Постанова

від 27.08.2018 по справі 910/23989/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" серпня 2018 р. Справа№ 910/23989/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Зубець Л.П.

Мальченко А.О.

при секретарі судового засідання МельничукуО.С.,

від позивача - СвистуновА.В.,

від відповідача - не з'явились,

від третьої особи1 - КостюченкоІ.В.,

від третьої особи2 - ОСОБА_4.,

від третьої особи3 - МельникО.Д.,

розглянувши апеляційну скаргу

публічного акціонерного товариства Дельта Банк

на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018

у справі №910/23989/16 (суддя Чебикіна С.О.)

за позовом публічного акціонерного товариства Дельта Банк

до товариства з обмеженою відповідальністю Тенсифт

(правонаступник товариства з обмеженою відповідальністю Ріелтор Легасі ),

за участю третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача -Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

за участю третьої особи 2, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_5,

за участю третьої особи 3, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю Ріелтер 7К ,

про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним та застосування наслідків його недійсності, -

встановив:

У грудні 2016 ПАТ Дельта Банк (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ Тенсифт (відповідач, правонаступник ТОВ Ріелтор Легасі ) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між ПАТ Дельта Банк та ТОВ Тенсифт (правонаступник ТОВ Ріелтор Легасі ), та про зобов'язання відповідача повернути позивачу оригінали договорів, переданих на виконання договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладений між ПАТ Дельта Банк та ТОВ Тенсифт (правонаступник ТОВ Ріелтор Легасі ), віднесений до нікчемних у розумінні п.п.1, 2, 7 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , а саме з підстав того, що банк, уклавши оспорюваний договір, відмовився від власних майнових вимог; що банк взяв на себе зобов'язання щодо передачі майнових прав на отримання грошових коштів, внаслідок чого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами частково стало неможливим, а також того, що окремому кредитору було передано майно (майнові права) банку, через що ним отримано переваги, не встановлені для нього законодавством чи внутрішніми документами банку.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у справі №910/23989/16 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 у справі №910/23989/16 рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у справі №910/23989/16 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі №910/23989/16 рішення Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 у справі №910/23989/16 та Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2017 у справі №910/23989/16 скасовано, справу передано на новий розгляд.

В постанові Вищого господарського суду України від 04.12.2017 у справі №910/23989/16 зазначено , що судами попередніх інстанцій не надана належна оцінка доказам щодо фактичного виконання банком платіжного доручення №16 від 30.10.2014 з урахуванням обмежень, встановлених п.4 постанови Правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014, яким зобов'язано ПАТ Дельта Банк здійснювати розрахунки у національній валюті лише через кореспондентський рахунок у Національному банку України.

Під час нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 у справі №910/23989/16 у задоволенні позову відмовлено. При прийнятті рішення місцевий господарський суд дійшов до висновку про те, що позивачем не надано суду жодних доказів того, що в момент укладання оспорюваного правочину банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог.

Також, за висновком суду першої інстанції, позивачем в підтвердження позовних вимог не зазначено, які саме переваги (пільги) отримав відповідач при укладенні оспорюваного договору у відповідності до п.7 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб та не надано жодних доказів отримання таких переваг (пільг).

Окрім цього, місцевий господарський суд вказав, що укладення договору про відступлення прав вимоги мало наслідком отримання ПАТ Дельта Банк прибутку без прийняття на себе жодних грошових зобов'язань, адже банк набув статус кредитора, а не боржника у спірних правовідносинах. Посилання на те, що оспорюваний договір є нікчемними на підставі п.7 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , оскільки умовами оспорюваного договору передбачено платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), що прямо не встановлені для них законодавством чи внутрішніми документами банку, не доведені позивачем.

Також, на думку суду першої інстанції, позивачем не доведено, що укладення оспорюваного договору привело до визнання ПАТ Дельта Банк неплатоспроможним та що його укладення призвело до протиправного виведення активів банку (з урахуванням того, що ці активи на даний час знаходяться в банку).

Не погодившись з прийнятим рішенням, ПАТ Дельта Банк звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 у справі №910/23989/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на те, що договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладений між ПАТ Дельта Банк та ТОВ Ріелтор Легасі , правонаступником якого є ТОВ Тенсифт , віднесений до нікчемних у розумінні п.п.1, 2, 7 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Зокрема, позивач посилається на те, що судом першої інстанції не досліджувалось та не враховано того, що станом на кожну дату оплати ціни відступлення за договором про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між ПАТ Дельта Банк та ТОВ Ріелтор Легасі , правонаступником якого є ТОВ Тенсифт , ТОВ Ріелтор Легасі було кредитором ПАТ Дельта Банк , а всі перерахування коштів відповідно до договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 здійснювались в межах балансу АТ Дельта Банк , що в свою чергу, на думку скаржника, суперечить п.1.10 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 №254, згідно якого внутрішньобанківські операції це операції, які не пов'язані з виконанням доручень клієнтів.

Позивач зазначає, що оскільки саме за дорученням клієнта банку - ОСОБА_5., 30.10.2014 згідно з платіжним дорученням №16, яке є розрахунковим документом, проведено перерахування 6826348,02грн., твердження суду першої інстанції про відсутність порушення п.4 постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 №560/БТ суперечить нормі матеріального права, якою чітко встановлено обов'язок із проведення розрахунків у гривні з ПАТ Дельта Банк виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України. Позивач стверджує, що ПАТ Дельта Банк не отримав реальних грошових коштів на оплату відступлених майнових вимог.

Також, позивач посилається на порушення ч.1 ст.1054 ЦК України та зазначає, що ТОВ Ріелтор Легасі не є банком або фінансовою установою, однак здійснило розпорядження відступленим правом шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, чим припинив основне зобов'язання в розмірі як суми кредиту, так і суми відсотків згідно ст.36 Закону України Про іпотеку .

Разом із цим, позивач зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою таку підставу позову, як необхідність погодження з куратором банку укладення договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, а банк по суті взяв на себе зобов'язання, внаслідок якого виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами стало частково неможливим (п.2 ч.3. ст. 38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ).

Також, ПАТ Дельта Банк заперечує факт реального отримання коштів у розмірі 6826348,02грн., посилаючись при цьому на протокол №64 від 24.09.2015 та відповідні меморіальні ордери.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.06.2018 для розгляду апеляційної скарги ПАТ Дельта Банк на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 у справі №910/23989/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя АгриковаО.В., судді МальченкоА.О., ПономаренкоЄ.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2018 відкрито апеляційне провадження у справі №910/23989/16 та встановлено відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 02.07.2018.

04.07.2018 від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.2 ст.207 ГПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

09.07.2018 від ОСОБА_5. надійшов відзив на апеляційну скаргу (направлений поштою 06.07.2018). Також, разом з відзивом, ОСОБА_5. подано суду заяву про продовження встановленого судом процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №910/23989/16, яка обґрунтована тим, що ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/23989/16 та встановлення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу до 02.07.2018 він отримав лише 04.07.2018, про що подано роздруковану інформацію з веб-сайту ПАТ Укрпошта . Колегія суддів розглянула вказану заяву ОСОБА_5., визнала її обґрунтованою та ухвалила продовжити ОСОБА_5. пропущений процесуальний строк подання відзиву згідно з ч.2 ст.119 ГПК України.

Так, у своєму відзиві ОСОБА_5. заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги ПАТ Дельта Банк , просить її відхилити, вважає рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 у справі №910/23989/16 законним та обґрунтованим, просить суд залишити його без змін.

09.07.2018 від ТОВ Ріелтер 7К надійшов відзив на апеляційну скаргу (направлений поштою 04.07.2018). Також, разом з відзивом, ТОВ Ріелтер 7К подано суду заяву про продовження встановленого судом процесуального строку для подання відзиву на апеляційну скаргу у справі №910/23989/16, яка обґрунтована тим, що ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 про відкриття апеляційного провадження у справі №910/23989/16 та встановлення строку для подання відзиву на апеляційну скаргу до 02.07.2018 воно отримало із запізненням, а директор ТОВ Ріелтер 7К з 21.06.2018 по 02.07.2018 перебував у відпустці, про що подано роздруковану інформацію з веб-сайту ПАТ Укрпошта та копію наказу про відпустку директора ТОВ Ріелтер 7К . Колегія суддів розглянула вказану заяву ТОВ Ріелтер 7К , визнала її обґрунтованою та ухвалила продовжити ТОВ Ріелтер 7К пропущений процесуальний строк подання відзиву згідно з ч.2 ст.119 ГПК України.

Так, у своєму відзиві ТОВ Ріелтер 7К заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги ПАТ Дельта Банк , просить її відхилити, вважає рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 у справі №910/23989/16 законним та обґрунтованим, просить суд залишити його без змін.

Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив. Відповідно до ч.3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.07.2018 розгляд справи №910/23989/16 призначений на 19.07.2018.

13.07.2018 від третьої особи3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи №910/23989/16 у зв'язку з тим, що представник ТОВ Ріелтер 7К - адвокат МельникО.Д., з 14.07.2018 по 21.07.2018 знаходиться у відпустці за межами України, про що подано копію туристичного ваучеру.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2018 розгляд справи №910/23989/16 відкладено на 27.08.2018.

Згідно з розпорядженням В.о. керівника апарату Київського апеляційного господарського суду №09.1-08/245818 від 27.08.2018 у зв'язку з перебуванням судді ПономаренкаЄ.Ю., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, відповідно до пп.2.3.25., 2.3.49. п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначений повторний автоматизований розподіл справи №910/23989/16.

Згідно з Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.08.2018 для розгляду справи №910/23989/16 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя АгриковаО.В., судді ЗубецьЛ.П., МальченкоА.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 у справі №910/23989/16 апеляційну скаргу ПАТ Дельта Банк на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 у справі №910/23989/16 прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя АгриковаО.В., судді ЗубецьЛ.П., МальченкоА.О. Ухвалено розгляд справи №910/23989/16 здійснювати 27.08.2018.

Суд повторно розпочинає розгляд справи №910/23989/16 по суті у зв'язку зі зміною складу суду відповідно до ч.14 ст.32 ГПК України.

В судовому засіданні 27.08.2018 представники позивача та третьої особи1 підтримали вимоги апеляційної скарги та просили їх задовольнити. Представник третіх осіб2, 3 в судовому засіданні 27.08.2018 заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, просив оскаржуване судове рішення залишити без змін. Представники відповідача в судове засідання 27.08.2018 не з'явились, відповідач про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав.

Предметом позову є вимоги позивача про визнання недійсним укладеного між сторонами у справі договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 та зобов'язання відповідача повернути оригінали договорів, переданих на виконання оспорюваного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2009 між ТОВ Комерційний банк Дельта (кредитор), правонаступником якого є ПАТ Дельта Банк , та ОСОБА_5 (позичальник) було укладено договір кредитної лінії №HKЛ-920784 (кредитний договір, а.с.11-12 т.1), до якого в подальшому були внесені зміни та доповнення додатковим договором №1 від 31.07.2012 (а.с.13 т.1).

Відповідно до п.1.1. кредитного договору (з урахуванням змін та доповнень) кредитор надав позичальнику у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 4764000,00 гривень (чотири мільйони сімсот шістдесят чотири тисячі гривень), з кінцевим терміном повернення заборгованості за всіма траншами до 01.06.2014 включно, зі сплатою за користування кредитними коштами 17,0 процентів річних.

В якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 03.04.2009 між ТОВ Комерційний банк Дельта (іпотекодержатель) та ТОВ Ріелтер 7К (іпотекодавець) було укладено іпотечний договір б/н (15-20 т.1), згідно з яким предметом іпотеки (п.2.1. вказаного іпотечного договору) є нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення, загальною площею 1397,8кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, яке складається з: тамбуру 1 пл.4,3кв.м, торгівельного залу 1-1 пл.395,3кв.м, кладових 1-2, 1-3, 1-4 пл.14,0кв.м., 5,5кв.м, 19,7кв.м, котельні 1-5 пл.31,0кв.м, коридорів 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10 пл.22,6кв.м, 6,5кв.м, 3,5кв.м, 1,9 кв.м, 5,4кв.м, сходів 1-11 пл.12,7кв.м, торгівельного залу 2-1 пл.381,1кв.м, коридору 2-2 пл.10,4кв.м, кладових 2-3, 2-4, 2-5, 2-6, 2 7, 2-8, 2-9, 2-10 пл.8.5кв.м, 8,7кв.м, 15,5 кв.м, 4,6кв.м, 8,8кв.м., 4,8кв.м, 9,8кв.м., 18,4кв.м., коридору 2-11 пл.13,3кв.м., сходів 2-12 пл.12,7кв.м., кладової 2-13 пл.35,0кв.м, коридору 2-14 пл.24,2кв.м., туалету 2-15 пл.1,3кв.м., душевої 2-16 пл.3,0кв.м., вбиральні 2-17 пл.1,2кв.м., кладових 2-18, 2-19 пл.21,9кв.м, 29,6кв.м., торгівельного залу 2-20 пл.235,4кв.м., сходів III пл.25,2кв.м.; нежиле приміщення, підвал бувший номер 1, загальною площею 93,50кв.м, як розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Також, в якості забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, 31.07.2012 між ПАТ Дельта Банк (іпотекодержатель) та ТОВ Ріелтер 7К (іпотекодавець) укладено іпотечний договір б/н (а.с.21-23), згідно з яким (п.2.1. вказаного іпотечного договору) предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення, загальною площею 525,0кв.м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з постановою Правління Національного банку України №102/БТ від 26.02.2014 Про надання кредиту для збереження ліквідності (а.с.43 т.2) (зі змінами, внесеними постановою від 12.06.2014 №348/БТ, а.с.44 т.2) ПАТ Дельта Банк було надано кредит рефінансування та застосовано до банку обмеження у його діяльності, визначені п.12 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.02.2014 №91.

Зокрема, в постанові №102/БТ від 26.02.2014 вказується, що на підставі звернення ПАТ Дельта Банк щодо отримання кредиту, з метою недопущення погіршення стану ліквідності АТ Дельта Банк , Правління Національного банку України постановило надати АТ Дельта Банк кредит для збереження ліквідності в сумі 800млн. грн. на строк до 360 днів (п.1 постанови); як забезпечення за наданим кредитом узяти майнові права за укладеними кредитними договорами з юридичними (крім банків) та фізичними особами, заборгованість за якими класифікована за І та ІІ категоріями якості (п.3 постанови).

Відповідно до положень ст.2 Закону України Про банки і банківську діяльність фінансове оздоровлення банку - відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.

Під поняттям платоспроможності розуміється спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. При цьому платоспроможність банку характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов'язань банку власним капіталом (ліквідними активами). Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.

Пунктом 1.1 Глави 1 Розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 №368, визначено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

В подальшому Правлінням Національного банку України була прийнята постанова №560/БТ від 11.09.2014 Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства Дельта Банк шляхом визначення куратора (а.с.45-47 т.1).

Постанова №560/БТ від 11.09.2014 містить інформацію про те, що Правління Національного банку України за результатами безвиїзного банківського нагляду дійшло до висновку про виникнення реальної загрози невиконання АТ Дельта Банк своїх зобов'язань перед клієнтами і кредиторами та потребу в посиленому контролі за діяльністю АТ Дельта Банк .

Правління Національного банку України постановило призначити куратором АТ Дельта Банк службовця НБУ ГубенкоС.М. для забезпечення виконання функцій згідно з повноваженнями, визначеними положенням №346 (п.1 постанови); куратору банку надано право керуватися у своїй діяльності повноваженнями, визначеними в п.4.9 глави 4 розділу І Положення №346 (п.2 постанови); заборонено банку використовувати прямі кореспондентські рахунки (п.3 постанови) ; зобов'язано банк здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ Розрахунковий центр ). У зв'язку з цим перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків Банку, відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (п.4 постанови).

Відповідно до абз.1 п.4.8 глави 4 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346 (далі - Положення №346) (в редакції, яка була чинна станом на час укладення оспорюваного договору про відступлення) куратор банку здійснює посилений контроль за діяльністю банку шляхом проведення аналізу фінансової, статистичної звітності та іншої інформації, що надається банком до Національного банку, та/або перебуваючи безпосередньо в банку.

Згідно з постановою №692/БТ від 30.10.2014 Про віднесення Публічного акціонерного товариства Дельта Банк до категорії проблемних (а.с.49-52 т.1) Правління Національного банку України дійшло висновку про факт здійснення АТ Дельта Банк ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів АТ Дельта Банк , та запровадило, зокрема, такі обмеження: погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі ; не здійснювати будь-якого відчуження будівель та споруд банку без погодження з Національним банком України (п.2 постанови).

В той же день, 30.10.2014 між ПАТ Дельта Банк (первісний кредитор, банк) та ТОВ Ріелтор Легасі (новий кредитор), правонаступником якого є ТОВ Тенсифт , було укладено договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ЛітвіновимA.B. та зареєстрований в реєстрі за №1245 (договір відступлення, а.с.24-25 т.1).

Відповідно до п.1.1 договору відступлення первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов'язань ОСОБА_5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (боржник) за договором кредитної лінії №НКЛ-920784 від 03.04.2009, із змінами та доповненнями внесеними: додатковим договором №1 від 31.07.2012 до договору кредитної лінії №НКЛ-920784 від 03.04.2009, далі - основний договір, а саме право вимоги щодо:

- повернення заборгованості за кредитом в розмірі 4734000,00 (чотири мільйони сімсот тридцять чотири тисячі) гривень 00 копійок;

- повернення заборгованості за процентами в розмірі 2092348,02 (два мільйони дев'яносто дві тисячі триста сорок вісім) гривень 02 коп.

Всього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання цього договору складає 6826348,02грн. (шість мільйонів вісімсот двадцять шість тисяч триста сорок вісім гривень 02 копійки).

Пунктом 1.2. договору відступлення передбачено, що разом з правом вимоги виконання зобов'язань, що передається за цим договором, до нового кредитора переходять права за договорами, що забезпечують виконання зобов'язання, а саме:

- права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору від 03.04.2009, укладеного між ТОВ Комерційний банк Дельта (іпотекодержатель) та ТОВ Ріелтер 7К ;

- права іпотекодержателя, що виникають з іпотечного договору від 31.07.2012, укладеного між ПАТ Дельта Банк (іпотекодержатель) та ТОВ Ріелтер 7К (іпотекодавець) укладено іпотечний договір б/н

Згідно п.1.3. договору відступлення з моменту набрання чинності цим договором та за умови перерахування коштів у розмірі та у терміни зазначені в п.п.1.4 - 1.5 цього договору на рахунок первісного кредитора , новий кредитор повністю замінює первісного кредитора у основному договорі, зазначеному в п.1.1 цього договору, та отримує всі права, що виникають з договорів, укладених в забезпечення виконання боржником зобов'язань за основним договором, що зазначені в п.1.2 цього договору.

Сторони домовились, що ціна відступлення права вимоги за основним договором, що підлягає сплаті новим кредитором на користь первісного кредитора становить 6826348,02грн. (шість мільйонів вісімсот двадцять шість тисяч триста сорок вісім гривень 02 копійки), без ПДВ.

Згідно п.1.4 договору відступлення новий кредитор був зобов'язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за кредитним договором, зазначену в п.1.3 цього договору, не пізніше 30.10.2014.

З матеріалів справи та пояснень учасників справи встановлено, що між ТОВ Ріелтор Легасі та ПАТ Дельта Банк існували договірні відносини щодо розрахунково-касового обслуговування рахунку ТОВ Ріелтор Легасі №26002002028828.

Як стверджує відповідач, 30.10.2014 ціна відступлення 6826348,02грн. була сплачена банку новим кредитором (ТОВ Ріелтор Легасі ) з його поточного рахунку, відкритого в АТ Дельта Банк , що вбачається з платіжного доручення №16 від 30.10.2014 на суму 6826348,02грн.

Так, ТОВ Ріелтор Легасі надав для виконання банку платіжне доручення №16 від 30.10.2014 про перерахування з рахунку ТОВ Ріелтор Легасі №26002002028828 на рахунок банку №373980012 грошових коштів в розмірі 6826348,02грн, документ прийнятий по системі IFOBS 30.10.2014 15:14 (а.с.96 т.2).

Як вбачається зі змісту постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних , однією з підстав віднесення позивача до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов'язань банку перед його кредиторами (а.с.42-43 т.1).

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 №150 Про віднесення ПАТ Дельта Банк до категорії неплатоспроможних виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №51 від 02.03.2015 Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк (а.с.44 т.1), згідно з яким тимчасову адміністрацію у позивача запроваджено строком з 03.03.2015 до 02.06.2015; призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків КадироваВ.В.

03.08.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №147 (а.с.46 т.1), яким строк здійснення тимчасової адміністрації продовжено по 02.10.2015 включно; продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ Дельта Банк КадироваВ.В. по 02.10.2015 включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 №664 Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства Дельта Банк (а.с.47 т.1) виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 02.10.2015 №181 Про початок ліквідації АТ Дельта Банк та делегування повноважень ліквідатора банку (а.с.48 т.1), яким розпочато процедуру ліквідації банку з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно та призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора АТ Дельта Банк , визначені Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , зокрема, ст.ст.37, 38, 47-51 вказаного Закону, провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків КадировуВ.В. на два роки з 05.10.2015 по 04.10.2017 включно.

Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , який є спеціальним у спірних правовідносинах.

Згідно з ч.1 ст.1 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Відповідно до ст.2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст.35 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визначено, що тимчасовим адміністратором неплатоспроможного банку та ліквідатором банку (крім ліквідації банку за рішенням власників) є Фонд. Здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків Фонд здійснює через призначену виконавчою дирекцією уповноважену особу Фонду.

З дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і Правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. (ч.1 ст.36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб в редакції на момент визнання ПАТ Дельта Банк неплатоспроможним).

Відповідно до п.п.3, 4 ч.2 ст.37 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду має право:

- продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій;

- повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Згідно зі ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Так, згідно наказу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію КадироваВ.В. №67 від 11.03.2015 Про перевірку правочинів (договорів) в АТ Дельта Банк вирішено здійснити в АТ Дельта Банк перевірку правочинів на предмет нікчемності, створено відповідну комісію з перевірки правочинів (інших договорів) за кредитними операціями (а.с.32 т.1).

В ході здійснення комісією перевірки договору відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між АТ Дельта Банк та ТОВ Ріелтор Легасі , було прийнято рішення, оформлене протоколом від 24.09.2015 №64 (а.с.26-31 т.1), про віднесення вказаного договору до нікчемних на підставі п.п.1, 2, 7 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Згідно з ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (у редакції, чинній станом на дату укладення договору відступлення) перелік підстав, з яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, зокрема:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку.

Відповідно до абз.1, 2 ч.4 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій ст.38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Повідомленнями про нікчемність від 29.10.2015 №№1092, 1093, 1094, 1095 (а.с.33-41 т.1) Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у АТ Дельта Банк КадировимВ.В. було повідомлено ТОВ Ріелтор Легасі (правонаступником якого є ТОВ Тенсифт ), ОСОБА_5., ТОВ Ріелтер 7К , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ЛітвіноваA.B. про нікчемність згідно з п.п.1, 2, 7, ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між АТ Дельта Банк та ТОВ Ріелтор Легасі . При цьому згідно повідомлення про нікчемність від 29.10.2015 №1092, адресованого ТОВ Ріелтор Легасі , від останнього також вимагалось негайно повернути всі отримані ТОВ Ріелтор Легасі згідно умов нікчемного договору оригінали документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи).

ТОВ Ріелтор Легасі вказані повідомлення не визнало, матеріали справи не містять доказів повернення останнім оригіналів документів (кредитні договори, договори забезпечення, всі інші документи), наслідком чого стало звернення до Господарського суду міста Києва з позовом у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені ст.ст.215, 216 ЦК України, ст.ст.207, 208 ГК України.

Як передбачено ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно з ч.ч.1, 4, 5 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Як на одну із підстав нікчемності спірного договору, позивач посилається на те, що ПАТ Дельта Банк безоплатно здійснив відчуження свого майна та відмовився від власних майнових вимог. Позивач стверджує, що ПАТ Дельта Банк не отримав реальних грошових коштів на оплату відступлених майнових вимог.

Статтею 2 Закону України Про банки і банківську діяльність визначено, що банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис.

Згідно з п.1.30 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні платіжне доручення - розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 17.06.2004 №280, за дебетом балансового рахунку 1200 Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.

На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Це означає, що всі кошти, які надходять на користь банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.

Відповідно до Закону України Про банки і банківську діяльність банківські рахунки - це рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок.

Так, в силу приписів Інструкції, затвердженої постановою Правління Національного банку України Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті від 21.01.2004 №22, безготівкові розрахунки це - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

Преамбулою цієї ж Інструкції визначено, що розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

У свою чергу платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Разом з тим, у п.1.12 вказаної Інструкції №22 визначений алгоритм дій банку у разі неможливості виконання платіжного доручення клієнта через відсутність коштів на кореспондентському рахунку банку. Тобто, визначено, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується.

Умови спірного договору відступлення передбачають оплатне відступлення права вимоги новому кредитору за ціною 6826348,02грн.

Як вже зазначалось колегією суддів, ТОВ Ріелтор Легасі з метою оплати вартості відступленого права надало банку платіжне доручення №16 від 30.10.2014 (а.с.96 т.2) на списання з рахунку ТОВ Ріелтор Легасі №26002002028828, відкритого у ПАТ Дельта Банк , на рахунок №373980012 самого ПАТ Дельта Банк грошових коштів в розмірі 6826348,02грн.

Вищезазначена сума коштів у розмірі 6826348,02грн. була переведена банком на транзитний рахунок №373980012 трьома окремими внутрішньобанківськими операціями: на суму 4734000,00грн. (меморіальний ордер №89055017 від 31.10.2014, а.с.120 т.2), на суму 1358124,07грн. (меморіальний ордер №89056324 від 31.10.2014, а.с 122 т.2) та на суму 734223,95грн. (меморіальний ордер №89058292 від 31.10.2014, а.с.121 т.2), тобто проведена шляхом переобліковування коштів на різних рахунках без реального надходження грошових коштів до банку ПАТ Дельта Банк .

Тобто, здійснення погашень за вказаними операціями відбулось без їх проведення через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України, як того вимагає п.4 Постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 №560/БТ Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства Дельта Банк шляхом призначення куратора .

Одночасно, колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, встановивши факт того, що операція щодо перерахування грошових коштів в розмірі 6826348,02грн. відповідачем на користь АТ Дельта Банк в рахунок виконання зобов'язань по договору відступлення прав вимоги відбулась в межах самого АТ Дельта Банк , не надав належної оцінки відповідності такої операції приписам п.4 Постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 №560/БТ.

Колегія суддів також вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що перерахування коштів у розмірі 6826348,02грн. на підставі платіжного доручення №16 від 30.10.2014 відповідно до договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 здійснювались в межах ПАТ Дельта Банк без проведення їх через кореспондентський рахунок, відкритий в Національному банку України, що є порушенням п.4 Постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 №560/БТ Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства Дельта Банк шляхом призначення куратора .

Так, відповідно до ч.6 ст.67 Закону України Про банки та банківську діяльність (у редакції, чинній станом на дату укладення договору відступлення) Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок .

В абз.2 п.4.7. глави 4 розділу І Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 17.08.2012 №346 Національний банк має право встановити такі особливі вимоги до розрахунків банку, у якому призначено куратора, зокрема, перевести банк на модель обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку в СЕП, яка дає банку змогу здійснювати початкові платежі від імені відокремлених підрозділів або через внутрішньобанківську міжфілійну платіжну систему

Як вже зазначалось вище, п.4 постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 №560/БТ Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства Дельта Банк шляхом призначення куратора зобов'язано Банк здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ Розрахунковий центр ). У зв'язку з цим перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків Банку, відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Обставини даної справи свідчать, що перерахування ТОВ Ріелтор Легасі коштів у розмірі 6826348,02грн. на користь ПАТ Дельта Банк не було здійснено через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України , як то передбачено чинним на момент укладення спірного договору відступлення законодавства України та п.4 постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 №560/БТ, оскільки такі кошти були перераховані відповідачем позивачу з власного поточного рахунку, який було відкрито у ПАТ Дельта Банк .

Водночас п.4 постанови Правління Національного банку України №560/БТ від 11.09.2014, зобов'язуючи ПАТ Дельта Банк здійснювати розрахунки у національній валюті лише через кореспондентський рахунок у Національному банку України, передбачає обов'язок ПАТ Дельта Банк щодо здійснення розрахункових операцій між клієнтами банку або між банком та його клієнтом виключно із застосуванням кореспондентського рахунку, відкритого у Національному банку України .

Отже, колегія суддів погоджується з доводами позивача про те, що відповідно до п.4 наведеної постанови жодні розрахунки (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ Розрахунковий центр ) ПАТ Дельта Банк не мають здійснюватись поза кореспондентським рахунком у Національному банку України, у тому числі й ті, що за звичайних обставин здійснюються за правилами внутрішньобанківських переказів.

Відтак, враховуючи наведені вище обставини справи, переказ коштів у розмірі 6826348,02грн. на користь ПАТ Дельта Банк здійснений ТОВ Ріелтор Легасі з порушення приписів п.4 Постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 №560/БТ.

Отже, колегія суддів вважає, що внаслідок вказаної вище операції реального надходження грошових коштів в розмірі 6826348,02грн. на користь ПАТ Дельта Банк не відбулось (зокрема, через касу банку, з іншого банку тощо), а відбулось лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.

До цього, як вже зазначалось, Правління Національного банку України в постанові №692/БТ від 30.10.2014 запровадило обмеження, зокрема щодо погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі (п.2 постанови).

Тобто, перерахування ТОВ Ріелтор Легасі коштів в розмірі 6826348,02грн. на рахунок АТ Дельта Банк , яке по суті є коригуванням структури балансу АТ Дельта Банк , також суперечить п.2 постанови №692/БТ від 30.10.2014.

