Ухвала

від 31.07.2018 по справі 910/14602/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

31.07.2018Справа № 910/14602/13 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпартнербуд"

до Публічного акціонерного товариства "Науково-виробничого підприємства "Більшовик"

про стягнення 408 362,36 грн., -

За розглядом скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз"

на рішення Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників учасників справи:

від позивача (стягувача): Баляба О.В. (директор);

від відповідача: не з'явились;

від органу ДВС: не з'явились.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрпартнербуд" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Науково-виробничого підприємства "Більшовик" про стягнення 408 362,36 грн. заборгованості, пені та трьох відсотків річних за Договором №01/стр на надання послуг з поточного ремонту приміщень 4-го поверху 24-го цеху відповідача за адресою: проспект Перемоги, 49/2 від 01.10.2011р., посилаючись на порушення відповідачем, як замовником, умов щодо оплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2013р. позовні вимоги в справі №910/14602/13 було задоволено частково та стягнуто на користь позивача заборгованість у розмірі 254 533,86 грн., 3% річних у розмірі 11 569,10 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 322,06 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.02.2014р. рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2013р. було залишено без змін.

06.03.2014р. Господарським судом міста Києва було видано наказ на виконання рішення суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2014р. здійснено заміну сторони виконавчого провадження - Стягувача - з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпартнербуд" (код ЄДРПОУ 35576025) на Фізичну особу-підприємця Феріма Володимира Васильовича (ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2017р. задоволено заяву Фізичної особи-підприємця Феріма Володимира Васильовича та видано дублікат наказу Господарського суду міста Києва від 06.03.2014р. у справі №910/14602/13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2018р. в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" про заміну сторони виконавчого провадження у справі №910/14602/13 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2018р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 15.03.2018 у справі №910/14602/13 скасовано. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" задоволено та замінено сторону виконавчого провадження (стягувача) з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 05.12.2013 у справі №910/14602/13 у виконавчому провадженні ВП №53556892 - Феріму Володимира Васильовича його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз".

19.07.2018р. до суду надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" на рішення Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві, відповідно до якої скаржник просить суд визнати неправомірною постанову органу виконання судових рішень про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 53556892 від 26.12.2017р. Крім того, скаржник просить суд поновити строк на звернення до суду з даною скаргою.

Скарга позивача мотивована тим, що 26.12.2017 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу на підставі п. п. 7, 9 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", обґрунтовуючи вказану постанову тим, що в статутному капіталі ПАТ "НВП "Більовик" частка держави становить 100 відсотків, товариство включено до переліку об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, затвердженого ЗУ "Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", а на примусову реалізацію майна боржника по справі встановлено мораторій Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 № 2864-ІІІ. Крім того, у оскаржуваній постанові, державним виконавцем зроблено висновок щодо відсутності у боржника грошових коштів та не розшукано транспортних засобів, належних боржнику на які можливо було б звернути стягнення в рахунок погашення боргу перед стягувачем.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2018р. поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" строк для подання скарги на рішення Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві у справі №910/14602/13, розгляд скарги призначено на 31.07.2018р.

Інші учасники справи у встановлений судом строк своїм правом на подання заперечень проти скарги стягувача не скористались, явку своїх представників в судове засідання 31.07.2018р. не забезпечили, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином та їх неявка відповідно до ст. 342 ГПК України не є перешкодою для розгляду скарги.

В судовому засіданні 31.07.2018р. представник стягувача підтримав доводи скарги та просила суд її задовольнити.

Розглянувши подану скаргу, заслухавши пояснення представника скаржника у відкритому судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення скарги з огляду на наступне.

Відповідно ст. 124 Конституції України та ст. 115 ГПК України рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження" (в редакції станом на дату видачі наказу суду).

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом (стаття 116 ГПК України в редакції станом на дату видачі наказу суду).

