Постанова

від 26.07.2018 по справі 826/1444/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1444/15 Головуючий у І інстанції - Смолій І.В. Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 липня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.,

суддів: Літвіної Н.М., Лічевецького І.О.,

при секретарі: Волощук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Львівській області про відшкодування середнього заробітку, стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог) до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції у Львівській області про:

стягнення з Міністерства юстиції України на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2014 року по 29 березня 2016 року; допущення негайного виконання рішення в частині виплати їй заробітної плати в межах суми стягнення за один місяць;

зобов'язання Головного територіального управління юстиції у Львівській області нарахувати та виплатити заробітну плату з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року;

стягнення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області середній заробіток з 28 жовтня 2014 року по дату постановлення рішення у даній справі за затримку розрахунку при звільненні;

стягнення з Міністерства юстиції України середню заробітну плату за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року у справі №813/7679/14 за період з 30 березня 2016 року по дату постановлення відповідного рішення судом у даній справі;

визнання протиправним та скасування пункту 2 наказу Головного управління юстиції у Львівській області від 27 жовтня 2014 року №1672/к Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27 жовтня 2014 року №2331/к Про звільнення ОСОБА_1. ;

відшкодування витрат понесених на розгляд даної справи, повернення надлишково сплаченого судового збору у зв'язку зі зменшенням позовних вимог.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що при зверненні до суду із заявою про поновлення на роботі, нею не були заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку, які вона заявляє в даному позові.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправним та скасувати п.2 Наказу Головного управління юстиції у Львівській області №1672/к від 27.10.2014 року Про оголошення наказу Міністерства юстиції України від 27.10.2014 року №2331/к Про звільнення ОСОБА_1. .

Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Львівській області на користь позивача середній заробіток з 28.10.2014 року по 29.03.2016 року за час вилущеного прогулу в сумі 54615,60 грн.

Стягнуто з Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час затримки виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №813/7679/14 за період 30.03.2016 року по 27.02.2018 року в сумі 73 138,68 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, вказує на недопустимість застосування до спірних правовідносин положень Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та недостатню обґрунтованість висновків суду в частині мотивів до відмови у задоволенні позову.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням Міністерство юстиції України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року, як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Вимоги обґрунтовує тим, що позивач не перебував у трудових відносинах з Міністерством юстиції, а тому правові підстави до стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення ОСОБА_1 з Міністерства юстиції відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року у справі №813/7679/14, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.11.2016 позовні вимоги ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України Петренка П.Д., третя особа Головне територіальне управління юстиції у Львівській області позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 27.10.2014 року №2331/к Про звільнення ОСОБА_1. . Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з 28.10.2014 року.

Постанову суду в частині поновлення позивача на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області звернуто до негайного виконання.

Зобов'язано Міністерство юстиції України, у відповідності до ст.267 Кодексу адміністративного судочинства України, подати до Львівського окружного адміністративного суду у строк до 18.04.2016 року звіт про виконання судового рішення в частині негайного виконання, а саме: поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 27.04.2016 №813/7679/14 встановлено Міністерству юстиції України новий строк для подання звіту про виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 в частині негайного її виконання у справі №813/7679/14 до 25.05.2016 включно.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2016 №813/7679/14 прийнято звіт Міністерства юстиції України про виконання судового рішення в частині, яка звернута до негайного виконання, а саме щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області в адміністративній справі №813/7679/14. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 24.05.2016 про накладення штрафу за невиконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 в адміністративній справі №813/7679/14 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України Петренко П.Д., третя особа Головне територіальне управління юстиції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу від 27.10.2014 року №2331/к, поновлення на посаді відмовити повністю.

Зазначеною ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23.06.2016 року встановлено, що невиконання постанови суду від 29.03.2016 зумовлене об'єктивними обставинами, які настали після винесення судового рішення та які обумовлюють неможливість реального його виконання в формі поновлення працівника на роботі. Так, на виконання п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2016 №99 Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги , наказом Міністерства юстиції України від 01.03.2016 року №572/5 було прийнято рішення про ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції України, зокрема й Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області. А 23.05.2016 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №14161110011000044 було внесено запис про припинення Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області. Зазначене підтверджується також детальною інформацією про юридичну особу (Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області, ідентифікаційний код юридичної особи 33094077) з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка дійсно містить відомості про запис №14161110011000044 від 23.05.2016 про реєстрацію припинення такої юридичної особи. При цьому, суд також відзначає, що згаданий наказ Міністерства юстиції України від 01.03.2016 №572/5 не передбачає правонаступництва за ліквідованими територіальними органами Міністерства юстиції України, а також і дані Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містять відомостей про правонаступників за Самбірським міськрайонним управлінням юстиції Львівської області.

