Постанова

від 20.08.2018 по справі 905/231/18

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2018 справа № 905/231/18

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: суддів: при секретарі судового засідання: за участю представників учасників справи: від позивача: від відповідача: Чернота Л. Ф. Попков Д. О., Радіонова О. О. Телеснюк І. В. не з'явились не з'явились Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область, на рішення Господарського суду Донецької області від 10.05.2018р. у м. Харків у справі№ 905/231/18 (суддя - Г.Є. Курило) за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПОСТАВКА ПЛЮС " , м. Київ, Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область, пророзірвання договору-угоди №0113/16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні, який укладений 10.10.2016 та стягнення 42 000,00 грн. надмірно сплачених коштів В С Т А Н О В И В:

У січні 2018 р. Товариство з обмеженою відповідальністю СПЕЦПОСТАВКА ПЛЮС , звернулось до господарського суду Донецької області з позовом б/н від 30.01.2018 р. до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область про розірвання договору-угоди №0113/16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні, який укладений 10.10.2016 та стягнення 42 000,00 грн. надмірно сплачених коштів.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.05.2018 р. по справі № 905/231/18 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПОСТАВКА ПЛЮС " , м. Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область, задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПОСТАВКА ПЛЮС", м. Київ, надмірно сплачені кошти у розмірі 42 000,00 грн. та судовий збір у розмірі 1 762,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область звернулось з апеляційною скаргою б/н від 11.06.2018, в якій останній просить рішення Господарського суду Донецької області від 10.05.2018ь р. по справі № 905/231/18 скасувати в частині стягнення з ТОВ "ЛІНКОЛЬН" на користь ТОВ "СПЕЦПОСТАВКА ПЛЮС " грошових коштів у розмірі 42 000,00 грн. та судового збору у розмірі 1 762,00 грн. та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ "СПЕЦПОСТАВКА ПЛЮС " стосовно стягнення з ТОВ "ЛІНКОЛЬН" грошових коштів у розмірі 42 000,00 грн. та судового збору у розмірі 1 762,00 грн.

Одночасно скаржником подано клопотання б/н від 11.06.2018 р. про поновлення пропущеного процесуального строку.

Відповідач посилається на те, що рішення господарського суду Донецької області від 10.05.2018 р. в частині стягнення з ТОВ ЛІНКОЛЬН на користь ТОВ СПЕЦПОСТАВКА ПЛЮС грошових коштів у розмірі 42000,00 грн. та судового збору у розмірі 1762,00 грн. незаконним, необґрунтованим та таким яке підлягає скасуванню.

Також, апелянт зазначає, що судом порушені норми процесуального права та процесуальні права відповідача. Відзначає, що позовну заяву з додатками ТОВ ЛІНКОЛЬН не отримувало.

10.05.2018 р. ТОВ ЛІНКОЛЬН отримало ухвалу про призначене судове засідання 10.05.2018 р., що унеможливило прибуття представника відповідача до суду для участі у судовому засіданні. Таким чином, вважає, що справа була розглянута за відсутності належного повідомлення про його виклик до суду, що на підставі п.3 ст.277 ГПК України є суттєвим порушенням норм процесуального права.

Скаржник звертає увагу суду про на те, що посилання суду у своєму рішенні на рахунок №35 від 13.03.2017 р. який був нібито виставлений позивачу від ТОВ ЛІНКОЛЬН не відповідає дійсності. Стверджує, що такого розрахунку ТОВ ЛІНКОЛЬН позивачу не виставляло і він не має підпису та печатки. Банківські реквізити які ТОВ ЛІНКОЛЬН не належали. Таким, чином, вважає, що рахунок №35 від 13.03.2017 р. не є доказом по справі.

Наголошує, що кошти у розмірі 42000,00 грн. не є помилково сплаченими позивачем, як вказано у рішенні суду, а є на думку відповідача, сумою заборгованості яка була сплачена позивачем ТОВ ЛІНКОЛЬН згідно умов договору від 10.10.2016 р. №0113/16 за надані послуги.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.06.2018 сформовано колегію у складі: Чернота Л. Ф. - головуючий суддя (доповідач), судді: Зубченко І. В., Радіонова О. О.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.06.2018 р. Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область, поновлено пропущений процесуальний строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 10.05.2018 р. у справі № 905/231/18; відкрито апеляційне провадження у справі № 905/231/18; встановлено строк для учасників справи до 04.07.2018 р. включно до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України. Зупинено дію рішення господарського суду Донецької області від 10.05.2018 р. у справі №905/231/18. Розгляд справи №905/231/18 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІНКОЛЬН , м. Маріуполь, Донецька область від 10.05.2018 р. розпочато з 05.07.2018 р. без повідомлення учасників справи.

26.06.2018 р. до канцелярії Донецького апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПОСТАВКА ПЛЮС " , м. Київ, надійшов відзив б/н від 22.06.2018 р. на апеляційну скаргу за змістом якого позивач просить суд залишити апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область, без задоволення, а рішення Господарського суду Донецької області від 10.05.2018 р. по справі № 905/231/18 - залишити без змін. Судова колегія розглянула вищенаведений відзив та долучила його до матеріалів справи.

05.07.2018 р. на адресу Донецького апеляційного господарського суду від апелянта - Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область, надійшло клопотання б/н від 24.07.2018 р. про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 05.07.2018 р., керуючись ст.ст. 42,232,235,250,262,263 Господарського процесуального кодексу України відкрито апеляційне провадження у справі №905/231/18; встановлено строк для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до 18.07.2018 р. включно до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України; зобов'язано відповідача надіслати позивачу копію поданого клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження та надати суду докази такого направлення; запропоновано позивачу надати в строк до 20.07.2018 включно заперечення з приводу клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з доказами направлення його копії відповідачу.

06.07.2018 р. на електронну адресу Донецького апеляційного господарського суду від ТОВ ЛІНКОЛЬН на виконання вимог ухвали суду від 05.07.2018 р. надано докази надіслання на адресу ТОВ СПЕЦПОСТАВКА ПЛЮС копії поданого клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Станом на 20.07.2018 жодних заперечень щодо розгляду справи за правилами загального позовного провадження від позивача не надходило.

У зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії Радіонової О. О. на момент вирішення питання про призначення справи до розгляду, розпорядженням в. о. керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду №603/2018 від 19.07.2018 було призначено повторний автоматизований розподіл справи № 905/231/18, яким визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) - Чернота Л. Ф., судді: Зубченко І. В., Стойка О. В.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.07.2018 р. клопотання б/н від 24.07.2018 р. Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область, про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено та призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область, на рішення Господарського суду Донецької області від 10.05.2018 року у справі № 905/231/18 на 13.08.2018 о 14:35 год.

06.08.2018 р. на поштову адресу Донецького апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь, Донецька область, надійшли пояснення б/н від 02.08.2018 р. (з доатками) за змістом яких останній вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що сума, яку позивач просить стягнути з відповідача є попередньою оплатою за договором, оскільки, на його думку, зазначена сума є повернутим боргом ТОВ "Спецпоставка Плюс" за надані ТОВ "Лінкольн" послуги за період січень-лютий 2017 року. Судова колегія розглянула вищенаведені пояснення та долучила їх до матеріалів справи.

У зв'язку з перебуванням у відпустці суддів-членів колегії Зубченко І. В. та Стойки О. В. на дату розгляду справи № 905/231/18 - 13.08.2018, розпорядженням керівника апарату Донецького апеляційного господарського суду № 832/2018 від 13.08.2018 було призначено повторний автоматизований розподіл справи № 905/231/18, яким визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (доповідач) - Чернота Л. Ф., судді: Попков Д. О., Радіонова О. О.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 13.08.2018 р., керуючись ст.ст. 216,234,235, ч.2 ст.281 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву у судовому засіданні у справі №905/231/18 до 20.08.2018 р. о 14:30 год., про що позивача було повідомлено під розписку, а відповідача телефонограмою №02-43/98/18 від 18.08.2018 р.

Відповідно до ст. 216 Господарського процесуального кодексу України якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах, встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Відповідно до п.9 розділу Х1 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу в новій редакції (набрав чинності з 15.12.2017р.), справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Указом Президента України №454/2017 від 29.12.2017р. "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" (який набрав чинності 16.01.2018 р. (офіційне опублікування в Офіційному віснику України, 2018, №5) відповідно до пп.6 п.161 розділу XV "Перехідні положення" Конституції України, ч.3 ст.19, ч.3 ст.26 та п.40 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" було постановлено про ліквідацію, зокрема, Донецького апеляційного господарського суду та утворення Східного апеляційного господарського суду в апеляційному окрузі, що включає Донецьку, Луганську, Полтавську та Харківську області, з місцезнаходженням у місті Харкові.

Згідно з п.3 Розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Таким чином, Донецький апеляційний господарський суд продовжує здійснювати свої повноваження до утворення апеляційного суду, який забезпечує здійснення правосуддя у відповідному апеляційному окрузі, та до дня опублікування в газеті "Голос України" повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Керуючись вказаними приписами, апеляційна скарга у межах даної справи розглянута судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України в редакції, яка набрала чинності від 15.12.2017 р.

У судове засідання 20.08.2018 р. учасники справи не з'явились, про причини неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Зокрема, в матеріалах справи міститься поштовий конверт, відправлений Товариству з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", який повернувся на адресу суду із зазначенням причини повернення "за закінченням терміну зберігання" (а. с. 64-66).

Також, в матеріалах справи наявне поштове повідомлення про вручення ухвали на адресу ТОВ СПЕЦПОСТАВКА ПЛЮС з відміткою - вручено особисто .

Відповідно до ст. ст. 222,223 Господарського процесуального кодексу України (в новій редакції) здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (у новій редакції) на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. А тому, вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з`ясування фактичних обставин справи достатньо доказів, що знаходяться в матеріалах справи №905/231/18 .

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, 10.10.2016 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "СПЕЦПОСТАВКА ПЛЮС " , м. Київ (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь (перевізник) укладений договір-угода на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні №0113/16 (договір), згідно якого експедитор, діє від імені і за рахунок коштів третьої сторони - замовника, залучає перевізника для доставки вантажів автомобілями в міських, міжміських повідомленнях. Експедитор діє на підставі договору-доручення з замовником , згідно п. 1.1 договору.

Умовами пунктів 1.2, 1.3 договору передбачено, перевізник доставляє заявлені експедитором вантажі. Експедитор оплачує послуги перевізника на узгоджених в договорі-угоді умовах.

Відповідно до п.1.4. договору всі істотні умови перевезення обговорюються в замовленні, і є невід'ємною частиною договору.

Експедитор, надає перевізникові факсом, електронною поштою або іншими видами зв'язку транспортне замовлення на перевезення вантажу, завірене підписом уповноважених осіб і печаткою експедитора , згідно п. 2.1 договору.

Пунктами 3.1, 3.13 договору встановлено, що перевізник зобов'язаний: після ухвалення замовлення до виконання, підписати її, завірити печаткою (за наявності такої), і доставити вантаж за адресою, вказаною в замовленні і товарно-транспортній накладній, здати вантаж вантажоодержувачу, отримати на товаросупровідних документах відповідні відмітки, підтвердити отримання вантажу вантажоодержувачем, указаним в замовленні; протягом 7 (семи) календарних днів після розвантаження автомобіля надати експедиторові пакет документів, необхідних для здійснення взаєморозрахунків: копію товарно-транспортної накладної, оригінал акту виконаних робіт (наданих послуг), оригінал рахунку-фактури і оригінали інших документів, підтверджуючих перевезення.

Пунктом 6.1 договору сторони погодили що, експедитор здійснює оплату послуг перевізника протягом 20-ти календарних днів з дати отримання від перевізника всіх необхідних документів, указаних в п. 3.13 договору, якщо інші умови оплати не обговорені замовленням.

Даний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін і діє до 31.12.2016 р., або до дати його призупинення (у випадку розірвання за згодою сторін), або в іншому випадку, передбаченому чинним законодавством України, але до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, відповідно п. 9.1 договору.

Згідно вимог п.9.2 договору встановлено, що у випадку, якщо за місяць до закінчення терміну дії договору жодна із сторін письмово не виразить свого наміру про його розірвання, договір автоматично пролонгується на наступний календарний рік.

Враховуючи обставини викладені в позовній заяві та доданих до неї документів, відсутність в матеріалах справи доказів припинення дії договору, суд встановив, що термін дії договору, був автоматично продовжений на 2017 рік.

На виконання умов договору позивачем надані відповідачу замовлення на перевезення вантажу №03254.10.16 р. від 11.10.2016 р. на суму 12000,00 грн., №05015.10.16 від 17.10.2016 р. на суму 25000,00 грн., №05015.10.16 р. від 15.11.2016 р. на суму 12000,00 грн., №04963.12.16 від 14.12.2016 р. на суму 16000,00 грн., №07621.11.16 від 22.11.2016 р. на суму 16000,00 грн., №07621.11.16 від 05.12.2016 р. на суму 5100,00 грн., №05222.12.16 від 22.12.2016 на суму 7800,00 грн., №09662.12.16 від 27.12.2016 р. на суму 18000,00 грн., №01298.01.17 від 27.12.2016 р. на суму 26000,00 грн., №06549.01.17 від 24.01.2017 р. на суму 22000,00 грн., №03594.02.17 від 15.02.2017 р. на суму 8000,00 грн., №03595.02.17 р. від 17.02.2017 р. на суму 8000,00 грн., №04091.02.17 від 17.02.2017 р. на суму 11000,00 грн. Замовлення підписані з боку позивача та відповідача без заперечень.

Надання послуг відповідачем підтверджується підписаними сторонами без зауважень та заперечень актами виконаних робіт на відповідні суми. Копії яких містяться в матеріалах справи.

Із матеріалів справи також, вбачається, що Акт №25 від 17.02.2017 р. на суму 12000,00грн. (том 1, а.с.63) на замовлення №03594.02.17 від 15.02.2017 р. на суму 8000,00грн., акт №26 від 20.02.2017р. на суму 12000,00 грн. (том 1, а.с.66) на замовлення №03595.02.17 від 17.02.2017 р. на суму 8000,00 грн. та акт №27 від 20.02.2017 р. на суму 17000,00 грн. (том 1, а.с.69) на замовлення №04091.02.17 від 17.02.2017 р. на суму 11000,00 грн. замовником не підписані.

За поясненням позивача зазначені акти не були підписані через невідповідність зазначених в них сум з погодженою ціною вказаною в замовленнях.

Рахунки №21 від 15.02.2017 р., №23 від 17.02.2017 р., №22 від 20.02.2017 р. до спірних актів сплачені в розмірі погодженої вартості перевезення вказаної в замовлені на перевезення вантажу.

Відповідачем не доведено належними доказами правомірність нарахування суми послуг за вказаними (спірними) актами в більшому розмірі ніж вказано у замовлені на перевезення вантажу позивача, при цьому суд приймає до уваги п. 1.4 договору, у відповідності до якого всі істотні умову перевезення обговорюються саме в замовленні, і є невід'ємною частиною договору.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується надання послуг відповідачем у період жовтень 2016 р. - лютий 2017 р. на загальну суму 190 900,00 грн.

Позивач зазначив та з матеріалів справи також вбачається, що відповідачем було сплачено за виконанні роботи в сумі 190 900,00 грн.

У подальшому, 13.03.2017 р. відповідачем був виставлений позивачу рахунок №35 на оплату транспортних послуг за договором на загальну суму 42000,00грн. (том 1, а.с.83). Однак, в зазначеному рахунку відсутнє посилання на транспортне замовлення та виконання умов договору.

14.03.2017 р. позивачем було сплачено виставлений відповідачем рахунок на оплату, що підтверджується копією платіжного доручення від 14.03.2017 р. №258 (том 1, а.с.84).

Як вірно встановлено судом першої інстанції, у даній справі, рішенням господарського суду Донецької області від 30.05.2017 р. у справі №905/944/17, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 26.07.2017 р. та постановою Вищого господарського суду України від 14.11.2017 р., встановлено, що рахунок №35 від 13.03.2017 р. виставлено відповідачем позивачу в рамках договору-угоди №0113/16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні від 10.10.2016 р. та позивачем оплачений, а тому, у позовних вимогах за справою №905/944/17 на підставі вимог ст.1212 Цивільного кодексу України відмовлено.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

В подальшому, 23.03.2017 р. позивач звернувся до відповідача з вимогою №0038 про повернення надмірно сплачених коштів (том 1, а.с.85), яка не була задоволена останнім.

28.12.2017 р. позивачем на адресу відповідача було надіслано повідомлення про розірвання договору з додатком, а саме два договори про розірвання договору від 10.10.2016 р. №0113/16 (том 1, а.с.104-105). Факт направлення позивачем зазначеного повідомлення разом з угодою про розірвання підтверджується чеком КМД ПАТ "Укрпошта" та описом вкладення у цінний лист та свідчить про волевиявлення позивача не продовжувати договірні відносити з відповідачем (том 1, а.с.106).

