Постанова

від 21.08.2018 по справі 916/3083/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 року м. ОдесаСправа № 916/3083/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів Разюк Г.П., Колоколова С.І.

секретар судового засідання - Бендерук Є.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача - ОСОБА_1 - директор за статутом;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» , м. Київ в особі регіональної філії «Одеська залізниця» , м. Одеса

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2018 року, суддя Мавродієва М.В., м. Миколаїв, повний текст складено 24.05.2018 року

у справі № 916/3083/16

за позовом ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» , м. Миколаїв

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» , м. Київ в особі регіональної філії «Одеська залізниця» , м. Одеса

про встановлення земельного сервітуту

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

В листопаді 2016 року ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» , м.Миколаїв звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Державного підприємства «Одеська залізниця» , м. Одеса, в якій просило суд встановити оплатний та безстроковий земельний сервітут загальною площею 0,0025 га (25 кв.м) на земельну ділянку загальною площею 529,9905 га (5299905 кв.м), розташовану за адресою: м.Миколаїв, пр. Херсонське шосе, безстроково, з оплатою 1 975 грн. на рік (79 грн. на рік за 1 кв.м.) (на період будівництва СТО та мийки) та 2 567 грн. 5 коп. на рік (102 грн. 70 коп. на рік за 1 кв.м.) на рік (після введення СТО та мийки в експлуатацію), з наступними правами:

- правом прокладання та експлуатації лінії електропередачі (електричного кабелю) від електричної підстанції № 544 до земельної ділянки кадастровий номер №4810136900:05:082:0014, по частині земельної ділянки Державного підприємства «Одеська залізниця» загальною площею 529,9905 га (5299905 кв.м), яка належить відповідачу на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 01.03.2000 року серія І-МК № 001647, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 319, площею земельного сервітуту 0,0025 га (25 кв.м), визначеної у додатку до цього договору - Проекті технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки, безстроково, з оплатою 1 975 грн. на рік (79 грн. на рік за 1 кв.м) на рік (на період будівництва СТО та мийки), та 2567 грн. 50 коп. на рік (102,7 грн. на рік за 1 кв.м) (після введення СТО та мийки в експлуатацію), а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача суму сплаченого судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем та Миколаївською міською радою було укладено договір оренди землі з метою будівництва станції технічного обслуговування та мийки для автомобілів, для початку якого позивачем було, у відповідності до Технічних умов № 484, виданих начальником Херсонської дистанції електропостачання 21.03.2007 року, прокладено кабель електропостачання, який частково знаходиться на земельній ділянці відповідача, та підключений до мережі електроживлення, яка також знаходиться на земельній ділянці відповідача, в зв'язку з чим, на виконання вимог відповідача, задля подальшої експлуатації електричного кабелю, позивач має укласти з відповідачем відповідний оплатний договір земельного сервітуту, проте сторони не змогли дійти згоди щодо умов такого договору, в зв'язку з чим позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.11.2016 року позовну заяву ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» , м. Миколаїв було направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду Миколаївської області.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 09.02.2017 року за клопотанням відповідача було здійснено процесуальне правонаступництво відповідача Державного підприємства «Одеська залізниця» на ОСОБА_3 акціонерне товариство «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» .

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.02.2017 року у справі №916/3083/16 було призначено судову земельно-технічну експертизу та експертизу з питань землеустрою і зупинене провадження у справі.

Експертною установою судова земельно-технічна експертиза та експертиза з питань землеустрою не проведена через відсутність у Миколаївському науково-дослідному експертно-криміналістичному центрі експертів за відповідною спеціальністю та обладнання для проведення геодезично-топографічних робіт, про що Господарський суд Миколаївської області повідомлено експертним центром у клопотанні від 29.09.2017 року № 38.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.11.2017 року поновлено провадження у справі № 916/3083/16.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2018 року у справі №916/3083/16 позовні вимоги ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» , м.Миколаїв задоволено повністю, встановлено за ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» , м. Миколаїв оплатний та безстроковий земельний сервітут загальною площею 0,0025 га (25 кв.м) на земельній ділянці загальною площею 529,9905 га (5299905 кв.м), розташованій за адресою: м. Миколаїв, Херсонське шосе, поблизу АЗС-10 в Інгульському районі м. Миколаєва, безстроково, з оплатою 1 975 грн. 00 коп. на рік (79 грн. 00 коп. на рік за 1 кв.м) на період будівництва СТО та мийки та 2567 грн. 50 коп. на рік (102 грн. 70 коп. на рік за 1 кв.м) після введення СТО та мийки в експлуатацію, з наступними правами:

