Постанова

від 20.05.2019 по справі 126/301/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 травня 2019 року

м. Київ

справа №126/301/18

провадження №61-46558св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Пророка В. В., Фаловської І. М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Великокиріївська сільська рада Бершадського району Вінницької області,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 07 серпня 2018 року у складі судді Гуцола В. І. та постанову апеляційного суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року у складі суддів Якименко М. М., Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Великокиріївської сільської ради Бершадського району Вінницької області (далі - Великокиріївська сільська рада), з участю третьої особи - ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсним рішення Великокиріївської сільської ради від 26 жовтня 2006 року про надання ОСОБА_4 у користування земельної ділянки, розміром 0,12 га для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , після смерті якої відкрилась спадщина на належне їй майно. Позивач є спадкоємицею за законом четвертої черги, на час смерті проживала разом із спадкоємцем та є такою, що фактично прийняла спадщину.

20 березня 2017 року з довідки, виданої виконавчим комітетом Великокиріївської сільської ради позивач дізналась, що на день смерті за ОСОБА_5 рахувалась земельна ділянка площею 0,25 га по АДРЕСА_1 .

Проте позивач не має можливості оформити право власності на вказане вище спадкове майно, оскільки рішенням Великокиріївської сільської ради від 26 жовтня 2006 року частину вказаної земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,12 га передано у користування ОСОБА_1

Вказане рішення сільської ради позивач вважає незаконним, оскільки у разі відсутності спадкоємців ОСОБА_5 Великокиріївська сільська рада була зобов`язана визнати спірну земельну ділянку відумерлою спадщиною, що не зробила, а тому не мала права розпоряджатися належним ОСОБА_5 майном та передавати його у користування іншим особам.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 07 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні та допустимі докази на підтвердження того, що земельна ділянка 0,25 га по АДРЕСА_1 , перебувала у власності ОСОБА_5 на день її смерті.

Земельна ділянка 0,25 га по АДРЕСА_1 , яка до 2006 року перебувала у користуванні померлої ОСОБА_5 входить до складу земель територіальних громад (комунальна власність), тому Великокиріївська сільська рада діяла у виключній компетенції, відповідно до вимог ЗК України та Закону України Про місцеве самоврядування передаючи у користування ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,12 га по АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення з направленням справи до суду першої інстанції на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій застосовано закон, який не підлягав застосуванню, та не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Суди дійшли помилкового висновку про відсутність правовстановлюючих документів у ОСОБА_5 на земельну ділянку.

Так, з виписки із по господарської книги №2 Великокиріївської сільської ради вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 голова колгоспного двору ОСОБА_5 , рахувалась земельна ділянка площею 0,2500 га, на вказаній земельній ділянці знаходиться житловий будинок 1960р. забудови.

Відповідно до статті 20 ЗК УРСР (в редакції 1970 року), який був чинним при реєстрації земельної ділянки за будинковолодінням, право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчувалось записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

У зв`язку з введенням в дію ЗК УРСР (в редакції 1970 року) Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 грудня 1970 року Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР , визначено, що надані громадянам до 01 січня 1971 року присадибні земельні, а також земельні ділянки для індивідуального житлового будівництва і для городів зберігаються в розмірах, передбачених раніше діючим законодавством.

Згідно з пунктом 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР визначено, що громадяни, підприємства, установи організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку права власності на землю або землекористування.

Стаття 120 ЦК УРСР визначала, що колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.

Отже, до ОСОБА_1 у зв`язку з переходом права власності на частину будинковолодіння по АДРЕСА_1 перейшло право на земельну ділянку, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у ОСОБА_5 (тобто 0,2500 га).

Крім того, судами не враховано, що при прийнятті оскаржуваного рішення сільської ради були також порушені вимоги статей 141, 142 ЗК України, оскільки відсутні правові підстави, визначені законом для припинення права користування земельною ділянкою, без її вилучення у землекористувача.

Також заявник посилається на те, що до участі у справі не були залучені інші спадкоємці на житловий будинок, що знаходиться на земельній ділянці щодо якої було прийняте оскаржуване рішення Великокиріївською сільською радою, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У відзивах на касаційну скаргу відповідач - Великокиріївська сільська рада та третя особа - ОСОБА_2 не погодились з доводами позивача та просили залишити ухвалені у справі рішення без змін, посилаючись на їх законність і обґрунтованість.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Установлені судами обставини та мотиви, з яких виходить Верховний Суд, і застосовані норми права

Судами установлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5

Рішенням Бершадського районного суду Вінницької області від 15 вересня 2015 року встановлено факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 2000 року по день смерті останньої, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однією сім`єю.

ОСОБА_1 , як особа, яку віднесено до четвертої черги спадкування відповідно до статті 1264 ЦК України, успадкувала після смерті ОСОБА_5 земельну ділянку 1,2044 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Великокиріївської сільської ради Бершадського району Вінницької області.

