Рішення

від 31.07.2018 по справі 910/4568/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

31.07.2018Справа № 910/4568/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Гулевець О.В. за участю секретаря судового засідання Роздобудько В.В. розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Дочірнього підприємства "КМ ТЕХНО"

до Державної служби статистики України

про стягнення 5 336 182,69 грн.

за участю представників:

від позивача: Бенько І.В.

від відповідача: Карпенко С.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "КМ ТЕХНО" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби статистики України про стягнення інфляційних втрат у розмірі 2 815 096,52 грн. та 3 % річних у розмірі 225 541,95 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором №102 від 26.09.2012, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 по справі №910/9927/13, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.04.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/4568/18, призначено підготовче засідання у справі на 15.05.2018.

08.05.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечив, посилаючись на те, що заборгованість перед позивачем виникла з вини Державної казначейської служби України, у зв'язку із невиконанням наданих відповідачем у 2012-2013 роках платіжних доручень за бюджетною програмою 1207020 "Статистичні спостереження та переписи".

Також у відзиві на позов позивач просить суд замінити первісного відповідача - Державну службу статистики України на належного відповідача - Державну казначейську службу України.

15.05.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив наведені у відзиві обставини.

В судовому засіданні 15.05.2018 розглянувши клопотання відповідача про заміну первісного відповідача у даній справі, заявлене у відзиві на позов позові, суд відмовив в його задоволенні, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 2 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Згідно із ч. 3 ст. 45 Господарського процесуального кодексу України відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.

Враховуючи те, що судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що позов у даній справі подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, приймаючи до уваги, що згідно із наведених приписів Господарського процесуального кодексу України, клопотання про заміну первісного відповідача належним відповідачем подається позивачем, а не відповідачем у справі, суд прийшов про до висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про заміну первісного відповідача - Державної служби статистики України на належного відповідача - Державну казначейську службу України.

В судовому засіданні 15.05.2018, на підставі 183, 233 ГПК України, оголошено перерву в підготовчому засіданні до 29.05.2018.

29.05.2018 через відділ діловодства суду відповідач подав заяву про залучення до участі справі Державної казначейської служби України як третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору та доповнення до відзиву, в яких відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

В судовому засіданні 29.05.2018 суд відклав розгляд заяви відповідача про залучення третьої особи без самостійних вимог на предмет спору та на підставі 183, 233 ГПК України, оголосив перерву в підготовчому засіданні до 12.06.2018.

12.06.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі та призначення судової експертизи.

В судовому засіданні 12.06.2018 суд розглянувши клопотання відповідача про залучення Державної казначейської служби України як третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відмовив у задоволенні вказаного клопотання, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 50 ГПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

З урахуванням наведених вище норм, враховуючи характер спірних правовідносин, а також обґрунтування відповідача щодо необхідності залучення до участі у справі третьої особи, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державної казначейської служби України, оскільки прийняте рішення у даній справі не буде впливати на права та обов'язки останнього.

Також у підготовчому засіданні 12.06.2018 судом відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення розгляду справи, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Так, у відповідності до приписів п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Об'єктивна неможливість розгляду справи полягає у взаємозв'язку підстав позову, що розглядається, з юридичними фактами, які будуть встановлені судовим рішенням в іншій справі.

Виходячи зі змісту вказаної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з'ясувати, як справа, що розглядається даним судом, є пов'язаною із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.

У своєму клопотанні відповідач просить суд зупинити провадження у справі №910/4568/18 до винесення рішення по кримінальній справі за №12018100060002456.

Однак суд зазначає, що наявність кримінального провадження №12018100060002456 за заявою Державної служби статистики України про вчинення шахрайських дій посадовими особами Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Господарського суду міста Києва по справі №910/9927/13 не вплине на вирішення спору у даній справі про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих у зв'язку із простроченням відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором №102 від 26.09.2012, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 по справі №910/9927/13, що набрало законної сили.

Враховуючи наведене, за висновкам суду наявність кримінального провадження не перешкоджає розгляду справи №910/4568/18, а тому - у даному випадку відсутні підстави для зупинення провадження у даній справі на підставі ч п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, клопотання відповідача про зупинення провадження у справі не підлягає задоволенню.

В підготовчому засіданні 12.06.2018 судом відкладено розгляд клопотання відповідача про призначення експертизи, у відповідності до ст. 177 ГПК України продовжено підготовче провадження у справі № 910/4568/18, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання та на підставі 183, 233 ГПК України оголошено перерву до 25.06.2018.

22.06.2018 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог.

В підготовчому засіданні 25.06.2018 суд розглянув заяву позивача про збільшення позовних вимог.

У своїй заяві позивач просить суд стягнути з відповідача 5 108 340,45 грн. - інфляційних втрат, 227 842,24 грн. - 3% річних, всього 5 336 182,69 грн.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Оскільки заява позивача відповідає вимогам ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв до розгляду заяву про збільшення позовних вимог.

