Постанова

від 08.08.2018 по справі 394/559/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

Іменем України

08 серпня 2018 року м. Кропивницький

справа № 394/559/17

провадження № 22-ц/781/962/18

Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючий - Дьомич Л.М. (суддя доповідач)

суддів - Єгорової С.М.; Кіселика С.А.

за участю секретаря судового засідання: Кравченко Я.С.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2018 року у складі судді Запорожця О.М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій про визнання додаткового договору до договору оренди землі недійсним,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій про визнання недійсним додаткового договору № 1 до договору оренди землі від 10 вересня 2007 року, укладеного між ним та відповідачем.

В обґрунтування вимог зазначив, що він на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 квітня 2010 року, а в подальшому виданого Державного акту є власником земельної ділянки площею 5,4697 га, яка розташована в адміністративних межах Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району.

Земельну ділянку успадкував після смерті ОСОБА_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

18 грудня 2005 року, за життя ОСОБА_2 та ТОВ Агрофірма Кочубій укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії центру ДЗК 06 березня 2006 р за № 209 строком на 10 років.

Влітку 2016 року випадково знайшов вищевказаний договір оренди, а також додатковий договір № 1 від 10 вересня 2007 року, зареєстрований у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ДП ЦДЗК 14 вересня 2007 року, яким дію договору оренди продовжено на 15 років.

При огляді та вивченні договорів, порівнявши підписи своєї бабусі, які нею зроблені у заповітах, виявив, що оспорюваний правочини вона не підписувала. Права підпису іншій особі не передавала.

Тому вважає, що додатковий договір не відповідає актам цивільного законодавства та підлягає визнанню недійсним у відповідності до ст.ст. 215, 203 ЦК України, оскільки укладений за відсутності волевиявлення орендодавця.

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2018 року визнано недійсним додатковий договір № 1 від 10 вересня 2007 року до договору оренди землі № 209 від 18 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ Агрофірма Кочубій в особі директора ОСОБА_3 терміном на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Розподілено судові витрати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що спірний правочин укладено за відсутності волевиявлення власника землі на його укладення, що відповідно до ч. 3 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним. Відсутні правові підстави для задоволення заяви про застосування строку позовної давності.

ТОВ Агрофірма Кочубій звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що суд першої інстанції приймаючи рішення не повно з'ясував обставини, що мають істотне значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права. А саме, судом не враховано, що відповідач належним чином виконує взяті на себе зобов'язання, зокрема проводить використання земельної ділянки на умовах та в спосіб передбачений п. 15-17 договору, здійснює виплату орендної плати. В 2007 році, як виключення, було виплачено одноразову збільшену виплату орендної плати в сумі 1 122,00 грн. Вказане підтверджує ту обставину, що орендодавцю було відомо про укладений правочин, адже вона прийняла орендну плату в збільшеному розмірі. ОСОБА_1 продовжував отримувати орендну плату за 2016-2017 р.р., приймаючи виконання правочину після закінчення дії основного договору. Судом також не враховано, що позивач не погоджується лише з одним пунктом додаткового договору, а саме, щодо строку дії правочину, при цьому приймає виконання інших пунктів, які були ним змінені. Крім того, в описовій частині оскаржуваного рішення зазначено, що договір оренди у 2006 році ОСОБА_2 не підписувала. Проте жодних заперечень чи сумнівів під час розгляду справи позивач не висловлював. Рішення суду фактично ґрунтується лише на одному доказі, а саме на висновку судово-почеркознавчої експертизи, при цьому повністю невілюються інші докази по справі. Результати проведеної експертизи не є однозначними та повними, а отже можуть ставитись під сумнів. Експертиза була проведена на основі лише двох примірників додаткового договору, який складається з 3-х екземплярів. Підпис в третьому примірнику договору не був об'єктом експертного дослідження. Судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про призначення у справі додаткової почеркознавчої експертизи та не застосовано до даних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності, адже з дати укладення додаткового договору пройшло більше десяти років. Доказом того, що орендодавцю, а в подальшому позивачу було відомо про спірний правочин є відомості про отримання збільшеної відносно основного договору орендної плати, одноразової збільшеної орендної плати в 2007 році, а також отримання орендної плати за 2016-2017 р.р. В матеріалах справи відсутні докази, які підтверджували б факт того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не було відомо про існування додаткового договору, який є предметом спору.

