Ухвала

від 13.08.2018 по справі 2-1487/11

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер 2-1487/11 Номер провадження 22ц-9175/2011

Категорія 51 Доповідач Будулуца М.С.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 листопада 2011 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Курило В.П.,

суддів: Березкіної О.В., Будулуци М.С.,

при секретарі: Перепечаєнко К.О.,

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Шахтоуправління Покровське про встановлення факту не виконання обов'язків трудового законодавства та стягнення моральної шкоди

за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 1 вересня 2011 року ,-

ВСТАНОВИВ:

29 червня 2011 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Шахтоуправління Покровське (перейменовано з Відкритого акціонерного товариства Вугільна компанія Шахта Красноармійська - Західна № 1 , далі - ПАТ ШУ Покровське ), в якому просив: встановити (визнати встановленими) факти порушення в 2009-2010 р.р. адміністрацією товариства нормативних вимог трудового законодавства у правовідносинах з найманими працівниками, у тому числі, - необґрунтованого невиконання роботодавцем обов'язків, що виникли у зв'язку з його звільненням; визнати наявність у нього права на звільнення (11 серпня 2010 р.) з ПАТ ШУ Покровське в порядку та на умовах, передбачених трудовим законодавством; зобов'язати відповідача здійснити дії, спрямовані на відновлення його порушених прав, що випливають з такого: ОСОБА_2 до теперішнього часу не здійсненні дії з оформлення його (позивача) звільнення згідно вимог трудового законодавства, проігноровані звернення його представника на ім'я ОСОБА_2 від 30 серпня, 17 вересня 2009 року та не надані документи, що підтверджують факт, дату і підставу його звільнення, - трудову книжку та копію наказу про звільнення, письмове повідомлення про нараховані розрахункові суми, що підлягали виплаті в зв'язку зі звільненням в серпні 2010 року, відомості (табуляграму) про зарплату за червень 2010 року.

Окрім цього, в додатку до позовної заяви від 29 червня 2011 року він просив: встановити факти порушення відповідачем вимог трудового законодавства згідно з переліком - не встановлення роботодавцем форм і системи оплати праці працівників, незабезпечення на підприємстві гласності в питаннях оплати праці, недотримання вимог щодо реєстрації колективного договору за 2009 рік та порядку його опублікування, недотримання вимог трудового законодавства щодо порядку і строків нарахування та виплати заробітку за час надання чергових відпусток (січень, липень 2010 року), невиконання керівником вимог про надання розрахунку, не надання позивачу наказу про звільнення, трудової книжки, не надання письмового повідомлення про суми нараховані у зв'язку зі звільненням, несвоєчасне перерахування (виплату) зазначених сум, не надання табуляграм нарахувань заробітку за червень 2010 року, невиплати середнього заробітку за час прострочення видачі розрахункових сум; встановити наявність або відсутність спору стосовно розміру розрахункових сум, які повинен сплатити роботодавець у зв'язку з його звільненням згідно ст. 117 КЗпП України; спонукати відповідача надати йому (суду) довідку про середній заробіток за червень - липень 2010 року, письмове повідомлення про суми заробітку та компенсації за невикористану відпустку, нараховані йому в 2010 році у зв'язку зі звільненням, зобов'язати відповідача надати йому розрахунок згідно вимог трудового законодавства, а також виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

27 липня 2011 року ОСОБА_3 доповнив позовні вимоги та додатково просив прийняти рішення про виплату йому відповідачем 5000 грн. за спричинення моральної шкоди протиправними діями, про внесення змін в запис про звільнення у трудову книжку відповідно з вимогами ч.3 ст.38 КЗпП України, з врахуванням встановленого порядку ведення трудових книжок.

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 1 вересня 2011 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Шахтоуправління Покровське про встановлення факту не виконання обов'язків трудового законодавства та стягнення моральної шкоди відмовлено.

З рішенням суду не погодився відповідач ОСОБА_1 і подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування доводів скарги позивач зазначив, що суд допустив невідповідність висновків обставинам справи. Суд дійшов помилкового висновку про те, що трудові відносини між сторонами були припинені 11 серпня 2010 року.

Суд зобов'язаний був встановити наявність або відсутність у сторін спору про розмір виплати компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні, на які не розповсюджується тримісячний строк звернення до суду. Суд не врахував, що керівник ПАТ ШУ Покровське ОСОБА_2 з підлеглими йому посадовими особами порушив трудове законодавство відносно найманих працівників, в тому числі і відносно позивача.

Також суд безпідставно не задовольнив вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу роботодавцем.

Головуючий у справі необ'єктивно вів судовий процес та безпідставно відмовив у задоволенні заявленого клопотання про його відвід, як судді.

У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1- ОСОБА_3 підтримав доводи апеляційної скарги та просив скаргу задовольнити.

