Рішення

від 07.08.2018 по справі 126/301/18

БЕРШАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

Справа № 126/301/18

Провадження № 2/126/480/2018

"07" серпня 2018 р.

м. Бершадь

Бершадський районний суд Вінницької області

в складі головуючого судді Гуцола В. І.

із секретарем Притуляк І.І.

за участі позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Великокиріївської сільської ради

ОСОБА_4, третьої особи ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бершадь цивільну справу загального провадження за позовом ОСОБА_1 до Великокиріївської сільської ради Бершадського району за участі третьої особи ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Великокиріївської сільської ради Бершадського району за участі третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення з тих підстав, що як стверджує, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, яка проживала за адресою АДРЕСА_2 Вона ОСОБА_1, проживала з померлою ОСОБА_6 однією сім'єю з 2000 року до дня її смерті в АДРЕСА_1, та понесла всі витрати по похованню. Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на земельну ділянку загальною площею 1,2044 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровим номером НОМЕР_1, яка знаходиться на території Великокиріївської сільської ради. Окрім земельної ділянки у померлої залишився житловий будинок та земельна ділянка площею 0,25 га., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується довідкою ОСОБА_7 сільської ради від 20 березня 2017 року № 254. Вона фактично прийняла спадкове майно, так як на час смерті постійно проживала з ОСОБА_6 Факт проживання однією сім'єю з померлою ОСОБА_6 підтверджується рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2015 року, справа №126/2665/15-ц. Однак оформити право власності на спадкове майно вона позбавлена можливості через незаконні рішення Велококиріївської сільської ради. Так, 26 жовтня 2006 року, після шести місяців з дня смерті ОСОБА_6 всупереч чинного законодавства рішенням 5 сесії 5 скликання відповідач надав ОСОБА_8, згідно до його заяви земельну ділянку, загальною площею 0,12 га для введення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_6 Відповідно до чинного законодавства у випадку, якщо з дати смерті власника земельної ділянки пройшло більше року і спадкоємці відсутні або відмовилися від спадщини, то територіальна громада за місцезнаходженням земельної ділянки зобов'язана подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. У випадку позитивного рішення суду, земельна ділянка переходить у власність територіальної громади (стає коммунальною власністю в наслідок визнання спадщини відумерлою). Отже, якщо власник земельної ділянки помер і у визначений законом строк жодна особа не звернулася до нотаріуса за місцем відкриття спадщини щодо успадкування такої земельної ділянки, сільська, селищна, міська рада мають звернутися із заявою до місцевого суду про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. У випадку, коли майно, в тому числі й земельна ділянка, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як від-умерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. Вважає зазначене рішення відповідача незаконним, оскільки згоди на вилучення землі ніхто не давав, до суду про визнання спадщину відумерлою відповідач не звертався. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт згідно з ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, визнається недійсним. Відповідно до ст. 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень сільських рад відповідно до їх повноважень. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку. Згідно рішення Конституційного суду України від 16 квітня 2009 року за № 7-рп/2009 органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Таким чином відповідачем були суттєво порушені права позивача без його відома та без його згоди була вилучена земельна ділянка, спадкоємцем якої вона є. Відповідачем при вилученні земельної ділянки у неї були перевищені власні повноваження, оскільки питання вилучення земельної ділянки за відсутності згоди землекористувача відноситься до компетенції суду. Відповідно до ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Отже рішення сільської ради є незаконним та підлягає скасуванню, як таке, що порушує її права на земельну ділянку. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акту, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України визнається недійсним. Просить визнати недійсним рішення п'ятої сесії п'ятого скликання Великокиріївської сільської Ради від 26 жовтня 2006 року про надання земельної ділянки у користування ОСОБА_8 0.12 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2 (яка належала ОСОБА_6). та стягнути з відповідача судові витрати.

Представник відповідача сільський голова с. Велика Киріївка Бершадського району ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що земельна ділянка попереднім складом сільської ради виділена ОСОБА_8 правомірно, оскільки спадковим майном спірна земельна ділянка не являлася. Для обслуговування спадкового житлового будинку в користуванні спадкодавця знаходилося тільки 0.01 га, яка нікому і не виділялася. Причиною спору є те, що попередня сільська рада дала позивачці неправильну довідку. Тому просить в позові відмовити.

Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні позов не визнала, пояснила, що вважає заявлений ОСОБА_1 позов таким, що не підлягає задоволенню оскільки позовні вимоги не грунтуються на вимогах закону та в правовому сенсі є безпідставними. Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент смерті. Цивільне законодавство визначає склад спадщини як сукупність прав та обов'язків, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України), а отже, виключає із її складу речі, на які у спадкодавця не було прав. До складу спадщини не входить майно, на яке спадкодавець не набув за життя права власності. Таким чином, умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то і спадкоємець також не набуває права власності на неї в порядку спадкування. Аналізуючи приписи ст. 1218 ЦК України, можна дійти висновку, що до складу спадщини входять лише ті права та обов'язки, носієм яких за життя був сам спадкодавець і які належали йому на законних підставах, тому, не набуття права власності на річ спадкодавцем не дає законних підстав для виникнення такого права у спадкоємців померлого. Згідно положень п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року Про судову практику у справах про спадкування відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності па землю або іншим правовстановлюючим документом. Відповідно п.9 ст. 28-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про державний земельний кадастр до 1 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передаються у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснюється з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснюється у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі. Оскільки спадкодавець ОСОБА_6 не була за життя власником земельної ділянки, не отримала на неї державний акт, то спадкоємець ОСОБА_1 не має спадкових прав на цю земельну ділянку, так як остання не входить до складу спадщини. В матеріалах справи відсутній будь-який правовстановлюючий документ спадкодавця ОСОБА_6 на спірну земельну ділянку. Такого документу і не може бути, оскільки вказана земельна ділянка досі є комунальною власністю та перебуває у власності територіальної громади - Великокиріївської сільської ради Бершадського району. Щодо невиконання сільською радою обов'язку визнати спірну земельну ділянку відумерлою спадщиною. Ст. 1277 ЦК України передбачено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням. Аналізуючи вказані положення закону, можна зробити висновок, що орган місцевого самоврядування зобов'язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою лише щодо того майна на яке спадкодавець має відповідні права та яке взагалі є об'єктом спадкування. Враховуючи той факт, що після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина, до складу якої не входить земельна ділянка площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, то орган місцевого самоврядування не зобов'язаний визнавати таку спадщину відмерлою. А тому із заявленого позову витікає абсурдний висновок, за яким позивач покладає на орган місцевого самоврядування обов'язок визнавати відумерлим та набувати право на майно, яке і так перебуває у власності останнього. Як могла сільрада визнавати спадщину відумерлою при наявності спадкоємця - самої позивачки? Також із змісту заявленого позову вбачається, що позивач обґрунтовує свою позицію незаконності спірного рішення сільської ради посиланням на загальні норми, які визначають право громадян на захист від порушень земельних прав, зокрема ст. 152 ЗК України, проте з тексту позову не вбачається, яку саме норму права порушив орган місцевого самоврядування при винесенні оскаржуваного рішення. Згідно зі ст.12 ЗК України, п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні розпорядження землями територіальної громади є виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад. Ч.1 ст. 122 ЗК України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону (ч. 1 ст. 116 ЗК). Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. Наведеними нормами права встановлені підстави та порядок передачі земельної ділянки у користування (оренду) та органи, уповноважені розглядати ці питання. Вони передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у користування (оренду) зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявою. Як вбачається із заявленого позову, позивач ОСОБА_1 та мій покійний батько ОСОБА_8 разом звернулися до Великиріївськкої сільської ради з заявами про надання їм у користування земельної ділянки 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, та перебуває у комунальній власності. За результатами розгляду цих заяв було прийняте оскаржуване рішенні від 26 жовтня 2006 року, яким передано вказану земельну ділянку у користування по 0,12 га кожному. Тому вважає, що сільська рада не порушила жодного положення закону при винесенні оскаржуваного рішення, так як діяла відповідно до вимог закону, в межах наданих їй прав та повноважень, в тому числі і відповідно до волі самого позивача. Крім того, відповідно до положень ст.ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом ч.1ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. І хоча застосування строку позовної давності можливе лише за наявності порушення відповідачем прав позивача, яких допущено не було, все одно вона змушена просити суд застосувати до спірних правовідносин строк позовної давності. Оскільки позивач ОСОБА_1 одночасно з її батьком ОСОБА_8 звернулась до Великокиріївської сільської ради Бершадського району з заявами, за результатом розгляду яких було винесене оскаржуване рішення від 26 жовтня 2006 р., то з об'єктивних причин позивачка була обізнаною про стверджуванні нею у позові порушення її прав.Крім того, заявлений вважає позов таким, що є результатом недобросовісної поведінки позивачки. Про винесення оспорюваного рішення сільради вона просила останню особисто, причому разом з її батьком, що ніким не заперечується. Догляд за померлою ОСОБА_6 позивачка здійснювала також разом з її батьком. І тільки після його смерті затіяла цю судову тяжбу, перекручуючи обставини та виставляючи себе єдиною добродійницею і спадкоємицею після ОСОБА_6 Хоча факт її винятково особистого догляду за покійною ОСОБА_6 спростовується вже тією обставиною, що до останньої був приставлений соціальний працівник, до речі допитаний з цього приводу в суді по адміністративній справі, на яку посилається позивачка. Тому просить в позові відмовити повністю.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм відносини.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, яка проживала за адресою АДРЕСА_2 Вінницької області, що підтверджується її свідоцтвом про смерть, цього факту ніхто не заперечує.

Судом встановлено, що після її смерті відкрилась спадщина на земельну частку (пай) на території Великокиріївської сільскої ради та майновий пай у пайовому фонді колишнього КСП Маяк , цього факту ніхто зі сторін не заперечує, у суду відсутні сумніви у добровільності визнання цього факту сторонами.

Як встановлено в суді, спірна земельна ділянка до складу спадкового майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 не входить, позивачка жодного правовстановлюючого документа на цю земельну ділянку в підтвердження своїх вимог не надала.

Спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 є позивачка ОСОБА_1, чого також ніхто зі сторін не заперечує, цей факт підтверджується рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 15.09.2015 року.

Судом встановлено, що 26 жовтня 2006 року рішенням 5 сесії 5 скликання Великокиріївської сільської ради ОСОБА_8 згідно до його заяви було надано земельну ділянку, загальною площею 0,12 га для введення особистого селянського господарства по АДРЕСА_2, яка належала ОСОБА_6, що підтверджується копією відповідного рішення.

Відповідно до ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки позивачка в судовому засіданні належними та допустимими доказами не довела правомірність своїх вимог, суд вважає позов необґрунтованим, безпідставним, незаконним та таким, що не підлягає задоволенню з вищезазначених підстав.

У відповідності до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в позові відмовлено повністю, витрати по сплаті судового збору повністю несе позивач.

На підставі ст.ст. 1218, 1268 ЦК України, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 261, 263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ :

В позові ОСОБА_1 до Великокиріївської сільської ради Бершадського району за участі третьої особи ОСОБА_5 про визнання недійсним рішення п'ятої сесії п'ятого скликання Великокиріївської сільської ради Бершадського району від 26 жовтня 2006 року - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти дні з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В. І. Гуцол