Відзив на апеляційну скаргу не подано.

Апеляційне провадження відкрито 01 червня 2018 року. Розгляд справи призначено на 08 серпня 2018 року.

Сторони в судове засідання не з'явились, повідомлені про час та місце розгляду справи (а.с.141-143).

Відповідач по справі подав до суду апеляційної інстанції клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги на іншу дату мотивуючи тим, що представники ТОВ Агрофірма Кочубій в цей день братимуть участь у судових засіданнях в Новоархангельському районному суді Кіровоградської області та в Уманському міськрайонному суді Черкаської області, інші представники, які б володіли спеціальними знаннями в галузі права і мали б можливість приймати участь в судовому засідання від імені відповідача - відсутні, а керівник товариства в період з 07 по 09 серпня 2018 року перебуватиме у відрядженні в м. Києві (а.с. 147-150).

Відповідно до статті 372 ЦПК України - суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належних чином повідомлених про дату , час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд з урахуванням визначеного законом процесуального строку розгляду апеляційної скарги та підстав заявленого клопотання дійшов висновку, що обставини, якими відповідач обґрунтовував вимогу про відкладення розгляду справи, не являються поважними, а тому клопотання задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши письмові докази по справі, перевіривши рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, за наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За статтею 264 ЦПК України - під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання про те, які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Висновок суду першої інстанції перевірений колегією суддів і встановлено про його відповідність обставинам справи, спірним правовідносинам, вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Державного акта на право власності на землю серії ЯК № 933582 є власником успадкованої після смерті своєї бабусі ОСОБА_2 земельної ділянки площею 5,4697 га, яка розташована на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області (а.с.7,8).

18 грудня 2005 року між ОСОБА_2 (спадкодавцем) та ТОВ Агрофірма Кочубій укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,47 га, строком на 10 років. В подальшому земельна ділянка передана у тимчасове користування відповідачу за актом приймання-передачі (а.с.9-11).

10 вересня 2007 року від імені ОСОБА_2 укладено додатковий договір № 1 до договору оренди землі № 209 від 18 грудня 2005 року, строком на 15 років, який зареєстровано у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ДП Центру ДЗК при Державному Агентстві земельних ресурсів України 14 вересня 2007 року за № 427 (а.с.12).

Згідно умов цього додаткового договору, зокрема, збільшено строк дії договору до 15 років.

ОСОБА_1 про додатковий договір дізнався у 2016 році, а тому звернувся до суду в межах строку позовної давності.

Відповідно до ст.1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та іншої діяльності.

Зобов'язання орендодавця і орендаря земельної ділянки виникають на підставі укладеного договору оренди землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 14 Закону № 161-ХІV, договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

В порядку статті 16 Закону № 161-ХІV, укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

За ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Статтею203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства (ч. 1 статті); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 статті); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 статті); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 статті).

В порядку ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1 статті); якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

З метою повного і всебічного з'ясування обставин справи та об'єктивного дослідження доказів, на які посилаються сторони, а також у відповідності до вимог законодавства 25 вересня 2017 року судом за клопотанням сторони позивача у справі призначено судову почеркознавчу експертизу (а.с.38-39). На дослідження надано два примірника, а саме власника землі та витребуваний у Відділі Держгеокадастру у Новоархангельському районі (а.с.22).

Висновком експерта № 619/620/17-27 від 31.10.2017 року, за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи встановлено, що підписи від імені ОСОБА_2 у додаткових договорах № 1 від 10.09.2007 року до договору оренди землі № 209 від 18.12.2005 року, зареєстрованих у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ДП Центр ДЗК при Державному Агентстві земельних ресурсів України запис у Державному реєстрі земель від 14 вересня 2007 року за № 427, в графі Підпис_____ , розділу Реквізити сторін , виконані рукописним способом, пастою кулькової ручки, без попередньої технічної підготовки чи застосування технічних засобів. Підписи від імені ОСОБА_2 у додаткових договорах № 1 від 10.09.2007 року до договору оренди землі № 209 від 18.12.2005 року, зареєстрованих у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ДП Центр ДЗК при Державному Агентстві земельних ресурсів України запис у Державному реєстрі земель від 14 вересня 2007 року за № 427, в графі Підпис_____ , розділу Реквізити сторін виконані не самою ОСОБА_2, а іншою особою без наслідування її підпису (а.с.45-50).

В дослідницькій частині висновку експерта зазначено, що оцінка результатів порівняльного дослідження дозволяє стверджувати, що встановлені розбіжні ознаки стійкі, суттєві, виходять за межі варіантів ознак підписного почерку ОСОБА_2 і створюють сукупність, достатню для категоричного висновку про те, що підписи від імені ОСОБА_2 в двох екземплярах додаткового договору № 1 від 10.09.2007 року до договору оренди землі № 209 від 18 грудня 2005 року, зареєстрованих у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ДП Центр ДЗК при Державному Агентстві земельних ресурсів України , запис у Державному реєстрі земель від 14 вересня 2007 року за № 427, в графі Підпис

---

, розділу Реквізити сторін , виконані не самою ОСОБА_2, а іншою особою без наслідування її підпису.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими цивільно-процесуальним законодавством, ст. 110 ЦПК.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Обов'язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Цивільним процесуальним законодавством не передбачено збирання доказів судом, за власної ініціативи і визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів) який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу.

Колегія суддів врахувавши докази досліджені судом першої інстанції, погоджується із висновком суду про наявність правових підстав для задоволення вимог.

Висновком судово-почеркознавчої експертизи № 619/620/17-27 від 31 жовтня 2017 року, який є належним доказом по справі встановлено факт підписання додаткового договору оренди від 10 вересня 2007 року іншою особою, а не ОСОБА_2, тому легітимність документу спростовано.

Матеріалами справи підтверджено, що при проведені експертизи у експерта було достатньо порівняльного матеріалу. Експертиза призначена та проведена у відповідності до вимог закону. Доказів того, що експертний висновок є недостатньо обґрунтованим та суперечить іншим матеріалам справи, викликає сумніви в його правильності, або що при призначенні та проведенні експертизи істотно порушено процесуальні норми, які регламентують порядок її призначення та проведення, суду не надано. Експерту наданий необхідний обсяг документів з вільними підписами сторони для дослідження.

Жодних клопотань від експерта, які б свідчили про неможливість проведення дослідження через недостатність порівняльного матеріалу, на адресу суду не надходило.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання відповідача про призначення додаткової судово-почеркознавчої експертизи враховуючи, що викладенні у клопотанні мотиви не дають підстав для висновку про неповноту або неясність висновку експерта. Відповідач заперечував у задоволенні клопотання про призначення у справі експертизи, посилаючись на її недоцільність, зазначив, що призначення експертизи, яка немає істотного значення для вирішення спору, є способом процесуального затягування часу (а.с. 36). Правом запропонувати питання на вирішення експертизи не скористався, свій примірник додаткового договору суду та експерту не надав.

Тому, посилання в апеляційній скарзі на те, що експертне дослідження проведено з порушенням вимог закону не знайшло свого підтвердження.

Приймаючи до уваги встановлені обставини, позивачем доведено, що додатковий договір власник земельної ділянки особисто не підписувала, повноваження на це іншій особі не надавала, що свідчить про відсутність її вільного волевиявлення на укладення з відповідачем оспорюваного правочину, який не було спрямовано на реальне настання правових наслідків, та зміну раніше визначених основним договором умов оренди.

Підписання договору особою, яка не має на це повноважень та відсутність волевиявлення власника, є підставою для визнання договору недійсним (ст.ст. 203,215 ЦК України).

Відповідачем належних та допустимих доказів, які б спростували доводи позивача суду не надано.

Щодо доводів апеляційної скарги про сплив строку позовної давності звернення до суду, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем в ході розгляду справи в суді першої інстанції подано заяву про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності (а.с.29-31), посилаючись на те, що спірний додатковий договір укладено у вересні 2007 року і з часу його укладення пройшло майже десять років. Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували той факт, що позивачу не було відомо про його існування. Крім того, позивач продовжував отримувати орендну плату після березня 2016 року, тобто після закінчення дії основного договору оренди.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Позовну давність можна визначити в якості законного права правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За положеннями ст. 261 ЦК України перебіг строку позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла дізнатися про порушення свого права або особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, перебіг строку позовної давності починається не з моменту, коли сторони домовились про тимчасове користування земельною ділянкою та отримання плати за її користування, а з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого майнового права.

Початок перебігу строку позовної давності в даному випадку не можна обраховувати з часу підписання оспорюваного додаткового договору, оскільки власник земельної ділянки його не підписувала. Про укладення правочину позивач, який є спадкоємцем ОСОБА_2, дізнався лише влітку 2016 року.

ОСОБА_1 правомірно розраховував на добросовісність та розумність у відносинах з відповідачем та не мав підстав сумніватися у правовому стані земельної ділянки, яку успадкував після смерті ОСОБА_2, а отже він не знав і не міг дізнатися про порушення своїх прав. Таким чином перебіг позовної давності для вимог позивача на день подання позову не сплинув.

Заявляючи клопотання про застосування до даних правовідносин наслідків спливу строку позовної давності ТОВ Агрофірма Кочубій не спростовано належними доказами факт того, що про існування спірного правочину позивачу стало відомо лише влітку 2016 року.

Пунктами 9-10 договору оренди землі від 18 грудня 2005 року передбачено, що орендна плата вноситься в розмірі 1,5 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, її обчислення здійснюється з урахуванням індексу інфляції. Натомість додатковим договором визначено орендну плату в розмірі 2,5 %.

На підтвердження доводів проінформованості позивача про існування та умови додаткового договору №1 відповідач надав суду: довідку про нарахування орендної плати за 2006-2017 роки (а.с.32;59); ксерокопію розрахунку нормативної грошової оцінки земельних ділянок (а.с.85-87); ксерокопію відомостей на видачу орендної плати (а.с.60-82); ксерокопію списку згрупованих поштових переказів (а.с.83-84).

Проте, вказані документи не є належними та допустимими доказами, на підставі яких можна встановити даний факт. Оскільки з наданих відповідачем відомостей про виплату орендної плати за 2006-2017 роки (а.с 60-82) не вбачається, на підставі чого вона була нарахована та видана: договору оренди чи додаткового договору до нього.

Таким чином, із зазначених відомостей позивач не міг дізнатися про наявність оспорюваного додаткового договору та порушення свого права.

Крім того, щорічно директором ТОВ Агрофірма Кочубій видавалися накази про виплату орендної плати в поточному році із зазначенням її розміру, зокрема її розмір в 2015 році збільшився до 7% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а в 2016 році до 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с. 89-90).

Прийняття позивачем орендної плати у збільшеному в односторонньому порядку розмірі не можна вважати визнанням і виконанням ним нових умов договору так як він не був з ними обізнаний і ця обставина жодним доказом не спростовується. Збільшення орендної плати не підтверджує схвалення даного правочину орендодавцем та не є часом від якого починається відлік строку позовної давності.

Правомірність отримання позивачем орендної плати у збільшеному розмірі не є предметом спору.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У силу положень статей 21, 24, 41 Конституції України, статей 317, 319 ЦК України всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення цих прав. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник не може використовувати право власності на шкоду правам та свободам громадян, власність зобов'язує.

За ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст.3 ЦК України).

Враховуючи викладені обставини справи щодо достовірності встановлення факту не підписання орендодавцем ОСОБА_2 додаткового договору про зміни до договору оренди та збільшення строку його дії з 10 до 15 років, суд приходить до висновку, що відповідач в договірних відносинах діяв недобросовісно, тому рішення суду про визнання цієї угоди недійсною є законним та справедливим, направленим на ефективний захист порушеного права позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що рішення суду ухвалене з порушенням норм права, а відтак є незаконним.

Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. 368, ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій - залишити без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 13 серпня 2018 р.

Головуючий суддя:

Судді: