Рішення

від 07.08.2018 по справі 363/1322/16-ц

ВИШГОРОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

07.08.2018 Справа № 363/1322/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 серпня 2018 року Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Чіркова Г.Є., при секретарі Гавриленко Ю.С., за участю позивачки ОСОБА_1, представника позивачів ОСОБА_2, представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представників третіх осіб ОСОБА_5, ОСОБА_6, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_1 до Вишгородської міської ради Київської області, ТОВ Дніпрожилбуд , ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 , треті особи - Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області, ТОВ Євробуд 77 , Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, та позовом третіх осіб, що заявили самостійні вимоги на предмет спору, ОСОБА_18, про визнання недійсними договорів оренди та суборенди земельної ділянки, зобов'язання привести земельну ділянку в початковий стан, визнання права користування,

встановив:

позивачі ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_1 та третя особа ОСОБА_18 із самостійними вимогами, звернулися до суду з позовами, посилаючись на порушення їхніх прав, як власників житлових будинків №/№ 5, 9 і 19 по пров. Прожекторному в м. Вишгороді та як постійних користувачів земельних ділянок під цими будинками, що необхідні для їх обслуговування.

Зазначили, що згідно договору оренди від 20.01.2006 року укладеного між Вишгородською міською радою Київської області та ЗАТ Дніпрожилбуд та договору суборенди від 8.12.2012 року укладеного між ПрАТ Дніпрожилбуд та ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 земельну ділянку кадастровий номер 3221810100:01:257:0003 площею 2,4 га разом з розміщеними на ній їхніми житловими будинками та господарськими спорудами й земельними ділянками під ними, передано в користування відповідачам під розміщення масиву житлових будинків, для будівництва багатоквартирних житлових будників, які згідно проекту будівництва мають розміщуватися в тому числі на місці їхнього нерухомого майна.

В цьому зв'язку, остаточно уточнивши позовні вимоги, просили визнати недійсними згадані договори оренди й суборенди земельної ділянки, якими порушено їхні права, та про що вони дізналися після початку будівництва в червні 2016 року.

Також просили визнати за ними право користування земельними ділянками, що фактично використовуються ними для обслуговування житлових будинків відповідно до визначених геодезистами координат поворотних точок, конфігурацій та площ. Зокрема, за ОСОБА_7, ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,2011 га, за ОСОБА_1 - площею 0,1111 га, за ОСОБА_18 - площею 0,0848 га., а також привести спірну земельну ділянку в початковий стан.

Представник відповідача ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 ОСОБА_4 позов не визнала та подала суду письмові заперечення, в яких посилалась на те, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки, загальною площею 2,4 га, кадастровий номер 3221810100:01:257:0003, що розташована по пров. Прожекторному в м. Вишгород Київської області та договір суборенди тієї ж земельної ділянки є правомірними. Зазначила, що позивачами не надано жодного правовстановлюючого документу на спірні земельні ділянки. Крім того, межі цих земельних ділянок, які знаходяться під домоволодіннями позивачів, не визначені. Жодного правовстановлюючого документу, що підтверджує їхнє право власності на земельну ділянку позивачами не надано. Таким чином, не можна погодитись з тим, що даний правочин (договір оренди) здійснено без їхньої згоди, оскільки зазначені особи не можуть вважатись землекористувачами, а тому їхні права не порушені.

Представник відповідача ТОВ Дніпрожилбуд позов не визнав, просив відмовити в задоволенні позовних вимог та подав суду письмові заперечення, в яких посилався на те, що сам факт укладення договору оренди не перешкоджає виготовленню технічної документації та оформленню земельних ділянок за позивачами у встановленому чинним законодавством порядку. Крім того позивачі не надали до суду жодного доказу на підтвердження їх звернення до Вишгородської міської ради про оформлення земельних ділянок, а тому їхні права не порушені.

Представник третьої особи ТОВ Євробуд 77 ОСОБА_6 позов не визнав та подав суду письмові пояснення, в яких посилався на те, що позивачами пропущений строк позовної давності на звернення до суду. Позивачами не надано доказів про порушення їхніх прав на спірну земельну ділянку загальною площею 2.4 га, відповідних правовстановлюючих документів на земельні ділянки, доказів про встановлення і визначення в натурі на місцевості земельних ділянок, які перебувають нібито в їх користуванні. Будівельний майданчик, на якому споруджується житловий комплекс загороджений парканом, позивачі можуть вільно користуватись земельними ділянками на яких розташовані їх будинки, це свідчить, що їх право не порушено. Посилання позивачів на недотримання законодавства у сфері оренди землі під час укладання спірних договорів (оренди земельної ділянки, загальною площею 2,4 га, кадастровий номер 3221810100:01:257:0003, що розташована по пров. Прожекторному в м. Вишгород Київської області та договір суборенди тієї ж земельної ділянки) підставою для задоволення позову в обраний спосіб бути не може, адже докази про порушення законодавства при укладанні договорів відсутні.

Представник третіх осіб (ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12, ОСОБА_13 , ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16 , ОСОБА_17А.) ОСОБА_19 зазначила, що позовні вимоги її довірителі не визнають. Подала суду письмові заперечення, в яких посилалась на те, що позивачі не надали суду ніяких документів, що підтверджують їхнє право власності або право користування на земельні ділянки по вул. Прожекторній у м. Вишгороді. Вважають, що позивачі є лише власниками та співвласниками будинків, а земельні ділянки завжди належали територіальній громаді м. Вишгорода. Позивачі безпідставно, незаконно та самовільно користувались земельними ділянками всі роки.

Представник Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області ОСОБА_20 надала до суду письмові пояснення про те, що 11.03.2016 року на законних підставах ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 надано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 115160711558 на об'єкт Будівництво житлового комплексу за адресою Київська область м. Вишгород пров. Прожекторний,1, 1 черга будівництва .

Управління держгеокадастру у Вишгородському районі письмово не заперечувало проти задоволення позову в частині визнання недійсними договорів оренди та суборенди спірної земельної ділянки.

В суді представник позивача ОСОБА_2 та позивачка ОСОБА_1 просили про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Представник Вишгородської міської ради Київської області в суді з позовом погодилася й будь-яких заперечень не мала.

Представники ТОВ Євробуд 77 та ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 в суді висловили свої заперечення і просили в позові відмовити.

Представник третьої особи ОСОБА_5 поклалася на розсуд суду.

Заслухавши сторони, дослідивши справу й письмові заперечення відповідачів і третіх осіб, суд дійшов наступного.

Так, розгляд справи неодноразово відкладався за клопотанням учасників справи та за їхньою неявкою. Всі учасники справи, будучи неодноразово повідомленими про розгляд справи, мали достатньо можливостей прибути до суду, подати заперечення, пояснення й докази на їх підтвердження. Подальше зволікання з вирішенням справи призведе до порушення розумних строків судового розгляду.

При цьому повторне, неодноразове неприбуття учасників справи до суду (третіх осіб та представника відповідача ТОВ Дніпрожилбуд ) незалежно від причин наступних неявок в судове засідання за змістом вимог ст. 223 ЦПК України не є підставою для відкладення розгляду справи.

За таких обставин суд позбавлений можливості в черговий раз відкласти розгляд справи згідно вимог ст. 223 ЦПК України в межах строку визначених ст. 210 ЦПК України, а тому справу слід розглянути за відсутності осіб, які до суду не з'явилися.

При розгляді справи по суті судом встановлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є співвласниками (по ? частині кожний) житлового будинку з надвірними спорудами по пров. Прожекторному, 9 в м. Вишгороді на підставі свідоцтв про право на спадщину за законом від 26.02.1998 року (ОСОБА_7Й.) та від 17.05.2000 року (ОСОБА_8П.).

Згідно витягів з погосподарської книги за 1966-1968 роки та довідок виконкому Вишгородської міської ради від 23.05.2016 року № 362 та від 27.10.2016 року № 533 в користуванні під вказаним домоволодінням рахується земельна ділянка площею 0,1500 га.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку з надвірними спорудами по пров. Прожекторному, 19 в м. Вишгороді, згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.03.1992 року.

Згідно витягів з погосподарської книги за 1966-1968 роки та довідок виконкому Вишгородської міської ради від 23.05.2016 року № 361 та від 27.10.2016 року № 531 в користуванні під вказаним домоволодінням рахується земельна ділянка площею 0,3400 га.

ОСОБА_18 згідно договору дарування від 25.03.2002 року є власником господарських будівель і житлового будинку № 5 по пров. Прожекторному в м. Вишгороді.

Згідно витягів з погосподарської книги за 1966-1968 роки та довідки виконкому Вишгородської міської ради № 530 від 27.10.2016 року в користуванні під вказаним домоволодінням рахується земельна ділянка площею 0,0900 га.

Всі вказані будинки є садибами в розумінні вимог ст. 381 ЦК України, мають багаторічні насадження, господарські споруди, розташовані на присадибних земельних ділянках, план яких і зазначенням розташованих споруд відображений у відповідних технічних паспортах на будинки.

Під час розгляду справи судом згідно поданої стороною позивача землевпорядної документації встановлено, що під будинками позивачів знаходяться земельні ділянки, на яких розташовані господарські споруди.

Відтак для обслуговування своїх житлових будинків (ст.ст. 40, 118 ЗК України, п.п. 18, 18-1 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16.04.2004 року Про практику застування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ) позивачі мають у фактичному користуванні земельні ділянки - ОСОБА_7, ОСОБА_8 земельну ділянку площею 0,2011 га, ОСОБА_1 - площею 0,1111 га, ОСОБА_18 - площею 0,0848 га.

Рішенням виконавчого комітету Вишгородської міської ради від 7.07.2004 року № 384 погоджено проектну документацію про розташування житлового мікрорайону (групи житлових будинків) по вул. Набережній та пров. Прожекторному в м. Вишгороді з наданням на умовах оренди земельної ділянки площею 2,0 га.

На підставі вказаного рішення 20.01.2006 року між Вишгородською міською радою Київської області та ЗАТ Дніпрожилбуд укладено договір оренди земельної ділянки площею 2,4 га під розміщення масиву житлових будинків по пров. Прожекторному в м. Вишгороді строком на 7 років.

Рішенням Вишгородської міської ради від 27.12.2012 року № 19/13 договір оренди земельної ділянки від 20.01.2006 року продовжено до 20.01.2020 року для будівництва багатоповерхової житлової будови з наданням ПрАТ Дніпрожилбуд дозволу на передачу земельної ділянки в суборенду ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 .

8.12.2012 року між ПрАТ Дніпрожилбуд та ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 укладено договір суборенди земельної ділянки кадастровий номер 3221810100:01:257:0003 площею 2,4 га по пров. Прожекторному в м. Вишгороді на строк до 20.01.2020 року.

Відповідно до дозволу на виконання будівельних робіт від 11.03.2016 року Державної архітектурно-будівельної інспекції України на вказаній земельній ділянці здійснюється будівництво багатоквартирних житлових будинків, право власності на які зареєстровано за ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 , як на об'єкт незавершеного будівництва згідно витягу № 84894067 від 12.04.2017 року.

Встановлено, що згадана земельна ділянка, яку надано в оренду відповідачам, фактично перебуває у користуванні позивачів, на ній розташовані їхні житлові будинки №/№ 5, 9, 19 по пров. Прожекторному в м. Вишгороді, господарські споруди, багаторічні насадження, земельні ділянки огороджені.

Згідно акту комісії при виконкомі Вишгородської міської ради з встановлення меж, площі об'єктів нерухомості, що розміщенні по пров. Прожекторному в м. Вишгороді від 07.09.2016 року встановлено, що на спірній земельній ділянці кадастровий номер 3221810100:01:257:0003 площею 2,4 га проводиться будівництво багатоквартирного житлового будинку та в межах території запланованої забудови знаходяться житлові індивідуальні будинки №/№ , 3, 5, 7, 13, 15, 19, 21. До акту додано схему розташування земельної ділянки із фотографіями вказаної території.

Відтак договором оренди та суборенди для здійснення будівництва багатоквартирного житлового будинку передано в користування земельну ділянку кадастровий номер 3221810100:01:257:0003 площею 2,4 га, на якій фактично знаходяться приватні житлові будинки позивачів та які мають в користуванні земельні ділянки необхідні для обслуговування житлових будинків і ведення домогосподарства.

Встановлені по справі обставини також підтверджуються даними:

акту вибору та обстеження земельної ділянки ЗАТ Дніпрожилбуд , передбаченої під розміщення масиву житлових будинків в м. Вишгороді по вул. Набережній - пров. Прожекторному від 10.02.2055 року ;

матеріалів проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки ЗАТ Дніпрожилбуд в оренду під розміщення масиву житлових будинків;

договорів № 6 та № 7 від 2.11.2005 року між Вишгородською міською радою та ЗАТ Дніпрожилбуд щодо здійснення зносу садиби по пров. Прожекторному, 13 у м. Вишгороді та відселення її мешканців;

гарантійного листа виконкому Вишгородської міської ради від 7.12.2005 року № 2-29/916 про те, що відведення спірної земельної ділянки ЗАТ Дніпрожилбуд під забудову вимагає знесення приватних житлових будинків розташованих на майданчику забудови;

листа Вишгородського районного відділу земельних ресурсів від 23.02.2005 року № 523 про погодження розташування спірної земельної ділянки площею 2,4 га за рахунок земель загального користування Вишгородської міської ради та житлових будинків по пров. Прожекторному, 3, 5, 7, 13, 15, 19 під розміщення масиву житлових будинків у м. Вишгороді;

топографічного плану від 19.12.2016 року розробленого КП Координаційний центр з будівництва та земельних питань Вишгородської міської ради ;

схем накладання земельних ділянок по пров. Прожекторному №/№ 5, 9, 19, 21 у м. Вишгороді на земельну ділянку кадастровий номер 3221810100:01:257:0003, викопіювання з кадастрової карти станом на жовтень 2016 року;

повідомлення від 14.10.2016 року інженера землевпорядника ФОП ОСОБА_21 про накладення земельних ділянок біля будинків про пров. Прожекторному №/№ 5,9, 19, що встановлено під час обмірів земельної ділянки 3221810100:01:257:0003;

схеми генерального плану проекту будівництва житлового мікрорайорну на всій площі земельної ділянки кадастровий номер 3221810100:01:257:0003 площею 2,4 га по пров. Прожекторному в м. Вишгороді, в тому числі на місці знаходження змелених ділянок й житлових будинків позивачів;

планів меж із визначенням площі, конфігурації та поворотних точок земельних ділянок, що знаходяться у фактичному користуванні позивачів, зазначенням на них розташування житлових будинків та господарських споруд, складених інженером землевпорядником ФОП ОСОБА_21

Відповідно до вимог ст. 10 Закону України Про оренду землі передача в оренду земельної ділянки не є підставою для припинення або зміни обмежень (обтяжень) та інших прав третіх осіб на цю земельну ділянку.

Водночас всупереч вимог ч. 1 ст. 15 Закону України Про оренду землі (чинних на час виникнення спірних правовідносин) в спірному договорі оренди не зазначено його істотні умови, зокрема існуючі обмеження (обтяження) щодо використання орендованої земельної ділянки.

Так, в договорі оренди та суборенди всупереч вказаних вимог Закону не зазначено, що на земельній ділянці розташовані приватні житлові будинки й господарські споруди позивачів.

Пунктом 3 договору оренди від 21.01.2006 року визначено, що на земельній ділянці об'єкти нерухомого майна не знаходяться.

Пунктом 7.1 договору суборенди від 08.12.2012 року визначено, що земельна ділянка правами третіх осіб не обтяжена й згідно п. 1.5 договору недоліків, що можуть перешкоджати її використанню, не має.

Згідно ч. 2 ст. ст. 15 Закону України Про оренду землі (чинної на час виникнення спірних правовідносин) відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Судом встановлено, що всі власники будинків №/№ 5, 9, 19 по пров. Прожекторному в м. Вишгороді загалом більше 50 років користуються земельними ділянками для обслуговування вказаних будинків, які свого часу рахувалися за відповідними власниками на передбаченому на той час праві та відповідно до вимог чинного на той час законодавства й донині рахуються за теперішніми власниками будинків.