- правом прокладання та експлуатації лінії електропередачі (електричного кабелю) від електричної підстанції № 544 до земельної ділянки кадастровий номер №4810136900:05:082:0014, по частині земельної ділянки Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» загальною площею 529,9905 га (5299905 кв.м), яка належить останньому на підставі Державного акту на право постійного користування землею від 01.03.2000 року серія І-МК №001647, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 319; площею земельного сервітуту 0,0025 га (25 кв.м) та межами, визначеними Технічною документацією щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту в межах смуги відведення філії в Інгульському районі міста Миколаєва (площа земельної ділянки, на яку поширюється дія земельного сервітуту - 0,0025 га, сервітуарій - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» ); а також відшкодовано за рахунок відповідача судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем у даній справі було доведено наявність єдиної підстави для встановлення земельного сервітуту, а саме: неможливості використання свого майна і орендованої земельної ділянки через недоліки їх природного стану чи місця розташування без надання йому права користування земельною ділянкою відповідача. При цьому, відповідачем не заперечувався заявлений позивачем предмет договору сервітуту (площа, межі чужої земельної ділянки, вид земельного сервітуту, строк) та розмір плати за користування сервітутом 1975 грн. 00 коп. на рік (79 грн. 00 коп. на рік за 1 кв.м) на період будівництва СТО та мийки та 2567 грн. 5 коп. на рік (102 грн. 70 коп. на рік за 1 кв.м) після введення СТО та мийки в експлуатацію. Заперечення відповідача стосувались того, що межа сервітуту повинна була співпадати з межею смуги відведення, а на підставі розробленої технічної документації по сервітуту існує розрив, проте під час розгляду справи сторонами було узгоджено технічну документацію щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

ОСОБА_3 акціонерне товариство «Українська залізниця» , м. Київ в особі регіональної філії «Одеська залізниця» , м. Одеса з рішенням суду першої інстанції не погодилось, тому звернулось до Одеського апеляційного господарського суд із апеляційною скаргою, в якій просило суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2018 року у справі № 916/3083/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» , м. Миколаїв у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідно до Пленуму Вищого господарського суду України у п. 2.35 Постанови від 17.05.2011 року № 6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин , суд у вирішенні спорів про встановлення сервітуту суд має врахувати, що обов'язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача, тобто на ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» .

Відповідно до п. 2.33 та п. 2.34 Постанови, спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не- досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим господарським судам необхідно врахувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки.

Відповідач зазначає, що між сторонами стосовно умов договору взаєморозуміння досягнуто не було, оскільки між межею земельної ділянки, на яку планується встановити сервітут і межею смуги відведення філії існує зазор довжиною 0,6 м (координати смуги встановлені на підставі технічної документації по земельно-кадастровій інвентаризації земель Державного підприємства Одеська залізниця в межах Миколаївської міської ради по Ленінському району м. Миколаєва - розробник Науково-виробничої фірми Нові технології ), а в акті комісійного обстеження вибору місця перетину залізничної колії кабелем електропостачання зазначено, що траса кабельної лінії проходить від ТП-554 в межах смуги відведення філії, а далі поза смугою, що не відповідає інформації, вказаної в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки.

Також скаржник зауважує, що ОСОБА_3 акціонерне товариство «Українська залізниця» , м. Київ, відповідно до п. 2 його статуту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 735 Питання Публічного акціонерного товариства Українська залізниця , утворено як публічне акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності. Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця , земельні ділянки надані Публічному акціонерному товариству Укрзалізниця тільки на праві постійного користування земельними ділянками, наданими для розміщення Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та його підприємств.

