Рішення

від 06.08.2018 по справі 303/1414/18

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №303/1414/18

2/303/981/18

ряд. стат. звіту - 54

РІШЕННЯ

Іменем України

06 серпня 2018 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

в особі: головуючого - судді Довжанина В.М.

секретар судового засідання Фозекош І.І..

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в м.Мукачево цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати при звільненні працівника та моральної шкоди,-

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати при звільненні працівника та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивує тим, що вона, ОСОБА_1, працювала в Закарпатському обласному ліцеї-інтернаті з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради на посаді вчителя математики більше 13 років та на підставі наказу №116-к від 15 грудня 2017 року була звільнена з посади вчителя математики з 21 грудня 2017 року за власним бажанням. Відтак, відповідач був зобов'язаний виплатити їй всі належні суми у день звільнення. Однак, у зазначений термін цього зроблено не було. Розрахунок було проведено лише 25 січня 2018 року в сумі 5 432,21 грн. В якості заробітної плати та виплат, прирівняних до неї статтею 117 КЗпП України передбачено відповідальність власника або уповноваженого ним органу за невиплату належних звільненому працівникові сум у строки, встановлені ст. 116 КЗпП України, шляхом виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. У позивача, як у вчителя, згідно робочого графіку, було 20 робочих годин на тиждень при трьох робочих днях - вівторок, середа, четвер. Середньогодинна заробітна плата за жовтень-листопад 2017 року становила 103,83 грн. Період невиплати належних їй сум становив з 21.12.2017 року по 25.01.2018 року, тобто 100 робочих годин. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні складає 10 383,00 грн., які позивач і просить стягнути з відповідача. Крім того, позивач вважає, що порушення відповідачем її трудових прав призвело до заподіяння їй матеріальної шкоди. Не проведення відповідачем в день звільнення повного розрахунку призвело до того, що позивач більше місяця не отримувала належних їй виплат та залишилася без засобів існування. Такі неправомірні дії відповідача завдали їй моральної шкоди, яка виразилась в тому, що позивач та члени її сім'ї змушені були обмежити себе у життєво необхідних витратах. Спричинену їй моральну шкоду позивач оцінює у 5 000,00 грн.

У відповідь на позовну заяву представником відповідача - Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою - ОСОБА_2 було подано відзив, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає в повному обсязі Так, якщо працівник в день звільнення не працював, то виплата сум, що належать йому від підприємства, мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Фактично, в день звільнення - 21 грудня 2017 року ОСОБА_1 не працювала, хоча мала би працювати, оскільки мала призначені згідно розкладу занять уроки з математики. В подальшому, ОСОБА_1 із заявою про розрахунок у зв'язку із звільненням не зверталася. Представник відповідача також вважає, що розрахунок суми невиплаченої середньомісячної заробітної плати проведений неправильно і є завищений. Крім того, позивачем не наведено критерії, на підставі яких проводився розрахунок суми моральної шкоди, а головне - відсутні будь-які докази, що внаслідок невиплати, як вважає позивач, відповідної суми грошей у зв'язку із звільненням, їй спричинено моральну шкоду, в чому конкретно проявилися моральні страждання (наприклад погіршення стану здоров'я, що своїми діями відповідач позбавив її можливості

-2-

працевлаштуватися, підтвердити досвід за фахом, що відповідач позбавив позивачку засобів для існування, що призвело до вимушених змін у її житті і в чому це виразилося, тощо). Тому вимога про стягнення моральної шкоди є необґрунтованою і безпідставною.

В подальшому, позивачем ОСОБА_1 було подано відповідь на відзив, в якому зазначає, що відповідачем по справі подано відзив на позовну заяву, в якому як на підставу відмови у задоволенні позову відповідач посилається на той факт, що в день звільнення - 21.12.2018 року вона не працювала. Однак, такі доводи відповідача не відповідають дійсності та можуть бути спростовані показами свідків, інших вчителів ліцею, що в день звільнення позивача провела уроки з алгебри та геометрії, що також підтверджується копіями записів в журналах про проведення уроків 21.12.2017 року з математики. Вказує на те, що відповідач умисно не зробив запису про відпрацьовані нею години 21.12.2017 року у табелі обліку використання робочого часу, залишивши незаповнені клітинки. Також зазначає, що неодноразово зверталася до відповідача з вимогою провести з нею остаточний розрахунок та виплатити їй всі належні суми, а законодавством не передбачено, що вимога має бути виражена у формі письмової заяви. Крім того, жодних спорів між позивачем та відповідачем щодо розміру належних до виплати сум не було і не має. Відповідач сам добровільно виплатив 25.01.2018 року належну позивачу суму у розмірі 5 432,21 грн. Розмір даної виплати позивач не оспорює і не оспорював. Відтак, відсутні правові підстави для зменшення розміру середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки.

Позивач - ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, подала суду заяву про розгляд справи у її відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задоволити.

Представник позивача - ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився.

Відповідач - представник Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, надіслав на адресу суду клопотання, в якому просить розгляд справи відкласти на, оскільки є необхідність оглянути та дослідити нові докази по справі в оригіналах, що є підставою для відкладення розгляду справи ні інший день та час, однак таке клопотання є необгрунтованим.

