Постанова

від 21.08.2018 по справі 442/2856/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 серпня 2018 рокуЛьвів№ 876/4916/18

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Сапіги В.П.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25.01.2018 року (рішення прийнято у м. Дрогобич судом у складі головуючого судді Нагірної О.Б.) у справі за позовом ОСОБА_2 до Підбузької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа ОСОБА_1 про визнання дій та рішень протиправними,-

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2017 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Підбузької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32147824 від 01.11.2016 року, за ОСОБА_1, на нежитлове приміщення, позначене на плані літ. А-1 загальною площею 26,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1, скасування запису про державну реєстрацію права власності № 17201329 за ОСОБА_1, на нежитлове приміщення, позначене на плані літ. А-1 загальною площею 26,5 кв. м., що знаходиться за цією ж адресою реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1, визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34729806 від 11.04.2017 року, за ТзОВ Гончарик , на нежитлове приміщення, позначене на плані літ. А-1 загальною площею 26,5 кв. м., що знаходиться що знаходиться за цією ж адресою реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1, скасування запису про державну реєстрацію права власності № 19923806, за ТзОВ Гончарик , на нежитлове приміщення, позначене на плані літ. А-1 загальною площею 26,5 кв. м., що знаходиться за цією ж адресою реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1.

Позивач позовні вимоги мотивував тим, що державна реєстрація права власності на вказане нерухоме майно була проведена неправомірно, без достатніх на те правових підстав, оскільки для цього відповідачам не були надані документи про прийняття об'єкта в експлуатацію в установленому законом порядку. Крім того, судове рішення, на підставі якого проведено таку реєстрацію, скасоване за результатами апеляційного перегляду апеляційним судом Львівської області.

Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25.01.2018 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 32147824 від 01.11.2016 року, за ОСОБА_1, на нежитлове приміщення, позначене на плані літ. А-1 загальною площею 26,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1. Скасовано запису про державну реєстрацію права власності № 17201329 за ОСОБА_1, на нежитлове приміщення, позначене на плані літ. А-1 загальною площею 26,5 кв. м., що знаходиться за цією ж адресою реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1. Визнано протиправним та скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 34729806 від 11.04.2017 року, за ТзОВ Гончарик , на нежитлове приміщення, позначене на плані літ. А-1 загальною площею 26,5 кв. м., що знаходиться що знаходиться за цією ж адресою реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1. Скасовано запис про державну реєстрацію права власності № 19923806, за ТзОВ Гончарик , на нежитлове приміщення, позначене на плані літ. А-1 загальною площею 26,5 кв. м., що знаходиться за цією ж адресою реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1.

Рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_1. Вважає, що оскаржуване рішення прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених у апеляційній скарзі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняте нове, якою у задоволені позову відмовити.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а провадження у справі закрити з наступних підстав.

Судовою колегією апеляційного суду встановлено, що рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30.08.2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво - визнано за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення загальною площею 26.5 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 08.05.2014 року у справі № 442/2511/14-ц визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, за якою, зокрема, визначено, що за ОСОБА_1 визнається право приватної власності на нежитлове приміщення (позначене на плані літ. А-1 ) загальною площею 26,5 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

На підставі цієї ухвали, 21.11.2014 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області було проведено первинну реєстрацію речових прав об'єкта нерухомого майна (р/н НОМЕР_1) - нежитлове приміщення (позначене на плані літ. А-1 ) загальною площею 26.5 кв. м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ТзОВ Джерело .

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 23.09.2017 року у справі № 442/5561/13 рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30.08.2013 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дрогобицької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво - відмовлено.

Рішення Апеляційного суду Львівської області набрало законної сили.

Як слідує з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 звертався до суду із адміністративними позовами про скасування рішень щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна (р/н НОМЕР_1).

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 06.10.2016 року у справі № 813/1211/16, визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ОСОБА_1 на нежитлове приміщення, позначене на плані літ. № А-1 , загальною площею 26,5 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна НОМЕР_1. Скасовано запис про державну реєстрацію права власності № 26353007 на це нежитлове приміщення.

Після цього, 11.04.2017 року державним реєстратором Болехівської сільської ради Дрогобицького району Львівської області прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34729806 за ТзОВ Гончарик .

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, виходив з того, що у разі скасування судового рішення про визнання права власності на нерухоме майно, на підставі якого проведено державну реєстрацію речових прав на це майно, скасоване судове рішення не несе жодних правових наслідків з моменту його ухвалення, зокрема не є підставою для реєстрації права власності на таке майно.

Однак, судова колегія апеляційного суду не може погодитись з цим висновком, з огляду на наступне.

Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії.

Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України та норм Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.

Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюється при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Встановлюючи належність особі позивача відповідного права та потребу у його захисті, суд апеляційної інстанції вдається до аналізу правових норм чинного законодавства наведених нижче.

Відповідно до частини 6 статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда).

Частиною другою статті 120 ЗК України встановлено, що якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Однією з форм припинення права користування земельною ділянкою згідно з статтею 141 ЗК України є набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

На підставі аналізу наведених норм Земельного кодексу України та встановлених фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що реєстрація права власності на нежитлове приміщення порушує право користування позивача земельною ділянкою.

Виходячи з цього, позивач, вважаючи, що оскаржуваними рішеннями державного реєстратора порушено його право на користування земельною ділянкою, на думку суду апеляційної інстанції, вправі звернутися з позовом до суду про захист цього порушеного права.

В той же час, суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступні обставини.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України зазначив, що фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у п. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів .

Частиною 2 ст. 4 КАС України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду) визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін суб'єкт владних повноважень означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Наведене узгоджується і з положеннями ст. 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Аналізуючи фактичні обставини справи, суд апеляційної інстанції вважає, що у позивача є намір захистити свій майновий інтерес, обумовлений порушенням приватного права на користування земельною ділянкою.

За таких підстав предметом судового розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки поновлення права користування позивача земельною ділянкою, що свідчить про приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Оскільки у цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.

Як підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 є фізичною особою-підприємцем, якому на праві користування належить земельна ділянка, на якій розташовані спірні нежитлові приміщення.

Відповідно до ст. 12 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи) господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

Згідно до ч. 1, 6 ст. 20 ГПК України (у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду і розгляду справи) господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що у цій справі вимоги випливають із відносин, які мають публічно-правовий характер, так як оскаржуваними рішеннями державного реєстратора, щодо внесення запису у єдиний державний реєстр речових прав та їх обмежень, ОСОБА_2 фактично позбавлено права користування земельною ділянкою, а подання позову є лише способом захисту позивачем по справі порушеного права на користування земельною ділянкою.

Виходячи з цього, така справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Вказану правову позицію стосовно підсудності справи адміністративним судам висловлено Великою палатою Верховного Суду в постанові від 20 червня 2018 року в справі № 820/4146/17.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з частиною 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Частиною 1 статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на вищевикладене, постанову суду першої інстанції необхідно скасувати та прийняти постанову про закриття провадження у справі з вищевикладених мотивів.

Керуючись ст. ст. 243 ч. 3, 238, 243, 308, 315, 317, 319, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 25.01.2018 року у справі №442/2856/17 - скасувати та прийняти нову постанову, якою провадження у справі 442/2856/17 за позовом ОСОБА_2 до Підбузької селищної ради Дрогобицького району Львівської області, третя особа ОСОБА_1 про визнання дій та рішень протиправними - закрити.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.

На Постанову протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. З. Улицький судді Р. М. Гулид В. П. Сапіга Повне судове рішення складено 22.08.2018 року