Конституція України гарантує право власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (частина друга статті 14).

До прийняття чинної Конституції України право приватної власності громадян на землю передбачалося Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 року, Законом України "Про власність", Декретом Кабінету Міністрів України "Про приватизацію земельних ділянок" від 26 грудня 1992 року № 15-92, окремими указами Президента України щодо паювання земель.

Згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Таким чином, стосовно права постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Конституція України (стаття 13) не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Україна як демократична і правова держава закріпила принцип поваги і непорушності прав та свобод людини, утвердження і забезпечення яких є головним обов'язком держави. Конституційний принцип правової держави вимагає від неї утримуватися від обмеження загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, в тому числі майнових прав (стаття 1, частина друга статті 3, статті 21, 22, 64 Конституції України).

Земельний кодекс Української РСР від 8 липня 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею (стаття 15). Землекористувачами визначалися серед іншого й громадяни.

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв'язку з непереоформленням правового титулу.

Набуття громадянином права власності на земельну ділянку, яка перебуває у його користуванні, в загальному порядку, визначеному статтею 118 ЗК України, не передбачає встановлення обмеження щодо строків набуття цього права.

Суб'єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб'єктивного права власності на землю та суб'єктивного права оренди. Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством.

Земельним Кодексом України 2001 року не встановлено чітких матеріально-правових і процесуальних гарантій зміни громадянами юридичного титулу права постійного користування земельною ділянкою на право власності чи право оренди.

Зазначене вбачається з рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп, яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України 2001 року щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення та пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII (563-12) з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

При вирішенні справи суд також враховує правовий висновок ВСУ у справі № 6-253цс16 від 13.04.2016 року, про те, що норми ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України закріплюють загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій це об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладанні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Судом установлено, що позивачі набули у власність згадані вище житлові будинки з господарськими спорудами в різні роки (в 1992, 1998, 2000 та 2002), коли діяли Земельні кодекси 1990 та 2001 років відповідно.

Відповідно до ст. 30 ЗК України 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду переходить право користування земельною ділянкою або її частиною.

Пункт 5 Постанови Верховної Ради УРСР Про порядок ведення в дію ЗК УРСР від 18.12.1990 року передбачав, що громадяни, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Водночас, чинною нормою ч. 2 ст. 120 ЗК України передбачено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Згідно п. 7 Перехідних положень ЗК України 2001 року громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

За таких умов надання у користування земельної ділянки, що перебуває у користуванні, іншому громадянину, підприємству, установі, організації суперечить вимогам ст. 19 ЗК України 1990 року та ч. 5 ст. 116 ЗК України 2001 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЗК України 1990 року та ч.ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України 2001 року припинення права користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача проводиться за його заявою на підставі рішення відповідної ради.

Примусове припинення права користування земельними ділянками, вилучення земельних ділянок могло відбутися у судовому порядку передбаченому ч. 4 ст. 29, ч. 6 ст. 31 ЗК України 1990 року, ст. 143, ч. 10 ст. 149 ЗК України 2001 року.

Вказана правова позиція ґрунтується на правовому висновку ВСУ в постанові від 7.10.2015 року в справі №6-1275цс15.

При укладанні спірних договорів оренди й суборенди вказані вимоги Закону не дотримано.

Відповідно до вимог ч. 2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Отже позивачі є законними власниками житлових будників і законними землекористувачами вказаних вище земельних ділянок, які мають право вільно володіти своїм майном згідно ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому позивачі мають право безстрокового користування земельними ділянками під власними будинками незалежно від його оформлення на чинному праві й отримання юридичного титулу.

Позбавити їх цього права шляхом втручання в право на мирне володіння майном згідно сталої практики Європейського суду з прав людини можна тільки з дотриманням гарантій ст. 1 Першого Протоколу, зокрема за умови, що таке втручання є законним, переслідує суспільний , публічний інтерес, і таких захід є пропорційним визначеним цілям (правовий висновок ВСУ в постанові від 16 грудня 2015 року №62510цс15).