Отже, суд погодився з доводами Міністерства юстиції України про об'єктивну неможливість виконання рішення суду, а саме у зв'язку з ліквідацію, без правонаступництва, юридичної особи де працювала позивачка.

На виконання постанови суду від 29.03.2016, Львівським окружним адміністративним судом 29.03.2016 у справі №813/7679/14 видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області та звернення в цій частині до негайного виконання.

Виконавчий лист пред'явлено для виконання до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.07.2016 ВП №51707322 відкрито виконавче провадження з примусового виконання постанови суду за виконавчим листом, виданим Львівським окружним адміністративним судом 29.03.2016 у справі №813/7679/14.

Старшим державного виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України подано до суду заяву про встановлення способу виконання судового рішення в адміністративній справі №813/7679/14.

В обґрунтування заяви державний виконавець зазначив, що у зв'язку із припиненням і ліквідацією Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, інформацію про що внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відсутня посада начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, на яку рішенням суду поновлено ОСОБА_1.

Державний виконавець зазначав, що дані обставини унеможливлюють виконання рішення суду у цій справі та потребують вирішення судом питання про встановлення подальшого способу його виконання.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 21.12.2017 року у задоволенні заяви старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про встановлення способу виконання судового рішення в адміністративній справі №813/7679/14 - відмовлено повністю.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року у справі №813/7679/14 прийнято звіт Міністерства юстиції України про виконання судового рішення в частині, яка звернута до негайного виконання, а саме щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області в адміністративній справі №813/7679/14. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 від 24.05.2016 року про накладення штрафу за невиконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року в адміністративній справі №813/7679/14 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Міністра юстиції України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу від 27.10.2014 року №2331/к, поновлення на посаді відмовлено повністю.

При постановленні цієї ухвали суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку, подавши звіт про виконання судового рішення з доповненнями, відповідач виклав у ньому обставини, які обумовлюють фактичну неможливість виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області з незалежних від відповідача причин у зв'язку з ліквідацією відповідного управління після прийняття судового рішення. При цьому, суд також відзначає, що встановлені обставини справи вказують на те, що виконання рішення в подальшому з цих же причин буде неможливим. Відтак, поданий на розгляд суду звіт суб'єкта владних повноважень про виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29.03.2016 року в частині негайного її виконання у справі №813/7679/14 слід прийняти та не встановлювати нового строку подання звіту.

Вважаючи таку бездіяльність відповідачів протиправною, а свої права порушеними ОСОБА_1 звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що протиправність звільнення позивача з посади начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області встановлена таким, що набрало законної сили рішенням суду, а тому вимоги позивача про скасування п.2 Наказу Головного управління юстиції у Львівській області №1672/к від 27.10.2014, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та затримку виконання рішення суду в частині поновлення на посаді є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Водночас дійшов висновку про відсутність правових підстав до стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки задоволення таких вимог призведе до подвійної виплати такого заробітку позивачу за один і той самий період.

Крім того вказав, що з огляду на встановлені у ході судового розгляду справи обставини, а саме: проведення виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 10.09.2014 по 27.10.2014, позовні вимоги про зобов'язання ГТУЮ у Львівській області нарахувати та виплатити позивачу відповідні суми необґрунтовані, а тому також не підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

За правилами частини другої статті 235 зазначеного Кодексу при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Із змісту наведеної норми вбачається, що обов'язок виплатити середній заробіток за час затримки виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі, є видом відповідальності роботодавця за дії, пов'язані із такою затримкою.

Зазначена вище стаття КЗпП не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. (частини друга, третя статті 14 КАС України).

Частиною другою статті 372 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому пунктом 3 частини першої статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Верховний Суд України при у постанові від 23 червня 2015 року (справа №21-63а15) вказав, що правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів , рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Враховуючи те, що постанова Львівського окружного адміністративного суду від 23 червня 2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на державній службі набула законної сили, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, з чим погоджується колегія суддів, що позивач має право відповідно до 235 КЗпП на виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що припинення юридичної особи врегульовано, зокрема статтею 104 Цивільного кодексу України, відповідно до положень якої юридична особа припиняється в результаті переведення всього майна, прав та обов'язків іншими юридичними особами - правонаступникам (злиття, приєднання, поділ, перетворення) або в результаті ліквідації.

Самбірське міськрайонне управління юстиції Львівської області ліквідовано відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2016 року N 99 Про реформування територіальних органів Міністерства юстиції та розвиток системи надання безоплатної правової допомоги та включено до структури відповідних головних територіальних управлінь юстиції.

Посилання відповідача - Міністерства юстиції у апеляційній скарзі на ліквідацію Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області як наслідок, відсутність об'єктивної можливості поновлення позивача на раніше займаній посаді, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки цією ж постановою включено відділи державної виконавчої служби та відділи державної реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції до структури відповідних головних територіальних управлінь юстиції.

Наведені обставини свідчать, що Головне територіальне управління юстиції у Львівській області, як правонаступник Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області, де працювала ОСОБА_1, повинно здійснити розрахунок за час вимушеного прогулу.

Отже, для підтвердження виконання рішення суду необхідним доказом є наказ про поновлення на посаді. Оскільки в матеріалах справи такий наказ відсутній, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Міністерства юстиції України є необґрунтованою.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача - ГТУЮ у Львівській області нарахувати та виплатити заробітну плату або стягнути середньоденну заробітну плату з 10.09.2014 року по 27.10.2014 року.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Вимога про стягнення середньої заробітної плати з 10.09.2014.року по 27.10.2014 року судом першої інстанції не задоволена, оскільки на виконання постанови Львівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2016 року Головним територіальним управлінням юстиції у Львівській області виплачено ОСОБА_1 середню заробітну плату, що підтверджується реєстром перерахування на особовий рахунок за вересень 2014 року на суму 18 335,50 грн., реєстром перерахування на особовий рахунок за жовтень 2014 року на суму 317,35 грн., відповідними платіжними дорученнями від 18.09.2014 року та від 30.10.2014 року (т. 1, а.с. 209-212), відомостями про нарахування заробітної плати (т. 1, а.с. 20-22).

Колегія суддів вважає за необхідне визнати належними докази про перерахунок середньої заробітної плати позивачу за період з 10 вересня 2014 року по 27 жовтня 2014 року, оскільки такий перерахунок підтверджується відомостями про перерахунок заробітної плати, які долучені до матеріалів справи.

Вказана обставина позивачем заперечується. Однак, враховуючи, що протилежні відомості та докази в матеріалах справи відсутні, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав до стягнення відповідних сум, з огляду на їх необґрунтованість.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що будь-якого доказу, зокрема, виписки з карткового рахунку позивача, про те, що фактично кошти не перераховувались (не зараховані), до суду першої та апеляційної інстанції не подавались.

При цьому, помилковість висновків суду першої інстанції про стягнення за період з 10.09.2014.року по 27.10.2014 року середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а не середньої заробітної плати, як про це вказує позивач у своєму позові, не впливає на результат вирішення справи по суті і є технічною помилкою суду першої інстанції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову в цій частині, проте вважає за необхідне зазначити, що мова йде саме про середній заробіток, який не виплачений позивачу під час його роботи на посаді начальника Самбірського міськрайонного управління юстиції Львівської області.

Щодо вимог про стягнення з ГТУЮ у Львівській області середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, слід зазначає наступне.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі статтею 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналізуючи наведені вище правові положення, колегія суддів враховує, що компенсація середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за неоспорюваними виплатами так само як і компенсація середнього заробітку за час вимушеного прогулу за своєю правовою природою є штрафною санкцією. З огляду на що, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що їх одночасне застосування призведене до подвійної відповідальності установи, що порушила граничні строки проведення виплат, тобто фактично буде застосовано пенею на пеню , що суперечить загальним принципам відшкодування втрат.

Тому вимога про стягнення з Головного територіального управління юстиції у Львівській області середнього заробітку з 28 жовтня 2014 року по дату постановлення рішення у даній справі за затримку розрахунку при звільненні не підлягає задоволенню, оскільки позивач була поновлена на посаді згідно рішення суду, а не звільнена з посади.

Отже позовні вимоги передбачають подвійне стягнення середнього заробітку, як за час затримки виконання рішення суду, так і за час затримки розрахунку при звільненні, що є неприпустимим.

При цьому, перевіривши зроблений розрахунок судом першої інстанції розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, колегія суддів вважає його правильним та таким, що проведений із урахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100.

Відповідно до пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

За приписами абзацу 3 пункту 3 Порядку усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до Довідки Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 20 вересня 2017 року № 546 середньомісячна заробітна плата позивача за останні два календарні місяці перед місяцем звільнення становить 3 186,47 грн., середньоденна - 151,74 грн.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, час вимушеного прогулу з 28 жовтня 2014 року по 29 березня 2016 року становить 360 робочих днів.

Відповідно середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за цей період становить 54 615,60 грн., у зв'язку з чим, адміністративний позов в цій частині підлягає задоволенню, із чим погоджується і колегія суддів.

Стосовно доводів, наведених в апеляційній скарзі позивача, зокрема, щодо неправильності застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати та недостатню обґрунтованість висновків суду в частині мотивів до відмови у задоволенні позову, колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що положення Закону України Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати були застосовані судом першої інстанції субстидіарно із положеннями Кодексу законів про працю України, з огляду на що колегія суддів вважає, що вказана обставина не вплинула на правильність юридичної оцінки спірних правовідносин.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що судом першої інстанції здійснено поспішний перехід у письмове провадження, хоча дана справа підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 126 КАС України (в редакції Кодексу до 15.12.2017 року) якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Як вбачається з матеріалів справи в судовому засіданні 06 грудня 2017 року суд першої інстанції перейшов у письмове провадження на підставі частини шостої статті 126 КАС України. При цьому, в судовому засіданні була присутня позивач, а відповідачі - Міністерство юстиції України та Головне територіальне управління юстиції у Львівській області не з'явилися. Врахувавши наведену обставину, суд першої інстанції мав всі мотиви для переходу у письмове провадження з підстав передбачених в законі. Крім того, перехід у письмове провадження є правом суду, який суд використав.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції послався в мотивувальній частині рішення про необхідність стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а в резолютивній частині рішення така вимога відсутня, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення суду, якщо:

1) справу розглянуто неповноважним складом суду;

2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими;

3) справу розглянуто адміністративним судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;

4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі;

5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у судовому рішенні;

6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу;

7) суд розглянув за правилами спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи свідчить відсутність мотивування або неналежне мотивування судового рішення. Усі висновки суду у рішенні повинні бути мотивовані з належною повнотою, наведені належні і достатні мотиви та підстави їх ухвалення. Висновки суду, викладені в мотивувальній і резолютивній частинах рішення, повинні бути узгоджені між собою і не можуть містити протиріч. Висновки і рішення, викладені в резолютивній частині повинні логічно випливати з обґрунтування, що міститься в мотивувальній частині. За наявності суперечливих доказів суд повинен у мотивувальній частині рішення проаналізувати їх, навести мотиви. З яких взято до уваги одні докази і відкинуто інші.

Оскільки висновки суду першої інстанції, які викладені в мотивувальній частині, не відповідають висновкам, які викладені в резолютивній частині рішення, колегія суддів вважає таке рішення суду першої інстанції технічною помилкою.

Зокрема, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в мотивувальній частині про обґрунтованість стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зазначає, що такий розрахунок можливий лише при звільненні з роботи. В той час як позивача поновлено на роботі, така позовна вимога задоволенню не підлягає.

Щодо доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд не навів обставини відхилення доказів та мотивів їх відхилення, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з доводами ОСОБА_1, викладеними в позовній заяві, Міністерство юстиції України та Головне територіальне управління юстиції у Львівській області відмовляються поновлювати її на роботі, у зв'язку з чим утворилася заборгованість по заробітній платі, належній їй до виплати. Крім того, позивач також просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Суд першої інстанції погодився з такими доводами позивача та задовольнив позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі.

Тобто, суд першої інстанції дав оцінку доказам по справі та задовольнив їх в частині відповідно до закону, тому доводи апеляційної скарги є безпідставними.

Стосовно доводів позивача щодо недостатньої обґрунтованості окремих висновків суду, колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (рішення у справах "Пономарьов проти України", "Рябих проти Росії", "Нєлюбін проти Росії").

Таким чином, на переконання колегії суддів, наведені обставини не можуть бути підставою до скасування оскаржуваного рішення.

Так само як і помилкове зазначення в мотивувальній частині про те, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягають задоволенню, оскільки решта обґрунтувань та мотивів так само як і резолютивна частина рішення містять протилежний висновок, а вказаний недолік судового рішення може бути усунутий шляхом виправлення описки в порядку статті 253 КАС України.

Також колегія суддів вважає, що підлягають задоволенню вимоги про стягнення судового збору за подання апеляційної скарги в межах цієї справи, оскільки від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі (пункт 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір .

А так, як позивач при уточненні (зменшенні) позовних вимог в грудні 2017 року виключила позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до пункту 1 статті 7 Закону України Про судовий збір у разі зменшення розміру позовних вимог за клопотанням особи, яка його сплатила повертається сума судового збору.

Оскільки позивач при зверненні до суду з апеляційної скаргою 03 листопада 2015 року сплатила судовий збір у розмірі 60 гривень 90 копійок, то він підлягає поверненню.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального при дотриманні норм процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи позивача та Міністерства юстиції України, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують, тому апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Міністерства юстиції України залишити без задоволення , а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 лютого 2018 року - без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 60,90 грн. (шістдесят гривень дев'яносто копійок)

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: Н.М. Літвіна

І.О. Лічевецький

Повний текст складено 31.07.2018 року.