Розпорядження землями державної власності, в тому числі землями Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» , м. Київ, відповідно до ст. 13 Земельного кодексу України здійснює Кабінет Міністрів України, в зв'язку з чим ОСОБА_3 акціонерне товариство «Українська залізниця» , м. Київ в особі регіональної філії «Одеська залізниця» , м.Одеса не має достатнього обсягу щодо розпорядження земельними ділянками та укладання договорів сервітуту, оскільки це є виключною компетенцією розпорядника землі, а саме: Міністерства інфраструктури України, що судом першої інстанції, на думку скаржника, взагалі не було досліджено.

Крім того, відповідач зазначає, що ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» , м. Миколаїв не були виконані вимоги та не було надано повного пакету документів щодо порядку укладання договорів земельного сервітуту. У свою чергу регіональна філія філії «Одеська залізниця» надала весь перелік документів, витребуваний ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» та господарським судом, надала докази про невідповідність технічної документації, та не відмовляла у встановлені земельного сервітуту, умовою було лише надання повного переліку документів із виправленням порушень, розробленого відповідно до вимог чинного законодавства України.

Судом не було залучено до матеріалів справи та не було витребувано у ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» , м. Миколаїв перероблену технічну документацію, в якій координати земельної ділянки, на яку передбачено поширення права сервітуту, відповідають координатам смуги відведення філії, розриви, що перешкоджали укладенню земельного сервітуту були усунуті, що, на думку скаржника, свідчить про те, що матеріали, які надавались позивачем раніше, були виготовлені неякісно, що і перешкоджало подальшій роботі по укладенню між сторонами договору земельного сервітуту.

Узагальнені доводи та заперечення позивача

25.07.2018 року через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» просить суд залишити рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2018 року у справі №916/3083/16 без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» залишити без задоволення.

У відзиві позивач посилається на те, що доводи апеляційної скарги про те, що розпоряджатись земельними ділянками та укладати договори сервітуту має розпорядник майна Міністерство інфраструктури України не відповідають дійсності, оскільки згідно із статутом відповідача ОСОБА_3 акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства Одеська залізниця .

Також у відзиві ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» надає спростування доводам апеляційної скарги про те, що для укладання договору користування земельною ділянкою були надані матеріали, виготовлені неякісно, що і перешкоджало укладанню договору.

У підписі наданих суду відзиві та клопотаннях вказана інша особа, ніж директор підприємства ОСОБА_1 Водночас, в судовому засіданні приймав участь безпосередньо керівник ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» ОСОБА_1, який пояснив, що саме він підписував даний відзив та інші документи, проте помилково в них було вказано інше прізвище директора, тоді як першим керівником за статутними документами є саме він.

В судовому засіданні, яке проводилось в режимі відеоконференції, директор юридичної особи позивача підтримав заперечення на апеляційну скаргу з мотивів, що викладені письмово. Від відповідача з'явився представник ОСОБА_4, повноваження якого не були оформлені належним чином за вимогами чинного процесуального законодавства, оскільки підтверджувались тільки довіреністю і не було доказів того, що представник є адвокатом, у зв'язку з чим був присутній в судовому засіданні суду апеляційної інстанції в якості вільного слухача.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне переглянути справу у межах доводів апеляційної скарги, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо доказів, що знаходяться в справі № 916/3083/16 та наданих позивачем в порядку самопредставництва пояснень.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України в межах доводів та вимог заявленої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2018 року у справі № 916/3083/16 є правомірним і не підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Місцевим господарським судом і апеляційним господарським судом встановлено та неоспорено учасниками справи такі обставини.

Між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю "Промхімплюс" та Миколаївською міською радою було укладено договір оренди землі від 08.07.2015 року №10934, зареєстрований в Книзі реєстрації договорів оренди за № 10934, за умовами якого позивачу в оренду передано земельну ділянку кадастровий номер № 4810136900:05:082:0014, загальною площею 1454 кв. м для будівництва станції технічного обслуговування та мийки для автомобілів (цільове призначення - В.03.15), за адресою м. Миколаїв, вул. Херсонське шосе біля АЗС-10, строком на 1 рік - до 08.07.2016 з правом пролонгації (п. 1.1, п. 2.1, п. 3.1 договору).

Відповідно до Державного акту на право постійного користування землею від 01.03.2000 року серії І-МК № 001647 право користування земельною ділянкою площею 529,9905 га належить Одеській залізниці.

Згідно із Зведеним переліком земельних ділянок, затвердженим Міністром інфраструктури України 18.08.2016 року, земельна ділянка за Державним актом на право постійного користування серії І-МК № 001647 (порядковий номер в Переліку 98) внесена до статутного капіталу Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» .

