міліції 12.10.2012 року наявність на час опломбування у Модулю 2000л газу документально не підтверджена, відсутні докази, що залишкова кількість зрідженого газу була використана саме ОСОБА_4, довідку про розмір вартості газу виготовлена самим позивачем ОСОБА_2, а тому судом першої інстанції правильно не була прийнята у цій справі як належний доказ.

При вищевикладених обставинах, аналізуючи зібрані у справі докази, кожний окремо та всі в сукупності, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що обов'язок доказування усіх перерахованих судом обставин у відповідності до вимог ст. 81 ЦПК України покладений саме на позивачів, посилання останніх на надані докази: оригінал паспорту, матеріалів перевірки діяльності ФОП, наданий чек, які ні підтверджують і не спростовують обґрунтування заявлених позивних вимог позивачів у цій справі без надання інших належних та допустимих доказів, судом першої інстанції правильно розцінено надані докази як відповідні припущення, на яких не може ґрунтуватись доказування, а тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог позивачів у цій справі у повному обсязі у зв'язку з недоведеністю.

Доводи апеляційної скарги позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3, як осіб, які подали апеляційну скаргу, є такими, що не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію позивачів у цій справі, яку вони та їх представник вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою, та зводяться виключно до переоцінки доказів сторін у цій справі, яку дав суд першої інстанції у цій справі.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мали право на звернення до суду із вищезазначеним позовом у цій справі.

Проте, в силу вимог ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права … фізичних осіб …у спосіб, визначений законами України.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 12 ч. 3 ЦПК України).

Випадки, встановлені ст. 82 ЦПК України, для звільнення позивачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 від доказування, зокрема: відповідний вирок суду у відповідній кримінальній справі, який набрав законної сили, чи визнання позову позивачів відповідачами, у цій справі відсутні.

Позивачі та їх представник не надали суду першої інстанції належних, допустимих доказів в обґрунтування свого позову у цій справі.

Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ст. 81 ч. 6 ЦПК України).

Відповідно до ст. 89 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд першої інстанції розглянув дану справу повно, всебічно та з додержанням вимог ст. ст. 12-13, 76-82, 89 ЦПК України, тобто в межах заявлених позивачем позовних вимог позивачів та на підставі доказів сторін, яким надав відповідну оцінку, з якою погоджується апеляційний суд.

Крім того, на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України суд першої інстанції сприяв повному та всебічному з'ясуванню обставин цієї справи, у тому заслуховував пояснення учасників справи, досліджував докази сторін, призначав відповідні експертизи за клопотання учасників цієї справи тощо.

Апеляційний суд на виконання вимог ст. 12 ч. 5 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг позивачів у цій справі.

В силу вимог ст. 367 ч. 3 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Однак, докази, передбачені ст. 367 ч. 3 ЦПК України у цій справі відсутні, та зокрема позивачами апеляційному суду не надані.

Клопотання про призначення будь-якої експертизи у цій апеляційним судом учасниками у цій справі не заявлялось та апеляційним судом не розглядалось.

Згідно із ст. 376 ч. 3 ЦПК України передбачені порушення норм процесуального судом першої інстанції, які є обов'язковою підставою для скасування або зміни рішення.

В силу вимог ст. 376 ч. 2 ЦПК України в редакції лише порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення.

Встановлено, що у цій справі відсутні порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення, а також відсутні порушення норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення цієї справи по суті.

При вищевикладених обставинах, доводи апеляційної скарги позивачів у цій справі, не ґрунтуються на законі та доказах, наявних у матеріалах цієї справи, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим з додержанням вимог ЦПК України.

Встановлено, що оскаржуємим рішенням суд першої інстанції не вирішував у цій справі відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України питання про розподіл понесених судових витрат між сторонами, пов'язаних із розглядом цієї справи судом першої інстанції, а тому останнє також в апеляційному порядку не переглядалось. Однак, воно може бути вирішено судом першої інстанції у подальшому за власною ініціативою або за заявою осіб, які беруть участь у справі, в порядку, передбаченому ст. 270 ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Крім того, суд першої інстанції правильно вважав, що у разі відмови позивачам у задоволенні їх позову у цій справі, заходи забезпечення, вжиті ним раніше у цій справі, підлягають скасуванню на підставі 155 ЦПК України.

За таких обставин, апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі або ж його зміни.

Крім того, у разі відмови позивачам у задоволенні їх вищезазначеної апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у повному обсязі, останні не мають права на компенсацію за рахунок відповідачів у цій справі будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи апеляційним судом, у тому числі у вигляді судового збору на загальну суму 5760,00 грн. (т.с.5 а.с.3,17,19), сплаченого ними при подачі вищезазначеної скарги до апеляційного суду.

Керуючись ст. ст. 12, 141, 367-368, 371-372, 374-375, 381-384, п.п. 8,9 Перехідних положень ЦПК України в редакції, чинній з 15.12.2017 року, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 01 березня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду апеляційної інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови апеляційним судом у цій справі складений 31 липня 2018 року.

Головуючий суддяСуддяСуддя Гончар М.С. Кочеткова І.В.Маловічко С.В.