Представник відповідача Тришкін Д.В. заперечував проти доводів скарги, просив скаргу відхилити, як безпідставну, та рішення суду першої ін станції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду - залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Згідно зі ст. 308 ч. 1 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ч.2 ст.308 ЦПК).

Відповідно до ч.3 ст.38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як зазначено в ст.237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до вимог ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що сторони знаходились у трудових відносинах з 3 липня 2007 року по 11 серпня 2010 року.

Наказом по підприємству від 28 серпня 2010 року позивач ОСОБА_1 - гірник з ремонту гірничих виробок був звільнений з роботи з 11 серпня 2010 року за власним бажанням (а.с.123).

В заяві від 10 серпня 2010 року позивач просив звільнити його з роботи з 12 серпня 2010 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі трьохмісячного середнього заробітку, без зазначення того, які вимоги законодавства, умови трудового чи колективного договору не виконує роботодавець (а.с.17). Починаючи з 12 серпня 2010 року позивач на роботу не виходив, що підтверджується табелем обліку виходження по дільниці (а.с.121 -122) та йому було надіслано запрошення про явку в відділ кадрів для отримання трудової книжки та належних йому при звільненні розрахункових сум (а.с.19). Однак позивач на підприємство не з'явився і не повідомив про наявного уповноваженого представника, якому доручив отримати трудову книжку та інше. Останній не надав відповідачу оригінал довіреності на підтвердження своїх повноважень, а тому позивачу було надіслано поштою відповідне повідомлення (а.с.149, 150), яке позивач отримав 4 жовтня 2010 року, та останнє не заперечував представник позивача. Згідно довідок відповідача від 18 липня 2011 року, ОСОБА_1 були зроблені всі нарахування (а.с.147 - 148).

Суд дійшов висновку, що неправомірних дій при звільненні ОСОБА_1 відповідач не скоїв, а тому не підлягають задоволенню і заявлені вимоги позивача.

Висновки суду апелянт не спростовував.

Оскільки неправомірних дій при звільненні ОСОБА_1 відповідач не скоїв, то суд обґрунтовано відмовив в задоволенні вимог позивача про зміну формулювання причин звільнення і відшкодування моральної шкоди. Суд також дійшов висновку, що відсутні і підстави для виплати працівнику його середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відсутня вина роботодавця в цьому. Що ж стосується виплати вихідної допомоги, то суд правильно зазначив, що при звільненні за власним бажанням відповідно до положень ст. 44 КЗпП України вона не виплачується.

Як вбачається з матеріалів справи, суд правильно встановив правовідносини, яки виникли між сторонами, дав їм належну оцінку і обґрунтовано відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог. Вирішуючи справу, суд першої інстанції повно, всебічно і об'єктивно перевірив доводи позивача, правильно застосував норми матеріального права і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення заявлених ним позовних вимог відсутні та відповідач по відношенню до позивача діяв правомірно.

Цей висновок суду є обґрунтованим і підтверджується дослідженими в судовому засіданні доказами.

В рішенні суду ці докази наведені, їм дана належна правова оцінка. Правові висновки суду належним чином мотивовані.

Апеляційний суд також вважає, що вимоги позивача про встановлення фактів порушень трудового законодавства, як спосіб захисту прав, який обрав позивач, є неналежним та таким, що не передбачений діючим законодавством і тому не підлягає захисту в розумінні ст.ст.3, 4 ЦПК України та ст.16 ЦК України.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 6 листопада 1992 оку № 9 (з наступними змінами і доповненнями), безпосередньо в районних (міських) судах розглядаються заяви звільнених працівників про поновлення на роботі незалежно від підстави припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причин звільнення, оплату за час вимушеного прогулу або виконання нижчеоплачуваної роботи, про виключення з членів кооперативу, колективного сільського господарського підприємства, іншої громадської організації та інше, спори з питань переведення на іншу роботу і накладення дисциплінарних стягнень. Та серед цього переліку не зазначено того, що суди розглядають спори про встановлення факту порушення трудового законодавства відносно працівників.

Окрім цього вимога про визнання наявності у позивача права на звільнення в порядку та на умовах, передбачених трудовим законодавством, є зайвою, оскільки таке право передбачено Кодексом законів про працю України і для цього немає потреби ухвалювати ще й рішення суду.

Посилання апелянта на заявлений відвід судді, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки 27 липня 2011 року заява про відвід розглянута і в задоволенні заяви відмовлено з зазначенням підстав такої відмови (а.с 134).

Інші доводи скарги, на які посилається апелянт, не спростовують правильність висновків суду по справі і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовані усі обставини по справі, зібраним доказам дана належна правова оцінка і суд обґрунтовано відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що рішення постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не має.

Керуючись ст. 303, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 1 вересня 2011 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді: