Постанова

від 27.08.2018 по справі 910/21320/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2018 р. Справа№ 910/21320/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Жук Г.А.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Найченко А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк

на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018

у справі №910/21320/17 (суддя Сташків Р.Б.)

за позовом Товариства з обмежено відповідальністю Компанія Джи Пі Груп

до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк

про зобов'язання виконувати умови договору та стягнення пені

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Компанія Джи Пі Груп (надалі - ТОВ Компанія Джи Пі Груп , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк (надалі - ПАТ КБ ПриватБанк , відповідач) про зобов'язання виконувати умови договору банківського обслуговування в частині зарахування коштів на розрахунковий рахунок № 26004052626820 у ПАТ КБ Приватбанк у розмірі 100,00 грн за платіжним дорученням № 95 від 10.11.2017, яке сформовано через рахунок в АТ Райффайзен Банк Аваль , а також про стягнення 1 500,00 грн пені за прострочення виконання зобов'язання з виконання платіжного доручення від 25.09.2017 на суму 100 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі №910/21320/17 позов задоволено частково, зобов'язано ПАТ КБ ПриватБанк виконувати умови договору банківського обслуговування в частині зарахування коштів на розрахунковий рахунок № 26004052626820 у ПАТ КБ ПриватБанк у розмірі 100,00 грн за платіжним дорученням № 95 від 10.11.2017, яке сформовано через рахунок в АТ Райффайзен Банк Аваль , стягнуто з ПАТ КБ ПриватБанк на користь ТОВ Компанія Джи Пі Груп 1 600,00 грн судового збору, а також 5 000,00 грн витрат на правову допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з того, що встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є підставою для односторонньої відмови від договору банківського рахунка та його закриття; відповідачем не доведено належними та допустимими доказами встановлення позивачеві неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта, а також підстав для розірвання договору з позивачем та закриття рахунку; одностороння відмова відповідача від договору та закриття рахунку позивача здійснені з недотриманням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим вимога позивача про зобов'язання виконувати умови договору банківського обслуговування в частині зарахування коштів на розрахунковий рахунок за сформованим платіжним дорученням №95 від 10.11.2017 на суму 100,00 грн є правомірною та обґрунтованою.

Разом з тим, враховуючи, що відповідне платіжне доручення від 25.09.2017 на суму 100 000,00 грн фактично сформовано не було та до відповідача не надходило, суд дійшов висновку про відсутність підстав для покладення на останнього відповідальності у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Не погоджуючись із рішенням суду, ПАТ КБ ПриватБанк звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог та постановити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт посилався на неможливість виконати платіжне доручення №95 від 10.11.2017 на суму 100,00 грн, через те, що кошти, як і саме платіжне доручення були повернуті, договір між сторонами розірвано, а рахунок закрито, тобто між сторонами припинені правовідносини щодо банківського обслуговування.

Апелянт наголошував на правомірності дій відповідача щодо припинення договірних відносин з позивачем з огляду на встановлення останньому неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику, що відповідає вимогам ст. 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , застосування якого є пріоритетним у спірних правовідносинах.

Також скаржником вказано на неправомірність рішення суду в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, у зв'язку з ненаданням позивачем документального підтвердження понесених ним витрат, а саме, платіжних документів про оплату послуг адвоката.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.06.2018 поновлено ПАТ КБ ПриватБанк пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі №910/21320/17, відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено ТОВ Компанія Джи Пі Груп строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та зупинено дію вказаного рішення.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що посилання апелянта на неможливість виконати оскаржуване рішення не є підставою для скасування останнього; безпідставність доводів скаржника про фактичне схвалення позивачем дій відповідача щодо розірвання договірних відносин між ними; необґрунтованість підстав для встановлення позивачеві неприйнятно високого ризику; правомірність рішення суду в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу з огляду на надання позивачем акту наданих послуг та банківської виписки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 розгляд апеляційної скарги ПАТ КБ ПриватБанк на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі №910/21320/17 призначено на 16.07.2018.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.07.2018, в порядку ч. 2 ст. 216 ГПК України, в розгляді справи №910/21320/17 оголошено перерву до 27.08.2018.

У судове засідання відповідач явку свого уповноваженого представника повторно не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується витягом з офіційного сайту ПАТ Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень (а.с. 20-21, т.2).

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності вказаної особи.

У судовому засіданні представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечив, вважає її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

27.08.2018 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення має бути залишеним без змін, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 06.06.2017 ПАТ КБ ПриватБанк відкрило ТОВ Компанія Джи Пі Груп поточний рахунок №26004052626820 на підставі заяви про відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, згідно якої позивач приєднався до вказаних Умов, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, та які разом із Заявою складають Договір банківського обслуговування.

За твердженням позивача, 18.09.2017 під час спроби створити у системі Клієнт-Банк платіжні доручення для здійснення оплати з рахунку, який відкритий у ПАТ КБ Банк , головний бухгалтер ТОВ Компанія Джи Пі Груп отримав повідомлення наступного змісту: Не знайдено жодного рахунку, який відкритий у ПАТ КБ ПриватБанк , у зв'язку з чим було здійснено запит в службу підтримки останнього через онлайн-чат та отримано відповідь наступного змісту: Функціонування Вашого рахунку було обмежено у відповідності до ст. 1074 Цивільного кодексу України .

Вказані обставини викладені у доповідній записці від 18.09.2017 головного бухгалтера директору ТОВ Компанія Джи Пі Груп (а.с. 36, т. 1).

Як зазначає позивач, цього ж дня ним було направлено на електронну адресу відповідача лист №13 від 18.09.2017 з проханням надати інформацію про причини обмеження права користування рахунком, у відповідь на який надійшло повідомлення про прийняття запиту позивача та створення заявки за №15437233 (а.с. 37-39, т. 1), а в подальшому поштою надійшов лист вих. №20.1.0.0.0/7-20171017/81 від 17.10.2017 з інформацією, що вищевказане звернення позивача знаходиться в роботі і фахівці Головного офісу КБ ПриватБанк працюють над вирішенням даного питання (а.с. 52, т. 1).

20.09.2017 представник позивача звернувся безпосередньо до відділення банку для отримання пояснень щодо причин обмеження права користуватись рахунком, однак, як стверджує позивач, менеджером банку було надано усну інформацію про те, що на адресу позивача надіслано відповідний лист.

Також позивач стверджує, що 25.09.2017 ним було здійснено спробу створити платіжне доручення на суму 100 000,00 грн для проведення оплати з вказаного рахунку, що не виявилося можливим через отримання в системі Клієнт-Банк повідомлення про незнайдення жодного рахунку для створення платежу.

У зв'язку з неотриманням жодного листа від ПАТ КБ ПриватБанк , 05.10.2017 позивачем на адресу відповідача був направлений запит з вимогою повторно надіслати листи із зазначенням причини блокування рахунку, про надсилання яких повідомлялося в усному порядку працівниками банку (а.с. 45-46, т. 1).

В подальшому на адресу позивача від відповідача надійшов лист вих. №20.1.0.0.0/7-20171004/2129 від 04.10.2017 з повідомленням про розірвання договорів і закриття рахунків, в якому ПАТ КБ ПриватБанк повідомило ТОВ Компанія Джи Пі Груп про прийняте ним рішення, згідно з яким будуть розірвані укладені з останнім договори та закриті поточні рахунки на підставі ст. 64 Закону України Про банки і банківську діяльність , ч. 1 ст. 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , а саме, у зв'язку з встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта (а.с. 47-49, т. 1).

До вказаного повідомлення відповідач додав заяву про перерахування залишків коштів, що була заповнена позивачем 06.10.2017 із проханням перерахувати залишок коштів на відкритий рахунок у ПАТ Банк Український капітал (а.с. 50, т. 1).

Згідно наявної у матеріалах справи довідки відповідача вих. №08.7.0.0.0/171013101351 від 13.10.2017 рахунок №26004052626820 закритий 13.10.2017 (а.с. 51, т. 1).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неправомірність дій відповідача щодо розірвання з ним договірних відносин та закриття рахунку, у зв'язку з чим просить суд зобов'язати ПАТ КБ Приватбанк виконати умови договору банківського обслуговування в частині зарахування коштів на розрахунковий рахунок № 26004052626820 у ПАТ КБ Приватбанк у розмірі 100,00 грн за платіжним дорученням № 95 від 10.11.2017, яке сформовано через рахунок в АТ Райффайзен Банк Аваль , а також про стягнення 1 500,00 грн пені за прострочення виконання зобов'язання з виконання платіжного доручення від 25.09.2017 на суму 100 000,00 грн.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи скаржника вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання вищевказаного договору, колегія суддів зазначає, що такий за своєю правовою природою є договором банківського рахунка, за яким відповідно до ст. 1066 ЦК України, банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.

Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частинами 1, 3 статті 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність на банки покладено обов'язок проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

Згідно з п.п. 3, 18, 17 ч. 1 ст. 1 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення верифікація клієнта - встановлення (підтвердження) суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним; ідентифікація - отримання суб'єктом первинного фінансового моніторингу від клієнта (представника клієнта) ідентифікаційних даних; ідентифікаційні дані - це: для фізичної особи - підприємця - відомості, зазначені у пункті 2 частини дев'ятої, у частині дванадцятій статті 9 цього Закону.

Частиною 5 статті 64 Закону України Про банки і банківську діяльність банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Разом з тим ч. 7 даної статті надає банку право витребувати інформацію, яка стосується ідентифікації клієнта (в тому числі керівників клієнта - юридичної особи, представника клієнта), вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, здійснення поглибленої перевірки клієнта, в органів державної влади, державних реєстраторів, банків, інших юридичних осіб, а також здійснювати заходи щодо збору такої інформації з інших джерел.

Проте, доказів витребування у позивача офіційних документів щодо уточнення інформації про клієнта (позивача) відповідачем не надано.

Частиною 1 ст. 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення передбачено, що суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Водночас, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка, зокрема, у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

Згідно з приписами ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (ч. 3 ст. 651 ЦК України).

Разом з цим, ч. 4 ст. 1075 ЦК України встановлено, що банк може відмовитися від договору банківського рахунка та закрити рахунок клієнта у разі відсутності операцій за рахунком клієнта протягом трьох років підряд та відсутності залишку грошових коштів на цьому рахунку.

З аналізу наведених вище норм чинного законодавства слідує, що встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є підставою для односторонньої відмови від договору банківського рахунка та його закриття. Інше умовами укладеного між сторонами договору не встановлено.

Відтак, реалізація банком права вимагати розірвання договору банківського рахунка, встановленого п. 3 ч. 2 ст. 1075 ЦК України, що кореспондується із ч. 1 ст. 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення , може бути здійснено шляхом звернення із відповідним позовом до суду, згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України, якщо між сторонами не буде досягнуто спільної згоди щодо розірвання такого договору (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

При цьому, як правильно зазначив місцевий господарський суд, не є доведеними та обґрунтованими належними й допустимими доказами посилання відповідача на встановлення позивачеві неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта (зокрема, внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу банку, про наявність яких зазначається в повідомленні до Державної служби фінансового моніторингу України від 19.09.2017).

Обґрунтування встановлення такого ризику у зв'язку із порушенням Генеральною прокуратурою України кримінальної справи відносно ОСОБА_6 через зазначення його близькою та пов'язаною особою із засновником позивача судом першої інстанції правомірно визнано безпідставним, оскільки в матеріалах справи відсутній обвинувальний вирок суду щодо вказаної особи, а згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Також колегія суддів звертає увагу, що кримінальна справа відносно ОСОБА_6, на яку посилається відповідач в апеляційній скарзі, була порушена ще до укладення між сторонами Договору банківського обслуговування, а саме 19.08.2016, і на момент відкриття рахунку позивачеві - 06.06.2017 відповідачеві мало бути відомо про вказане кримінальне провадження. При цьому, в апеляційній скарзі відповідач також визнає той факт, що в заяві позивача про відкриття рахунку останній вказував на зв'язок з публічною особою - ОСОБА_6

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання відповідача на порушення відносно ОСОБА_6 кримінального провадження як на підставу для встановлення щодо позивача неприйнятно високого ризику.

Крім того, відповідач не надав доказів та належним чином не довів факт наявності у банківських операціях позивача ознак відмивання доходів.

Водночас, беручи до уваги всі надані позивачем докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що основним видом економічної діяльності позивача є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та наданими позивачем копіями договорів оренди, укладеними між позивачем та його контрагентами (а.с. 58-76, т. 1).

Матеріалами справи також підтверджується, що з отриманого від здійснення такої діяльності доходу, позивач сплачує всі податки та збори до державного бюджету, виплачує своїм працівникам заробітну плату, здійснює розрахунки з контрагентами, а також оплачує комунальні послуги. Позивач розпоряджається чистим прибутком на власний розсуд. Зокрема, Позивач надав суду копію протоколу загальних зборів ТОВ Компанія Джи Пі Груп та копію договору, укладеного між ТОВ Компанія Джи Пі Груп та ОСОБА_7 про надання безпроцентної позики (поворотної фінансової допомоги).

За наведених обставин, відсутні підстави вважати, що господарська діяльність позивача є незаконною чи містить ознаки відмивання (легалізації) доходів, а відтак, посилання відповідача на ч. 1 ст. 10 Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення як підставу для розірвання договору з позивачем та закриття рахунку не є доведеними відповідачем належними та допустимими доказами.