Вказане відправлення було отримано відповідачем 09.01.2018 р., що підтверджується роздруківкою з офіційного сайту Укрпошти про відстеження поштового відправлення (том 1, а.с.107).

22.01.2018 р. позивач звернувся до відповідача з претензією (повторно) вих. №24 від 22.01.2018 р. щодо повернення надмірно сплачених 42000,00 гривень в строк до кінця січня 2018 року, яка також не була задоволена останнім, у зв'язку з чим позивач звернувся до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення коштів за договором.

Договір угода №01113/16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні від 10.10.2016 р. має ознаки змішаного договору.

У даному випадку правовідносини між сторонами склалися на підставі вимог ст.901 та ст. 909 Цивільного кодексу України.

Відповідно ч.1 ст. 901 ЦК України унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Приписами ч. 1 ст.909 ЦК України врегульовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Однак, у даному випадку позивачем сплачено кошти за наданий рахунок №35 від 13.03.2017 р. на сплату транспортних послуг на суму 42 000,00 грн., але замовлення (завдання) на адресу відповідача не направлялися. Крім того, відповідачем не надано до матеріалів справи доказів у розумінні ст. ст.73,74,77 Господарського процесуального кодексу України, щодо виконання умов договору та вимог ст. 909 Цивільного кодексу України.

Постановою ВГС України від 14.11.2017 р. у справі №905/944/17 встановлено факт, що договір діяв на момент пред'явлення рахунку №35 від 13.03.2017 р.

Скаржник не надав жодного доказу щодо виконання зобов'язання зі здійснення перевезення вантажів на спірну суму - 42000,00 грн., а саме - замовлення на перевезення вантажу, товаро-транспортну накладну; акт виконаних робіт (наданих послуг); інші документи, підтверджуючі перевезення.

Також, до матеріалів справи не надано доказів направлення зазначених документів на адресу позивача. Крім того, не зазначено коли, яким маршрутом, та який вантаж був ним нібито перевезений, хто є вантажовідправником та вантажоодержувачем цього вантажу та міг би підтвердити ці твердження відповідача.

Вимога апелянта, який самостійно спростовує власне твердження щодо направлення відповідного пакету документів позивачу, адже заявляє, що рахунок №35 від 13.03.2017 р. на оплату спірної суми в розмірі 42000,00 грн. ним взагалі не виставлявся та містить банківські реквізити, які на думку відповідача йому не належали є неправомірними.

Суд апеляційної інстанції дотримується правової позиції Верховного суду України, викладеної у постанові від 29.09.2009 р. №37/405(3-3902к09) рахунок фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти, отже для оплати рахунку наявність підпису та печатки важливої ролі не потрібно.

У відповідності до ч. 4, 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Вказаний рахунок надійшов на електронну пошту позивача та містив усі необхідні банківські реквізити відповідача, що зазначені останнім в попередніх рахунках (за виключенням коду банку - в останньому рахунку зазначена Маріупольська філія ПАТ КБ Приватбанк , що жодним чином не впливає на отримання платежу відповідачем) та був передчасно оплачений позивачем на користь відповідача.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, що право на одностороннє розірвання договору-угоди №0113/16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні від 10.10.2016 р. може бути реалізовано кожною стороною з будь-яких підстав, за власним бажанням та особистим волевиявленням.

Тобто, у даному випадку одностороннє розірвання не ставиться у виключну залежність від належного виконання іншим контрагентом умов договору (як вид відповідальності), а виступає чинником який призводить до припинення договірних відносин сторін та обумовлює закінчення строку його дії.

Частиною 2 статті 653 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Як вищезазначено, позивач 28.12.2017 р. звернувся до відповідача з повідомленням про розірвання договору разом з угодою про розірвання договору від 10.10.2016 р. №0113/16 в якому було зазначено про розірвання договору з 01.01.2018 р. Обставини щодо отримання вказаного повідомлення відповідачем не заперечувались.

Таким чином, керуючись, ст.ст. 907, 935 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що договір-угода №0113/16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні від 10.10.2016 р. є розірваним, що відповідачем не заперечується. За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку щодо відмови в задоволенні позовних вимог про розірвання договору-угоди №0113/16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні від 10.10.2016р.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

За змістом ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України.

Частиною 4 ст. 538 ЦК України встановлено, якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок Однак після здійснення позивачем оплати на суму 42000,00 грн., відповідачем не надані послуги позивачу у відповідності до умов договору-угоди №0113/16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні від 10.10.2016 р.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України закріплено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що будь-яких доказів отримання замовлення на перевезення у відповідності до умов договору-угоди №0113/16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні від 10.10.2016 р. за оплаченим позивачем рахунком №35 від 13.03.2017 р. на суму 42000,00 грн., або доказів повернення відповідачем позивачу грошових коштів в сумі 42000,00 грн. в строк установлений у претензії вих.№24 від 22.01.2018 р. не надано.

Факт розірвання договору-угоди №0113/16 на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні від 10.10.2016 р. судом першої інстанції встановлено.

Отже, утримання на рахунку відповідача грошових коштів в сумі 42000,00 грн. є неправомірним, таким чином обґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІНКОЛЬН", м. Маріуполь 42000,00 грн. надмірно сплачених коштів.

Посилання відповідача на порушення норми процесуального права та процесуальні права відповідача є необґрунтованими з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що на виконання положень п.1 ч.1 ст.164, ч.1 ст.172 Господарського процесуального кодексу України позивачем долучено до справи докази направлення копії позовної заяви і доданих до неї документів з описом вкладення за місцезнаходженням відповідача, зазначеному у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: вулиця Громової, будинок 62, квартира 73, місто Маріуполь, Донецької області, 87500 (що підтверджується поштовими повідомленнями про вручення ухвал, та рішення які повернулись на адресу господарського суду Донецької області, том 1, а.с. 120-122, 162-163,232-233,239).

Крім того, згідно п.1 ч.1 ст.42 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи мають право ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень.

При цьому, в усіх ухвалах суду першої інстанції було зазначено, що інформацію щодо руху справи можна отримати на інформаційному сайті (з посиланням на адресу сайту) та на веб-порталі Судова влада України .

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про відкриття провадження та призначення справи №905/231/18 до розгляду, та відповідно, мав можливість брати участь в судових засіданнях, ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати інформацію про подальший рух справи. Однак, відповідач в судове засідання суду першої інстанції не з'явився, клопотання про відкладення розгляду справи не подав. Крім того, в матеріалах справи містяться поштові повідомлення про вручення ухвал, які повернулися на адресу господарського суду Донецької області.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції вжив усіх належних заходів щодо належного та своєчасного повідомлення учасників справи.

У даному випадку, позивач звернувся з позовною заявою вже під час розірвання договору на перевезення вантажів автомобільним транспортом по Україні №0113/16 від 10.10.2016 р., тому відповідно до вимог ст.1212 Цивільного кодексу України позовні вимоги підлягають задоволенню.

Приписами ст.1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобовґязана повернути потерпілому це майно. Особа зобовґязана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: - повернення виконаного за недійсним право чином; - витребування майна власником із чужого незаконного володіння; - повернення виконаного однією із сторін у зобовґязанні ; - відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

В той же час апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення повинно бути залишено без змін, але за мотивами, викладеними у даній постанові, тому підстав для задоволення апеляційної скарги не має.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним, а тому колегією суддів відхиляються.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 86 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній з 15.12.2017 р.) рішення господарського суду Донецької області від 10.05.2018 року у справі №905/231/18 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Витрати по сплаті судового сбору розподіляються відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України (в новій редакції).

Керуючись статтями 86, 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України (у новій редакції), Положеннями п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України (у новій редакції) встановлено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІНКОЛЬН , м. Маріуполь, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 10.05.2018р. у справі №905/231/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 10.05.2018 р. у справі №905/231/18 залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, віднести на рахунок Скаржника - Товариства з обмеженою відповідальністю ЛІНКОЛЬН , м. Маріуполь, Донецька область.

Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного суду через Донецький апеляційний господарський суд (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України) протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

У судовому засіданні 20.08.2018 р. оголошено вступну та резолютивну частину.

Повний текст постанови складено та підписано 20.08.2018р.

Головуючий суддя (доповідач): Л. Ф. Чернота

Судді: Д. О. Попков

О. О. Радіонова

Надруковано примірників 4:

1 - позивачу;

1 - відповідачу ;

1 - у справу;

1 - ГСД О;