Постанова

від 08.08.2018 по справі 816/5/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2018 року

Київ

справа №816/5/15-а

адміністративне провадження №К/9901/8441/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Виробничо - комерційного підприємства Ватра

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2015 (головуючий суддя: Супрун Є.Б.)

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 (головуючий суддя: Перцова Т.С., судді: Дюкарєва С.В., Жигилій С.П.)

у справі № 816/5/15-а

за позовом Виробничо - комерційного підприємства Ватра

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Виробничо - комерційне підприємство Ватра (далі - позивач) звернулось до суду з адміністративним позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі - відповідач, ОДПІ), в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.09.2014 № 0003992202/1682 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 308293,88 грн. за основним платежем та на 154146,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2015, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). За доводами касаційної скарги, судами не було враховано надані позивачем докази фактичної поставки позивачу товарів від його постачальників, а окремі недоліки документів не призводять до втрати цими документами значення доказів правомірності формування показників податкового обліку.

Відповідач не реалізував своє процесуальне право подання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Верховного Суду приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для збільшення у податковому обліку позивача суми грошового зобов`язання з ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковим повідомленням-рішенням, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 11.08.2014 № 1997/16-03-22-02-12/24392915. Згідно з цими висновками позивачем порушені норми пунктів 198.1, 198.3, 198.6 ст. 198 ПК: завищено податковий кредит на загальну суму 308293,88 грн. у податковому обліку за березень 2012 року, період із березня по листопад 2013 року за господарськими операціями з поставки від ТОВ Акрос Україна , ТОВ Тотнес (правонаступник ТОВ Сатурн-Інвест ), ТОВ Бруно-Плюс , ТОВ ТД Дана-Дніпро , ТОВ Маре Азуро , ПП Троян-СВ , ТОВ Рікон товарів та послуг, які не мали реального характеру, у результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 308293,88 грн. у податковому обліку за березень 2012 року, період із березня по листопад 2013 року. Висновки про відсутність реального характеру поставки позивачу від вказаних постачальників товарів та послуг обґрунтовано посиланнями на недоліки товарно-транспортних накладних, ознаки фіктивності частини вищенаведених постачальників: відсутність за місцезнаходженням, відсутність основних фондів, трудових ресурсів), , об'єктивно необхідних для здійснення господарської діяльності.

За наслідками перевірки ОДПІ стосовно позивача прийняте податкове повідомлення-рішення від 05.09.2014 № 0003992202/1682 про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 308293,88 грн. за основним платежем та на 154146,94 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

У судовому процесі встановлено, що з посиланням на поставку позивачу від ТОВ Акрос Україна , ТОВ Тотнес (ТОВ Сатурн-Інвест ), ТОВ Бруно-Плюс , ТОВ ТД Дана-Дніпро , ТОВ Маре Азуро , ПП Троян-СВ , ТОВ Рікон товарів (трансформатори та комплектуючі) та послуг (ремонт, монтаж та ревізія обладнання, транспортні послуги тощо), від імені цих постачальників виписані податкові накладні, на підставі яких позивач задекларував суми податкового кредиту у податкових деклараціях із ПДВ за вищевказані податкові звітні періоди.

Згідно з підпунктом а пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем передбачається реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм, право платника податків на збільшення податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання платником податку у інших платників цього податку товарів (послуг), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям господарської діяльності платника податку; підтвердження податковою накладною, виписаною постачальником - платником податку, митною декларацією (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 ПК) суми нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг)

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із не підтвердження реального характеру поставки позивачу від ТОВ Акрос Україна , ТОВ Тотнес (ТОВ Сатурн-Інвест ), ТОВ Бруно-Плюс , ТОВ ТД Дана-Дніпро , ТОВ Маре Азуро , ПП Троян-СВ , ТОВ Рікон товарів та послуг. Такі висновки судів зроблені на підставі оцінки доданих позивачем до матеріалів справи доказів, зокрема з посиланням на господарські операцій з ТОВ Маре Аззуро , ТОВ Бруно-Плюс , ТОВ Акрос-Україна : актів виконаних робіт, які не розкривають зміст та обсяг наданої послуги (не дають можливість ідентифікувати яка саме послуга надавалась, не дозволяє перевірити правильність формування цін за послуги, одиниці їх виміру); з посиланням на господарські операції із поставки від вищевказаних постачальників товарів: видаткових та податкових накладних, товарно-транспортних накладних, в яких були відсутні реквізити щодо пунктів навантаження та розвантаження товару.

Оцінюючи вказані документи, із врахуванням обставин відсутності інформації про наявність у цих постачальників необхідних адміністративно-господарських ресурсів (трудових ресурсів, складських приміщень, транспортних засобів), необхідних для здійснення господарської діяльності та поставки товарів та послуг; за відсутності інших доказів поставки товарів саме від цих постачальників, як-то: відсутність сертифікатів відповідності - у матеріалах справи наявні сертифікати, які видані позивачу як виробнику продукції; відсутність у постачальників дозвільної документації на виготовлення електрообладнання; із врахуванням обставин того, що виготовлення електрообладнання є основним видом діяльності позивача, судами були обґрунтовано оцінені як свідчення відсутності фактичної поставки позивачу товарів та послуг від ТОВ Акрос Україна , ТОВ Тотнес (ТОВ Сатурн-Інвест ), ТОВ Бруно-Плюс , ТОВ ТД Дана-Дніпро , ТОВ Маре Азуро , ПП Троян-СВ , ТОВ Рікон . Оцінка доказів судами зроблена з дотриманням норм ст. 86 КАС України (у редакції, чинній на дати прийняття оскаржуваних судових рішень).

Відповідно до частини 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 цієї статті).

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України , викладеній у постанові від 20.01.2016 у справі за позовом ПАТ МТС Україна до Міжрегіонального головного управління Міністерства доходів і зборів України - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень. Згідно з цією правовою позицією надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України, у редакції, чинній на дати ухвалення оскаржуваних судових рішень та частина 2 ст. 77 КАС України у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України (частина 1 ст. 77) обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 (78) цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Сам факт наявності у позивача податкових, чи-то видаткових накладних, інших документів з посиланням на поставку товарів (послуг), виписаних від імені постачальника, не є безумовним доказом реальності господарських операцій з ним, якщо інші обставини свідчать про недостовірність інформації в цих документах.

Доводи, наведені позивачем у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини 1 ст. 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виробничо - комерційного підприємства Ватра залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2015 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя:І.А. Васильєва Судді: С.С. Пасічник В.П. Юрченко