21.03.2007 року начальником Херсонської дистанції електропостачання було видано Технічні умови № 484 на приєднання до електричних мереж електроустановок позивача, відповідно до яких енергоустановки позивача потужністю 50 кВт мали бути приєднані до ТП-554, ТМ1-400/6 Херсонської дистанції електропостачання Державного підприємства «Одеська залізниця» .

14.03.2009 року листом № 9 Херсонською дистанцією електропостачання було подовжено дію ТУ №484 від 21.03.2007 року строком на 5 років.

У 2011 році на замовлення позивача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Компанія «Базіс-проект» розробила Проект зовнішнього електропостачання СТО по Херсонському шосе (біля АЗС-10) м. Миколаїв (перша черга будівництва), відповідно до умов якого позивач мав під'єднати свої енергоустановки до мережі електроживлення від ТП-554, яка належить відповідачу.

На підставі проекту у землі прокладено кабель, який частково знаходиться на території Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» та підключений до ТП-554, яка належить також Публічному акціонерному товариству «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» .

Як зазначено сторонами у справі, вищезазначений електричний кабель проходить до ТП-554, яка належить відповідачу, через сусідню земельну ділянку загальною площею 529,9905 га (5299905 кв. м), яка належить теж відповідачу, на підставі вищевказаного Державного акту на право постійного користування землею від 01.03.2000 року серії І-МК №001647, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 319.

Позивач зазначає, що для подальшої експлуатації електричного кабелю він має укласти з відповідачем оплатний договір земельного сервітуту на право прокладання та експлуатації електричного кабелю від електричної підстанції ТП-554 відповідача, через земельну ділянку відповідача, до земельної ділянки позивача, на якій здійснюється будівництво СТО, площею сервітуту 0,0025 га (25 кв. м), визначеного в Проекті технічного (кадастрового) плану земельної ділянки, безстроково. Тобто, без земельного сервітуту через земельну ділянку відповідача, позивач не має можливості підключитись до мережі електроживлення відповідача та розпочати будівництво СТО та мийки.

На замовлення позивача сертифікованим інженером-землевпорядником Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 в 2014 році, на підставі договору від 16.04.2014 року №9, виготовлено Технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» для обслуговування електричного кабелю, яка розташована за адресою: вул. Херсонське шосе, поблизу АЗС-10 у Ленінському районі м.Миколаєва.

Технічна документація виготовлена на підставі даних Робочого проекту ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Компанія «Базіс-Проект» для замовника ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» .

На замовлення позивача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Український експертний центр по вимірюванню та оцінці» в 2015 році виготовлено Технічну документацію з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» для обслуговування електричного кабелю, яка розташована за адресою: вул. Херсонське шосе, поблизу АЗС-10 у Ленінському районі м. Миколаєва.

В подальшому між сторонами тривало листування щодо погодження технічної документації та укладення договору сервітуту, проте згоди між сторонами не досягнуто, що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Заперечення відповідача мотивовані тим, що в 2007 році за результатами розгляду звернення позивача з питання надання дозволу на приєднання до електричних мереж відповідача були надані технічні умови за № 484 (далі - ТУ № 484) на електропостачання автомийки та СТО ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» в м.Миколаєві по Херсонському шосе. У відповідності до вказаних технічних умов енергоустановки позивача мали бути приєднані до ТП-709, ТМ1-400/6 (джерело енергопостачання) Херсонської дирекції електропостачання Державного підприємства «Одеська залізниця» . Дані технічні умови були підписані позивачем та відповідачем без зауважень.

Листом начальника електропостачання Херсонської дирекції Державного підприємства «Одеська залізниця» від 14.03.2009 року за вих.№9 строк дії ТУ № 484 було подовжено на 5 років.

Листом відповідача від 08.07.2014 року за вих. № НГ/54 позивачу було повідомлено про те, що для підключення електроустановки автомийки та СТО згідно ТУ № 484 необхідно, у тому числі, відповідно до п. 4 укласти договір сервітуту на земельну ділянку у межах смуги відведення Одеській залізниці на частину земельної ділянки загальною площею 0,0025 га.

У листі від 09.09.2014 року за вих. № НКМ-12/1985 відповідачем позивачу повідомлялося, що згідно з наданою технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту відповідача для обслуговування електричного кабелю за адресою: Херсонське шосе, поблизу АЗС-10 у м.Миколаєві розробленою Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (договір від 16.04.2014 року № 9) та координатами смуги відведення земельної ділянки відповідача виявлені невідповідності.

В акті комісійного обстеження вибору місця перетину залізничної колії кабелем електропостачання, траса кабельної лінії проходить від ТП-554 в межах смуги відведення відповідача, а далі поза смугою, що не відповідає інформації, вказаній в технічній документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки. Між межею земельної ділянки, на яку планується встановити сервітут, і межею смуги відведення відповідачу існує зазор довжиною 0,6 м.

Координати смуги встановлені на підставі технічної документації по земельно-кадастровій інвентаризації земель Одеської залізниці Херсонського відділку в межах Миколаївської міської ради по Ленінському району м. Миколаєва - розробник Науково-виробнича фірма «Нові технології» . При встановленні меж смуги відведення залізниці координувались тільки поворотні точки земельної ділянки. При розробці документації щодо встановлення земельного сервітуту на місцевості неможливо було визначити точні межі сервітуту відносно межі залізниці в зв'язку з тим, що на місцевості границі смуги не можливо визначити в місці примикання сервітуту, тому межа земельного сервітуту може визначитись тільки на основі проектування (графічним способом, а не на основі геодезичних вимірів) з урахуванням смуги відведення.

Виходячи з вищевикладеного, відповідач зазначає, що межа сервітуту повинна співпадати з межею смуги відведення, а на підставі розробленої технічної документації Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 (договір від 16.04.2014 року № 9) по сервітуту існує розрив.

11.11.2014 року за № 1492/11 Науково-виробничою фірмою «Нові технології» позивачу були надані відповідні координати поворотних точок меж спірної земельної ділянки.

У листах відповідача від 09.09.2014 року вих. № НКМ-12/1985, від 16.04.2015 року вих. № НКМ-12/724 відповідач зазначав, що ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Промхімплюс» необхідно переробити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) меж земельної ділянки для встановлення права строкового платного земельного сервітуту на земельну ділянку для прокладання та обслуговування електричного кабелю.

Супровідним листом від 22.03.2018 року позивачем було надано відповідачу перероблену технічну документацію щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту в межах смуги відведення філії в Інгульському районі міста Миколаєва (площа земельної ділянки, на яку поширюється дія земельного сервітуту - 0,0025 га, сервітуарій - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Промхімплюс ), та в письмових поясненнях від 14.04.2018 року № НЮ-14/764 відповідач зазначив, що розглянувши зазначену перероблену технічну документацію повідомляє, що координати земельної ділянки, на яку передбачено поширення права сервітуту, відповідають координатам смуги відведення філії, розриви між смугою відведення (що було в попередній документації) відсутні; претензій по межам, конфігурації та площі земельної ділянки не має; на даний час вся документація погоджена представниками відповідача та проводяться необхідні дії щодо укладання договору користування земельною ділянкою з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Промхімплюс .

Норми права, які регулюють спірні правовідносини

За приписами ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: самостійно господарювати на землі; власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

У відповідності до ст. ст. 395, 396 Цивільного кодексу України речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 401 Цивільного кодексу України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Статтею 98 Земельного кодексу України визначено, що право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Положеннями п. п. а), б) ч. 1 ст. 99 Земельного кодексу України визначено право власників або користувачів земельних ділянок вимагати встановлення такого виду земельного сервітуту, як право проходу та проїзду на транспортному засобі по наявному шляху.

Відповідно до ст. 100 Земельного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

Згідно з ч. 3 ст. 402 Цивільного кодексу України у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо (ч.1 ст. 404 Цивільного кодексу України).

У п. 2.33 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011 року № 6 «Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин» роз'яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 402 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 100 Земельного кодексу України суд може винести рішення про встановлення сервітуту, умови якого визначаються судом з урахуванням обставин справи. Згідно з ч. 3 ст. 402 Цивільного кодексу України спір про встановлення сервітуту вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту, у разі не досягнення домовленості про встановлення сервітуту та його умови. У зв'язку з цим, господарським судам необхідно враховувати, що обов'язковою умовою звернення до суду з позовом про встановлення сервітуту є вжиття особою, яка вимагає такого встановлення, заходів щодо встановлення сервітуту за домовленістю з власником (володільцем) відповідної земельної ділянки. Якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), господарським судам слід відмовляти у задоволенні відповідних вимог у зв'язку з відсутністю у такої особи права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду.

У п.п.2.35., 2.38 цієї постанови Пленуму вказано, що у вирішенні спорів про встановлення сервітуту суд має враховувати, що обов'язок обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки, встановлення сервітуту на яку вимагає позивач, а також виготовлення проекту технічного (кадастрового) плану спірної земельної ділянки покладається на позивача. Складовою договору про встановлення земельного сервітуту має бути план земельної ділянки. Користування сервітуарієм чужою земельною ділянкою без відповідної технічної документації та без визначення на місцевості меж дії земельного сервітуту може бути підставою для визнання договору про встановлення земельного сервітуту недійсним у судовому порядку.

Частиною 6 ст. 21 Закону України Про Державний земельний кадастр унормовано, що відомості про межі частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту, вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право суборенди, сервітуту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2012 року № 1051 затверджено Порядок ведення Державного земельного кадастру.

Підпунктом 13 п. 24 вказаного Порядку визначено, що до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки, як: відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди: координати поворотних точок меж; міри ліній по периметру; площа; вид земельного сервітуту згідно із статтею 99 Земельного кодексу України та його зміст; інформація про документи, на підставі яких встановлено сервітут чи право суборенди (назва, дата та номер рішення про затвердження технічної документації із землеустрою згідно із ст. 55-1 Закону України "Про землеустрій", найменування органу (особи), що його прийняв), електронні копії таких документів; відомості про зареєстровані права сервітуту та суборенди відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Стаття 55-1 Закону України "Про землеустрій" визначає, що встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає: а) пояснювальну записку; б) технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації; в) кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту; г) матеріали польових геодезичних робіт; ґ) копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту.

Доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених відповідачем в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог

У розумінні приписів наведених норм права, потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби іншим способом. Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у особи можливості задовольнити свої потреби іншим способом, ніж встановлення права користування чужою земельною ділянкою - земельного сервітуту.

Тобто, обов'язковою умовою для встановлення сервітуту є умова щодо неможливості задоволення потреби осіб у інший (ніж встановлення сервітуту) спосіб.

Зміст сервітуту можуть складати можливість проходу, проїзду через сусідню земельну ділянку, прокладання та експлуатація ліній електропередачі, зв'язку та трубопроводів, забезпечення водопостачання та меліорації тощо.

Правомочності сервітуарію можуть реалізовуватись або у можливості вчинення певних дій (прохід, проїзд, прокладка лінійних комунікацій тощо), або у можливості вимагати від власника (володільця) майна утриматися від певних видів його використання (наприклад, не протидіяти прокладанню комунікацій), які за звичайних умов він мав би право вчиняти.

При цьому, позивач має в даному випадку довести в суді, що нормальне господарське використання його земельної ділянки неможливо без обтяження сервітутом чужого нерухомого майна, зокрема, земельної ділянки відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що потреба у встановленні сервітуту виникла у зв'язку з необхідністю прокласти електричний кабель через земельну ділянку, яка належить відповідачу на підставі статутних документів, згідно яких при його реорганізації з правонаступництвом було передано у статний фонд права постійного користування земельними ділянками, в тому числі на підставі Державного акту на право постійного користування землею, який є в матеріалах справи. Без земельного сервітуту позивач не має можливості підключитись до мережі електроживлення та розпочати будівництво СТО та мийки.

Судова колегія зазначає, що в даному випадку позивач не має можливості прокласти електричний кабель для здійснення своєї підприємницької діяльності, інакше як через земельну ділянку відповідача, у зв'язку з чим дійсно у позивача немає можливості задовольнити цю свою вимогу іншим способом, ніж шляхом встановлення земельного сервітуту.

З огляду на викладене, позовні вимоги в даному випадку є обґрунтованими і правильно задоволені судом першої інстанції.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що між сторонами не було досягнуто згоди щодо встановлення земельного сервітуту через відсутність якісної технічної документації, судова колегія зазначає наступне.

У п. 1 ст. 100 Земельного кодексу України вказано на право власника або землекористувача вимагати встановлення сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки.

За приписами ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

У даному випадку вбачається, що сторони не досягли згоди щодо укладання договору земельного сервітуту, тому позивач і звернувся до суду для встановлення такого сервітуту за рішенням суду.

При цьому, відповідачем не заперечувався заявлений позивачем предмет договору сервітуту (площа, межі чужої земельної ділянки, вид земельного сервітуту, строк) та розмір плати за користування сервітутом 1975 грн. 00 коп. на рік (79 грн. на рік за 1 кв. м) на період будівництва СТО та мийки та 2567 грн. 50 коп. на рік (102 грн. 70 коп. на рік за 1 кв. м) після введення СТО та мийки в експлуатацію. Відповідач не погоджувався тільки з межею земельного сервітуту, оскільки межа сервітуту повинна співпадати з межею смуги відведення, а на підставі розробленої технічної документації по сервітуту існує розрив.

У письмових поясненнях від 17.04.2018 року № НЮ-14/764, наданих суду першої інстанції, відповідач вказав, що, розглянувши надану ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Промхімплюс (супровідний лист від 22.03.2018 року) Технічну документацію щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюється право сервітуту в межах смуги відведення філії в Інгульському районі міста Миколаєва (площа земельної ділянки на яку поширюється дія земельного сервітуту - 0,0025 га сервітуарій - ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Промхімплюс), встановлено:

1) Координати земельної ділянки на яку передбачено поширення права сервітуту, відповідають координатам смуги відведення філії, розриви між смугою відведення (що було в попередній документації) відсутні.

2) Претензій по межам, конфігурації та площі земельної ділянки не має.

3) На даний час документація погоджена представниками відповідача та проводяться необхідні дії щодо укладання договору користування земельною ділянкою з ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю Промхімплюс .

Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає: розглянувши надану технічну документацію, координати земельної ділянки, на яку передбачено поширення права сервітуту, відповідають координатам смуги відведення філії, розриви, що перешкоджали укладенню земельного сервітуту були усунуті .

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що між сторонами не було досягнуто згоди через відсутність якісної технічної документації не приймаються до уваги, оскільки такої згоди було досягнуто в процесі розгляду даної господарської справи. В даному випадку суд не розглядає питання відповідальності сторін в частині, з вини кого не було досягнуто домовленості з питань сервітуту і така обставина не можу бути підставою для відмови суду у задоволенні позовних вимог про встановлення саме судом земельного сервітуту.

Судовою колегією також розглянуті і відхилені доводи апеляційної скарги про те, що розпоряджатись спірною земельною ділянкою в даному випадку нібито мало право тільки Міністерство інфраструктури України, оскільки Статутом відповідача, Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» , визначено, що дане підприємство є правонаступником прав та обов'язків Державного підприємства Одеська залізниця , права постійного користування земельними ділянками увійшли в статутний фонд відповідача при його реорганізації, і відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами по справі, що саме у вирішенні питання встановлення сервітуту у нього відсутній необхідний обсяг повноважень. Крім того, матеріали справи не містять будь-яких заперечень з цього приводу або клопотань відповідача щодо необхідності участі в даній справі вказаної ним установи при розгляді справи в суді першої інстанції на стадії вирішення заяв або клопотань. Такого ж клопотання не містить і текст апеляційної скарги. На теперішній час суд позбавлений процесуальної можливості вирішувати такі питання без мотивованого звернення учасника справи. Тому доводи скарги в цій частині є недоведеними та необгрунтованими.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення.

Переглядаючи у апеляційному порядку рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2018 року у справі № 916/3083/16, суд апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи не виявив порушення чи неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, які б призвели до прийняття Господарським судом Миколаївської області неправильного судового рішення у справі.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2018 року у справі № 916/3083/16 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» , м.Київ в особі регіональної філії «Одеська залізниця» , м. Одеса на рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2018 року у справі № 916/3083/16 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 14.05.2018 року у справі № 916/3083/16- залишити без змін.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 21.08.2018 року, повний текст постанови складено 23 серпня 2018 року.

Головуючий суддя ОСОБА_7 Судді ОСОБА_8 ОСОБА_9