Рішення

від 09.08.2018 по справі 816/1909/18

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 серпня 2018 року м. ПолтаваСправа № 816/1909/18

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Головка А.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання - Крутько О.В.,

представників позивача - Онищенко З.В., Ступнік С.В.,

представника відповідача - Гринько М.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкового повідомлення-рішення.

В С Т А Н О В И В:

05 червня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про скасування податкових повідомлень - рішень від 05.03.2018 року № 0002331405 та № 0002321405.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірні господарські операції з ТОВ "Прімавера Груп" підтверджені первинними бухгалтерським документами, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства та підтверджують право позивача на формування податкового кредиту. Господарські операції позивача у перевіряємий період мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку, а тому формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на підставі належним чином оформлених податкових накладних ґрунтуються на вимогах Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, у відзиві на позов посилався на те, що ТОВ "Агротехніка" по взаємовідносинам з ТОВ "Прімавера Груп" здійснено безтоварні операції з придбання товарів, які в дійсності не придбавалися, а лише полягали в документальному їх оформленні з метою ухилення від сплати податків.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" зареєстроване як юридична особа Пирятинською районною державною адміністрацією 08.06.2004 року за №1576120000000032 та є платником податку на додану вартість з 02.09.2004 року /а.с. 20, 135/.

З 23.01.2018 року по 29.01.2018 року Головним управлінням ДФС у Полтавській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Агротехніка" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "Прімавера Груп" за період з 01.11.2016 року по 31.12.2016 року, за наслідками якої складено акт перевірки № 159/16-31-14-05-09/32750280 від 05.02.2018 /а.с. 20-28/.

Перевіркою встановлено порушення пункту 44.1 статті 44; пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість , що підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму ПДВ 238262 грн., в тому числі за листопад 2016 року в розмірі 160079 грн., грудень 2016 року в розмірі 78183 грн.; та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту поточного звітного податкового періоду (ряд 19 декларації) за грудень 2016 року на загальну суму 11484 грн.

На підставі акту перевірки Головним управлінням ДФС у Полтавській області 05.03.2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 0002331405 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 297827,50 грн., в тому числі за податковим зобов'язанням в сумі 238262 грн., за штрафними санкціями в сумі 59565,50 грн.; № 0002321405 про визначення суми завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду 11484 грн.

Позивач не погодився із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та оскаржив їх до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Суд зазначає, що предметом доказування в даній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит з податку на додану вартість; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит з податку на додану вартість.

Наслідки в податковому обліку платника податків створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, укладених платником податку договорів.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За змістом ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Тому будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п.201.7 ст.201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З метою отримання податкової накладної/розрахунку коригування, зареєстрованих в Єдиному реєстрі податкових накладних, покупець надсилає в електронному вигляді запит до Єдиного реєстру податкових накладних, за яким отримує в електронному вигляді повідомлення про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та податкову накладну/розрахунок коригування в електронному вигляді. Такі податкова накладна/розрахунок коригування вважаються зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних та отриманими покупцем.

Покупцю товарів/послуг податкова накладна / розрахунок коригування можуть бути надані продавцем таких товарів/послуг в електронній формі з дотриманням вимог законодавства щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на формування податкового кредиту із сум ПДВ, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник повинен мати податкові накладні (в електронному або паперовому вигляді), первинні бухгалтерські документи, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначені для використання у власній господарській діяльності.

Крім того, слід зазначити, що за змістом частини другої статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. N 996-XIV податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів для цілей ведення податкового обліку лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Таким чином, норми податкового законодавства пов'язують виникнення права платника податку на податковий кредит з наявністю зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної. Однак, наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до законодавства необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих постачальниками податкових накладних, не є безумовною підставою для обрахування податкового кредиту по ПДВ, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих операцій.

Обов'язковою ж умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Із матеріалів справи судом встановлено, що між ТОВ "Прімавера Груп" (Продавець) та ТОВ "Агротехніка" (Покупець) укладено договір поставки № 711 від 07.11.2016 року /а.с 44/.

За умовами договору Продавець зобов'язується передати партіями у власність Покупця обладнання для доїльного залу, а Покупець зобов'язується прийняти Товар та сплатити його вартість Продавцю на умовах цього Договору.

На підтвердження виконання умов Договору позивач надав суду податкові накладні від 30.11.2016 року № 106, № 109, № 16, № 107, № 105, від 16.12.2016 року № 24, від 14.12.2016 року № 23; видаткові накладі від 30.11.2016 року № 42, № 43, № 44, № 45, № 46, від 14.12.2016 року № 68, від 16.12.2016 року № 77, акти приймання - передачі товару, платіжні доручення, довіреності, товарно - транспортні накладні, посвідчення про відрядження, подорожні листи, копії яких містяться в матеріалах справи / а.с. 45-95/.

Суми ПДВ за податковими накладними включені позивачем до складу податкового кредиту за листопад, грудень 2016 року.

Дослідивши копії податкових накладних, суд встановив, що їх оформлено у відповідності до вимог пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України.

Зазначені податкові накладні зареєстровано у Єдиному реєстрі податкових накладних, що відповідачем не заперечувалось та підтверджено залученими до матеріалів справи копіями квитанцій №1.

Зауваження відповідача щодо змісту та форми податкових накладних в Акті перевірки та письмових запереченнях проти позову відсутні.

Також, контролюючим органом не спростовано того, що на момент складення згаданих вище податкових накладних контрагент позивача мав статус платника податку на додану вартість та був зареєстрований як юридична особа у встановленому законодавством порядку.

Надані суду податкові та видаткові накладні підтверджують факт придбання позивачем у ТОВ "Прімавера Груп" обладнання для доїльного залу та є підставою для віднесення спірних сум ПДВ до складу податкового кредиту відповідного періоду.

В подальшому придбаний у ТОВ "Прімавера Груп" товар увійшов до складу доїльної установки типу "ялинка" марки "EuroClass 1200" на 32 доїльних місця, яка була скомплектована на замовлення Державного підприємства "Дослідницьке господарство імені Декабристів Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції ім. М.І.Вавілова Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України".

Згідно договору поставки № 144-К від 26.04.2016 року обладнання доїльної установки типу "ялинка" марки "EuroClass 1200" на 32 доїльних місця було реалізовано позивачем Державному підприємству "Дослідницьке господарство імені Декабристів Полтавської державної сільськогосподарської дослідної станції ім. М.І.Вавілова Інституту свинарства і агропромислового виробництва Національної академії аграрних наук України", про що свідчать відповідний договір з додатком, акт приймання - передачі від 27.12.2016 року, видаткова накладна № 1466 від 27.12.2016 року, рахунок - фактура № 386 від 26.04.2016 року, комплектація номенклатури від 26.12.2016 року, платіжні доручення, копії яких містяться у матеріалах справи / а.с. 96-134/.

Таким чином, реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ "Прімавера Груп" підтверджена первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, товар використано у господарській діяльності позивача.

Враховуючи викладені обставини, з наданих позивачем первинних документів встановлено, що діяльність позивача відповідає умовам укладеного договору поставки товару, свідчить про наявність господарських цілей при здійсненні господарських операцій з метою отримання прибутку.

Суд зазначає, що у наданих позивачем до матеріалів справи документах наявні необхідні реквізити, передбачені ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні, відсутність яких спричиняє втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Таким чином, на підставі наведених доказів, суд дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими та іншими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану підприємства, що підтверджує наявність руху його активів.

Контрагент позивача під час здійснення господарської операції та складення первинних документів був зареєстрований як юридична особа, на момент проведення фінансово-господарської операції був платником податків, а тому мав право здійснювати господарську діяльність шляхом укладення договорів.

Крім того, чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальником правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Зважаючи на підтвердження позивачем фактів отримання товару, їх оприбуткування та використання у власній господарській діяльності, суд вважає доведеною реальність спірних господарських операцій.

Відповідачем не надано доказів та не зазначено обставин, які б ставили під сумнів фактичне здійснення спірних господарських операцій. Зокрема, не надано доказів, що підтверджували б невідповідність змісту угод дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчили про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання договорів або приховування дійсного об'єкта оподаткування, зменшення бази оподаткування, створення штучних підстав для незаконного відшкодування сум сплачених податків за рахунок коштів бюджету, отримання незаконних пільг з оподаткування тощо.

Відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність має індивідуальний характер. Кожен платник податку несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Суд зазначає, що платник податків, в даному випадку позивач не є уповноваженою особою щодо перевірки дотримання податкової дисципліни свого контрагента, тим більше по ланцюгу постачання, та не має доступу до податкової інформації з автоматизованих інформаційних систем контролюючих органів, а отже не міг бути обізнаний про можливі порушення ним податкового законодавства.

При цьому суд відмічає, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальником товарів (послуг) по ланцюгу.

Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України з даного питання, викладеною у постанові Верховного Суду України від 14 жовтня 2014 року у справі № 21-318а14, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковою для всіх судів України. Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентом взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Суд відхиляє посилання представника відповідача на кримінальне провадження №1201700090001958, відкрите за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 205 КК України, як на підставу для винесення спірних рішень, оскільки суду не надано доказів, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов'язань саме по господарських відносинах з позивачем або встановлення обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб'єктами господарської діяльності.

Доказів, які б свідчили про наявність вироку суду відносно контрагента позивача, який би набрав законної сили, контролюючим органом не надано, а отже сам по собі факт порушення кримінальної справи щодо посадових осіб контрагента позивача не може слугувати належним доказом фіктивності розглядуваних господарських операцій та не тягне за собою правових наслідків для позивача.

Таким чином, зважаючи на принцип персональної відповідальності платника податку, право добросовісного платника податків на податковий кредит з ПДВ не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

У зв'язку з цим, суд зазначає, що підставою для донарахування платнику податку грошових зобов'язань може слугувати лише встановлення факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов'язань. Однак, матеріали справи таких доказів не містять.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що висновок фіскального органу про порушення позивачем вимог статей 44, 198 Податкового кодексу України здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних відносин законодавства України та фактичних обставин справи.

З огляду на зазначене, податковий кредит за листопад, грудень 2016 року позивачем сформовано на підставі виписаних ТОВ "Прімавера Груп" податкових накладних, отриманих в ході виконання господарських операцій, підтверджених належними первинними документами, що ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування, не довів правомірності власних рішень, суд дійшов висновку щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд приходить висновку, що позовні вимоги ТОВ "Агротехніка" є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (Майдан Незалежності, 2б, м. Пирятин, Полтавська область, 37000, код ЄДРПОУ 32750280) до Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 39461639) про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Полтавській області від 05.03.2018 року № 0002331405 та № 0002321405.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Полтавській області (вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 39461639) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (Майдан Незалежності, 2б, м. Пирятин, Полтавська область, 37000, код ЄДРПОУ 32750280) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 4639 (чотири тисячі шістсот тридцять дев'ять) гривень 67 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 20.08.2018 року.

Суддя А.Б. Головко