ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 серпня 2018 року
м. Київ
Справа № 927/876/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Державного концерну "Укроборонпром"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 (головуючий суддя - Чорна Л.В., судді: Разіна Т.І., Яковлєв М.Л.)
та на рішення Господарського суду Чернігівської області від 20.11.2017 (суддя Мурашко І.Г.)
за позовом Державного концерну "Укроборонпром"
до Приватного підприємства "Будімпекс-Плюс"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Північінвестбуд" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніжинська Фортеця"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Державне підприємство "171 Чернігівський ремонтний завод"
за участю Прокурора Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Центрального регіону України на стороні позивача
про витребування з чужого незаконного володіння майна вартістю 172 113,70 грн.,
ВСТАНОВИВ:
Державний концерн "Укроборонпром" (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом з урахуванням уточнень, просив витребувати з чужого незаконного володіння Приватного підприємства "Будімпекс-Плюс" (далі - відповідач) нежитлову будівлю складу літ. Ю-1 загальною площею 717,2 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Чернігів, вул. О.Кошового, буд. 1 (далі - майно), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державного підприємства "171 Чернігівський ремонтний завод" та на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Північінвестбуд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніжинська фортеця" та за участю Військової прокуратури Чернігівського гарнізону Центрального регіону України на стороні позивача.
Позов обґрунтовано тим, що майно протиправно вибуло з державної власності у приватну.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.11.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018, в позові відмовлено.
Судові рішення мотивовано тим, що відповідач придбав відчужене з волі власника майно у добросовісного набувача, позаяк ТОВ "Ніжинська фортеця" на момент укладення договору купівлі-продажу від 22.05.2015 не знало і не могло знати про відсутність у ТОВ "Північінвестбуд" права на відчуження спірної нерухомості.
У касаційній скарзі позивач просить вказані судові акти скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Ці вимоги мотивовані помилковими висновками судів щодо наявності волевиявлення власника на вибуття майна з його володіння та необізнаності набувачів майна про незаконність його вибуття від позивача.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити без змін судові рішення, посилаючись на те, що судами у відповідності до норм матеріального та процесуального права надано належну правову оцінку поданим сторонами доказам, а доводи касаційної скарги її не спростовують.
Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
За наслідками розгляду даного спору судами встановлено, що в межах процедури санації у справі №927/16/4б/13 про банкрутство ДП "171 Чернігівський ремонтний завод" 18.07.2014 проведено повторний аукціон щодо спірного майна, котре належало державі в особі Державного концерну "Укроборонпром".
Переможцем аукціону став ТОВ "Північінвестбуд", про що складено відповідний протокол №2.
25.07.2014 між Державним підприємством "171 Чернігівський ремонтний завод", в особі керуючого санацією, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Північінвестбуд" було укладено договір купівлі - продажу №18/07/2014-2 спірного майна.
В подальшому 19.09.2017 договір купівлі-продажу спірного майна укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніжинська фортеця" (покупець) та Приватним підприємством "Будімпекс-Плюс" (продавець).
Разом з цим, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.11.2015 у справі №927/757/15, котре набуло законної сили, визнано недійсним укладений 25.07.2014 між ДП "171 Чернігівський ремонтний завод" та ТОВ "Північінвестбуд" договір купівлі-продажу нерухомого майна №18/07/2014-2 та зобов'язано сторони повернути один одному все одержане за даним договором.
Зазначені обставини стали підставою для звернення у суд із даним позовом.
Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.
В силу положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 330 цього ж Кодексу передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України, майно не може бути витребуване в нього.
Приписами частини 1 статті 388 названого Кодексу, передбачена можливість витребування майна власником від добросовісного набувача за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.
Відтак, у разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного (нікчемного) правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного чи нікчемного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема як від добросовісного так і недобросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною1 статті 388 ЦК України.
Згідно зі статтею 387 названого Кодексу, власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові Касаційного господарського суду від 17.04.2018 у справі № 924/872/16 і колегія суддів не вбачає підстав відступати від них.
Таким чином, для застосування норми частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України необхідно встановити факт, що спірне майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом і перейшло у володіння особи, яка відчужила дане спірне майно за відплатним договором, не маючи права на його відчуження, добросовісному набувачу.
Власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави (стаття 387 ЦК ) та від особи, яка набула його безвідплатно в особи, яка не мала право його відчужувати (частина 3 статті 388 ЦК ).
Якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до частини 1 статті 388 ЦК власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).
У разі коли відчуження майна мало місце два і більше разів після недійсного правочину, це майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, від добросовісного набувача на підставі частини 1 статті 388 ЦК .
У такому випадку діюче законодавство не пов'язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором, яким у даній справі є договір купівлі-продажу від 19.09.2017, права відчужувати це майно.
Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах №3-1515гс16 від 15.03.2017, №3-1533гс16 від 25.01.2017, №3-1058гс16 від 23.11.2016, №3-604гс16 від 05.10.2016.
Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій у даній справі, спірне нерухоме майни вибуло з державної власності з волі власника ДК "Укроборонпром" та ДП "171 Чернігівський ремонтний завод".
Відповідно до статті 3 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" до суб'єктів управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі належить Державний концерн "Укроборонпром".
Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" до складу Концерну входять державні підприємства оборонно-промислового комплексу, в тому числі казенні підприємства (далі - учасники Концерну), на основі фінансової залежності від одного або групи учасників Концерну, який виконує функції із забезпечення науково-технічного і виробничого розвитку, а також провадить інвестиційну, фінансову, зовнішньоекономічну та інші види діяльності.
Відповідно до Переліку державних підприємств - учасників Державного концерну "Укроборонпром", що є додатком до його Статуту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 31.08.2011 за № 993, Державне підприємство "171 Чернігівський ремонтний завод" увійшло до його складу як учасник.
Відповідно до пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011за №993 "Деякі питання Державного концерну "Укроборонпром", статутний капітал Концерну формується за рахунок коштів державного бюджету, майна учасників Концерну та інших джерел не заборонених законодавством.
Пунктом 29 Статуту ДК "Укроборонпром" передбачено, що концерн володіє, користується та розпоряджається майном на праві господарського відання відповідно до мети своєї діяльності в установленому законодавством порядку.
Підпунктом 19 пункту 12 Статуту ДК "Укроборонпром" передбачено, що Концерн відповідно до законодавства має право забезпечувати в установленому законом порядку ефективне управління об'єктами майнового комплексу учасників Концерну для реалізації прав держави як власника таких об'єктів.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 7 Закону України "Про особливості управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі" у процесі управління об'єктами державної власності в оборонно-промисловому комплексі Концерн надає згоду на відчуження та списання об'єктів управління державної власності в оборонно-промисловому комплексі учасників Концерну.
Загальне керівництво діяльністю Концерну здійснює генеральний директор Концерну, який, зокрема, розпоряджається відповідно до законодавства та Статуту майном Концерну (п. 49, п.п. 6, 42 п.51 Статуту).
За змістом пункту 15 Статуту ДП "171 Чернігівський ремонтний завод" майно підприємства є державною власністю і закріплене за ним на праві господарського відання. Здійснюючі права господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном.
Право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами (ст. 136 ГКУ).
Пунктами 20 та 28 Статуту ДП "171 Чернігівський ремонтний завод" передбачено, що відчуження основних фондів, які є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюються за погодженням з Концерном у спосіб, що встановлений чинним законодавством України. Згідно з пунктами 31, 32 цього ж Статуту керівник (директор) самостійно вирішує питання діяльності Підприємства, за винятком віднесених чинним законодавством, Статутом Концерну чи цим Статутом до компетенції Концерну, діє без довіреності від імені Підприємства, представляє його інтереси у відносинах з органами державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями, користується правом розпорядженням майном та коштами Підприємства відповідно до чинного законодавства України.
