Постанова

від 22.03.2019 по справі 394/559/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2019 року

м. Київ

справа № 394/559/17

провадження № 61-44351 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Сімоненко В.М. (суддя-доповідач), Лесько А. О., Мартєва С. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства Агрофірма Гюнівська на рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 06 березня 2018 року у складі судді Запорожця О. М. та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 8 серпня 2018 року в складі колегії суддів: Дьомич Л. М., Єгорової С.М., Кіселика С.А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати недійсним додатковий договір до договору оренди землі № 1 від 10 вересня 2007 року.

На обґрунтування позовних вимог посилався на те, що він на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 21 квітня 2010 року, а в подальшому виданого Державного акту є власником земельної ділянки площею 5,4697 га, яка знаходиться в адміністративних межах Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району.

Цю земельну ділянку він успадкував після смерті ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ще за життя ОСОБА_5 між нею та ТОВ Агрофірма Кочубій 18 грудня 2005 року було укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Новоархангельському відділі Кіровоградської регіональної філії центру ДЗК 6 березня 2006 року за № 209 строком на 10 років.

Влітку 2016 року випадково знайшов вищевказаний договір оренди, а також додатковий договір № 1 від 10 вересня 2007 року, зареєстрований у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ДП ЦДЗК 14 вересня 2007 року, яким дію договору оренди продовжено на 15 років.

При огляді та вивченні договорів, порівнявши підписи своєї бабусі, які нею зроблені у заповітах, виявив, що оспорюваний правочини вона не підписувала. Права підпису іншій особі не передавала.

Тому вважає, що додатковий договір не відповідає актам цивільного законодавства та підлягає визнанню недійсним відповідно достатей 215, 203 ЦК України, оскільки укладений за відсутності волевиявлення орендодавця.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 6 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Кіровоградської області від 8 серпня 2018 року, визнано недійсним додатковий договір № 1 від 10 вересня 2007 року до договору оренди землі № 209 від 18 грудня 2005 року, укладений між ОСОБА_5 та ТОВ Агрофірма Кочубій в особі директора ОСОБА_6 терміном на 15 років для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Розподілено судові витрати.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірний правочин укладено за відсутності волевиявлення власника землі на його укладення, що відповідно до статей 203, 215 ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним. Також суди дійшли висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності, оскільки правовідносини за спірним додатковим договором між сторонами в установленому законом порядку не виникли, позивач дізнався про існування договору оренди лише влітку 2016 року, а тому саме цей строк у розумінні частини першої статті 261 ЦК України і є початком перебігу строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ Агрофірма Кочубій подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалені в цій справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди безпідставно відмовили товариству в застосування строку позовної давності, оскільки, на його думку позивачу було відомо про наявність оспорюваного договору з часу прийняття спадщини та оформлення. Крім того, з 2006 до 2018 року позивач отримувати орендну плату, що, на думку заявника, свідчить про обізнаність ОСОБА_4 щодо існування спірного додаткового договору. Окрім того, заявник зазначає, що рішення судів фактично ґрунтується лише на одному доказі, а саме на висновку судово-почеркознавчої експертизи, при цьому результати проведеної експертизи не є однозначними та повними, а отже можуть ставитись під сумнів.

Доводи інших учасників справи

ОСОБА_4 наданим йому правом на подачу відзиву не скористався.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 грудня 2005 року між ОСОБА_5 (спадкодавцем) та ТОВ Агрофірма Кочубій укладено договір оренди земельної ділянки площею 5,47 га, строком на 10 років. В подальшому земельна ділянка передана у тимчасове користування відповідачу за актом приймання-передачі.

10 вересня 2007 року від імені ОСОБА_5 укладено додатковий договір № 1 до договору оренди землі № 209 від 18 грудня 2005 року, строком на 15 років, який зареєстровано у Новоархангельському відділі Кіровоградської філії ДП Центру ДЗК при Державному Агентстві земельних ресурсів України 14 вересня 2007 року за № 427.

Умовами цього додаткового договору, зокрема, збільшено строк дії договору до 15 років.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла.

ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на землю серії НОМЕР_1 є власником успадкованої після смерті своєї бабусі ОСОБА_5 земельної ділянки площею 5,4697 га, яка розташована на території Кальниболотської сільської ради Новоархангельського району Кіровоградської області.

Суди також установили, що на додатковому договорі 10 вересня 2007 року, про існування якого ОСОБА_4 дізнався лише у 2016 році, підпис виконано не ОСОБА_5

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, обговоривши доводи обох касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За правилами статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

При цьому позивач повинен довести той факт, що він не міг довідатись про порушення свого цивільного права, а відповідач, навпаки, що інформацію щодо порушеного права позивач мав можливість отримати раніше.

Факт отримання орендної плати не є визначальним в обчисленні строків позовної давності, якщо особа, права якої порушено вважала що правовідносини виникли з інших підстав.

Саме таку правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 22 квітня 2015 року у справі 6-48цс15.

Велика палата Верховного Суду у постанові від 7 листопада 2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18) не знайшла підстав для відходу від такої правової позиції.

Оскільки строк за договором оренди № 209 від 18 грудня 2005 року сплив у березні 2016 року, а за додатковою угодою - у вересні 2017 року, то позов подано в межах трьох років з дня коли сплив строк договору.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку, що правовідносини за додаткового договору № 1 від 10 вересня 2007 року між сторонами у встановленому законом порядку не виникали, а перебіг строку позовної давності має починатися з часу, коли позивачу стало відомо про існування такого договору.

Оскільки підставами позову ОСОБА_4 було непідписання спірного додаткового договору оренди землі спадкодавицею ОСОБА_5, що свідчить про відсутність волевиявлення на укладення договору на вказаних у ньому умовах, для правильного вирішення вказаної справи, зокрема у частині висновків щодо початку перебігу позовної давності, важливим є така фактична обставина, як момент, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права, а саме про факт укладення саме зі спадкодавицею, саме письмового додаткового договору оренди та саме на тих умовах, що зазначено у цьому договорі.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачу було відомо про існування оспорюваного додаткового договору, оскільки він отримував орендну плату майже протягом двох років після закінчення строку договору від 18 грудня 2005 року орендну плату, не спростовують факт відсутності вільного волевиявлення ОСОБА_5 на укладання оспорюваного договору на умовах, що в ньому викладені.

Доводи касаційної скарги про те, що результати проведеної почеркознавчої експертизи не є однозначними та повними, а отже можуть ставитись під сумнів не спростовують висновок суду про недійсність оспорюваного договору з підстав відсутності волевиявлення ОСОБА_5, вже були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та зводяться до переоцінки доказів, що є поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Розглядаючи зазначений позов, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують таких висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що ним порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409-415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма Кочубій залишити без задоволення.

Рішення Новоархангельського районного суду Кіровоградської області від 6 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Кіровоградської області від 8 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А.О. Лесько

С.Ю. Мартєв