Рішення

від 21.08.2018 по справі 825/2058/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 серпня 2018 року Чернігів Справа № 825/2058/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Зайця О.В.,

за участю секретаря Новик Н.С.,

предстаників позивача Кожанова С.М., Образкової Г.В.,

представників відповідача Нужняка С.М., Скоробагатої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Чезара Деталь" до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування постанови ,

У С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чезара Деталь" звернулось до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови №25-01-009/0162/81 від 03.05.2018 про накладення штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що предметом договорів на виконання робіт, укладених між позивачем та фізичними особами, є виконання останніми певного визначеного обсягу роботи, за наслідками виконання якої замовник зобов'язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто, предметом є кінцевий результат, а не процес праці. Метою цього договору є отримання певного матеріального результату. За цим договором фізична особа не підпорядковувалася правилам внутрішнього трудового розпорядку, вона самостійно організовувала свою роботу і виконувала її на власний ризик, трудові функції виконувала разово, так як після закінчення виконання визначеного завдання, вказаним договором, взаємовідносини робітника з позивачем припинилися. У правовідносинах між позивачем та фізичними особами (сторонами договорів на виконання робіт) містяться ознаки характерні саме цивільно-правовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат.

Вважає винесену постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами №25-01-009/0162/81 протиправною.

Представники позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

Представники відповідача позов не визнали, просили у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позовну заяву (а.с.81-90) та зазначили, що в даному випадку правовідносини між позивачем та вказаними особами носять ознаки, притаманні саме трудовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, при цьому, дії позивача щодо надання трудовому договору форми цивільно-правового перешкоджають реалізації працівником права на працю, гарантованого Констуцією та Кодексом законів про працю України, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об'єднання в професійні спілки тощо. Враховуючи вищевикладене, вважають позовні вимоги такими, що не відповідають обставинам справи, не спростовують матеріалів інспекційного відвідування.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, свідків, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

За результатами інспекційного відвідування позивача встановлені порушення ч. З ст. 24 КЗпП України, ст. 48 КЗпП України, постанови Кабінету Міністрів України № 413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу , про що складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю № 25-01-009/0162 від 13.04.2018.

Керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (зі змінами), першим заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області ОСОБА_5 03 травня 2018 року винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю на Товариство обмеженою відповідальністю Чезара Деталь у розмірі 1228590 грн.

Не погоджуючись з постановою Управління Держпраці у Чернігівській області № 25-01-009/0162/81 від 03.05.2018 позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Процедура проведення Державною інспекцією України з питань праці та її територіальними органами перевірок додержання законодавства з питань праці у межах повноважень встановлена Порядком проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 02.07.2012 № 390, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 30.07.2012 № 1291/21603 (далі - Порядок).

Інспектор може проводити планові та позапланові перевірки, які можуть здійснюватися за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Позапланова перевірка проводиться незалежно від кількості раніше проведених перевірок за наявності підстав, визначених Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Позапланові перевірки за зверненнями фізичних та юридичних осіб про порушення суб'єктами господарювання вимог законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюються за наявності згоди Держпраці України на їх проведення. Інспекторам забороняється виступати посередниками, арбітрами чи експертами під час розгляду трудових спорів (п.3 Порядку).

Тривалість позапланової перевірки не може перевищувати 10 робочих днів, а суб'єктів малого підприємництва - 3 робочих дні.

Відповідно до п.7 Порядку за результатами перевірки складається акт перевірки. У разі виявлення порушень законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування вносяться приписи про усунення виявлених порушень, вживаються заходи щодо притягнення до відповідальності винних осіб згідно із вимогами чинного законодавства.

Після складання акту перевірки державний інспектор з питань праці у триденний строк передає матеріали перевірки (акт або витяг з акту, у разі необхідності - копії первинних документів) на розгляд начальнику територіального органу Держпраці або його заступнику відповідно до розподілу повноважень (уповноважена особа).

При цьому суд звертає увагу на норму ст.265 КЗпП, якою встановлено, що юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509. Цей Порядок визначає механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених ч.2 ст.265 Кодексу законів про працю України та ч.2-7 ст.53 Закону України "Про зайнятість населення", де згідно п.2, п.3, п.6, п.7 вказаного Порядку визначено уповноважені посадові особи, яким надано права, підстави, строки накладати штрафи та визначено порядок повідомлення. А відповідно до п.8 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в п.3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

З аналізу наведених норм вбачається, що перевірка проведена з дотриманням процедури визначеної Порядком, строки проведення перевірки не порушені, а оскаржувана постанова, за врахуванням наявності імперативного обов'язку, прийнята уповноваженою особою у відповідності до діючого законодавства в межах дискреційних повноважень.

Як вбачається з оскаржуваної постанови, позивачем порушено ст.24 та 48 КЗпП - фактичний допуск працівника до роботи без укладення трудового договору.