Судами встановлено, що рішення про відчуження ДП "171 Чернігівський ремонтний завод" спірного нерухомого майна було прийнято в межах процедури санації боржника ДП "171 Чернігівський ремонтний завод" в справі про банкрутство № 927/16/4б/13.
З метою відновлення платоспроможності боржника ДП "171 Чернігівський ремонтний завод" 01.08.2013 на зборах кредиторів було схвалено проект санації, про що зазначено у протоколі проведення зборів кредиторів у справі № 927/16/4б/13 про банкрутство ДП "171 Чернігівський ремонтний завод". План санації ДП "171 Чернігівський ремонтний завод" було погоджено з позивачем як органом уповноваженим управляти державним майном стосовно підприємства - боржника, про що свідчить лист ДК "Укроборонпром" від 23.08.2013 за №UOP-3.021-6835 за підписом генерального директора, а також підпис генерального директора ДК "Укроборонпром" в самому плані санації в графі "погоджено".
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.08.2013 по справі №927/16/4б/13 було затверджено план санації ДП "171 Чернігівський ремонтний завод", схвалений комітетом кредиторів згідно протоколу зборів кредиторів від 01.08.2013 та погодженого з ДК "Укроборонпром" 23.08.2013.
Відтак, оскільки спірне майно вибуло за волею його власника, підстави для задоволення даного позову шляхом скасування прийнятих у справі судових актів та задоволення касаційної скарги - відсутні.
За вказаних обставин аргументи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються касаційним судом, оскільки зводяться до суб'єктивного ставлення позивача до правовідносин, що виникли між сторонами даного спору.
Так дійсно, рішенням Господарського суду Чернігівської області від 20.11.2015 №927/757/15 визнано недійсним укладений 25.07.2014 між ДП "171 Чернігівський ремонтний завод" та ТОВ "Північінвестбуд" договір купівлі-продажу нерухомого майна № 18/07/2014-2 та зобов'язано сторони повернути один одному все одержане за даним договором у зв'язку з тим, що цей договір було укладено в супереч судовій забороні на відчуження майна.
Однак суди встановили, що ТОВ "Ніжинська фортеця" придбало спірне нерухоме майно у ТОВ "Північінвестбуд" 22.05.2015 на підставі посвідченого нотаріусом відплатного договору купівлі-продажу, тобто до того, як Господарським судом Чернігівської області було порушено провадження у справі №927/757/15 ухвалою суду від 25.05.2015.
Таким чином, добросовісність набуття майна не спростовується.
Крім того, встановлено і те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 22.05.2015 єдиними учасником ТОВ "Ніжинська фортеця" був громадянин ОСОБА_6, а директором ОСОБА_7, за адресою: АДРЕСА_1.
В той же час, учасниками ТОВ "Північінвестбуд" були ТОВ "Довіра-Інвест ЛТД", ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_10, директором був ОСОБА_11, за адресою: АДРЕСА_2.
Зазначене виключає твердження позивача, викладені в тому числі у касаційній скарзі, про злагодженість дій відповідача та третіх осіб щодо відчуження державного майна, такі твердження є недоведеними у встановленому процесуальним кодексом порядку.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Оскільки відповідних обставин, що свідчили б про недобросовісність набувача, судами не встановлено, висновок судів про відмову у задоволенні позовних вимог визнається обґрунтованим та таким, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства, правових висновках Верховного Суду України щодо застосування норм права.
Наведеним вище у сукупності спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, а доводи відзиву на касаційну скаргу знайшли своє підтвердження.
В силу частин 1, 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
За приписами статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.
Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі належить покласти на позивача як скаржника.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державного концерну "Укроборонпром" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.02.2018 у справі Господарського суду Чернігівської області №927/876/17, залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов
Суд | Касаційний господарський суд Верховного Суду |
Дата ухвалення рішення | 09.08.2018 |
Оприлюднено | 10.08.2018 |
Номер документу | 75795771 |
Судочинство | Господарське |
Господарське
Касаційний господарський суд Верховного Суду
Мачульський Г.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні