Рішення

від 19.07.2018 по справі 806/2497/17

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 липня 2018 року м.Житомир справа № 806/2497/17

категорія 12.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Романченка Є.Ю.,

секретар судового засідання Захарко О.В.,

за участю: позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - Шевчука В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України про стягнення 32869,32 грн,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області кошти у сумі 32869,32 грн, у відповідності до чинного законодавства.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що наказом Управління МВС України в Житомирській області від 22.06.2017 № 13 о/с його звільнено з органів внутрішніх справ з посади старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу Управління МВС України в Житомирській області, проте в день звільнення не проведено повного розрахунку за період з 07.03.2017 по 22.06.2017.

31.07.2017 на його рахунок надійшли кошти в сумі 11930, 68 грн. Однак, позивач вважає, що розрахунок є неповним, оскільки, на його думку, відповідачем не враховано при обчисленні належних йому виплат розмір мінімальної заробітної плати, який визначений Законом України "Про Державний бюджет на 2017 рік" в розмірі 3200,00 грн. У зв'язку з вказаним, 09 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернувся із заявою до Ліквідаційної комісії Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України, в якій просив терміново провести з ним повний розрахунок виплати грошового забезпечення. 04.09.2017 позивач отримав лист Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 30.08.2017, в якому повідомлено, що порядок проходження служби рядового і начальницького складу органів МВС України регулюється не Кодексом законів про працю України та Законом України "Про оплату праці", а Законом України "Про міліцію" та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114. Позивач не погоджуючись із такою відповіддю, дійшов висновку, що відповідач повинен донарахувати та виплатити йому грошові кошти у загальній сумі 32869,20 грн.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Черняхович І.Е. від 18.09.2017 за вказаним позовом відкрито провадження в адміністративній справі, закінчено підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 27.09.2017.

27.09.2017 від ОСОБА_1 через відділ документального забезпечення суду надійшла заява про відвід судді Житомирського окружного адміністративного суду Черняхович І.Е.

27 вересня 2017 року судом постановлено ухвалу, якою у задоволенні заяви позивача про відвід головуючого судді Черняхович І.Е. відмовлено.

Ухвалою судді від 27.09.2017 заяву про самовідвід судді Житомирського окружного адміністративного суду Черняхович І.Е. у справі № 806/2497/17 задоволено та передано справу для визначення головуючого судді в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Розпорядженням керівника апарату Житомирського окружного адміністративного суду від 02.10.2017 № 618 призначено повторний автоматизований розподіл справи. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.10.2017 головуючим суддею для розгляду справи № 806/2497/17 визначено суддю Липу В.А.

02.10.2017 суддею Житомирського окружного адміністративного суду Липою В.А. прийнято до свого провадження справу № 806/2497/17 та призначено судове засідання по даній адміністративній справі на 18.10.2017.

18 жовтня 2017 року в судовому засідання вказана адміністративна справа не слухалась, у зв'язку із перебуванням судді Липи В.А. на лікарняному, наступне судове засідання призначено на 08 листопада 2017 року.

В судовому засіданні 08.11.2017 оголошено перерву до 20.11.2017.

20 листопада 2017 року в судовому засідання вказана адміністративна справа не слухалась, у зв'язку з неявкою позивача та наступне судове засідання призначено на 06 грудня 2017 року.

В судовому засіданні 06.12.2017 оголошено перерву до 11.12.2017.

11 грудня 2017 р. через відділ документального забезпечення Житомирського окружного адміністративного суду позивачем подано заяву про відвід судді Липи В.А.

Ухвалою судді від 11.12.2017 заяву про відвід судді Житомирського окружного адміністративного суду Липи В.А. у справі № 806/2497/17 задоволено та передано справу для визначення головуючого судді в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу справи між суддями головуючим суддею для розгляду справи №806/2497/17 визначено суддю Романченка Є.Ю. (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2017).

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду Романченком Є.Ю. від 14.12.2017 справу № 806/2497/17 прийнято до свого провадження та призначено судове засідання по даній адміністративній справі на 17.01.2018.

17.01.2018, до початку судового засідання представником Житомирського МВ УМВС України в Житомирській області, подано клопотання про залишення позову ОСОБА_1 без розгляду на підставі п.3 ч.1 ст.204 КАС України.

Ухвалою судді 17 січня 2018 року в справі №806/2497/17 у задоволенні клопотання представника Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про залишення вказаного позову без розгляду відмовлено.

17 січня 2018 року протокольною ухвалою суду здійснено заміну первинного відповідача - Житомирський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області на належного - Ліквідаційну комісію Житомирського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області.

Ухвалою судді від 17.01.2018 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Житомирського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області про стягнення 32869,32 грн зупинено до набрання законної сили судовими рішеннями у справах № 806/1992/17, № 806/1914/17 і № 806/1093/17.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2018 року ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 січня 2018 року по справі № 806/2497/17 скасовано та справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного Романченка Є.Ю. від 04 травня 2018 року продовжено розгляд справи 3806/2497/17 та призначено справу до судового розгляду по суті в судове засідання на 29 травня 2018 року із повідомленням учасників справи про його проведення.

29 травня 2018 року в судовому засідання вказана адміністративна справа не слухалась, у зв'язку із відсутністю електропостачання, наступне судове засідання призначено на 11 червня 2018 року.

В судовому засіданні 11.06.2018 оголошено перерву до 18.06.2018.

18 червня 2018 року в судовому засіданні адміністративна справа № 806/2497/17 не слухалась, у зв'язку з перебуванням судді у відрядженні, наступне судове засідання призначено на 19 липня 2018 року.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити, з підстав викладених у позові та письмових поясненнях.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на мотиви письмового відзиву.

У відзиві відповідачем зазначено, що Житомирським міським відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області 31.07.2017 відповідно до платіжного доручення від 28.07.2017 №19 ОСОБА_1 виплачено грошове утримання за період з 07.03.2017 по 22.06.2017 та одноразову грошову допомогу при звільненні у загальній сумі 11930,68 грн, яка нарахована з урахуванням норм законодавства, яке регулювало порядок виплати та умови грошового утримання особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.

Заслухавши пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Судом установлено, що наказом Управління МВС України в Житомирській області від 21 березня 2017 року № 5 о/с, на виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 07.03.2017 № 806/2073/15 скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 10.04.2015 № 96 о/с та від 03.07.2015 № 172 о/с в частині звільнення капітана міліції ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ та поновлено капітана міліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу, з 10.04.2015 та з 07.03.2015.

Наказом Управління МВС України в Житомирській області від 22.06.2017 № 13 о/с ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ з посади старшого слідчого відділення розслідування дорожньо-транспортних пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу Управління МВС України в Житомирській області у запас Збройних сил на підставі пунктів 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та п. 64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС.

Листом відповідача від 27.07.2017 № 172зі/29/05-2017 позивача повідомлено про те, що при звільненні з органів внутрішніх справ йому нараховано грошове забезпечення за час перебування у відпустці з 07.03.2017 по 22.06.2017 в сумі 4291,99 грн та одноразову грошову допомогу за 13 років календарної служби в розмірі 7881,25 грн. При цьому вказано, що розрахунок проводився із місячного грошового забезпечення, яке складається із:

- посадовий оклад - 850,00 грн;

- окладу за спеціальним званням капітан міліції - 120,00 грн;

- надбавки за вислугу років (25 %) - 242,50 грн.

Кошти в сумі 11990,63 грн перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1, про що свідчить копія платіжного доручення № 19 від 28.07.2017, та отримані позивачем - 31.07.2017.

ОСОБА_1, вважаючи, що 31.07.2017 з ним лише частково здійснено розрахунок, 09 серпня 2017 року звернувся до голови ліквідаційної комісії УВМС України в Житомирської області із заявою, в якій просив провести з ним повний розрахунок та виплату грошової допомоги у розмірі 32869,32 грн, з врахуванням розміру мінімальної заробітної плати встановленої Законом України "Про державний бюджет України на 2017 рік".

Листом від 30.08.2017 № П-221/29/01-2017 заступник голови ліквідаційної комісії УВМС України в Житомирської області повідомив ОСОБА_1 про те, що останньому 31.07.2017 проведено розрахунок по виплаті грошового забезпечення за період з 07.03.2017 по 22.06.2017 та одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 11990,63 грн. Крім того, роз'яснено, що відповідно до п. 2 постанови Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 та роз'яснення Верховного суду України від 23.03.1998 № 1-4/83 порядок проходження служби рядового і начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України начальницького складу органів Міністерства внутрішніх справ України регулюється не Кодексом законів про працю України та Законом України "Про оплату праці", яким визначено поняття мінімальної заробітної плати та її розмір, а законодавством про ці органи, в тому числі Законом України "Про міліцію" та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 29 липня 1991 року № 114.

Позивач, наполягаючи на тому, що відповідач повинен донарахувати та виплатити йому грошові кошти у загальній сумі 32869,20 грн, оскільки розмір його грошового забезпечення повинен був бути визначений, виходячи із розміру мінімальної заробітної плати, відповідно до Закону України "Про оплату праці" та Закону України "Про державний бюджет України на 2017 рік", а не з посиланням на наказ МВС від 31.12.2007 № 499, який наказом МВС від 31.10.2016 № 1131 визнано таким, що втратив чинність, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті суд, з урахуванням викладених вище обставин, зазначає наступне.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначає Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114.

