Постанова

від 23.08.2018 по справі 904/6495/13

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.08.2018 року м.Дніпро Справа № 904/6495/13

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),

суддів: Паруснікова Ю.Б., Березкіної О.В.

при секретарі судового засідання Саланжій Т.Ю.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАГРЕТ" і заяву ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2018 (суддя Калиниченко Л.М.) у справі №904/6495/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології", м.Кам'янське, Дніпропетровська область

до відповідача 1: ОСОБА_2, м. Кам'янське, Дніпропетровська область

відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАГРЕТ", смт.Новомиколаївка, Дніпропетровська область

про визнання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 22.10.2014р. недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації

у справі № 904/6495/13

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології", м.Дніпродзержинськ

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології", 51931, м. Кам'янське, просп. Леніна, буд. 51 кв. 27, код ЄДРПОУ 31330072

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2018 року заяву ліквідатора Венської О.О. про визнання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 22.10.2014р. недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації - задоволено частково.

Витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАГРЕТ" (51653, Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район смт. Новомиколаївка, вул. Залізнична, буд. 7, ЄДРПОУ 39690820) нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс, загальною площею 1810,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 504996512010, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології" (51931, м.Кам'янське, просп.Леніна, буд.51, кв.27, код ЄДРПОУ 31330072) право власності на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 504996512010, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Не погодившись з ухвалою суду, до апеляційного господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАГРЕТ" із апеляційною скаргою.

Посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, просить скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2018 у справі №904/6495/13 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача.

Узагальнені доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАГРЕТ"зводяться до наступного.

З огляду на положення ст.ст. 182, 334 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2-5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Як свідчать матеріали справи (а саме: інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єктів №79701421, сформована 06.02.2017р.) право власності на майновий комплекс, до складу якого входять будівлі та споруди, розташований за адресою: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, смт. Новомиколаївка, вул. Залізнична, 7, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ТОВ "ЛАГРЕТ".

У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а згідно ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, власник не зобов'язаний у кожному випадку доводити іншим особам правомірність набуття права власності на належне йому (зареєстроване за ним) нерухоме майно.

Як зазначено у ч.1 ст. 115 Цивільного кодексу України, господарське товариство є власником майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу.

Отже, ТОВ "ЛАГРЕТ" правомірно та на законних підставах набуло у власність майновий комплекс, до складу якого входять будівлі та споруди, розташований за адресою: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, смт. Новомиколаївка, вул. Залізнична, 7.

В свою чергу, в ході розгляду даної справи судом першої інстанції не було встановлено незаконність чи відсутність правових підстав набуття ТОВ "ЛАГРЕТ" у власність згаданого нерухомого майна.

Таким чином, висновок, викладений у оскаржуваній ухвалі суду першої інстанції, про доцільність задоволення вимоги щодо витребування у ТОВ "ЛАГРЕТ" на користь ТОВ "Українські хімічні технології" цілісного майнового комплексу, який є предметом спору, не відповідає обставинам справи.

Як зазначено у Аналізі Верховного Суду України деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ (лист від 01.07.2013р.), відповідно до статей 330, 334 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає у добросовісного набувача з дня державної реєстрації, якщо відповідно до ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано у нього. Таким чином, за змістом ст. 330 ЦК України добросовісний набувач набуває право власності на майно не лише тоді, коли набрало законної сили рішення суду про відмову в задоволенні позову про витребування майна з його володіння, а й тоді, коли попередній власник з відповідним позовом не звертався.

За приписами ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно роз'яснень, наведених у листі Верховного Суду України від 01.07.2013 року, при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном, а також особа, яка хоча і не є власником, але в якої майно перебувало у володінні за законом або договором, зокрема на підставі цивільно-правових договорів (зберігання, майнового найму тощо), в оперативному управлінні, на праві повного господарського відання, а також на інших підставах, встановлених законом.

Відповідачем у справах цієї категорії є особа, яка на момент подання позову фактично володіє майном без підстав, передбачених законом , адміністративним актом чи договором.

Незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач.

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і який на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках (ст. 388 ЦК України), а саме: у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі інших шляхом; у всіх випадках добросовісного заволодіння річчю на підставі безвідплатного договору з особою, яка не мала права на її відчуження.

12.03.2015 року року Відповідач - 1 за актом приймання-передачі нерухомого майна передав майновий комплекс, до складу якого входять будівлі та споруди, розташований за адресою: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, смт. Новомиколаївка, вул. Залізнична, 7, до статутного (складеного) капіталу ТОВ "ЛАГРЕТ".

Тому, з урахуванням наведеного та положень ст. 115 Цивільного кодексу України, ТОВ "ЛАГРЕТ" є добросовісним набувачем спірного нерухомого майна в розумінні ч.І ст. 388 Цивільного кодексу України.

У постанові від 6.12.2010 року у справі №3-13гс10 Верховний Суд України дійшов висновку, що у разі відчуження майна за відплатним договором відповідно до ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі (пункти 1-3 зазначеної норми). Наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача. Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 38 8 ЦК України.

Однак, висновок Верховного Суду України, викладений у його постанові від 6.12.2010 року у справі №3-13гс10, не був врахований судом першої інстанції при вирішенні позовної заяви ліквідатора ТОВ "Українські хімічні технології" - арбітражного керуючого Венської 0.0. про визнання договору купівлі-продажу ЦМК від 22.10.2014 року недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації, що є порушенням вимог ст.ст. 11, 263 Господарського процесуального кодексу України.

Як слідує з договору купівлі-продажу цмк від 22.10.2014 року (примірник міститься в матеріалах справи) та акту передання права власності на нерухоме майно переможцю проведеного другого повторного аукціону від 25.12.2014 року, спірне нерухоме майно (право власності на нього) було передано ліквідатором банкрута - Маглиш Л.С., яка діяла на підставі постанови господарського суду Дніпропетровської області від 10.09.2013 року Відповідачу - 1. Тобто, це майно було передано Відповідачу-1 особою, яка за законом мала право на його продаж (відчуження) і передачу покупцю.

Отже, спірне нерухоме майно вибуло з володіння Позивача за його волею, тобто не було загублене ним, викрадене у нього чи вибуло з володіння не з його волі іншим шляхом.

Протилежне не було доведено Позивачем на підставі належних, допустимих і достатніх доказів, а суд першої інстанції ці обставини залишив поза увагою.

Викладені фактичні обставини справи унеможливлюють застосування до спірних правовідносин положень ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України і, відповідно, витребування у ТОВ "ЛАГРЕТ" цілісного майнового комплексу, який є предметом спору.

Також викладені обставини справи свідчать про відсутність у сукупності підстав (умов), передбачених ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України та зазначених у постанові Верховного Суду України від 6.12.2010 року у справі №3-13гс10, для витребування у ТОВ "ЛАГРЕТ" спірного нерухомого майна.

Тому, суд першої інстанції, безпідставно застосував до спірних правовідносин положення ч.1 ст. 388 Цивільного кодексу України.

Таким чином, має місце неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права - статті 388 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 387 ЦК України особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача (абз.1 п.23 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014р. №5).

Недійсність правочину, на виконання якого передано майно, сама по собі не свідчить про його вибуття із володіння особи, яка передала це майно, не з її волі. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі (абз.З п.2 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" від 07.02.2014р. №5).

Так, в ході розгляду даної справи в суді першої інстанції не було встановлено незаконність, тобто невідповідність вимогам закону, наступних юридичних документів, на підставі яких виникало, припинялося та змінювалося право власності на спірний об'єкт нерухомого майна, а саме:

- договору купівлі-продажу цмк від 22.10.2014 року, укладеного між ліквідатором ТОВ "Українські хімічні технології" Маглиш Л.С. та гр. ОСОБА_5;

- акту передання права власності на нерухоме майно переможцю проведеного другого повторного аукціону від 25.12.2014 року, підписаного між ліквідатором ТОВ "Українські хімічні технології" - Маглиш Л.С. та гр. ОСОБА_5;

- свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні, при продажі його, в провадженні у справі про банкрутство від 26.12.2014 року, видане приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровського області Питомець В. А. і зареєстрованого в реєстрі за №994, на підставі якого за Відповідачем - 1 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване право власності на придбане нерухоме майно банкрута.

- акту прийому-передачі нерухомого майна від 12.03.2015 року, підписаного між гр. ОСОБА_5 та ТОВ "ЛАГРЕТ";

- свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_1 від 07.04.2015 року, виданого державним реєстратором Верхньодніпровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Збаранською Н.Ю.

Вказані документи у встановленому порядку недійсним не визнавалися і судом не скасовувалося.

Згідно з резолютивною частиною цієї ж ухвали господарського суду Дніпропетровської області скарга ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі Обласного відділення ПАТ "Промінвестбанк" (із доповненнями) задоволена частково, та визнані недійсними результати аукціону проведеного ТБ "Базис" з продажу майна банкрута ТОВ "Українські хімічні технології", який відбувся 22.10.2014р., а саме нерухомого майна (будівлі і споруди) за адресою: АДРЕСА_1.

Таким чином, вимоги про скасування правовстановлюючого документу, яким було оформлено відчуження майна на користь переможця аукціону, який проводився 22.10.2014 року, а саме: свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні, виданого нотаріусом в порядку ст. 7 5 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", та рішення про реєстрацію права власності за гр. ОСОБА_2 на нерухоме майно за адресою: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, смт. Новомиколаївка, вул. Залізнична, 7, винесеного на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні, вже були предметом розгляду господарського суду Дніпропетровської області у цій же справі, за наслідками якого в їх задоволенні судом відмовлено.

Посилання Позивача на те, що встановлені ухвалою господарського суду Дніпропетровської області у даній справі від 25.02.2016 року порушення вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (ст. 65 - в частині проведення двічі першого та повторного аукціонів з продажу цілісного майнового комплексу банкрута та перевищення строку між призначення першого аукціону та повторного аукціону; ст. 59 - в частині відсутності в оголошенні про проведення другого повторного від 24.09.2014р., розміщеного на сайті Вищого господарського суду України, певних відомостей) призвели до продажу майна за значно заниженою вартістю, є лише його припущеннями, які не ґрунтуються на належних і допустимих доказах, наявних в матеріалах справи. До того ж, на мою думку, ці порушення порядку проведення аукціону з продажу майна банкрута не можливо визнати суттєвими та такими, що вплинули на результат торгів.

Більш того, у мотивувальній частині ухвали від 25.02.2016 року господарський суд Дніпропетровської області стосовно продажу майна банкрута за нижчою ціною від його ринкової вартості зазначив таке:

"Можливість зниження початкової вартості майна, що продається на аукціоні врегульовано статтями 65, 66 Закону.

Частиною 1 ст. 66 Закону встановлено, що аукціон проводиться без можливості зниження початкової вартості, якщо інше не встановлено договором про проведення аукціону.

Згідно ч.2 ст. 66 Закону повторний аукціон проводиться з можливістю зниження початкової вартості, але не нижче, ніж до граничної вартості, яка становить 50 відсотків початкової вартості, вказаної в оголошенні про проведення аукціону.

Відповідно до ч.3 ст. 66 Закону якщо інше не встановлено договором про проведення аукціону, другий повторний аукціон проводиться з можливістю зниження початкової вартості.

Як зазначено в п.33 листа Вищого господарського суду України №01-06/606/2013 від 28.03.2013р. у разі закінчення аукціону без визначення переможця проводиться повторний аукціон зі зниженням початкової вартості на 20 відсотків та з можливістю подальшого зниження початкової вартості на самому аукціоні, але не нижче, ніж до граничної вартості, - 50 відсотків початкової вартості (наприклад, майно має початкову вартість 100 грн.; відповідно на першому повторному аукціоні вартість майна становить 8 0 грн., але може бути знижена до 40 грн.) . При цьому про наведене зазначається у відповідному оголошенні.

Другий повторний аукціон проводиться зі зниженням початкової вартості на 20 відсотків від вартості першого повторного аукціону та за відсутності бажаючих укласти договір початкова вартість знижується на крок аукціону доти, доки не виявиться бажаючий укласти договір (відповідно на другому повторному аукціоні вартість майна становить 60 грн., але може бути знижена до 1 грн.).

Таким чином, діючим законодавством передбачена можливість реалізації майна банкрута на аукціоні зі зниженням його початкової вартості. З наведеного випливає, що продаж майна банкрута на другому повторному аукціоні за ціною меншою від початкової або ринкової не є наслідком порушення ліквідатором норм чинного законодавства".

Варто відмітити, що визнання результатів аукціону недійними ще не означає автоматично, що покупець не набув права власності на придбане майно банкрута і повинен повернути його. Інший підхід порушує інтерес добросовісного покупця.

Наведені обставини, які мають суттєве значення для правильного вирішення позовної заяви ліквідатора ТОВ "Українські хімічні технології", також залишилися поза увагою суду першої інстанції.

Як слідує з резолютивної частини оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції вирішив визнати за банкрутом право власності на спірне нерухоме майно, тобто вирішив позовну вимогу, яка не заявлялася Позивачем.

Таким чином, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, що є порушенням норм процесуального права, а саме:

- п.5) ч.3 ст. 2, ч.1 ст. 14 Господарського процесуального кодексу України, згідно яких диспозитивність є одним із основних засад (принципів) господарського судочинства, і полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог;

- ч.З ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

До того ж, приймаючи рішення про визнання за банкрутом права власності на спірне нерухоме майно, суд першої інстанції ще й неправильно застосував положення матеріального права, а саме статті 392 Цивільного кодексу України, залишивши поза увагою те, що на підставі вказаної норми виключно власнику надається право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Як вбачається із матеріалів даної справи, ТОВ "Українські хімічні технології" на час подання до суду його ліквідатором - арбітражним керуючим Венською О.О. позовної заяви про визнання договору купівлі-продажу ЦМК від 22.10.2014 року недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації, не було власником майна, яке просило витребувати у ТОВ "ЛАГРЕТ". Разом з тим, в матеріалах справи містяться належні та допустимі докази того, що саме Відповідач2 з 2015 року є законним власником спірного об'єкта нерухомості, що, в свою чергу унеможливлювало застосування до спірних правовідносин положень ст. 392 Цивільного кодексу України і, відповідно, визнання права власності на спірне нерухоме майно за ТОВ "Українські хімічні технології".

Більш того, судом першої інстанції, в порушенням вимог ст.ст. 11, 263 Господарського процесуального кодексу України, не був врахований висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 30.03.2016 року по справі №б-1851цс15 та від 28.09.2016 року по справі №6-1243цс16, про те, що стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на положення ст. 390 Цивільного кодексу України, частиною третьою та четвертою якої передбачено, що добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів, а якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Виходячи з положень ч.ч.3,4 ст. 390 Цивільного кодексу України, у разі прийняття судом рішення про витребування спірного нерухомого майна з володіння ТОВ "ЛАГРЕТ", ліквідатор ТОВ "Українські хімічні технології" повинен відшкодувати Відповідачу-2 понесені ним витрати на утримання і збереження майна, а також вартість проведених Відповідачем-2 поліпшень майна з часу внесення (передання) цього майна до статутного капіталу Товариства.

Так, у 2015 році Відповідачем-2 понесено витрат на утримання і збереження майнового комплексу, до складу якого входять будівлі та споруди, розташований за адресою: Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район, смт. Новомиколаївка, вул. Залізнична, 7, у тому числі і витрат на проведення поліпшень вказаного нерухомого майна, в загальній сумі 106731,77 грн. (довідка ТОВ "ЛАГРЕТ" вих. №04/01/2016-01 від 04.01.2016р. з належним чином завіреними копіями документів, що підтверджують понесені витрати, - міститься в матеріалах справи); у 2016 році 602958,43 грн. (довідка ТОВ "ЛАГРЕТ" вих. №10/07/2017-02 від 10.07.2017р., з належним чином завіреними копіями документів, що підтверджують понесені витрати, - додається); у 2017 році 1229630,30 грн. (довідка ТОВ "ЛАГРЕТ" вих. №10/07/2017-01 від 10.07.2017р., з належним чином завіреними копіями документів, що підтверджують понесені витрати, міститься в матеріалах справи, довідка ТОВ "ЛАГРЕТ" вих. №24/01/2018-1 від 24.01.2018р., з належним чином завіреними копіями документів, що підтверджують понесені витрати, в порушення вимог процесуального закону (ст.ст. 2, 13, 42, 44-46, 56-58, 61, 73, 74, 76-80, 91, 207, 210 Господарського процесуального кодексу України) ухвалою господарського суду від 25.01.2018 року не залучена до матеріалів справи). Отже, загальна сума понесених Відповідачем2 витрат на утримання і збереження спірного майна, у тому числі і витрат на проведення його поліпшень, за 2015-2017 роки склала 1939320,50 грн.

В свою чергу, як свідчать матеріали даної справи, Позивач вже тривалий час перебуває в ліквідаційній процедурі (з 2013 року) і, відповідно, жодної господарської діяльності не веде; не має ані інших грошових коштів, крім тих, що містяться на його ліквідаційному рахунку (в сумі близько 240 тис.грн.), ані інших будь-яких майнових активів для проведення розрахунків із Відповідачем2 у разі витребування у нього спірного майна.

З підстав, зазначених вище, суд першої інстанції, задовольняючи вимоги Позивача про витребування спірного нерухомого майна з володіння ТОВ "ЛАГРЕТ", мав би одночасно, з огляду на завдання господарського судочинства, визначені у ч.І ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, вирішити питання стягнення з нього на користь Відповідача2 суми понесених ним витрат на утримання і збереження цього майна, у тому числі і витрат на проведення його поліпшень, за 2015-2017 роки.

Однак, суд першої інстанції, в порушення вимог ст. 11, 236 Господарського процесуального кодексу України, не застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягали застосуванню, а саме, - положення ч.ч.3,4 ст. 390 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч.І ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (ч.1 ст. 317 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Крім того, згідно ч.1 ст. 320 Цивільного кодексу України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, частиною четвертою статті 41 Конституції України, частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, підписаного від імені України 19.12.1996 року, ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений у його здійсненні.

За змістом ч.2 ст. 321 ЦК України, особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частиною першою ст. 386 Цивільного кодексу України встановлено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Також, згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Беручи до уваги наведені положення законодавства України, Відповідач2, як особа, яка правомірно і на законних підставах отримала у власність нерухоме майно, має право на усунення у судовому порядку будь-яких перешкод у розпорядженні цим майном, у тому числі шляхом скасування правового акту органу державної влади, який порушує права власника.

Оскільки, суд першої інстанції, всупереч положенням ст.ст. 115, 316, 317, 319-321 Цивільного кодексу України, ч.4 ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, підписаного від імені України 19.12.1996 року, ратифікованого Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, за відсутності законних підстав позбавив ТОВ "ЛАГРЕТ" права власності на нерухоме майно, ще й без будь-якої компенсації його вартості, - порушене право підлягає поновленню судом апеляційної інстанції, шляхом скасування незаконної ухвали суду першої інстанції.

У відповідності до ч. 1ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (ч.2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

Додатково зазначено, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції, як судовий акт, яким закінчено розгляд по суті позовної заяви ліквідатора ТОВ "Українські хімічні технології" - арбітражного керуючого Венської О.О. до ОСОБА_2, ТОВ "ЛАГРЕТ", треті особи - державний реєстратор

Верхньодніпровського районного управління юстиції Дніпропетровської області Збаранська Н.Ю., Товарна біржа "БАЗИС", про визнання договору купівлі-продажу ЦМК від 22.10.2017 року недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації (ч.3 ст. 232 Господарського процесуального кодексу України), не відповідає вимогам ст. 237 Господарського процесуального кодексу України, а саме:

в її описовій частині відсутні:

- стислий виклад заперечень відповідачів щодо заявлених позовних вимог;

- відомості про подані учасниками в ході розгляду справи заяви та клопотання;

-відомості про вжиті ухвалою суду від 09.06.2017 року заходи забезпечення позову;

У її мотивувальній частині відсутні:

- зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;

- відомості про докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення (зокрема, відхилені ухвалою суду від 25.01.2018р.);

- мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного Відповідачами, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, чи посилань на те, що такі аргументи очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необгрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;

- відомості про те, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, та мотиви такого висновку;

- норми права, на які посилалися Відповідачі, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

У її резолютивній частині відсутні:

відомості в якій частині рішення стосується кожного з Відповідачів у справі, оскільки суд прийняв рішення проти кількох відповідачів.

Крім того, 05.06.2018р. надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги, у якій ОСОБА_2 з підстав, викладених у апеляційній скарзі, вважає ухвалу від 17.04.2018р. незаконною.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.05.2018 року, у складі колегії суддів головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач), суддів Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А., відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАГРЕТ" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2018 у справі №904/6495/13 та призначено до розгляду на 07.06.2018 року.

06.06.2018р. ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),суддів: Паруснікова Ю.Б., Верхогляд Т.А. у зв'язку з відрядженням судді Паруснікова Ю.Б. розгляд справи було відкладено на 26.06.2018р.

У зв'язку з відпусткою судді Верхогляд Т.А. на підставі розпорядження керівника апарату суду №702/18 від 26.06.2018р. проведено автоматичну зміну складу колегії суддів.

Ухвалою від 26.06.2018р. апеляційну скаргу прийнято до провадження Дніпропетровським апеляційним господарським судом у складі колегії суддів: головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),суддів: Паруснікова Ю.Б., Березкіною О.В.

14.08.2018р. ухвалою суду розгляд апеляційної скарги було відкладено на 23.08.2018р.

23.08.2018 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В судових засіданнях представники сторін надали пояснення по справі, на навели обґрунтування своїх вимог та заперечень з посиланням на норми законодавства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга та заява про приєднання до апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2018 року у справі №904/6495/13 слід скасувати, вилучивши з резолютивної частини висновок про визнання права власності з таких підстав.

Встановлені та неоспорені обставини даної справи і відповідні їм правовідносини зводяться до того, що: провадження у справі № 904/6495/13 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські хімічні технології", м.Дніпродзержинськ перебуває на стадії ліквідації, повноваження ліквідатора виконує арбітражний керуючий Венська Оксана Олександрівна, свідоцтво №174 від 24.04.2013р.

22.10.2014р. між ТОВ "Українські хімічні технології" (продавець) в особі голови ліквідаційної комісії Маглиш Л.С. та гр.ОСОБА_2 (покупець) був підписаний Договір купівлі-продажу ЦМК, за яким у власність покупця гр.ОСОБА_2 перейшло спірне майно.

На підставі протоколу проведення другого повторного аукціону та акту про передання права власності на нерухоме майно переможцю - гр.ОСОБА_2., приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Питомець В.А., 26.12.2014р. гр.ОСОБА_2 видано свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні, яке зареєстровано в реєстрі за № 994. На підставі вказаного свідоцтва, приватним нотаріусом проведено 26.12.2014р. державну реєстрацію на майновий комплекс, до складу якого входять будівлі та споруди, розташовані за вищезазначеною адресою.

На теперішній час спірне майно внесено до статутного капіталу ТОВ "Лагрет", де гр.ОСОБА_2 являється засновником.

Згідно довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 06.02.17р. за № 79701421 вбачається, що спірний ЦМК загальною площею 1810,9 кв.м. зареєстровано за ТОВ "Лагрет" (том 1, а/с 21-23).

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". (ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.1 п.8 ст.20 Господарського процесуального кодексу України, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

25.02.2016р. у справі № 904/6495/13 про банкрутство господарський суд виніс ухвалу, якою визнав недійсним результати аукціону проведеного ТБ "Базис" з продажу майна банкрута ТОВ "Українські хімічні технології", який відбувся 22.10.2014р., а саме нерухомого майна (будівлі і споруди) за адресою: АДРЕСА_1. Підставою для цього стало не дотримання організатором аукціону порядку проведення відкритих торгів визначених ст.59 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме, в оголошенні про проведення аукціону не було зазначено розмір та порядок внесення гарантійного внеску, порядок, місце, строк і час представлення заявок на участь в торгах, та інші умови, передбачені ч.1 ст.59 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Крім зазначеного, в оголошенні відсутній текст договору, що укладається на аукціоні, крім умов про ціну та особу покупця (ч.2 ст.59 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Предметом судового розгляду є вимога щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу ЦМК від 22.10.2014р., який за результатами проведених торгів на аукціоні ТОВ "Українські хімічні технології" в особі ліквідатора Маглиш Л.С., укладений з гр. ОСОБА_2 в присутності генерального директора Товарної біржі "Базис" - Фоміної Т.М.

Предметом цього договору є передача у власність гр. ОСОБА_2 майнового комплексу, загальна вартість якого складає суму 252 610,00грн., який розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Загальні підстави для визнання недійсними угод (правочинів), визначені у ст. 215-224 ЦК України, які в свою чергу поділяються на невиконання загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину (ст.203 ЦК України) та окремі підстави недійсності правочинів - недоліки форми, суб'єктного складу, змісту, місця його вчинення (ст.ст. 205-212 ЦК України).

Наведене вище узгоджується з нормами ч.4 ст. 657 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Спеціальні підстави для визнання договорів, укладених за результатами проведення прилюдних торгів (аукціону) недійсними зазначені у ст. 55 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

До них, відповідно до умов розділу IV Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом відносяться:

- визнання результатів (процедури торгу) прилюдних торгів (аукціону) недійсним;

- визнання аукціону таким, що не відбувся;

- анулювання аукціону.