Однак, ч. 1 ст. 1 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435 (надалі - ЦК України), встановлено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Судом встановлено, що 06.03.2018 між позивачем та ОСОБА_6 укладено договір на виконання роботи №70, строком з 06.03.2018 до 26.03.2018; 05.03.2018 між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір на виконання роботи №68, строком з 05.03.2018 до 29.03.2018; 22.03.2018 між позивачем та ОСОБА_8 укладено договір на виконання роботи №82, строком з 22.03.2018 до 27.03.2018; 12.03.2018 між позивачем та ОСОБА_9 укладено договір на виконання роботи №75, строком з 12.03.2018 до 23.03.2018; 12.03.2018 між позивачем та ОСОБА_10 укладено договір на виконання роботи №74, строком з 12.03.2018 до 28.03.2018; 14.03.2018 між позивачем та ОСОБА_11 укладено договір на виконання роботи №77, строком з 14.03.2018 до 16.03.2018; 01.02.2018 між позивачем та ОСОБА_12 укладено договір на виконання роботи №37, строком з 01.02.2018 до 16.02.2018; 20.03.2018 між позивачем та ОСОБА_13 укладено договір на виконання роботи №81, строком з 20.03.2018 до 23.03.2018; 12.03.2018 між позивачем та ОСОБА_14 укладено договір на виконання роботи №71, строком з 12.03.2018 до 23.03.2018; 01.02.2018 між позивачем та ОСОБА_15 укладено договір на виконання роботи №38, строком з 01.02.2018 до 16.02.2018; 01.02.2018 між позивачем та ОСОБА_16 укладено договір на виконання роботи №35, строком з 01.02.2018 до 23.02.2018.

Предметами договорів на виконання роботи є взяття фізичною особою на себе зобов'язання щодо виконання певного обсягу робіт, що визначено завданням Замовника, оплата за які (винагорода) нараховуватиметься відповідно до фактично виконаних робіт виходячи з потреб позивача, на підставі акту виконаних робіт.

На виконання умов договору виконавці надавали певні послуги, перелік яких зазначався в актах виконаних робіт за вказанами договорами.

Так, відповідно до вимог ч.1, 2 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до вимог ч.1 ст.843 ЦК України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно приписів ч.1 ст.850 ЦК України замовник зобов'язаний сприяти підрядникові у виконанні роботи у випадках, в обсязі та в порядку, встановлених договором підряду. На виконання зазначених приписів, замовник передбачив відсутність підпорядкованості правилам внутрішнього трудового розпорядку, та поклав обов'язок організації процесу виконання робіт з використанням власних засобів на виконавця, таким чином надавши йому можливість вільно обирати зручний для роботи час, оскільки, як вбачалось з пояснень свідків, вони також мали здійснювати інші роботи у інших замовників.

Отже, підрядники самостійно в межах встановлених строків договору визначали порядок та окремі етапи роботи, при цьому правила внутрішнього розпорядку позивача на них не розповсюджувалися.

В зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що позивач вірно оформив правовідносини, що виникли між ним та ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16.

Відповідно до ч.1 Господарського кодексу України одним із загальних принципів господарювання в Україні є свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом. Конституційним правом, важливим для визначення господарських правовідносин, є право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, закріплене ст.42 Конституції України. Правопорядок у сфері господарювання визначається також комплексом соціальних прав, закріплених Конституцією, насамперед, це право кожного на працю, які він вільно обирає або на яку він вільно погоджується.

Тобто, зазначені вище особи мали конституційне право укладати цивільно-правові договори та у відповідності до ст.837, 901 ЦК України виконувати зобов'язання, передбачені умовами даних договорів.

Відповідно до ст.21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При цьому слід врахувати, що цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством, установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

За договором підряду, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу.

Основною ознакою, що відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

В свою чергу, за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, котрі визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання роботи за цивільно-правовими договорами. Водночас відповідно до п. а ч.3 ст.56 Закону України Про пенсійне забезпечення робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків зараховується до стажу роботи, що дає право на трудову пенсію.

Отже, основною ознакою, яка відрізняє трудові відносини від підрядних є те, що трудове законодавство регулює процес трудової діяльності, її організації, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Підрядник, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує і виконує свою роботу.

У цивільно-правових відносинах діє принцип свободи договору, тобто сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.327 ЦК України).

Умовами цивільно-правової угоди, укладеної між сторонами, передбачено, що підрядник повинен самостійно організувати та нести відповідальність за організацію та виконання роботи з урахуванням вимог техніки безпеки з охорони праці. Зазначені умови притаманні саме договору підряду.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами, тобто нормами КЗпП України та інших актів трудового законодавства, що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг (підрядника) у цивільно-правових відносинах визначається сторонами у договорі або чинним законодавством України, зокрема нормами ЦК України.

Свідок, ОСОБА_12, зазначила, що вона самостійно здійснювала організацію своєї роботи, отримувала виногороду відповідно до фактично виконаних робіт, на підставі акту виконаних робіт.

Свідок, ОСОБА_14, повідомив суд, що він також самостійно здійснювала організацію своєї роботи та виконував її у вільний від осоновної роботи час. Отримувала виногороду відповідно до фактично виконаних робіт, на підставі акту виконаних робіт.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена не обґрунтовано, тобто без врахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення та без дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), на підставі помилкових висновків, викладених в Акті перевірки, а отже підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 139, 195, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Чезара Деталь" задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову №25-01-009/0162/81 від 03.05.2018 про накладення штрафу.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області (вул. П'ятницька, буд. 39, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 39779238) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Чезара Деталь" (вул. Захисників України, 25, м. Чернігів, 14030, код ЄДРПОУ 40549281) судові витрати у розмірі 1762 грн.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення виготовлено 28 серпня 2018 року.

Суддя О.В. Заяць