Відповідно до абз. 2 п. 1 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 р. N 114 (у редакції, чинній у спірний період з 07.03.2017 до 22.06.2017, далі - Положення), до рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ належать особи, які перебувають у кадрах Міністерства внутрішніх справ і яким присвоєно спеціальні звання, встановлені законодавством.

Пунктом 10 Положення визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно зі п. 12 вказаного Положення, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

У пункті 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" № 1294 від 07.11.2007, яка була чинною до 01.03.2018, було установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

За змістом пункту 2 згаданої Постанови виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 N 1294 "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу" та з метою впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ наказом Міністерства внутрішніх справ від 31.12.2007 № 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 р. за N 205/14896, затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та схеми посадових окладів осіб начальницького складу органів внутрішніх справ і додаткові види грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

У ході судового розгляду даної справи встановлено, що розмір місячного грошового утримання позивача у спірний період було визначено, виходячи із розміру посадового окладу, встановленого додатком № 14 до Наказу МВС № 499, в сумі 850 грн.

Дійсно, в додатку 14 "Схема посадових окладів осіб начальницького складу органів внутрішніх справ для міських, районних відділів, лінійних відділів (відділень, пунктів), відділів (відділень) спеціальної міліції, відділів (відділень) міліції" до наказу Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 р. N 499 розмір посадового окладу за посадою - старший слідчий визначено на рівні 800 - 850 грн.

Однак, суд відмічає, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 № 1131 "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких наказів Міністерства внутрішніх справ України", зареєстровано в Міністерстві юстиції України 21 листопада 2016 р. за N 1503/29633, визнано такими, що втратив чинність наказ МВС від 31 грудня 2007 року N 499 "Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ", зареєстрований у Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за N 205/14896 (зі змінами).

Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 № 1131 набрав чинності з 13 грудня 2016 р.

Згідно зі ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року N 1-рп/99 у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) указано, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Одночасно Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.

В світлі розглядуваних правовідносин суд відмічає, що наказ Міністерства внутрішніх справ України від 31.10.2016 № 1131 не містить жодних вказівок щодо можливості застосування вимог наказу МВС від 31 грудня 2007 року N 499, після набрання чинності наказом від 31.10.2016.

Отже, в період з 07.03.2017 по 22.06.2017 Наказ МВС від 31 грудня 2007 року N 499 не діяв та, відповідно, не міг бути застосований під час визначення грошового забезпечення позивача.

Суд ураховує, що на час поновлення капітана міліції ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого відділення розслідування дорожньо - транспортних пригод слідчого відділу Житомирського міського відділу УМВС України в Житомирській області постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 № 730 ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком, у тому числі Житомирський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, та утворено як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.

Житомирський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області з 06.11.2015 перебуває у стані припинення (ліквідації).

У свою чергу правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII.

Згідно зі ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII, Національна поліція України (далі - поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Грошове забезпечення поліцейських установлено Постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988 "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції", яка набрала законної сили 02.12.2015.

У спірний період місцем роботи позивача був Житомирський міський відділ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, на службу до поліції ОСОБА_1 прийнятий не був, а тому права на отримання грошового забезпечення поліцейських не набув.

Отож, грошове забезпечення позивача в період з 07.03.2017 до 22.06.2017 не могло бути визначено ні відповідно до Наказу МВС від 31 грудня 2007 року N 499, ні відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988.

Поряд з цим суд указує, що нормами спеціального законодавства, а саме Законом України "Про Національну поліцію", Постановами Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 № 988, від 07.11.2007 N 1294 не врегульовано порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, поновлених на посадах в територіальних органах Міністерства внутрішніх справ, після початку процедуру ліквідації таких органів, а також у разі втрати чинності нормативним актом, яким був установлений порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу.

У частині шостій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що у випадках, якщо нормами спеціального законодавства, які є пріоритетними, не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі підлягають застосуванню норми трудового законодавства.

Так, абзацом 1 частини 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час звільнення позивача, далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Спірним питанням у даній справі є розмір належних позивачу при звільненні сум, а саме перевірці належить правильність обрахунку відповідачем місячного грошового забезпечення позивача в період з 07.03.2017 до 22.06.2017, із розрахунку посадового окладу в розмірі 850 грн.

Суд ураховує, що положеннями статті 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку (ч. 1 ст. 2 КЗпП України).

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 вказаного Закону, мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці.

Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що в період з 07.03.2017 до 22.06.2017 посадових оклад позивача, за відсутності норм спеціального законодавства, повинен був складати не менше законодавчо встановленого мінімального розміру місячної заробітної плати.

Так, статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2017 рік" від 21.12.2016 № 1801-VIII установлено у 2017 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі в сумі 3200 гривень.

Таким чином, суд вважає, що грошове забезпечення позивача у спірний період повинно було бути нараховано відповідачем, виходячи із розміру посадового окладу 3200 грн.

Щодо розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.

Суд наголошує, що право позивача на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. N 393, не є спірним.

Матеріалами справи підтверджено, що одноразова допомога при звільненні позивачу виплачена у сумі 11990,63 грн.

Частиною першою статті 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (у редакції, чинній на момент звільнення позивача) було передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України "Про Національну поліцію" проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України "Про державну службу", а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

За наведених обставин, а також ураховуючи висновок суду про необхідність нарахування грошового забезпечення позивача у період з 07.03.2017 до 22.06.2017, виходячи із розміру посадового окладу 3200 грн, суд приходить до висновку, що розмір одноразової допомоги при звільненні позивача під час урахування періоду служби з 07.03.2017 до 22.06.2017 повинен також бути здійснений з урахуванням грошового забезпечення ОСОБА_1 у спірний період, виходячи із розміру посадового окладу 3200 грн.

Стосовно грошового забезпечення за невикористану щорічну відпустку в 2017 році та матеріальної допомоги при наданні відпусток за 2014, 2015, 2016 та 2017 роки.

Судом установлено, що невикористані відпустки, а саме 35 діб за 2014 рік, 35 діб за 2015 рік, 35 діб за 2016 рік, надані позивачу наказом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області від 21.03.2017 № 5 о/с.

При цьому вказаний наказ не містить розпорядження Голови Ліквідаційної комісії Управління МВС України в Житомирській області щодо проведення виплати матеріальної допомоги при наданні відпусток. Доказів проведення таких виплат відповідачем на користь позивача до суду надано не було.

Також суд відмічає, що в наказі від 22.06.2017 № 13 о/с, яким позивача звільнено в запас Збройних Сил України через скорочення штатів, не зазначено про наявність у позивача невикористаної відпустки за 2017 рік і відсутня вказівка Голови ліквідаційної комісії на проведення виплати на його користь грошового забезпечення за невикористану щорічну відпустку в 2017 році.

Одночасно суд акцентує увагу на тому, що предметом спору в даній справі є виключно правомірність проведеного розрахунку відповідачем з позивачем при звільненні, а не встановлення наявності чи відсутності права позивача на отримання тих чи інших виплат.

За таких обставин, коли виплата матеріальної допомоги при наданні відпусток за 2014, 2015, 2016 та 2017 роки позивачу проведена не була, то суд позбавлений можливості перевірити правильність їх розрахунку.

Також суд звертає увагу на те, що позовна вимога ОСОБА_1 про надання йому щорічної оплачуваної відпустки за 2014, 2015, 2016 та 2017 рік з виплатою матеріальної допомоги на оздоровлення (враховуючи невиконання відповідачем рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду №806/2073/15 від 07.03.2017 року щодо надання відпустки у відповідності до ст. 115 КЗпП, ст. 10, ч. 1 ст. 21 Закону України Про відпустки та параграфу 2 ст. 7 Конвенції про оплачувані відпустки №132) пред'явлена позивачем у позові до Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Ліквідаційної комісії Житомирського міськвідділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області, Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання незаконним та скасування наказу голови Ліквідаційної комісії Управління Міністерства внутрішніх справ України в Житомирській області №13 о/с від 22.06.2017 про звільнення з 22.06.2017 капітана міліції ОСОБА_1 з посади старшого слідчого.

За вказаним позовом відкрито провадження в адміністративній справі № 806/1914/17. На час вирішення спору в даній справі судом рішення у справі № 806/1914/17 не прийнято.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що твердження позивача про те, що при звільненні з ним не був проведений повний розрахунок, зокрема не виплачено грошове забезпечення за невикористану щорічну відпустку в 2017 році в розмірі 3200 грн та матеріальну допомогу при наданні відпусток за 2014, 2015, 2016 рік, з 07.03.2017 до 22.06.2017 у розмірі місячного грошового забезпечення на день виплати (3200 грн * 3 річні відпустки = 9600 гривень), за наявності невирішеного спору щодо права позивача на отримання відпустки у 2017 році та матеріальної допомоги за 2014-2017 роки, є помилковими та передчасними.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч. 1 ст. 72 вказаного Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 73 вказаного Кодексу).

За змістом статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Беручи до уваги приписи зазначених норм, оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що, з метою ефективного захисту прав позивача, з урахуванням ч.2 ст.9 КАС України, позов ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково шляхом зобов'язання Ліквідаційну комісію Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 07.03.2017 до 22.06.2017 та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи із розміру посадового окладу 3200 грн.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Зобов'язати Ліквідаційну комісію Житомирського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України (вул. Л.Українки, 17, м. Житомир, 10003, ідентифікаційний код 38969421) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) грошового забезпечення за період з 07.03.2017 до 22.06.2017 та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи із розміру посадового окладу 3200 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Є.Ю. Романченко

Повне судове рішення складене 02 серпня 2018 року