Характерною особливістю юридичної природи проведення аукціону в провадженні у справі про банкрутство є наявність чітко визначених Законом про банкрутство послідовних юридичних актів та дій, що створюють конкурентну процедуру виявлення переможця торгів та укладення договору купівлі-продажу за результатами такої процедури, яка опосередковує весь процес організації та проведення торгів. Отже, у випадку визнання недійсним результатів аукціону у порядку вимог Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом руйнується весь юридичний склад процесу конкурентного відчуження майна боржника (банкрута) в процедурах банкрутства, і як наслідок, відпадає підстава, за якою такий договір купівлі-продажу повинен був укладений з переможцем торгів.

Визнання результатів торгів (аукціону) недійсними означає, що аукціон не обумовив того результату, на який він був направлений в процедурах банкрутства. У справі про банкрутство перелік таких результатів аукціону, що приводять до визнання у господарському суді недійсним, укладеного з переможцем торгів договору купівлі-продажу можливо поділити:

-порушення правил щодо підготовки прилюдних торгів (аукціону) , до яких можливо віднести, відсутність згоди (погодження) заставного кредитора або господарського суду на продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення (ч.4 ст. 42 Закону про банкрутство), не проведення конкурсу або порушення умов проведення конкурсу при визначенні організатора аукціону ліквідатором (ст.49 Закону про банкрутство), відсутність договору про проведення аукціону між ліквідатором та організатором аукціону (ст.51 Закону про банкрутство), відсутність публікації та розміщення оголошення про продаж майна банкрута на офіційному веб-сайті (ч.5 ст. 51, 58 Закону про банкрутство), невідповідність оголошення про проведення аукціону відомостям, перелік яких визначений у ст. 59 Закону про банкрутство, відсутність письмового повідомлення організатором аукціону про проведення аукціону власника майна, замовника (ліквідатора), заставного кредитора про дату, час, місце проведення торгів, про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу (ч.1 ст.58 Закону про банкрутство), нерозміщення оголошення про продаж майна на нерухомому майні (ч.3 ст. 58 Закону про банкрутство), порушення правил щодо формування початкової вартості реалізації майна банкрута на аукціоні (ч.2 ст. 43, 57 Закону про банкрутство), порушення допуску до участі в аукціоні та відсутність протоколу про визначення учасників аукціону (ст.61 Закону про банкрутство).

-порушення правил проведення прилюдних торгів (аукціону) , до яких можливо віднести відсутність доступу до місця проведення аукціону учасникам аукціону, замовнику аукціону та іншим особам, указаним замовником (ч.1 ст.63 Закону про банкрутство), порушення порядку проведення аукціону (ст. 64 Закону про банкрутство), порушення правил проведення першого повторного аукціону (ст.65 Закону про банкрутство), другого повторного аукціону (ст. 66 Закону про банкрутство), безпідставне порушення організатором аукціону вимог щодо проведення аукціону протягом двох місяців з дня укладення договору про проведення аукціону (ч.1 ст. 52 Закону про банкрутство).

-порушення правил оформлення результатів прилюдних торгів порушення вимог щодо оформлення та ведення протоколу про проведення аукціону організатором аукціону (ст.69 Закону про банкрутство), відсутність укладеного з переможцем торгів договору купівлі-продажу (ст. 50 Закону про банкрутство), відсутність акту про передання права власності на нерухоме майно (ст.75 Закону про банкрутство).

Результатом прилюдних торгів (аукціону) у справі про банкрутство є оформлення протоколу про проведення прилюдних торгів, укладення договору купівлі-продажу, складання акту про передання права власності на нерухоме майно та видача нотаріусом свідоцтва про придбання нерухомого майна на аукціоні або в разі отримання переможцем аукціону рухомого майна - оформлення протоколу про проведення прилюдних торгів, укладення договору купівлі-продажу рухомого майна. Всі ці процедурні етапи є складовою частиною проведення прилюдних торгів та завершальним етапом придбання майна боржника покупцем майна у справі про банкрутство.

Наслідком визнання результатів аукціону недійсним та визнання, укладеного з переможцем торгів договору купівлі-продажу недійсним є повернення покупця та продавця до первісного стану - тобто реституція як спосіб захисту, що характерно для зобов'язальних відносин. з особливостями, які визначені ч.2 та ч. 3 ст.20 Закону про банкрутство.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем в уточненій редакції позовних вимог було заявлено вимоги про:

-визнання недійсним договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 22.10.2014р., витребування майна і скасування державної реєстрації за покупцем.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд вірно взяв до уваги обставини, які встановлені ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 25.02.2016р. у справі №904/6495/13, якою визнані недійсними результати аукціону, проведеного 22.10.2014р. з порушенням правил підготовки і проведення прилюдних торгів (аукціону), а саме -в оголошенні про проведення аукціону не було зазначено розмір та порядок внесення гарантійного внеску, порядок, місце, строк і час надання заявок на участь в торгах та інші умови, передбачені ч. 1 ст. 59 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом .

В оголошенні був відсутній текст договору, що укладається на аукціоні, крім умов про ціну та особу покупця (ч. 2 ст. 59 Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом ).

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками, оскільки це є спеціальною підставою для визнання укладеного договору недійсним.

Наразі у оскаржуваній ухвалі у резолютивній частині таке рішення не прийнято, а у мотивувальній частині з посиланням на узагальнення Верховного Суду України від 24.11.2008р. зазначено, що витребування майна з чужого незаконного володіння не потребує визнання недійсним правочину.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з володіння власника. Ця норма передбачає коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є витребування майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Оскільки аукціон є спеціальною процедурою відчуження майна у справах про банкрутство і його проведення/непроведення не залежить від волі учасників у справі щодо банкрута, то його не можна розглядати як процедуру, яка відбувається по волі сторін. Отже, відчуження майна внаслідок аукціону не є таким, що відбулося по волі власника.

Цим спростовуються доводи і апеляційної скарги, і заяви про приєднання до апеляційної скарги про наявність волі власника на відчуження майна і неможливість витребувати майно від володіючого невласника. Отже, суд першої інстанції підставно застосував до правовідносин, що виникли, ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Заперечення щодо застосування ст. 1212 ЦК України також не є підставою для скасування ухвали, оскільки положення цієї статті застосовуються також до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Наявність правовстановлювальних документів у набувача не спростовують встановлений судами у обох справах факт незаконності аукціону і вибуття спірного майна поза волею власника.

Колегія суддів вважає, що порушення, допущені на торгах, є суттєвими, оскільки потенційні покупці позбавлені можливості попередньо ознайомитись з договором купівлі-продажу. Отже, договір, укладений за наслідками незаконного аукціону, і майно має бути повернуто власнику.

Стосовно ж доводу апеляційної скарги і заяви про приєднання до апеляційної скарги про порушення норм процесуального права і вихід за межі позовних вимог, то колегія суддів погоджується з цими доводами і аргументами, і вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу в частині визнання права власності за позивачем скасувати, оскільки така позовна вимога заявлена не була, а за ГПК України в редакції від 15.12.2017р. не передбачено можливості і право суду вийти за межі позовних вимог.

Колегія суддів, керуючись ст. 269 ГПК України, щодо меж перегляду справи в суді апеляційної інстанції, не переглядає оскаржувану ухвалу в частині відмови у позові щодо вимог про скасування державної реєстрації, оскільки в частині відмови у позові ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2018р. не оскаржується.

Також аргумент скаржника щодо невідшкодування йому витрат, посилань на утримання майна, не спричиняє скасування ухвали, оскільки такі позовні вимоги не були заявлені.

Доводи заяви про приєднання до апеляційної скарги в частині посилання на незаконність постанови ВГСУ не приймаються і не розглядаються, оскільки вони виходять за межі апеляційного розгляду.

Таким чином, апеляційна скарга та заява про приєднання до апеляційної скарги підлягають задоволенню частково, ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2018р. слід скасувати частково, а саме виключити з резолютивної частини абзац про визнання за позивачем права власності. В іншій частині - ухвалу залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 275, 277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАГРЕТ" на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2018 у справі №904/6495/13 та заяву ОСОБА_2 про приєднання до апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАГРЕТ" - задовольнити частково.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2018 року у справі № 904/6495/13 скасувати частково. Змінити резолютивну частину ухвали, виклавши її наступним чином: Заяву ліквідатора Венської О.О про визнання договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу від 22.10.2014р. недійсним, витребування майна із чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації - задовольнити частково.

Витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАГРЕТ" (51653, Дніпропетровська область, Верхньодніпровський район смт. Новомиколаївка, вул. Залізнична, буд. 7, ЄДРПОУ 39690820) нерухоме майно, а саме цілісний майновий комплекс, загальною площею 1810,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 504996512010, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

В решті позовних вимог - відхилити .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складений 23.08.2018року.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя Ю.Б. Парусніков

Суддя О.В.Березкіна