Рішення

від 27.07.2018 по справі 442/3187/18

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/3187/18

Провадження №2/442/1392/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючої - судді Павлів З.С.

з участю секретаря судового засідання - Михавко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Дрогобич в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕ ПЕ ЕФ Україна про здійснення нарахування та виплату вихідної допомоги та середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить зобов'язати відповідача здійснити нарахування та виплату йому вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку та середнього заробітку за весь період розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що працював у відповідача на посаді менеджера з маркетингу. 15.12.2017 написав заяву про надання йому основної щорічної відпустки тривалістю 10 днів, починаючи з 18.12.2017. Проте, незважаючи на перебування позивача у відпустці, відповідач здійснив виплату заробітної плати за час відпустки лише 15.01.2018. У зв'язку із зазначеними обставинами, ним 01.02.2018 було подано заяву про звільнення з 01.02.2018 із займаної посади у зв'язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю та була пред'явлена вимога про проведення остаточного розрахунку, та видачу трудової книжки. Відповідачем, всупереч вимог законодавства, трудовий договір не було розірвано у визначений позивачем строк, розрахунок не було проведено, трудова книжка не була видана. 14.02.2018 відповідач видав наказ про звільнення позивача на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, самовільно змінивши причину звільнення, вказану в заяві позивача про звільнення, на за власним бажанням . Вищевказані обставини були предметом перевірки під час здійснення інспекційного відвідування відповідача, здійсненого Головним управлінням Держпраці у Львівській області, та підтверджено факт порушень норм трудового законодавства. Відтак, для захисту своїх трудових прав змушений звертатись до суду. Окрім цього, просить суд стягнути 9000 грн. витрат на правову допомогу та сплачений судовий збір.

13.07.2018 відповідач скористався своїм правом на подачу відзиву за позовну заяву, в якому вказує на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Вважає, що у зв'язку з відсутністю порушень трудового законодавства, між ними було досягнуто згоду про звільнення позивача за власним бажанням. Позивачем не оскаржено наказу про звільнення та зміни формулювання причин звільнення, що свідчить про повну та беззаперечну згоду позивача з формулюванням причин звільнення. Щодо розміру судових витрат, то вважає, що такий поданий без належного обґрунтування його розміру.

Позивач та його представник в судовому засіданні позов підтримали з підстав, викладених у позовній заяві, просять позов задоволити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов заперечив, просить в задоволенні такого відмовити.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, вислухавши пояснення сторін, суд вважає, що позов слід задоволити частково, виходячи з наступного:

Встановлено, що ОСОБА_1 працював у ТОВ Те Пе Еф Україна з 04.07.2017 на посаді менеджера з маркетингу.

15.12.2017 ОСОБА_1 подав відповідачеві заяву про надання йому частину щорічно основної відпустки тривалістю 10 днів з 18.12.2017.

01.02.2018 ОСОБА_1 подав відповідачеві заяву про звільнення його з 01.02.2018 із займаної посади відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням, у зв'язку з недотриманням роботодавцем чинного законодавства про працю, а саме: порушенням ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці та ч.1 ст.115 КЗпП України, та про проведення остаточного розрахунку.

14.02.2017 наказом №33-к ТОВ Те Пе Еф Україна ОСОБА_1 звільнено із займаної посади 14 лютого 2018, з виплатою компенсації за невикористані дні основної відпустки, за ч.1 ст.38 КЗпП України.

01.02.2018 ОСОБА_1 звернувся на ім'я директора ТОВ Те Пе Еф Україна зі скаргою на порушення його трудових прав та свобод.

02.02.2018 ОСОБА_1 звернувся зі скаргою до Головного управління Держпраці у Львівській області у зв'язку із порушенням відповідачем норм трудового законодавства - не звільненням його на підставі поданої ним заяви, не проведенням відповідного повного розрахунку та невидачею трудової книжки.

Як вбачається з листа - відповіді Головного управління держпраці у Львівській області від 06.03.2018 №2058/1/15-04, на підставі скарги ОСОБА_1 проведено інспекційне відвідування на підставі якого складено акт, видано припис на забезпечення дотримання вимог ч.3 ст.38 КЗпП України з врахуванням ст.44 КЗпП України.

На підставі постанови Галицького районного суду м.Львова від 16.04.2018 директора ТОВ Те Пе Еф Україна ОСОБА_2 визнано винним у чиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.41 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 30 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Як вбачається із вищевказаної постанови, ОСОБА_2, працюючи директором ТОВ Те Пе Еф Україна , порушив вимоги законодавства про працю, а саме: вимоги ч.1 ст.115 КЗпП України та ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці виплата заробітної плати проводиться менше двох разів на місяць через проміжок часу, що перевищує 16 календарних днів; вимоги ч.1 ст.116 КЗпП України при звільненні працівників виплата всіх сум, що належать працівникам від підприємства не провадиться в день звільнення; ч.1 ст.117 КЗпП України не виплачується середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку працівника; ч.3 ст.38 КЗпП України відповідно до наказу №33-к від 14.02.2018 ОСОБА_1 звільнено з роботи 14.02.2018 за ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням, однак при огляді заяви від 01.02.2018 останнього вказано Про звільнити мене з 01.02.2018 із займаної посади відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням, у зв'язку із тим, що роботодавець не дотримується чинного законодавства про працю, а саме: порушує ч.1 ст.24 Закону України Про оплату праці та ч.1 ст.115 КЗпП України . Представник ОСОБА_2 факт порушення визнав.

Постанова набула законної сили, ніким не оскаржувалася.

У відповідності до ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, яка набрала законної сили, є обов'язковою для суду що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Суд вважає доведеним порушення відповідачем законодавства про працю, зокрема щодо підстави звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням, а не у зв'язку із порушенням роботодавцем законодавства про працю, а також не проведення повного розрахунку працівникові у день звільнення та невиплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку працівника.

У ч.3 ст.38 КЗпП України передбачено, що працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажання, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

З аналізу вищевказаної постанови вбачається, що підставою звільнення ОСОБА_1 було за власним бажання, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю - ч.3 ст.38 КЗпП України.

Звернення до суду із позовом про оскарження формулювання причин звільнення є правом працівника, а не звернення до суду з таким позовом не є підставою вважати таке формулювання правильним.

Статтею ст.43 Конституції України встановлено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Зі змісту статті 44 КЗпП України вбачається, що при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного договору чи трудового договору - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Згідно ст.12 Конвенції МОП №95 Про захист заробітної плати 1994р. та ст.47 КЗпП України у день звільнення роботодавець зобов'язаний провести повний розрахунок із працівником, який звільняється. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми повинні бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ст. ст.47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає підставними та обґрунтованими вимоги позивача про здійснення нарахування та виплату йому вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України у розмірі тримісячного середнього заробітку та середнього заробітку за весь період розрахунку.

У відповідності до роз'яснень у п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 року установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Порядок обчислення середньої заробітної плати для визначення розміру вихідної допомоги, а також середнього заробітку за весь період розрахунку регламентовано Порядком обчислення середньої заробітної плати, затв. постановою Кабінету Міністрів України постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100

Як вбачається з довідки №ТПФ00000006 від 02.07.2018 розмір середньої заробітної плати за останні два місяці роботи становить 10237 грн.

Відтак розмір невиплаченої вихідної допомоги становить 30711 грн. (10237 х3), а середній заробіток за час затримки розрахунку - 55572,40 грн. за період з 14.02.2018 по 27.07.2018.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 9000 грн., то суд вважає, що в задоволенні такої вимоги слід відмовити, враховуючи наступне.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Водночас пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.

Законом України Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах .

У постанові ОСОБА_3 палати Верховного Суду у справі №826/1216/16 від 27.06.2018 ОСОБА_3 дійшла висновку про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження розміру витрат на правову допомогу позивачем представлено суду Акт здачі-прийняття наданих послуг від 27.07.2018, що в силу вищевказаного правового висновку не є доказом на підтвердження понесених витрат на правову допомогу.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно з вимогами ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір в користь позивача в сумі 704,80 грн.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 264, 280-281 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов задоволити частково.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕ ПЕ ЕФ Україна здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідну допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку - 30711 гривень.

Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕ ПЕ ЕФ Україна здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 55572,40 гривні середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Із зазначеної суми 30711 гривень невиплаченої вихідної допомоги, стягнутої на користь ОСОБА_1 та із стягнутої суми 55572,40 гривні середнього заробітку за час затримки розрахунку, при їх виплаті мають бути утримані прибутковий податок та інші платежі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕ ПЕ ЕФ Україна в користь ОСОБА_4 704,80 гривні судових витрат.

В решті позову - відмовити.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Апеляційного суду Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено в день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 31.07.2018.

Позивач: ОСОБА_1, АДРЕСА_1.

Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕ ПЕ ЕФ Україна , ІПН 37656290, юридична адреса: м.Львів вул.Джохара Дудаєва 20.

Суддя Павлів З.С.