Постанова

від 27.02.2020 по справі 716/901/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 716/901/17

провадження № 61-44408св18

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі - ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідач - Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

третя особа - ОСОБА_5 ,

третя особа - ОСОБА_6 ,

третя особа - служба у справах дітей Заставнівської районної державної адміністрації ,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 08 серпня 2018 року , ухвалену у складі колегії суддів Яремка В. В.,Перепелюк І.Б., Половінкіної Н.Ю.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , звернулася до суду з позовомдо Товариства з обмеженою відповідальністю Факторингова компанія Вектор Плюс (далі - ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс ), ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , служба у справах дітей Заставнівської районної державної адміністрації, про визнання іпотечного договору недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є дружиною відповідача ОСОБА_4 . Останній разом з нею та малолітніми дітьми: донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані та фактично проживають в будинку АДРЕСА_1 з 29 жовтня 2004 року по даний час.

У зв`язку з розглядом Заставнівським районним судом Чернівецької області цивільної справи за позовом ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс до ОСОБА_4 про виселення у травні 2017 року їй стало відомо, що 21 березня 2007 року між її чоловіком та АКБ ТАС-Комерцбанк на забезпечення виконання кредитного договору № 2506/0307/88-013 від 21 березня 2007 року укладено іпотечний договір № 2506/0307/88-013-Z-1, предметом якого є будинок АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного договору іпотеки, 22 лютого 2016 року ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс зареєструвало за собою право власності на вказаний житловий будинок, тобто в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2506/0307/88-013 від 21 березня 2007 року звернуто стягнення на житловий будинок.

Позивачка стверджувала, що іпотечний договір був укладений з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки у спірному житловому будинку зареєстровані малолітні діти, а згода органу опіки та піклування не була отримана.

Позивачка зазначала, що переданий в іпотеку житловий будинок є єдиним для дітей житлом, та у зв`язку із тим, що у провадженні суду наявна справа за позовом ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс до ОСОБА_4 про виселення, тому діти можуть опинитись без єдиного житла.

ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс звернуто стягнення, вони з дітьми можуть опинитися без житла, що відповідно суттєво порушує їх права та законні інтереси.

Посилаючись на вищевказане, позивач просила суд визнати договір іпотеки недійсним та скасувати запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс права власності на спірне нерухоме майно.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 03 квітня 2018 року позов задоволено.

Визнано недійсним іпотечний договір № 2506/0307/88-013-Z-1 від 21 березня 2007 року, укладений між АКБ ТАС-Комерцбанк та ОСОБА_4 , посвідчений приватним нотаріусом Заставнівського районного нотаріального округу Бурдейним Ю. І., зареєстровано в реєстрі за № 1429, предметом якого є житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 .

Скасовано запис в реєстрі прав власності на нерухоме майно щодо реєстрації за ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс права власності на нерухоме майно, а саме: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_2 .

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 28469169 від 26 лютого 2016 року та реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за номером АДРЕСА_1 здійснену 22 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А. М.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що на момент посвідчення оскаржуваного договору іпотеки у спірному житловому будинку малолітня дитина ОСОБА_2 мала фактично постійне місце проживання в ньому та володіла правом ним користуватись. Дозвіл органу опіки та піклування на момент укладення оспорюваного договору позичальник (іпотекодавець) не отримував, а тому існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок його укладення, що дає підставу зробити висновок про недійсність договору іпотеки внаслідок порушення умов його укладення.

У зв`язку з тим, що ТОВ ФК Вектор Плюс проведено державну реєстрацію предмета іпотеки за собою на підставі договору, який визнається недійсним, то є необхідним скасувати запис про державну реєстрацію та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 26 лютого 2016 року.

Постановою Апеляційного суду Чернівецької області від 08 серпня 2018 року рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 03 квітня 2018 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , до ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс , ОСОБА_4 , треті особи ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , служба у справах дітей Заставнівської районної державної адміністрації, про визнання недійсним іпотечного договору та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладення оспорюваного договору іпотеки не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої дитини позивачки на користування житловим будинком, враховуючи вимоги ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України Про охорону дитинства , ст. 9 Закону України Про іпотеку .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

14 вересня 2018 року (відповідно до відтиску поштового штемпеля на конверті) до Верховного Суду ОСОБА_1 направила касаційну скаргу на постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 08 серпня 2018 року.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано із Заставнівського районного суду Чернівецької області цивільну справу № 716/901/17.

У лютому 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Скаржник просила суд скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги те, що позивач не була обізнана про наявність договору іпотеки, не вивчала його зміст, не надавала документи для його оформлення, зокрема не знала, що нотаріусу була надано довідка з неправдивою інформацією, щодо відсутності інформації про зареєстрованої малолітньої дитини

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що позивач, як дружина іпотекодавця не надавала згоду на передачу спірного будинку в іпотеку, а надала згоду тільки на оформлення кредиту.

Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що укладення оспорюваного договору іпотеки не призвело до звуження, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої дитини позивачки на користування житловим будинком.

Суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статей ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України Про охорону дитинства , ст. 9 Закону України Про іпотеку , оскільки мав застосувати ст.17 Закону України Про охорону дитинства .

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу матеріали справи не містять.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 разом з відповідачем ОСОБА_4 з 26 вересня 2002 року перебували у зареєстрованому шлюбі ( Том 1, а.с. 24).

ІНФОРМАЦІЯ_3 у подружжя народилась дитина - ОСОБА_2 (Том 1, а.с. 24).

21 березня 2007 року між Акціонерним комерційним банком ТАС-Комерцбанк та ОСОБА_4 було укладено Кредитний договір №2506/0307/88-013 ( Том 1, а.с. 94-97).

На умовах даного договору банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії в розмірі 50 000 доларів США на строк з 21 березня 2007 року по 10 березня 2017 року. Згідно п.2.1 забезпеченням виконання зобов`язання виступає іпотека.

21 березня 2007 року між Акціонерним комерційним банком ТАС-Комерцбанк та ОСОБА_4 укладено іпотечний договір №2506/0307/88-013-Z-1(Том 1, а.с. 14-15).

Згідно п.2 зазначеного договору іпотекодавець передав в іпотеку належне йому на праві власності майно, а саме житловий будинок з господарськими спорудами під АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 березня 2007 року.

У відповідності до нотаріально посвідченої заяви позивач ОСОБА_1 21 березня 2007 року дала свою згоду на передачу в іпотеку житлового будинку набутого ними в період шлюбу ( Том 1, а.с. 102).

Укладаючи договір іпотеки відповідач ОСОБА_4 , з чим погодилася позивачка ОСОБА_1 , надав відомості про відсутність прав малолітніх чи неповнолітніх дітей на користування предметом іпотеки.

ІНФОРМАЦІЯ_4 у подружжя народилась друга дитина - ОСОБА_3 ( Том 1, а.с. 25).

Згідно довідки Горішньошеровецької сільської ради Заставніського району Чернівецької області від 30 березня 2017 року №370 позивач ОСОБА_1 та донька ОСОБА_2 зареєстровані в житловому будинку АДРЕСА_1 з 29 жовтня 2004 року, а малолітній ОСОБА_3 зареєстрований з 21 листопада 2008 року( Том 1, а.с. 23).

28 листопада 2012 року АКБ ТАС-Комерцбанк відступив ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" відповідно до Договору факторингу та Договору про відступлення прав за договором іпотеки свої права вимоги за зобов`язаннями по Кредитному та Іпотечному договорам ( Том1, а.с. 16-20).

У зв`язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" надіслало ОСОБА_4 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки ( Том 1, а.с. 197).

26 лютого 2016 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28469169, у відповідності до якого проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок з господарськими спорудами під АДРЕСА_1 за суб`єктом ТОВ ФК Вектор Плюс ( Том 1,а.с. 193).

Реєстрація спірного майна за ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" також вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ( Том1, а.с. 191-192).

У справі встановлено, що при укладенні сторонами договору іпотеки від 21 березня 2007 року дозвіл органу опіки та піклування не надавався, оскільки довідка про склад сім`ї, яка була надана для оформлення цього договору, не містила даних про реєстрацію та проживання в іпотечному майні неповнолітніх чи малолітніх членів сім`ї.

У пункті 4 іпотечного договору іпотекодавець ОСОБА_4 засвідчив, що треті особи не мають на нього будь-яких прав ( Том 1, а.с.14-15).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-IX установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що укладення оспорюваного договору іпотеки не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої дитини позивачки на користування житловим будинком, враховуючи вимоги ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України Про охорону дитинства , ст. 9 Закону України Про іпотеку .

Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини шостої статті 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оскаржуваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оскаржуваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином при вирішенні позову про визнання недійсним оскаржуваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Статтею 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, вирішуючи категорію справ за позовами щодо інтересів дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, обґрунтованими порушенням статті 12 Закону України Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей (або Закону України Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей залежно від моменту виникнення спірних правовідносин), судам необхідно в кожному конкретному випадку:

1) перевіряти наявність на момент укладення оспорюваного договору в дитини права користування житловим приміщенням, яке може ґрунтуватися на документальній підставі (наприклад, довідці про наявність зареєстрованих осіб на житловій площі, серед яких зазначена й дитина) або на законі (на підставі статті 29 ЦК України); за відсутності реєстрації дитини в спірному приміщенні на момент укладення оспорюваного договору з`ясовувати наявність у дитини іншого місця проживання;

2) враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про права дітей на житло - предмет іпотеки при укладенні оспорюваних договорів.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України Про охорону дитинства , статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Відповідно до частини четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантовано збереження права дитини на житло.