Заслухавши учасників судового розгляду, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України , кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, що також встановлено статтею 12 цього Кодексу.

Згідно частини 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що згідно запису в трудовій книжці БТ-ІІ №1341292, ОСОБА_1 призначена на посаду вчителя математики Мукачівського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою з 01 вересня 2004 року.

Наказом начальника ліцею-інтернату №116-к від 15.12.2017 року, ОСОБА_1 звільнено з посади вчителя математики за власним бажанням відповідно до статті 38 КЗпП України днем 21 грудня 2017 року. Бухгалтерії ліцею-інтернату наказано провести повний розрахунок з працівником.

Згідно платіжних відомостей за грудень 2017 року та платіжних доручень від 14 та 21 грудня 2017 року, ОСОБА_1 отримала за грудень 2017 року заробітну плату у розмірі 5240 грн.

При цьому, згідно Виписки за картковим рахунком клієнта, 25.01.2018 року відбулося зарахування заробітної плати та виплат, прирівняних до неї у розмірі 5 432,21 грн.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

-3-

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум (Постанова ВСУ від 29.01.2014 року по справі № 6-144цс13).

З точки зору Закону заходи, встановлені статтею 117 Кодексу законів про працю України, є відповідальністю роботодавця перед працівником в разі несвоєчасного розрахунку при звільненні.

Судом також встановлено, що в день звільнення - 21.12.2017 року, ОСОБА_1 працювала та мала призначені згідно розкладу занять уроки - 1 з алгебри та 6 з геометрії, що підтверджується копіями записів в журналах, фототаблицями з контрольними роботами ліцеїстів та показами свідка ОСОБА_6, в яких остання підтвердила факт перебування позивача на роботі саме 21.12.2017 року.

Крім того, табель обліку використання робочого часу за грудень 2017 року щодо ОСОБА_1 за 21 грудня 2017 року містить пусту клітинку, при тому, що згідно типової форми №П-5, затвердженої наказом Держкомстату України від 05.12.2008 №489, у разі прогулу умовне позначення повинно бути - ПР.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" визначено, що суд, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Тому, враховуючи статтю 117 Кодексу законів про працю України, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці.

Правила здійснення відповідного розрахунку середнього заробітку визначено в Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого1995 року № 100 (далі - Порядок).

Пунктом 8 розділу VІ цього Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Так, заробітна плата позивача ОСОБА_1 за останні два місяці склала 18688,94 грн (9344,47 грн. - заробітна плата за жовтень 2017 року + 9344,47 грн. заробітна плата за листопад 2017 року). Фактично відпрацьований час за останні два повні календарні місяці складає: 180 годин (86 годин - у жовтні 2017 + 94 години - у листопаді 2017 року).

Отже, середньогодинна заробітна плата за останні два повні календарні місяці складає 103,83 грн. (18 688,94 грн. : 180 год.). Період невиплати всіх належних сум позивачу з 21.12.2017 року по 25.01.2018 року, загальна кількість робочих годин у розрахунковому періоді - 100 (20 робочих годин у грудні 2017 року + 80 робочих годин у січні 2018 року, по день фактичного розрахунку). З цього випливає, що розмір середнього розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 10 383,00 гривень.

Щодо заявленої позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Законодавець статтею 237-1 Кодексу законів про працю України встановив, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо

-4-

порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі відповідними змінами), роз'яснено, що відповідно до ст. 237 - 1 КЗпП України (набрав чинності з 13 січня 2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

В пункті 5 ОСОБА_7 спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Про практику застосування судами при розгляді справ окремих норм трудового права за № 10-1389/0/4-12 від 27 вересня 2012 року вказано, що захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, які мають значення для правильного вирішення спору (статті 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Ураховуючи, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди у разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин справи, висновок суду про стягнення грошового еквівалента моральної шкоди є правильним. Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових прав, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення (постанова від 25 квітня 2012 р. № 6-23цс12).

В свою чергу позивачем не наведено в чому саме полягає спричинена моральна шкода внаслідок порушених трудових прав, з яких міркувань позивач виходила, визначаючи її розмір, та якими доказами це підтверджується. Тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

З урахуванням наведеного, всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати при звільненні працівника та моральної шкоди - необхідно задоволити частково.

Згідно статті 141 ЦПК України, стороні, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Крім того, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 141, 258, 259, 263-265, 268, 274, 279 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст.ст. 115, 116, 117, 237-1 КЗпП України, суд,-

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Закарпатського обласного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати при звільненні працівника та моральної шкоди - задоволити частково.

Стягнути із Закарпатського обласного ліцей-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі - 10 383 (десять тисяч триста вісімдесят три) гривні.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути із Закарпатського обласного ліцей-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради і на користь держави судовий збір у розмірі - 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

-5-

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, яка зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, поштовий індекс - 89600.

Відповідач: Закарпатський обласний ліцей-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою Закарпатської обласної ради (код ЄДРПОУ: 30444332, МФО 812016), розташований за адресою: м.Мукачево, вул.Духновича, 17 Закарпатської області, поштовий індекс - 89600.

Повний текст рішення суду виготовлено 06 серпня 2018 року.

Головуючий В.М.Довжаним