Постанова

від 23.08.2018 по справі 471/501/18-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №471/501/18-ц 23.08.2018

Провадження №22-ц/784/1345/18

Доповідач апеляційної інстанції-Данилова О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 серпня 2018 року м. Миколаїв

справа № 471/501/18-ц

Апеляційний суд Миколаївської області в складі колегії суддів:

головуючого Данилової О.О.,

суддів: Коломієць В.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Цуркан І.І.,

переглянувши в апеляційному порядку цивільну справу за позовом

першого заступника прокурора Миколаївської області

в інтересах держави

до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

ОСОБА_5, ОСОБА_6 (треті особи - приватний нотаріус Вознесенського районного нотаріального округу Нехимчук К.Б., фермерське господарство Едем , фермерське господарство Геліос 2 )

про визнання недійсними договорів міни земельних ділянок

за апеляційною скаргою

першого заступника прокурора Миколаївської області

на ухвалу Братського районного суду Миколаївської області постановлену 22 червня 2018 року суддею Скарницькою І.Б. в приміщенні цього ж суду (повний текст ухвали складено цього ж дня),

У С Т А Н О В И Л А:

У червні 2018 року перший заступник прокурора Миколаївської області (далі - прокурор) звернувся з позовом в інтересах держави до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсними договорів міни земельних ділянок. Підставою позову прокурор зазначав порушення відповідачами вимог законодавства щодо встановленого мораторію на відчуження земельних часток (паїв).

Водночас подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на всі земельні ділянки, що були предметом правочинів, та заборони відповідачам вчиняти будь-які дії щодо спірної землі. Прокурор посилався на те, що з метою приховання незаконності угод відповідачі - набувачі пайових земель одразу здійснили обмін земельних ділянок між собою та мають змогу змінити цільове призначення ділянок, що істотно ускладнить чи унеможливить ефективний захист інтересів держави та виконання рішення суду.

Ухвалою Братського районного суду Миколаївської області від 22 червня 2018 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено.

В апеляційній скарзі прокурор просив ухвалу скасувати та забезпечити позов, посилаючись на ті ж обставини, якими обґрунтовував заяву, та на існування очевидної небезпеки подальшого відчуження спірних земельних ділянок.

У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача посилався на відсутність правових підстав для забезпечення позову, рішення за яким не підлягає примусовому виконанню; а також невідповідність заходів забезпечення позову тим обставинам, на які посилався прокурор.

В судове засідання апеляційного суду відповідачі та треті особи повторно не з'явились. Про час та місце судового засідання відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та треті особи повідомлені належним чином.

Апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що спосіб забезпечення позову, зазначений прокурором, не співвідноситься з позовними вимогами, позбавляє відповідачів права володіти та користуватися землею, що суперечить європейським принципам, а можливі дії відповідачів по розпорядженню спірним майном є лише припущеннями заявника.

Але з таким висновком суду погодитись не можна.

Так, відповідно до частини 2 статті 149 ЦПК підставою забезпечення позову є можливість ускладнення чи неможливість у майбутньому виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Способи забезпечення позову, які передбачені частиною 1 статті 150 ЦПК, залежать від характеру спірних правовідносин, позовних вимог та інших обставин конкретного спору, що зумовлюють необхідність забезпечення виконання судового рішення. Перелік таких способів не є вичерпним.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частини 3 статті 152 ЦПК).

Необхідність вирішення цього питання випливає також з положень статті 10 ЦПК, за змістом якої цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності та рівноправності сторін, а суд зобов'язаний створити умови, за яких дотримувався б необхідний баланс їхніх процесуальних прав та обов'язків та була б гарантована реальна можливість захисту майнових та особистих (немайнових) прав сторін.

Отже, забезпечення позову є сукупністю процесуальних дій, які гарантують позивачу виконання рішення суду в разі задоволення його позову та обмежують, насамперед, права відповідача на розпорядження спірним майном на час розгляду та виконання такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, має пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (пункт 4 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову від 2 грудня 2006 року).

При встановленні зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність, та брати до уваги не тільки інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

До видів забезпечення позову законом віднесено накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб (пункт 1 частини 1 статті 150 ЦПК), а також заборону вчиняти певні дії (пункти 2,4 частини 1 статті 150 ЦПК).

Під арештом майна слід розуміти заборону розпорядження цим майном, а в певних випадках - і користування ним. Заборона вчиняти певні дії, поряд з іншим, може бути пов'язана з необхідністю збереження об'єкта спору в існуючому стані та збереження його статусу, що має сприяти вирішенню спору та можливості виконання судового рішення.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що прокурор оспорює законність договорів міни земельних ділянок площею 10,1831 га, 9,12 га та 10,1829 га з кадастровими номерами відповідно НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3, власниками яких були ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_8 на земельні ділянки площею по 0,01 га з кадастровими номерами НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6, власниками яких були ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5, у період 2015-2016 років. Прокурор посилається на те, що ці правочини вчинені з порушенням вимог земельного законодавства та діючого мораторію на відчуження земель сільськогосподарського призначення, а тому є недійсними. Наслідком недійсності правочину є двостороння реституція.

Отже предметом позову прокурора є правовідносини щодо набуття права власності на землю.

Складовими права власності на землю є право розпорядження, володіння та користування цією нерухомістю.

В порядку забезпечення позову прокурор вважав необхідним тимчасово обмежити відповідачів у праві розпорядження спірним майном з передачею прав на цю землю у будь-який спосіб та реєстрацією речових прав, а також змінювати об'єкт спору (змінювати цільове призначення, проводити поділ, об'єднання, здійснювати будівельні роботи), що є складовою оспорюваного права власності.

Отже, обраний позивачем спосіб забезпечення позову не може вважатись не співмірним заявленим вимогам, як то вважав суд першої інстанції.

Спір щодо земельних ділянок є реальним, носить матеріальний характер, титульними володільцями спірного майна (власниками) є відповідачі.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що уклавши оспорювані договори міни з відповідачами ОСОБА_2. ОСОБА_4, ОСОБА_9, відповідачі ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_5 у жовтні-листопаді 2017 року уклали договори міни ділянок між собою. Законність цих правочинів також оспорюється прокурором.

Відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю, що може стати дійсною перешкодою у ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.

Необхідність збереження правового статусу та стану спірних ділянок, який існує, принаймні на час виникнення спору, відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини 2 статті 149 ЦК.

Такі умови можуть бути забезпечені тимчасовою забороною розпорядження цим майном з передачею прав на цю землю та реєстрацією речових прав, та забороною змінювати об'єкт спору (цільове призначення, поділ, об'єднання тощо).

Такий спосіб забезпечення позову відповідає і підставам, зазначеним прокурором у заяві.

Колегія суддів не може погодитись з посиланням відповідачів та суду першої інстанції на те, що забезпечення позову в порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) позбавить відповідачів права володіти та користуватись власністю.

Забезпечення позову у вказаний спосіб не обмежує права користування земельними ділянками їх теперішніми власниками в існуючих розмірах за їх цільовим призначенням.

Тимчасове обмеження у розпорядженні спірними ділянками на час розгляду справи не порушує статті 1 Першого протоколу Конвенції, оскільки таке обмеження встановлюється в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Додатковий механізм захисту прав відповідачів при вжитті заходів забезпечення позову передбачено статтею 154 ЦПК.

Оскільки суд першої інстанції дійшов висновків, які суперечать встановленим обставинам, ухвала суду підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали про часткове задоволення заяви прокурора щодо о вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись статтями 374, 376 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Миколаївської області задовольнити частково.

Ухвалу Братського районного суду Миколаївської області від 22 червня 2018 року скасувати.

Заяву першого заступника прокурора Миколаївської області про забезпечення позову задовольнити частково.

Заборонити відчуження земельних ділянок:

- площею 0,01 га з кадастровим номером НОМЕР_4;

- площею 10,1831 га з кадастровим номером НОМЕР_1;

- площею 0,01 га з кадастровим номером НОМЕР_5;

- площею 10,1829 га з кадастровим номер НОМЕР_3,

- площею 0,01 га з кадастровим номером НОМЕР_6, які розташовані в межах Улянівської сільської ради Братського району Миколаївської області;

- а також земельної ділянки площею 9,12 га з кадастровим номером НОМЕР_2, яка розташована в межах Новоолександрівської сільської ради Братського району Миколаївської області,

в тому числі шляхом укладення будь-яких правочинів щодо передачі прав на ці ділянки, зміни розмірів та цільового призначення землі, здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо цих земельних ділянок.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий О.О.Данилова

Судді: В.В.Коломієць

Н.О.Шаманська

--------------------------------

Повний текст постанови складено 23 серпня 2018 року.