За таких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 9 Закону України Про іпотеку іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому, ЦК України, як і спеціальний Закон України Про іпотеку , не містить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суду у постанові від 24 січня 2019 року у справі № 266/407/14-ц.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_2 , яка на момент укладення іпотечного договору була неповнолітньою, не мала і не має права власності на житловий будинок з господарськими спорудами під АДРЕСА_1 , вонанабула лише права користування житлом, - зазначеним будинком, як член сім`ї власника відповідно до статті 405 ЦК України, статті 18 Закону України Про охорону дитинства , та зберігає це право протягом часу перебування житлового будинку в іпотеці.

У відповідності до нотаріально посвідченої заяви позивач ОСОБА_1 21 березня 2007 року дала свою згоду на передачу в іпотеку житлового будинку набутого в період шлюбу з ОСОБА_4

Укладаючи договір іпотеки відповідач ОСОБА_4 надав відомості про відсутність прав малолітніх чи неповнолітніх дітей на користування предметом іпотеки.

Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що таке неправдиве повідомлення батьками як законними представниками неповнолітньої особи про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом матері, яка зловживала своїми правами законного представника дитини, надаючи згоду на передання спірного житлового будинку у іпотеку.

Окрім того, здійснюючи реєстрацію ОСОБА_3 21 листопада 2008 року за адресою іпотечного будинку відповідач, як батько ОСОБА_3 , не міг не розуміти можливих наслідків ( звернення на предмет іпотеки), у разі неналежного виконання вимог кредитного договору.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову про визнання недійсним іпотечного договору, оскільки його укладення хоч і відбулося без попереднього дозволу органу опіки та піклування, проте не призвело до звуження обсягу, зменшення чи обмеження існуючого права неповнолітньої ОСОБА_2 , на користування житлом - житловим будинком з господарськими спорудами під АДРЕСА_1 .

Суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що сама по собі відсутність згоди органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.

Враховуючи викладене, доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що укладення оспорюваного договору іпотеки не призвело до звуження, зменшення чи обмеження існуючого права малолітньої дитини позивачки на користування житловим будинком не заслуговують на увагу.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції не взяв до увагу те, що нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 від 21 березня 2007 року про надання згоди на передачу в іпотеку житлового будинку набутого ними в період шлюбу фактично стосувалася згоди на отримання відповідачем ОСОБА_4 кредиту не заслуговують на увагу та спростовуються змістом самої заяви.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги те, що позивач не була обізнана про наявність договору іпотеки, не вивчала його зміст, не надавала документи для його оформлення, зокрема не знала, що нотаріусу була надано довідка з неправдивою інформацією, щодо відсутності інформації про зареєстровану малолітню дитину не спростовують законності рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вказані обставини не є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статей ст. 405 ЦК України, ст. 18 Закону України Про охорону дитинства , ст. 9 Закону України Про іпотеку , оскільки мав застосувати ст.17 Закону України Про охорону дитинства не знайшли свого підтвердження, оскільки суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин ст.17 Закону України Про охорону дитинства і в комплексі з встановленими обставинами дійшов до правильного висновкуукладенням оспорюваного договору не були порушені житлові права неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , а тому сама по собі відсутність згоди органу опіки та піклування на укладення договору іпотеки не може бути підставою для визнання цього договору недійсним.

Колегія суддів окремо звертає увагу на посилання позивачки у позовній заяві на те, що переданий в іпотеку житловий будинок є єдиним для дітей житлом, та у зв`язку із тим, що у провадженні суду наявна справа за позовом ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс до ОСОБА_4 про виселення, тому діти можуть опинитись без єдиного житла, та зазначає наступне.

Ухвалою Заставнівського районного суду Чернівецької області від 14 лютого 2017 року відкрито провадження у справі № 716/5/17 за позовом ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс до ОСОБА_4 про виселення.

Однак, з ухвали Заставнівського районного суду Чернівецької області від 29 серпня 2017 року вбачається, що справа № 716/5/17 розглядається за позовом ТОВ Факторингова компанія Вектор Плюс до ОСОБА_4 треті особиОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про усунення перешкод у здійсненні права користування майном шляхом надання постійного безперешкодного доступу. Таким чином, суть позовних вимог змінилась, що свідчить про те, що питання про виселення неповнолітніх осіб зі спірного житла у вказаній справі судом не розглядається.

Аналізуючи викладене, наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки цим судом, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Висновки Верховного Суду за результатом розгляду касаційних скарг

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Чернівецької області від 08 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик