Постанова

від 08.08.2018 по справі 716/901/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 серпня 2018 року м. Чернівці

справа № 716/901/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Перепелюк І.Б., Половінкіної Н.Ю.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю представника позивачки ОСОБА_1, представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, до Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс (далі - ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс ), ОСОБА_7, треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_9, служба у справах дітей Заставнівської районної державної адміністрації, про визнання іпотечного договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності нерухомого майна за апеляційною скаргою ТОВ Вектор Плюс на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 03 квітня 2018 року (головуючий у суді першої інстанції - суддя Стрілець Я. С.),

встановив:

У червні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що вона є дружиною відповідача ОСОБА_7 Останній разом з нею та малолітніми дітьми: донькою ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сином ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстровані та фактично проживають в будинку АДРЕСА_1 з 29 жовтня 2004 року по даний час.

У зв'язку з розглядом Заставнівським районним судом Чернівецької області цивільної справи за позовом ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс до ОСОБА_7 про виселення у травні 2017 року їй стало відомо, що 21 березня 2007 року між її чоловіком та АКБ ТАС-Комерцбанк на забезпечення виконання кредитного договору № 2506/0307/88-013 від 21 березня 2007 року укладено іпотечний договір № 2506/0307/88-013-Z-1, який посвідчено приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Бурдейним Ю.І., зареєстровано в реєстрі за № 1429, предметом якого є будинок АДРЕСА_1.

28 листопада 2012 року банк відступив ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс відповідно до договору факторингу та договору про відступлення прав за договором іпотеки свої права вимоги за зобов'язаннями за кредитним та іпотечним договорами.

22 лютого 2016 року ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс зареєструвало за собою право власності на вказаний житловий будинок. Підставою виникнення права власності вказано договір іпотеки. Тобто відповідачем в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2506/0307/88-013 від 21 березня 2007 року звернуто стягнення на житловий будинок.

Позивачка стверджувала, що іпотечний договір укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки у житловому будинку АДРЕСА_1 зареєстровані, крім відповідача ОСОБА_7, малолітня ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (зареєстрована в будинку з 29 жовтня 2004 року), малолітній ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2 (зареєстрований в будинку з 21 листопада 2008 року), треті особи ОСОБА_9 та ОСОБА_8

Тобто, на момент укладення іпотечного договору фактично була зареєстрована та проживала малолітня ОСОБА_5

Для укладення оспорюваного договору згода органу опіки та піклування не була отримана, а тому він був укладений всупереч вимогам закону, без відповідного на це дозволу органу опіки та піклування.

Позивачка зазначала, що переданий в іпотеку житловий будинок є єдиним для дітей житлом, та у зв'язку із тим, що ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс звернуто стягнення, вони з дітьми можуть опинитися без житла, що відповідно суттєво порушує їх права та законні інтереси.

Посилаючись на указані обставини, просила визнати договір іпотеки недійсним, а відповідно скасувати також запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс права власності на нерухоме майно, а саме на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами.

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 03 квітня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір № 2506/0307/88-013-Z-1 від 21 березня 2007 року, укладений між АКБ ТАС-Комерцбанк та ОСОБА_7, посвідчений приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Бурдейним Ю. І., зареєстровано в реєстрі за № 1429, предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1.

Скасовано запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ТзОВ Факторингова компанія Вектор Плюс права власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28469169 від 26 лютого 2016 року та реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 здійснену 22 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М.

В апеляційній скарзі ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення процесуального права.

Зокрема, наголошує на відсутності підстав для визнання договору іпотеки недійсним з огляду на те, що ні ЦК України ні нормами Закону України Про іпотеку не передбачають зменшення чи обмеження прав членів сім'ї власника на користування жилим приміщення у разі передання його в іпотеку; на протиріччі у доказах місця проживання дитини у спірному житлі; на неврахуванні поведінки батьків, в т.ч. позивачки, як законних представників малолітньої дитини на час укладення оспорюваного договору, правових висновків Верховного Суду України в аналогічних справах; на помилковості незастосування наслідків спливу позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка ОСОБА_4 посилається на правильність висновку суду першої інстанції про те, що оспорюваним договором порушено права малолітньої ОСОБА_5, на наявність підстав для визнання договору іпотеки недійсним, безпідставність посилання заявника на відсутність доказів факту реєстрації та проживання дітей у спірному майні, про правильність оцінки судом першої інстанції доказів, в т.ч. нотаріально посвідченої заяви на передачу майна в іпотеку.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент укладення договору іпотеки у житловому будинку, який є предметом іпотеки, проживала донька позивачки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка як член сім'ї власника житла набула право користування цим житлом, а договір іпотеки, який укладено без попередньої згоди органу опіки та піклування, обмежує права і охоронювані законом інтереси дитини на користування житлом, тому цей договір слід визнати недійсним.

Суд першої інстанції також зазначив, що у зв'язку з тим, що ТзОВ ФК Вектор Плюс проведено державну реєстрацію предмета іпотеки за собою на підставі договору, який визнається недійсним, то є необхідним скасувати запис про державну реєстрацію та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 лютого 2016 року.

Проте з таким висновком повністю погодитись не можна, оскільки він не відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов його внаслідок неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильного застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що згідно з п. п. 1 - 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, яким у задоволенні позову слід відмовити.

У справі встановлено, що позивачка ОСОБА_5 та відповідач ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі з 26 вересня 2002 року (т.1, а.с. 24), від якого мають двох дітей: доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1, а.с. 24-25).

Відповідно до довідки Горішньошеровецької сільської ради Заставніського району Чернівецької області від 30 березня 2017 року №370 позивачка та донька ОСОБА_5 зареєстровані в житловому будинку АДРЕСА_1 з 29 жовтня 2004 року, а малолітній ОСОБА_6 - з 21 листопада 2008 року (а.с. 23).

Встановлено, що 21 березня 2007 року між АКБ ТАС-Комерцбанк та ОСОБА_7 укладено кредитний договір №2506/0307/88-013, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії у розмірі 50 000 доларів США на строк до 10 березня 2017 року (т.1, а.с. 94-97). Згідно з п. 2.1 цього договору забезпеченням виконання зобов'язання виступає іпотека.

21 березня 2007 року між АКБ ТАС-Комерцбанк та ОСОБА_7 укладено іпотечний договір №2506/0307/88-013-Z-1, відповідно до п. 2 якого іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме житловий будинок з господарськими спорудами під АДРЕСА_1. Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 березня 2007 року.

Відповідно до нотаріально посвідченої заяви позивачка ОСОБА_4 21 березня 2007 року дала свою згоду на передачу в іпотеку житлового будинку набутого ними в період шлюбу (т. 1, а.с. 102).

Згідно довідки Горішньошеровецької сільської ради Заставніського району Чернівецької області від 16 березня 2017 року №824 в житловому будинку по АДРЕСА_1 прописані та проживають ОСОБА_9 та ОСОБА_8 (т.1, а.с. 110).

28 листопада 2012 року АКБ ТАС-Комерцбанк відступив ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс відповідно до договору факторингу (т.1, а.с. 16-19) та договору про відступлення прав за договором іпотеки (а.с. 20) свої права вимоги за зобов'язаннями за відповідними договорами.

У зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс надіслало ОСОБА_7 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки (а.с. 197).

26 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28469169, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими спорудами під АДРЕСА_1 за суб'єктом ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс (т.1, а.с. 193). Реєстрація спірного майна за даним відповідачем також вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1, а.с. 191-192).

У справі встановлено, що при укладенні сторонами договору іпотеки від 21 березня 2007 року дозвіл органу опіки та піклування не надавався, оскільки довідка про склад сім'ї, яка була надана для оформлення цього договору, не містила даних про реєстрацію та проживання в іпотечному майні неповнолітніх чи малолітніх членів сім'ї.