В підготовчому засіданні 25.06.2018 суд розглянув клопотання відповідача про призначення у справі експертизи.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України, предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

У своєму клопотанні відповідач просить суд поставити на вирішення експерта питання, які за своєю суттю є правовими питаннями. В той же час, питань, які потребують спеціальних знань відповідачем не вказано. За таких обставин суд вирішив відмовити у задоволенні клопотання відповідача про призначення експертизи.

В підготовчому засіданні 25.06.2018 на підставі ст. ст. 183, 233 ГПК України суд оголосив перерву в засіданні до 10.07.2018.

04.07.2018 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення проти збільшення позовних вимог, згідно із якими за розрахунком відповідача розмір інфляційних втрат становить 3 819 056,81 грн. та 3% річних становить 223 661,32 грн.

В судовому засіданні 10.07.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу №910/4568/18 до розгляду по суті на 31.07.2018, про що постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Представник позивача в судовому засіданні 31.07.2018 надав пояснення по суті позовних вимог, зазначив, що у розрахунку інфляційних втрат та 3% річних були допущені помилки, у зв'язку із чим позивач погоджується із розрахунком відповідача, наведеним у запереченнях на заяву про збільшення позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.07.2018 надав пояснення по суті заперечень на позов, підтримав заяву про застосування строків позовної давності.

Представник позивача заперечив щодо заяви про застосування строків позовної давності, посилаючись на те, що у зв'язку із здійсненням відповідачем оплат строк позовної давності переривався. Представником позивача зазначено, що перебіг позовної давності розпочався з останньої оплати відповідачем боргу, а саме: з 11.03.2018.

Представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні 31.07.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.09.2012 між Державною службою статистики України (замовник) та Дочірнім підприємством "КМ ТЕХНО" (виконавець) укладено договір №102 (далі - договір), відповідно до умов якого виконавець зобов'язався у 2012 році поставити замовникові продукцію, зазначену в п. 1.2 цього договору, а замовник - прийняти і оплатити таку продукцію.

В пункті 1.2 договору сторони погодили найменування продукції: 30.02.1 Устаткування для автоматичного оброблення інформації (оргтехніка та комп'ютерна техніка для оброблення матеріалів Всеукраїнського перепису населення).

Згідно із п. 3.1. договору ціна договору, відповідно до акцептованої пропозиції конкурсних торгів та протоколу узгодження договірної ціни (додаток 3 до цього договору), становить 57 027 050,70 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 4.2 договору, з метою виконання договірних відносин щодо поставки продукції замовник надає виконавцю попередню оплату в обсягах 40% від вартості оргтехніки та комп'ютерної техніки для оброблення матеріалів Всеукраїнського перепису населення (основних засобі), що становить 21680106,55 грн. з ПДВ. Ненадання замовником в повному обсязі попередньої оплати не є підставою для виконавця не виконувати свої зобов'язання.

Згідно з п. 4.4 договору, решта ціни договору перераховується замовником виконавцю на підставі актів приймання-передачі протягом 10 банківських днів з дати їх підписання за фактично поставлену продукцію після надходження коштів з державного бюджету України на зазначені цілі.

У зв'язку зі неналежним виконанням Державною службою статистики України (відповідачем) грошового зобов'язання по оплаті поставленої продукції по договору №102 від 26.08.2012 Дочірнє підприємство "КМ ТЕХНО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державної служби статистики України 47 034 172,16 грн., з яких: заборгованість у розмірі 43 551 242,04 грн., пеня у розмірі 2 902 215,41 грн. та 3% річних у розмірі 580 714,71 грн.

Під час розгляду справи №910/9927/13 за вищевказаним позовом, судом було встановлено неналежне виконання Державною службою статистики України грошового зобов'язання по оплаті поставленої продукції по договору №102 від 26.08.2012.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 по справі №910/9927/13, позов ДП "КМ ТЕХНО" задоволено повністю. Стягнуто з Державної служби статистики України на користь Дочірнього підприємства "КМ ТЕХНО" заборгованість у розмірі 43 551242,04 грн., пені у розмірі 2902215,41 грн., 3% річних у розмірі 580714,71 грн. та судового збору у розмірі 68820,00 грн.

Як підтверджено наявними в матеріалах справи банківськими виписками та розрахунками, на виконання вказаного вище рішення суду у період з 25.07.2013 по 11.03.2018 відповідачем здійснювалось погашення заборгованості.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором №102 від 26.08.2012, яке встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 по справі №910/9927/13, позивачем заявлено до стягнення з відповідача (у редакції заяви про збільшення позовних вимог) інфляційних втрат у сумі 5 108 340,45 грн. (нараховані за період з січня 2013 року по травень 2014 року та за період з грудня 2017 року по березень 2018 року) та 3% річних у сумі 227 842,24 грн., нараховані за період з 24.11.2017 по 29.12.2017.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, факти встановлені рішенням суду по справі №910/9927/13 щодо неналежного виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати виконаних робіт за договором №102 від 26.08.2012, повторного доведення не потребують.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

В пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення, тобто, по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, оскільки в такому випадку зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Наведене узгоджується із судовою практикою Верховного Суду, зокрема, постанова від 10 квітня 2018 року по справі №914/1033/17.

