Постанова

від 16.10.2018 по справі 910/21320/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/21320/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Львова Б.Ю. (головуючий), Берднік І.С. і Сухового В.Г.,

за участю секретаря судового засідання Крапивної А.М.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмежено відповідальністю "Компанія Джи Пі Груп" (далі - Товариство) - Шевцової О.В.,

відповідача - акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі -Банк; попередня назва - публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк") - Малєєвої О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Банку

на рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2018 (суддя Сташків Р.Б.)

та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 (колегія суддів: Мальченко А.О. (головуючий), судді Жук Г.А., Дикунська С.Я.)

за позовом Товариства до Банку про зобов'язання виконувати умови договору та стягнення пені,

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про зобов'язання відповідача виконувати умови договору банківського обслуговування в частині зарахування коштів на розрахунковий рахунок № 26004052626820 у ПАТ КБ "ПриватБанк" в розмірі 100 грн. за платіжним дорученням від 10.11.2017 № 95, яке сформовано через рахунок в АТ "Райффайзен Банк Аваль", а також стягнення 1 500 грн. пені за прострочення зобов'язання з виконання платіжного доручення на суму 100 000 грн.

Позов обґрунтовано посиланнями на неправомірність одностороннього розірвання Банком договору банківського обслуговування, укладеного з Товариством, та відмови від зарахування коштів на розрахунковий рахунок, що був відкритий на його виконання, за платіжними дорученнями Товариства.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018, позов задоволено частково. Зобов'язано Банк виконувати умови договору банківського обслуговування в частині зарахування коштів на розрахунковий рахунок № 26004052626820 у ПАТ КБ "ПриватБанк" у розмірі 100,00 грн. за платіжним дорученням від 10.11.2017 № 95, сформованим через рахунок в АТ "Райффайзен Банк Аваль". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є підставою для односторонньої відмови від договору банківського обслуговування та закриття банківського рахунку клієнта; Банком не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованості встановлення Товариству такого ризику. Платіжне доручення від 10.11.2017 № 95 на суму 100,00 грн. підлягає виконанню Банком, виходячи зі змісту договірних відносин сторін. Водночас платіжне доручення від 25.09.2017 на суму 100 000,00 грн. фактично сформоване не було та до Банку не надходило, у зв'язку з чим відсутні підстави для покладення на Банк відповідальності у вигляді пені за несвоєчасне виконання зобов'язання.

У касаційній скарзі Банк просить скасувати зазначені судові рішення в частині задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові. Касаційну скаргу з посиланнями на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права обґрунтовано невідповідністю висновків судів встановленим обставинам справи та судовій практиці Верховного Суду з розгляду подібних спорів. За твердженнями скаржника, суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, дійшли помилкового висновку щодо відсутності у Банку права односторонньо відмовитись від ділових відносин з клієнтом у разі встановлення йому неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта, у тому числі шляхом розірвання договору банківського обслуговування та закриття банківського рахунку такого клієнта. При цьому суди не врахували обставин того, що:

- таке право Банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу передбачене статтею 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" та статтею 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність";

- неприйнятно високий ризик ділових відносин з Товариством був встановлений відповідно до внутрішніх документів Банку у зв'язку з тим, що засновники Товариства є пов'язаними особами з публічною особою, стосовно якої порушено кримінальне провадження;

- Товариство своїми діями фактично погодилося з розірванням договору банківського обслуговування;

- платіжне доручення від 10.11.2017 № 95 на суму 100,00 грн. виконати неможливо, оскільки кошти, як і саме платіжне доручення, були повернуті, договір між сторонами розірвано, а рахунок закрито.

Товариство подало відзив на касаційну скаргу Банку, в якому зазначило про безпідставність її доводів та обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій в оскаржуваній частині. Просило касаційну скаргу залишити без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши у відкритому судовому засіданні доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі встановлено, що:

- 06.06.2017 Банк відкрив Товариству поточний рахунок № 26004052626820 на підставі заяви про відкриття рахунку та анкети про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг, за якими Товариство приєдналося до Умов, Тарифів Банку, що розміщені в мережі Інтернет на сайті http://privatbank.ua, та які разом складають Договір банківського обслуговування (далі - Договір);

- 18.09.2017 під час спроби створити у системі "Клієнт-Банк" платіжні доручення для здійснення оплати з рахунку головний бухгалтер Товариства отримав повідомлення наступного змісту: "Не знайдено жодного рахунку, який відкритий у ПАТ КБ "ПриватБанк", у зв'язку з чим було здійснено запит в службу підтримки Банку та отримано відповідь наступного змісту: "Функціонування Вашого рахунку було обмежено у відповідності до статті 1074 Цивільного кодексу України";

- 25.09.2017 Товариство здійснило спробу створити платіжне доручення на суму 100 000 грн. для здійснення оплати з рахунку, що виявилося неможливим через повторне отримання в системі "Клієнт-банк" повідомлення про незнайдення жодного рахунку для створення платежу;

- у подальшому Банк надіслав Товариству повідомлення від 04.10.2017 № 20.1.0.0.0/7-20171004/2129 про прийняття ним рішення щодо розірвання Договору та закриття рахунку Товариства на підставі статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", частини першої статті 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" (далі - Закон), у зв'язку з встановленням неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта. До вказаного повідомлення Банк долучив заяву про перерахування залишків коштів, яка була заповнена Товариством 06.10.2017 із проханням перерахувати залишок коштів на рахунок, відкритий у публічному акціонерному товаристві "Банк "Український капітал". Згідно з наявною у матеріалах справи довідкою Банку від 13.10.2017 № 08.7.0.0.0/171013101351 рахунок № 26004052626820 був закритий 13.10.2017.

Причиною спору у справі стало питання про наявність чи відсутність підстав для зобов'язання відповідача виконувати умови Договору щодо зарахування коштів на розрахунковий рахунок позивача за його платіжними дорученнями, а також стягнення з нього пені за неналежне виконання своїх договірних зобов'язань.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частин першої та третьої статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

Згідно з частинами першою та другою статті 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами. Банк зобов'язаний укласти договір банківського рахунка з клієнтом, який звернувся з пропозицією відкрити рахунок на оголошених банком умовах, що відповідають закону та банківським правилам. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами.

Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом (частини перша та друга статті 1068 ЦК України).

Частиною першою статті 1074 передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на рахунку, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму та фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом. Банк не має права встановлювати заборону на встановлення обтяження, але може встановлювати розумну винагороду.

За загальним правилом, встановленим статтею 651 ЦК України, одностороння відмова від договору допускається лише у випадку, встановленому договором або законом.

За приписами частини другої статті 1075 ЦК України банк має право вимагати розірвання договору банківського рахунка: якщо сума грошових коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, залишилася меншою від мінімального розміру, передбаченого банківськими правилами або договором, якщо така сума не буде відновлена протягом місяця від дня попередження банком про це; у разі відсутності операцій за цим рахунком протягом року, якщо інше не встановлено договором; у випадках, передбачених законодавством, що регулює відносини у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення та в інших випадках, встановлених договором або законом .

Згідно з частиною п'ятою статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банку надано право відмовитися від встановлення (підтримання) договірних відносин (у тому числі шляхом розірвання договірних відносин) чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику .

Відповідно до частини першої статті 10 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право відмовитися від проведення фінансової операції у разі, якщо фінансова операція містить ознаки такої, що згідно з цим Законом підлягає фінансовому моніторингу; від встановлення (підтримання) ділових відносин (у тому числі шляхом розірвання ділових відносин) або проведення фінансової операції у разі ненадання клієнтом необхідних для вивчення клієнтів документів чи відомостей або встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику .

Таким чином, враховуючи положення статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та статті 10 Закону, норми яких є спеціальними в регулюванні спірних правовідносин, банк наділений правом в односторонньому порядку відмовитися від ділових відносин з клієнтами з неприйнятно високим ризиком, в тому числі шляхом розірвання договорів. Норми зазначених законів не обмежують право банку на односторонню відмову від договору з клієнтом в разі настання визначених ними обставин, чим спростовується висновок судів попередніх інстанцій про те, що право банку на відмову від підтримання (у тому числі шляхом розірвання) ділових відносин слід розуміти як право банку на відмову від договору банківського рахунку лише з дотриманням загального порядку припинення договірних відносин, тобто шляхом звернення до суду щодо розірвання договору.

Аналогічну правову позиції викладено Верховним Судом у постанові від 20.02.2018 зі справи 910/11471/17, на яку посилався Банк під час розгляду справи судами попередніх інстанцій та яка неправомірно залишена поза увагою судів при прийнятті оскаржуваних судових рішень. Касаційний господарський суд погоджується з відповідними доводами скаржника, викладеними в його касаційній скарзі.

Водночас помилковість зазначеного висновку місцевого та апеляційного господарських судів не вплинула на правильність прийнятого ними рішення по суті спору. Право банку як суб'єкта первинного фінансового моніторингу відмовитися від договірних відносин шляхом розірвання договору банківського рахунка з підстав встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику не є необмеженим. Судам необхідно в кожному випадку, виходячи з встановлених обставин справи, досліджувати підстави та обґрунтованість встановлення клієнту такої категорії ризику.

Так, відповідно до статті 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність", на банки покладено обов'язок проводити ідентифікацію та верифікацію клієнтів відповідно до вимог законодавства України.

За приписами пунктів 3, 17, 18 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення" верифікація клієнта - встановлення (підтвердження) суб'єктом первинного фінансового моніторингу відповідності особи клієнта (представника клієнта) у його присутності отриманим від нього ідентифікаційним даним; ідентифікація - отримання суб'єктом первинного фінансового моніторингу від клієнта (представника клієнта) ідентифікаційних даних; ідентифікаційні дані - це: для юридичної особи - відомості, зазначені у пункті 3 частини дев'ятої та пункті 2 частини десятої статті 9 цього Закону.

Згідно з пунктом 3 частини дев'ятої статті 9 Закону суб'єкти первинного фінансового моніторингу під час ідентифікації та верифікації резидентів встановлюють для юридичної особи - повне найменування, місцезнаходження; дату та номер запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців про проведення державної реєстрації, відомості про виконавчий орган; ідентифікаційні дані осіб, які мають право розпоряджатися рахунками та/або майном, дані, що дають змогу встановити кінцевих бенефіціарних власників (контролерів); ідентифікаційний код згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України; реквізити банку, в якому відкрито рахунок, і номер поточного рахунка.

Відповідно до частини другої статті 11 Закону оцінювання ризиків клієнтів суб'єктом первинного фінансового моніторингу здійснюється за відповідними критеріями, зокрема за типом клієнта, географічним розташуванням держави реєстрації клієнта або установи, через яку він здійснює передачу (отримання) активів, і видом товарів, послуг, які клієнт отримує від суб'єкта первинного фінансового моніторингу. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний також здійснювати переоцінку ризиків клієнтів, з якими встановлені ділові відносини, а також в інших випадках, встановлених законодавством, не рідше ніж один раз на рік з метою її підтримання в актуальному стані та документувати результати оцінки чи переоцінки ризиків.

За приписами статті 6 Закону суб'єкт первинного фінансового моніторингу (крім спеціально визначених суб'єктів первинного фінансового моніторингу, які провадять свою діяльність одноособово, без утворення юридичної особи) з урахуванням вимог законодавства розробляє, впроваджує та постійно з урахуванням законодавства оновлює правила фінансового моніторингу, програми здійснення фінансового моніторингу та інші внутрішні документи з питань фінансового моніторингу (далі - внутрішні документи з питань фінансового моніторингу) та призначає працівника, відповідального за його проведення (далі - відповідальний працівник). Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний самостійно проводити оцінку ризику своїх клієнтів з урахуванням критеріїв ризиків, визначених центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та суб'єктами державного фінансового моніторингу, що здійснюють державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідних суб'єктів первинного фінансового моніторингу, під час здійснення їх ідентифікації, а також в інших випадках, передбачених законодавством та внутрішніми документами з питань фінансового моніторингу, і вживати застережних заходів щодо клієнтів, стосовно яких встановлено високий ризик. Суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний встановити високий ризик, зокрема стосовно національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, або пов'язаних з ними осіб, факт належності до яких клієнта або особи, що діє від їх імені, встановлений суб'єктом первинного фінансового моніторингу .

Критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення затверджені наказом Міністерства фінансів України від 08.07.2016 № 584 (далі - Критерії ризику ), пунктом 5 додатку 1 яких встановлено у якості критерію високого ризику - віднесення клієнта до публічних діячів, його близьких або пов'язаних із ним осіб .

Згідно з пунктом 3 розділу 1 Критеріїв ризику суб'єкти розробляють власні критерії ризику легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансування тероризму та фінансування розповсюдження зброї масового знищення з урахуванням цих Критеріїв, вимог та рекомендацій, визначених суб'єктом державного фінансового моніторингу, що здійснює державне регулювання та нагляд за діяльністю відповідного суб'єкта, та особливостей діяльності суб'єкта.

Відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 6 Закону стосовно національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях, їх близьких осіб або пов'язаних з ними осіб (пов'язаними особами є особи, з якими члени сім'ї національних, іноземних публічних діячів та діячів, що виконують політичні функції в міжнародних організаціях мають ділові або особисті зв'язки, а також юридичні особи, кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) яких є такі діячі чи їх члени сім'ї або особи, з якими такі діячі мають ділові або особисті зв'язки), як до клієнтів високого ризику, суб'єкт первинного фінансового моніторингу зобов'язаний здійснювати такі додаткові заходи: а) виявляти відповідно до внутрішніх документів з питань фінансового моніторингу факт належності клієнта або особи, що діє від його імені, до зазначеної категорії клієнтів під час здійснення ідентифікації, верифікації та у процесі їх обслуговування, а також те, чи є вони кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) або керівниками юридичних осіб; б) встановлювати з дозволу керівника суб'єкта первинного фінансового моніторингу ділові відносини з такими особами; в) до чи під час встановлення ділових відносин вживати заходів для з'ясування джерел походження коштів таких осіб на підставі отриманих від них документів та/або інформації з інших джерел, якщо така інформація є публічною (відкритою), що підтверджують джерела походження їх активів, прав на такі активи тощо ; г) проводити з урахуванням рекомендацій відповідного суб'єкта державного фінансового моніторингу, який згідно з цим Законом виконує функції державного регулювання та нагляду за суб'єктом первинного фінансового моніторингу, первинний фінансовий моніторинг фінансових операцій, учасниками або вигодоодержувачами яких є такі особи, у порядку, визначеному для клієнтів високого ризику; ґ) проводити не рідше одного разу на рік уточнення інформації про клієнта.

Підставою встановлення Товариству неприйнятно високого ризику за результатами переоцінки ризику клієнта Банк визначив те, що засновники Товариства є пов'язаними особами з публічною особою, стосовно якої порушено кримінальне провадження.

Однак, як правильно наголошено судами попередніх інстанцій, факт порушення такого кримінального провадження сам собою не є безумовною підставою для встановлення неприйнятно високого ризику ділових відносин з Товариством, оскільки в матеріалах справи відсутні навіть відомості щодо наявності обвинувального вироку суду стосовно цієї особи, тоді як згідно з статтею 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Крім того, як під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і під час її перегляду в апеляційному порядку Банком жодними належними та допустимими доказами не доведено обґрунтованості підстав вважать незаконними джерела походження коштів Товариства, інших його активів або прав на такі активи. Банком також не доведено й наявності у банківських операціях Товариства ознак відмивання доходів.

Водночас судами попередніх інстанцій на підставі наданих Товариством доказів встановлено, що:

- основним видом економічної діяльності Товариства є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та наданими Товариством копіями договорів оренди, укладеними з його контрагентами;

- з отриманого від здійснення такої діяльності доходу Товариство сплачує всі податки та збори до державного бюджету, виплачує своїм працівникам заробітну плату, здійснює розрахунки з контрагентами, а також оплачує комунальні послуги.

За таких обставин Касаційний господарський суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо безпідставності встановлення Банком Товариству неприйнятно високого ризику ділових відносин та, відповідно, їх припинення шляхом розірвання Договору, закриття рахунку № 26004052626820 та відмови від виконання договірних зобов'язань з виконання платіжних доручень Товариства.

Судами встановлено, що матеріалами справи підтверджується формування платіжного доручення від 10.11.2017 № 95 на переказ коштів та їх повернення Товариству через неможливість зарахування коштів на рахунок у ПАТ КБ "Приватбанк" внаслідок закриття рахунку Товариства.

Оскільки платіжне доручення від 10.11.2017 № 95 є сформованим, воно підлягає виконанню Банком відповідно до умов Договору, укладеного сторонами, про що правомірно та обґрунтовано зазначено судами при прийнятті судових рішень в оскаржуваній частині.

Таким чином, місцевий і апеляційний господарські суди, повно та всебічно дослідивши обставини справи, навівши у судових рішеннях необхідне мотивування, дійшли обґрунтованих висновків щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Товариства про зобов'язання Банку виконувати умови Договору в частині зарахування коштів на розрахунковий рахунок № 26004052626820 за платіжним дорученням від 10.11.2017 № 95.

Доводи касаційної скарги Банку не спростовують цих висновків судів попередніх інстанцій та не впливають на них. Посилання скаржника на те, що Товариство своїми діями фактично погодилося з розірванням Договору були предметом дослідження судів попередніх інстанцій та не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим цілком правомірно відхилені за недоведеністю.

Твердження скаржника у касаційній скарзі про неможливість виконання судового рішення в оскаржуваній частини у зв'язку з поверненням платіжного доручення від 10.11.2017 № 95 Товариству не спростовують висновків судів щодо можливості встановлення або зміни порядку виконання судового рішення. Крім того, Банком не доведено неможливості виконання цього платіжного доручення при повторному звернення Товариства.

За приписами частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на наведене Касаційний господарський суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а судових рішень першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваній частині без змін як законних та обґрунтованих.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє в задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, а також враховуючи те, що учасники справи не подавали заяв про розподіл судових витрат, пов'язаних з переглядом справи в суді касаційної інстанції, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Керуючись статтями 308, 309, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 зі справи № 910/21320/17 залишити без змін, а касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Б. Львов

Суддя І. Берднік

Суддя В. Суховий