У пункті 4 іпотечного договору іпотекодавець ОСОБА_7 засвідчив, що треті особи не мають на нього будь-яких прав (т. 1, а.с.14-15).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України). Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 13ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно зі ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 215ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

За змістом ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, суд може визнати недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За змістом ст. 17 Закону України Про охорону дитинства батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Передбачене ст. 17 Закону України Про охорону дитинства положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, без обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (ч. 6 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження прав дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, та може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Разом із тим згідно зі ст. 9 Закону України Про іпотеку іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як і спеціальний Закон України Про іпотеку , не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Отже, укладаючи договір іпотеки відповідач ОСОБА_7, з чим погодилася позивачка ОСОБА_4, надали відомості про відсутність прав малолітніх чи неповнолітніх дітей на користування предметом іпотеки.

Таке неправдиве повідомлення позивачкою як законним представником неповнолітньої особи про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом матері, яка зловживала своїми правами законного представника дитини.

Твердження позивачки про те, що її нотаріально посвідчена заява від 21 березня 2007 року про надання згоди на передачу в іпотеку житлового будинку набутого ними в період шлюбу фактично стосувалася згоди на отримання відповідачем ОСОБА_7 кредиту, з чим погодився суд першої інстанції, є надуманою та спростовується змістом самої заяви.

Укладення оспорюваного договору іпотеки не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої дитини позивачки на користування житловим будинком, враховуючи вимоги ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України Про охорону дитинства , ст. 9 Закону України Про іпотеку .

Тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Указаного, суд першої інстанції до уваги не взяв та безпідставно задовольнив позовні вимоги.

Судом першої інстанції також не було взято до уваги правових висновків, висловлених Верховним Судом України у постановах від 30 вересня 2015 року у справі № 6-384цс15 та від 22 червня 2016 року у справі № 6-1024цс16, відповідно до яких, якщо власник майна є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, він повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій. Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої, малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїм правом законного представника дитини, а може спричинити інші наслідки, передбаченні законодавством та які застосовуються органами опіки та піклування.

У постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 6-2940цс15 зроблено висновок, що правочин, що вчинений стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, - звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

У постанові Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-930цс16 зроблено висновок, що при вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки необхідно в кожному конкретному випадку: 1) перевіряти в дитини наявність права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; 2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; 3) з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Ні ЦК України, ні Закон України Про іпотеку не містять норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання певних вимог саме в момент вчинення правочину стороною (сторонами).

Вищенаведене свідчить про відсутність підстав для визнання договору іпотеки недійсним.

Позивачка у позові посилалася на перехід права власності на предмет іпотеки до ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс та наявність у провадженні суду справи за позовом ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс до ОСОБА_7 про виселення.

Проте указане не стосується обставин укладення договору іпотеки, а за нормою ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Таким чином, у задоволенні позову ОСОБА_4, яка діє в своїх та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визнання договору іпотеки недійсним та похідних вимог про скасування рішення про державну реєстрацію права власності нерухомого майна слід відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до правил, викладених у ст. 141 ЦПК України, з позивачки ОСОБА_4, яка позов заявила не лише в інтересах дітей, а й у своїх інтересах (в такому випадку вона не звільняється від сплати судового збору) на користь ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс слід стягнути 1920 грн - витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

На підставі наведеного та керуючись п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 382 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс задовольнити.

Рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 03 квітня 2018 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_4, яка діє в своїх та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_5, ОСОБА_6, до Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс , ОСОБА_7, треті особи ОСОБА_8, ОСОБА_9, служба у справах дітей Заставнівської районної державної адміністрації, про визнання недійсним іпотечного договору та скасування рішення про державну реєстрацію права власності нерухомого майна відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс 1920 (одну тисячу дев'ятсот двадцять) гривень - витрат зі сплати судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови - 15 серпня 2018 року.

Головуючий В.В. Яремко

Судді: І.Б. Перепелюк

Н.Ю. Половінкіна