Рішенням Великокиріївської сільської ради Бершадського району Вінницької області від 26 жовтня 2006 року Про вилучення земельних ділянок з користування громадян та надання земельних ділянок у користування громадянам вирішено надати ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,12 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства по АДРЕСА_1 .

У якості правової підстави для визнання недійсним вказаного рішення органу місцевого самоврядування позивач посилалась на те, що спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 належала спадкодавцю ОСОБА_5 на праві власності, а тому орган місцевого самоврядування порушив порядок передачі земельної іншим особам.

На підтвердження права власності спадкодавця ОСОБА_5 на вказану земельну ділянку позивач посилалася на довідку від 20 березня 2017 року, видану виконавчим комітетом Великокиріївської сільської ради Бершадського району Вінницької області, у якій зазначено, що за відомостями по господарської книги №2 особового рахунку НОМЕР_1 на день смерті ОСОБА_5 рахувалася земельна ділянка площею 0,25 га по АДРЕСА_1 .

За змістом статті 1225 ЦК Україниправо власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом.

Вирішуючи даний спір, суди попередніх інстанцій, на підставі належної оцінки доказів правильно виходили з того, що зазначена позивачем довідка Великокиріївської сільської ради від 20 березня 2017 року не може вважатись належним і допустимим доказом факту наявності у спадкодавця ОСОБА_5 права власності на земельну ділянку, площею 0,25 га по АДРЕСА_1 , а інших доказів на підтвердження цього суду не надано.

Також під час розгляду справи суди дали належну оцінку посиланням позивача на те, що спірна земельна ділянка відносилась до майна колгоспного двору і з цих підстав належала спадкодавцю ОСОБА_5 разом з іншим майном колгоспного двору.

Так, судами установлено, що за відомостями погосподарської книги щодо колгоспного двору по АДРЕСА_1 за 1991-1995 роки, членами двору значаться ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) - голова сім`ї, ОСОБА_7 - племінниця, ОСОБА_8 - племінник.

Відповідно до витягу з погосподарської книги від 17 серпня 2017 року, виконаного Великокиріївською сільською радою, щодо колгоспного двору по АДРЕСА_1 за 2006 рік головою та єдиним членом колгоспного двору рахується ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). Спірна земельна ділянка під будинком, площею 0,25 га знаходиться в особистому користуванні господарства.

Суди правильно виходили з того, що право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберіглось після його припинення, мають ті члени двору, які станом до 15 квітня 1991 року (тобто до введення в дію Закону України Про власність ) не втратили частку в його майні. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

Колгоспні двори, виникнення та існування яких пов`язувалося зі спільним вкладом у створення даного майна членами колгоспного двору, належали до спільної сумісної власності членів колгоспного двору.

Частинами другою, третьою статті 120 ЦК УРСРпередбачалось, що колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні, жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу.

Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.

Відповідно до статті 126 ЗК України (в редакції від 02 березня 2006 року, яка була чинна на момент смерті спадкодавця ОСОБА_5 ) право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.

За умов відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження права власності спадкодавця ОСОБА_5 на момент її смерті на земельну ділянку 0,25 га по АДРЕСА_1 , а також встановивши, що вказана земельна ділянка перебувала лише у користуванні ОСОБА_5 та входила до складу земель територіальної громади (комунальна власність), суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що Великокиріївська сільська рада на підставі пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування , пунктів а , б , в , г статті 12 ЗК України (в редакціях, чинних на момент смерті спадкодавця), та в межах наданої їй виключної компетенції мала право вирішувати питання про передачу у користування ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,12 га по АДРЕСА_1 , яка відносилась до земель територіальної громади та до складу спадщини ОСОБА_5 не входила і під належним їй будинком не знаходилась.

За таких обставин, суди дійшли обґрунтованих висновків про відсутність правових підстав для визнання недійсним оскаржуваного позивачем рішення органу місцевого самоврядування, зокрема відсутність тих підстав, з якими позивач пов`язує недійсність відповідного рішення Великокиріївської сільської ради про передачу у користування ОСОБА_4 земельної ділянки.

Доводи касаційної скарги позивача є аналогічними аргументам його апеляційної скарги, які належним чином перевірені апеляційним судом та спростовуються встановленими у справі обставинами, зокрема тим, що земельна ділянка у розмірі 0,12 га, передана рішенням Великокиріївської сільської ради від 26 жовтня 2006 року ОСОБА_4 у користування належить до земель територіальної громади, знаходилась у ОСОБА_5 лише у користуванні, державний акт на право власності чи право користування цією земельною ділянкою ОСОБА_5 не видавався і ця ділянка до складу спадщини останньої не входить.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бершадського районного суду Вінницької області від 07 серпня 2018 року та постанову апеляційного суду Вінницької області від 02 жовтня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. С. Висоцька

В. В. Пророк

І. М. Фаловська