При цьому, заперечення відповідача про відсутність вини у простроченні грошового зобов'язання перед позивачем та твердження про те, що заборгованість перед позивачем виникла з вини Державної казначейської служби України, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За змістом статті 511 ЦК України, зобов'язання не може створювати обов'язку для третьої особи.

Частиною 2 статті 194 ГК України передбачено, що неналежне виконання зобов'язання третьою особою не звільняє сторони від обов'язку виконати зобов'язання в натурі.

Окрім того, як вже зазначено судом вище, неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором №102 від 26.08.2012 встановлене рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 по справі №910/9927/13, яке вступило в законну силу та не може бути поставлено під сумнів.

Згідно із розрахунку, наведеного у заяві про збільшення позовних вимог позивач нараховує інфляційні втрати у сумі 5 108 340,45 грн. за період з січня 2013 року по травень 2014 року та за період з грудня 2017 року по березень 2018 року) та 3% річних у сумі 227 842,24 грн. за період з 24.11.2017 по 29.12.2017.

За конррозрахунком відповідача розмір інфляційних втрат становить 3 819 056,81 грн. та 3% річних становить 223 661,32 грн.

В судовому засіданні 31.07.2018 представник позивача погодився із конррозрахунком відповідача.

Дослідивши розрахунок позивача судом встановлено, що позивачем допущені помилки у розрахунку інфляційних втрат та 3% річних.

Здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунок інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що інфляційні втрати становлять 3189056,81 грн. та 3% річних у розмірі 225751,33 грн.

Водночас, відповідачем було заявлено про застосування позовної давності до вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Рішенням суду по справі №910/9927/13 встановлено порушення відповідачем свого обов'язку щодо оплати продукції протягом 10 банківських днів з дати підписання актів приймання-передачі та видаткових накладних за період з 23.11.2012 по 21.12.2012.

Як зазначено судом вище інфляційні втрати нараховані позивачем за період з січня 2013 року по травень 2014 року та за період з грудня 2017 року по березень 2018 року, 3% річних нараховані за період з 24.11.2017 по 29.12.2017.

Оскільки, позивач звернувся з даним позовом 13.04.2018, то нарахування інфляційних втрат за період з грудня 2017 року та 3% річних за період з 24.11.2017 по 29.12.2017 здійснено позивачем в межах позовної давності.

Натомість строк позовної давності щодо вимог про стягнення інфляційних нарахувань, які обчислені позивачем за період з січня 2013 року по травень 2014 року, сплинув.

Позивач зазначив, що оплата відповідачем заборгованості є дією, що свідчить про визнання боргу відповідачем, у зв'язку з чим перебіг позовної давності переривався з урахуванням останньої оплати відповідачем боргу, перебіг позовної давності розпочався з 11.03.2018.

Відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Згідно із ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до п.п. 4.4.1 п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічна правова позиція наведена також у постанові Верховного суду України від 08.11.2017 по справі № 6-2891цс16.

При цьому, визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (пп. 4.4.1 п. 4.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Отже, сплата відповідачем основної заборгованості за договором №102 від 26.08.2012, що стягнута рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 по справі №910/9927/13 не свідчить про переривання вимоги про стягнення інфляційних втрат.

Згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою N 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Оскільки, позивач звернувся з даним позовом до суду 13.04.2018, а доказів переривання позовної давності щодо нарахування інфляційних втрат позивачем суду не надано, то вимоги про стягнення інфляційних втрат, які нараховані за період з січня 2013 року по травень 2014 року заявлено із пропуском позовної давності, у зв'язку із чим суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Отже, обґрунтованими є вимоги про стягнення інфляційних втрат у розмірі 863849,37 грн. (нараховані з грудня 2017 року по березень 2018 року) та 3% річних у розмірі 225 751,33 грн. (нараховані з 24.11.2017 по 12.03.2018).

Частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Дочірнього підприємства "КМ ТЕХНО" до Державної служби статистики України про стягнення 5 336 182,69 грн.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державної служби статистики України (01601, м. Київ, вулиця ШОТА РУСТАВЕЛІ, будинок 3, ідентифікаційний код 37507880) на користь Дочірнього підприємства "КМ ТЕХНО" (04136, м. Київ, вулиця ПІВНІЧНО-СИРЕЦЬКА, будинок 1-3, ідентифікаційний код 13681467) інфляційні втрати у розмірі 863849,37 грн., 3% річних у розмірі 225 751,33 грн. та судовий збір у розмірі 16344,01 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Повний текст рішення складено та підписано: 10.08.2018 .

Суддя О.В. Гулевець