Як встановлено судом першої інстанції, банком жодним чином не доведено встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику та не надано жодних доказів використання свого права та виконання обов'язку, передбачених ч.ч. 7 та 8 ст. 64 вищезазначеного Закону, для здійснення поглибленої перевірки клієнта та аналізу відповідності фінансової операції змісту його діяльності та фінансовому стану за період з дня блокування рахунку до цього часу.

Таким чином, одностороння відмова відповідача від договору та закриття рахунку позивача здійснені з недотриманням норм чинного законодавства, у зв'язку з чим відповідач був зобов'язаний виконувати надані позивачем платіжні доручення та здійснювати переказ коштів.

При цьому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про правомірність дій банку щодо відмови в односторонньому порядку від ділових відносин з позивачем, як клієнтом з неприйнятно високим ризиком, з посиланням на позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2018 у справі №910/11471/17, з огляду на те, що відносини, які склались між сторонами у даній справі не є аналогічними відносинам, які були предметом дослідження у вказаній справі.

Так, правовідносини сторін у справі №910/11471/17 виникли на підставі іншого договору, а саме, договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess" №02500979201 від 24.03.2014, умови якого принципово вирізняються від положень укладеного між позивачем та відповідачем договору банківського обслуговування.

У справі № 910/11471/17, на яку посилається відповідач, Верховний Суд застосував п.8.5. договору банківського рахунку та обслуговування продуктів клієнта системою "StarAccess", відповідно до якого, у разі наявності підстав, передбачених цим договором або законодавством, банк має право розірвати договір, про що клієнту надсилається поштою відповідний лист (з повідомленням про вручення) за адресою вказаною клієнтом у цьому договорі, або на іншу адресу, яку клієнт повідомить банку у разі зміни місцезнаходження (місця проживання). Клієнт повинен відповісти на відповідний лист банку протягом одного місяця з дати відправлення такого листа. Якщо протягом строку, зазначеного в цьому пункті договору, банк не отримав відповіді від клієнта або клієнт не виправив порушення умов цього договору за наявності такого порушення, вважається, що клієнт згоден із розірванням договору, при цьому, всі рахунки, які відкриті за договором закриваються, а наявні залишки коштів перераховуються на відповідний внутрішньобанківський рахунок і можуть бути отримані клієнтом за його першою вимогою з урахуванням вимог чинного законодавства.

Тобто вказаним вище пунктом, сторони у справі, на яку посилається відповідач, передбачили механізм захисту прав клієнта, відповідно до якого клієнт має право надати банку пояснення щодо причин порушення договору, а у разі ненадання таких пояснень, вважається, що клієнт погоджується на розірвання договору.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що правовідносини, що виникли між позивачем та відповідачем у даній справі врегульовані договором, який не містить ані аналогічних умов, ані подібного механізму захисту прав клієнта, що свідчить про необґрунтованість посилання відповідача на правову позицію Верховного Суду, викладену за результатами розгляду справи №910/11471/17, обставини якої суттєво відрізняються від обставин даної справи.

Доводи апелянта про фактичне схвалення позивачем дій відповідача щодо розірвання договірних відносин колегією суддів відхиляється, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та було зазначено вище, позивачем (його уповноваженими працівниками) після виявлення проблем з виконанням відповідачем платіжних доручень, неодноразово вчинялись дії, спрямовані на з'ясування причин порушення банком умов договору банківського обслуговування.

Вчинені позивачем дії свідчать про те, що останній не погоджувався з діями відповідача, вимагав вказати причини відмови у банківському обслуговуванні, та з огляду на відсутність будь-яких обґрунтованих пояснень та підстав, змушений був звернутись до суду за захистом своїх прав.

Необґрунтованим є посилання відповідача на заяву про перерахування залишків коштів від 06.10.2017 як на факт схвалення позивачем розірвання договору банківського обслуговування, оскільки така заява є вимушеним заходом, невжиття якого спричинило б завдання позивачеві збитків у вигляді сплати на користь відповідача неустойки у розмірі 17 % від суми, яка знаходилась на рахунку позивача, за кожен місяць протягом 6 місяців, про що позивача було повідомлено відповідачем у повідомленні про розірвання договорів і закриття рахунків (а.с. 47-50, т. 1)

Враховуючи наведені обставини, позивачем не вчинялось ніяких дій (або бездіяльності), які б свідчили про схвалення одностороннього розірвання відповідачем договору банківського обслуговування, а тому наведені в апеляційній скарзі доводи про факт такого схвалення є безпідставними та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Матеріалами справи підтверджується формування платіжного доручення № 95 від 10.11.2017 на переказ коштів та їх повернення позивачеві на рахунок в АТ Райффайзен Банк Аваль через неможливість зарахування коштів на рахунок у ПАТ КБ Приватбанк внаслідок відсутності рахунку позивача (а.с. 67-67, т. 1).

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість позову в частині зобов'язання зарахувати кошти на розрахунковий рахунок № 26004052626820 у ПАТ КБ Приватбанк у розмірі 100,00 грн за платіжним дорученням № 95 від 10.11.2017.

Водночас, згідно з Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються цією Інструкцією (п. 1.8.).

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, у платіжному дорученні від 25.09.2017 на суму 100 000,00 грн у реквізиті рахунок було зазначено: не знайдено жодного доступного рахунку для створення платежу , тобто вказане платіжне доручення фактично не було сформовано та оформлено у відповідності до вказаних вимог Інструкції.

Згідно зі ст. 8 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження, або не пізніше наступного дня в разі його надходження після закінчення операційного часу.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Однак, оскільки відповідне платіжне доручення від 25.09.2017 на суму 100 000,00 грн фактично сформовано не було та до відповідача не надходило, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, саме позивач повинен довести обставини, які входять до предмету доказування у справі та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем.

З огляду на вищевикладене, враховуючи доведення позивачем належними та допустимими доказами факту порушення відповідачем зобов'язань за договором банківського обслуговування, а саме, щодо обов'язку зарахування коштів на розрахунковий рахунок № 26004052626820 у ПАТ КБ Приватбанк у розмірі 100,00 грн за платіжним дорученням № 95 від 10.11.2017, яке сформовано через рахунок в АТ Райффайзен Банк Аваль , та недоведення наявності правових підстав для стягнення пені за прострочення виконання зобов'язання з виконання платіжного доручення від 25.09.2017 на суму 100 000,00 грн, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта про наявність підстав для скасування рішення у зв'язку з неможливістю його фактичного виконання, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.

Згідно зі ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У частині 3 статті 33 Закону Про виконавче провадження зазначено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень , мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Стаття 331 ГПК України також надає право стягувачеві або виконавцеві за наявності обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання судового рішення.

Крім того, згідно приписів ч. 1 ст. 245 ГПК України за заявою учасників справи суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.

Зі змісту наведених норм вбачається, що складнощі з виконанням рішення або відсутність у боржника змоги на його виконання не тягнуть за собою скасування такого рішення апеляційним судом, а лише можуть бути підставою для вчинення визначених законом дій судом першої інстанції, який прийняв відповідне рішення, зокрема, дій щодо зміни способу виконання рішення та роз'яснення судового рішення.

При цьому, вичерпний перелік підстав для скасування або зміни апеляційним судом рішення суду першої інстанції встановлений частиною 1 ст. 277 ГПК України, в якому відсутня така підстава як неможливість боржника виконати рішення суду.

З огляду на викладене, посилання скаржника на відсутність можливості виконати оскаржуване рішення як на підставу для скасування такого рішення є безпідставним та необґрунтованим.

Також колегія суддів вважає безпідставними та такими, що спростовуються наявними в матеріалах справи доказами доводи апелянта про неправомірність стягнення з ПАТ КБ ПриватБанк витрат позивача на правову допомогу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було надано суду першої інстанції копії наступних документів: Договору про надання адвокатських послуг №2/2011 від 30.05.2011, рахунку на оплату №2311/17-ап від 20.11.2017 на суму 10 000,00 грн, платіжного доручення №17 від 27.11.2017 на суму 10 000,00 грн, ордеру серії КС №392751, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, витягу з Єдиного реєстру адвокатів України (а.с. 70-87, 197-201, т. 1)

Таким чином, вищевказаними документами позивач забезпечив документальне підтвердження понесених ним судових витрат на правову допомогу в сумі 10 000,00 грн, а доводи апелянта про ненадання позивачем платіжного документу про сплату таких послуг спростовуються наявним в матеріалах справи платіжним дорученням №17 від 27.11.2017 (а.с. 88, т. 1)

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста від 25.04.2018 у справі №910/21320/17 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ПАТ КБ ПриватБанк має бути залишена без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-255, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк на рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі №910/21320/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі №910/21320/17 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2018 у справі №910/21320/17.

4. Матеріали справи №910/21320/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.08.2018.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Г.А. Жук

С.Я. Дикунська