Втручання в права повинно відповідати принципу пропорційності та балансу інтересів, відображеному в конвенційній практиці ЄСПЛ, який передбачає встановлення наявності правових підстав для обмеження прав та свобод в порядку встановленому законом, наявності легітимної мети для застосування обмежень, пропорційності вжитих заходів щодо обмеження прав і свобод з огляду на легітимну мету, якої намагаються досягти.

Спірні договори оренди й суборенди, на підставі яких земельна ділянка вибула з правового користування позивачів, законності такого втручання не відповідає і є порушенням їхнього права мирно володіти своїм майном.

Більш того позивачі тривалий час на законних підставах проживають у вказаних будинках, вважають їх своїм житлом.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Кривіцька і Кривіцький проти України , в контексті вказаної Конвенції поняття житло не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі Прокопович проти Росії (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі МакКенн проти Сполученого Королівства (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010 року.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою, та шостою ст. 203 ЦК України.

Угоди, укладені із порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, ренти, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду на підставі ст. 210 ЗК України 2001 року.

Згідно вимог ст. 8 Закону України Про оренду землі у разі припинення договору оренди чинність договору суборенди земельної ділянки припиняється.

Отже за наявності зазначених вище порушень судом встановлено, що при укладанні спірних договорів оренди та суборенди відповідачами порушено права та законні інтереси позивачів, а тому способом захисту цих прав має бути визнання цих договорів недійсними (п. в ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Таким чином порушені права позивачів підлягають захистові, а позов у вказаній частині - задоволенню.

Позовні вимоги в частині визнання за позивачами права користування земельними ділянками на думку суду задоволенню не підлягають, оскільки вказане право має бути реалізовано, оформлено й зареєстровано самими землекористувачами в позасудовому порядку передбаченому нормами чинного законодавства України. Під час якого в спосіб встановлений законом будуть визначені межі земельної ділянки в натурі на місцевості, встановлені межові знаки, вчинені інші процедурні дії, прийняті рішення відповідними суб'єктами владних повноважень визначені Розділом 4 Главою 19 ЗК України спрямовані на набуття і реалізацію права на землю.

Реалізація і набуття такого права має здійснюватися самими землекористувачами в позасудовому порядку. Тобто набуття (виникнення, визнання) такого права нерозривно пов'язана з його оформленням та реєстрацією, отримання правового титулу.

Отже визнання (виникнення) права користування земельною ділянкою, його реєстрація на чинному праві, отримання правового титулу не може відбутися на підставі судового рішення, всупереч установленої Законом процедури.

У той же час для захисту судом порушеного права позивачів на користування земельними ділянками достатньою є сама констатація такого порушення. Порушених прав позивачів у сфері оформлення і виникнення (набуття) права користування земельною ділянкою на чинному праві в цій частині не виявлено і підстав для їх захисту не встановлено.

Не встановлено судом і підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідачів привести земельну ділянку до початкового стану.

Так, на орендованій земельній ділянці, поряд із земельними ділянками позивачів зведено багатоквартирні житлові будинки. Підстав для приведення земельної ділянки під цими будинками в початковий стан не встановлено.

Водночас у справі відсутні дані про зайняття земельних ділянок позивачів, яке б потребувало їх звільнення й приведення в початковий стан, який існував до порушення згідно вимог п. б ч. 3 ст. 152 ЗК України.

За таких обставин позовні заяви підлягають частковому задоволенню.

Що стосується заяв відповідачів та третіх осіб про застування строків позовної давності в цій справі, то суд зазначає наступне.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність відповідно до ст. 257 ЦК України встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З пояснень позивачів, їх представника, їхніх письмових пояснень та матеріалів справи судом встановлено, що позивачі дізналися й могли дізнатися про порушення своїх прав лише після початку будівництва багатоквартирного житлового будинку на початку березня 2016 року.

В цьому зв'язку позивачі 09.03.2016 року зверталися з колективною заявою до Вишгородського відділу поліції й за результатами проведеної перевірки та звернень до компетентних державних органів у березні 2016 рок дізналися про наявність оспорених ними договорів оренди та суборенди спірної земельної ділянки й порушення своїх прав.

Зазначене підтверджується висновком інспектора поліції Вишгородського ВП ГУНП в Київській області від 17.03.2016 року, а також матеріалами заяви про забезпечення позову від серпня 2016 року, листом від 15.07.2016 року Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Київській області, листом Відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства від 08.08.2016 року №01-12-549, даними письмової заяви представника позивачів від 01.11.2016 року.

За таких обставин підстав дійти висновку про порушення строків позовної давності в цій справі у суду не має, який в цій справі не пропущено.

На підставі викладеного і керуючись статтями 259, 265, 268 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити частково.

Визнати недійсними договір оренди земельної ділянки, загальною площею 2,4 га, кадастровий номер 3221810100:01:257:0003, що розташована по пров. Прожекторному в м. Вишгород Київської області, укладений між Вишгородською міською радою Київської області та ЗАТ Дніпрожилбуд , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_22, 20 січня 2006 року та зареєстрований у реєстрі № 223 та договір суборенди тієї ж земельної ділянки, укладений між ПрАТ Дніпрожилбуд та ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 , посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_22, 28 грудня 2012 року та зареєстрований у реєстрі № 3097.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Повне судове рішення складено 17 серпня 2018 року.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області протягом 30 днів з дня складання повного рішення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд Київської області.

Позивачі:

ОСОБА_7 ( зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1);

ОСОБА_8( зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1);

ОСОБА_1 ( зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2).

Відповідачі:

Вишгородської міської ради Київської області (юридична адреса Київська область Вишгородський район м. Вишгород площа Шевченка, 1 ЄДРПОУ 04054866);

ТОВ Дніпрожилбуд (юридична адреса м. Київ вул. Вербицького, 32-А; поштова адреса 02660 м. Київ вул. М.Раскової, 19 оф. 21 ЄДРПОУ 32344898);

ТОВ Вишгородміськреконструкція-1 (юридична адреса 07300 Київська область Вишгородський район м. Вишгород вул.. Шолуденка, 1 оф. 7 ЄДРПОУ 38256650);

Третя особи з самостійними вимогами:

ОСОБА_18 ( мешкає за адресою - Київська область м. Вишгород провулок Прожекторний, 5).

Треті особи:

Інспекція Державного архітектурно-будівельного контролю в Київській області (юридична адреса 01133 м. Київ бульвар Лесі Українки, 26-А);

ТОВ Євробуд 77 (юридична адреса Київська область м. Вишневе вул.. Святошинська, 29 ЄДРПОУ 39343432);

Управління Держгеокадастру у Вишгородському районі(юридична адреса Київська область Вишгородський район м. Вишгород площа Шевченка, 1);

ОСОБА_9 (РНОКПП - НОМЕР_1, мешкає за адресою - 04209 АДРЕСА_1);

ОСОБА_10 (РНОКПП - НОМЕР_2, мешкає за адресою - 04213 АДРЕСА_2) ;

ОСОБА_11 (РНОКПП - НОМЕР_3, мешкає за адресою - 08522 Київська область Фастівський район, с. Мотовилівка, вул.. Миру, 10 );

ОСОБА_12 (РНОКПП - НОМЕР_4, мешкає за адресою - АДРЕСА_3);

ОСОБА_13 (РНОКПП - НОМЕР_5, мешкає за адресою - 04214 АДРЕСА_4);

ОСОБА_14 (РНОКПП - НОМЕР_6, мешкає за адресою - 03126 АДРЕСА_5);

ОСОБА_15 (РНОКПП - НОМЕР_7, мешкає за адресою - 02091 АДРЕСА_6);

ОСОБА_16 ( РНОКПП - НОМЕР_8, мешкає за адресою - АДРЕСА_7);

ОСОБА_17 (РНОКПП - НОМЕР_9, мешкає за адресою - АДРЕСА_8).

Суддя