15.12.2017р. набула чинності нова редакція Господарського процесуального кодексу України, відповідно до ч. 1 ст. 327 якого виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України "Про виконавче провадження" під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

З наданих скаржником матеріалів виконавчого провадження вбачається, що постановою Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 26.12.2017р. на підставі п. п. 7, 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ (наказ (дублікат) суду від 06.03.2014р.) повернуто стягувачеві.

Проте, суд не може погодитись з таким рішенням органу державної виконавчої служби щодо повернення виконавчого документу у даній справі стягувачеві, виходячи з такого.

Виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України. У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. (ч. ч. 4, 5 ст. 24 Закону).

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 48 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Докази на підтвердження вчинення державним виконавцем виконавчих дій з примусового виконання судового рішення у даній справі, зокрема, щодо з'ясування наявності грошових коштів на банківських рахунках боржника в матеріалах виконавчого провадження відсутні.

Як і не можуть бути прийняті судом посилання державного виконавця на п. 7 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", де боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку, оскільки, ніякого відношення до примусового виконання наказу (дублікату)Господарського суду міста Києва від 06.03.2014р. у даній справі, де боржником є ПАТ "НВП"Більшовик" (станом на час розгляду скарги в суді - АТ "Перший київський машинобудівний завод"), не мають.

Згідно п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Статтею 1 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 № 2864-ІІІ встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна.

Згідно ст. 2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" від 29.11.2001 № 2864-ІІІ для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Обґрунтовуючи своє рішення про повернення виконавчого документа стячувачу, державний виконавець в постанові від 26.12.2017р. дійшов висновку, що на примусову реалізацію майна боржника по справі встановлено мораторій Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна".

Проте, за висновками суду, застосовуючи п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" та повертаючи виконавчий документ стягувачеві, державним виконавцем мали бути вчинені дії щодо звернення стягнення на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах, натомість як встановлено судом вище, такі виконавчі дії органом виконання судових рішень не вчинялись.

За змістом статей 1, 8 Конституції України Україна є правова держава. В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, а також Рішення від 26 червня 2013 року, № 5-рп/2013.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Законом України №475/97 від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (надалі - "Конвенція") та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу ст. 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України; з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї; з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини; зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Відтак, присудженні до стягнення рішенням у даній справі грошові кошти, є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким з моменту винесення наведеного рішення гарантується ст.ст. 1, 8, 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції.

При цьому, в рішеннях у справах "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р. та "Ясіуньєне проти Латвії" від 06.03.2003 р. Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що відсутність у заявника можливості домогтися виконання рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, гарантоване першим реченням частини першої статті 1 Протоколу № 1.

Тоді як у даному випадку невиконання судового рішення призводить до порушення забезпечення права стягувача на мирне володіння відповідним майном, гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Як встановлено судом, жодних доказів вчинення виконавчих дій з примусового виконання рішення суду у виконавчому провадженні ВП № 53556892, органом державної виконавчої служби не вчинено і останнім не надано суду доказів протилежного.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

При розгляді даної скарги, судом встановлено, що державним виконавцем не проведено належних виконавчих дій по розшуку коштів та майна боржника, на яке може бути звернено стягнення, акту з цього приводу останні не складено.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 343 ГПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Оскільки при розгляді даної скарги, судом встановлено порушення державним виконавцем прав стягувача як сторони виконавчого провадження у зв'язку з винесенням постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП № 53556892 від 26.12.2017р., суд дійшов висновку задовольнити скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" та визнати оскаржувану постанову державного виконавця неправомірною.

Керуючись ст. ст. 234, 339 - 343 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

УХВАЛИВ:

1. Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут фінансових та промислових експертиз" на рішення Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві у справі №910/14602/13 задовольнити.

2. Визнати неправомірною постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бочковського Т.О. про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 53556892 від 26.12.2017р.

3. Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст. ст. 254-256 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст ухвали складено 06.08.2018р.

Суддя Морозов С.М.