Ухвала

від 07.03.2019 по справі 442/3187/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

07 березня 2019 року

м. Київ

справа № 442/3187/18

провадження № 61-3838ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Кузнєцова В. О. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕ ПЕ ЕФ Україна про здійснення нарахування та виплату вихідної допомоги і середнього заробітку за весь період затримки розрахунку,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) ТЕ ПЕ ЕФ Україна про здійснення нарахування та виплату йому вихідної допомоги відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у розмірі тримісячного середнього заробітку, а також середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. Крім того, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача 9 000,00 грн витрат на правову допомогу та сплачений судовий збір.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 липня 2018 року позов задоволено частково. Зобов'язано ТОВ ТЕ ПЕ ЕФ Україна здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку - 30 711,00 грн. Зобов'язано ТОВ ТЕ ПЕ ЕФ Україна здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 55 572,40 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку. Із зазначеної суми 30 711,00 грн невиплаченої вихідної допомоги, стягнутої на користь ОСОБА_1, та із стягнутої суми 55 572,40 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при їх виплаті мають бути утримані прибутковий податок та інші платежі. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У задоволенні решти позову відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 січня 2019 року рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 липня 2018 року скасовано та ухвалено постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд апеляційної інстанції виходив з безпідставності вимоги ОСОБА_1 про стягнення на його користь вихідної допомоги, оскільки виплату працівникові вихідної допомоги у розмірі, визначеному колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку, стаття 44 КЗпП України передбачає у випадку звільнення з підстав, встановлених частиною третьою статті 38 КЗпП України, і виплата такої допомоги не передбачена при звільненні з підстав, визначених частиною першою статті 38 КЗпП України. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 був звільнений на підставі частини першої статті 38 КЗпП України, і вимогу про зміну формулювання причин його звільнення з частини першої статті 38 КЗпП України на частину третю статті 38 КЗпП України не заявляв та наказ про звільнення не оскаржував.

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верхового Суду з касаційною скаргою , у якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу неправильним застосуванням судом норм матеріального права і порушенням норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що спрощене позовне провадження застосовується для розгляду малозначних справ, крім справ передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України.

Предметом позову у даній справі є нарахування та виплата вихідної допомоги і середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).

Ціна позову у даній справі станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00 грн х 100 = 192 100,00 грн), а тому зазначена справа є малозначною у силу вимог закону.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд визнає за можливе, користуючись власними повноваженнями, визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню,однак такі є необґрунтованими й не спростовують визначення цієї справи як малозначної.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

У відповідності до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Оскільки касаційна скарга подана на судове рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у даній справі слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись статтею 19, статтею 260, частиною четвертою статті 274, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 липня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 14 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕ ПЕ ЕФ Україна про здійснення нарахування та виплату вихідної допомоги і середнього заробітку за весь період затримки розрахунку.

Додані до скарги матеріали повернути заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. О. Кузнєцов