Одночасно, зі змісту постанови №692/БТ від 30.10.2014 вбачається, що Правлінням Національного банку України встановлено високий ризик ліквідності АТ Дельта Банк , про що свідчать, зокрема, порушення банком вимог положення про порядок формування та зберігання обов'язкових резервів для банків України та філій іноземних банків в Україні; критично низький залишок коштів на кореспондентському рахунку АТ Дельта Банк , обсяг якого протягом жовтня 2014 коливався від 116млн. грн. до лише 0,7млн. грн., або до 0,001% від зобов'язань АТ Дельта Банк станом на 28.10.2014; прострочена сума заборгованості за кредитами рефінансування Національного банку України, обсяг якої станом на 30.10.2014 становить 962млн. грн., або 1,7% від зобов'язань; несвоєчасне виконання банко зобов'язань щодо погашення відсотків за користування кредитами перед НБУ; відплив коштів фізичних осіб та залежність від коштів фізичних осіб; граничні значення нормативів капіталу та ліквідності тощо.

На думку колегії суддів, обставини, встановлені Національним банком України в постанові №692/БТ від 30.10.2014, свідчать про те, що АТ Дельта Банк не міг провести безготівковий платіж ТОВ Ріелтор Легасі у розмірі 6826348,02грн., оскільки не мав станом на момент укладення спірного правочину таких коштів.

При цьому, колегія суддів бере до уваги, що позивач неодноразово наголошував щодо недостатності коштів на відповідному кореспондентському рахунку для проведення спірної операції.

З наведеного вище вбачається, що ПАТ Дельта Банк внаслідок укладення договору відступлення відмовилося від власних майнових вимог до ОСОБА_5. згідно договору кредитної лінії та договорів іпотеки. Однак, внаслідок такої відмови не отримало реальних грошових коштів у розмірі 6826348,02грн.

Тобто, ПАТ Дельта Банк , не отримавши повернення реальними грошовими коштами наданого ОСОБА_5. кредиту в повному обсязі, а також відсотків за користування кредитом, чим фактично не досягнуто мети договору кредитної лінії №HKЛ-920784 від 03.04.2009 у вигляді отримання плати за користування кредитом, одночасно втратило власні майнові права вимоги до ОСОБА_5. у розмірі 6826348,02грн. згідно договору кредитної лінії та договорів іпотеки.

Відтак, твердження позивача про те, що оспорюваний договір є нікчемним на підставі п.1 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є обґрунтованими та безпідставно залишені судом першої інстанції поза увагою.

Позивач також стверджує, що уклавши договір відступлення взяв на себе зобов'язання щодо відступлення прав вимоги за кредитним договором, що стало однією з причин його неплатоспроможності, неможливості виконання грошових зобов'язань перед кредиторами, та така обставина відповідно до п.2 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є ознакою нікчемності укладеного правочину. На підтвердження даних обставин, ПАТ Дельта Банк посилається на Звіт АФ Інтер-Аудит (а.с.123-135 т.2) про фактичні результати аудиторської перевірки окремих операцій ПАТ Дельта Банк від 31.08.2015, згідно якого укладення низки договорів, а саме 78, серед яких є спірний договір, спричинило неможливість частково виконати зобов'язання перед іншими кредиторами.

Як вже зазначалось колегією суддів, внаслідок неотримання реальних грошових коштів наданого ОСОБА_5. кредиту та укладення спірного договору відступлення, ПАТ Дельта Банк втратило власні майнові права вимоги до ОСОБА_5. у розмірі 6826348,02грн. згідно договору кредитної лінії та договорів іпотеки.

За приписами п.2 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, якщо банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що негативні наслідки у вигляді неплатоспроможності або неможливості в тому числі частково виконання грошових зобов'язань перед іншими кредиторами мають настати саме у зв'язку з укладенням відповідного правочину. Наведена норма визначає укладення правочину як підставу, а неплатоспроможність чи неможливість частково виконання зобов'язань банку, як наслідок такої обставини - укладення договору.

Судом встановлено, що ТОВ Ріелтор Легасі фактично не перерахувало кошти у розмірі 6826348,02грн. на користь ПАТ Дельта Банк , а ПАТ Дельта Банк не отримало реальне виконання своїх зобов'язань від ТОВ Ріелтор Легасі за оспорюваним правочином. Також, ПАТ Дельта Банк фактично не досягнуто мети договору кредитної лінії №HKЛ-920784 від 03.04.2009 у вигляді отримання плати за користування кредитом, тобто прибутку.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що факт не отримання ПАТ Дельта Банк реальних грошових коштів від ТОВ Ріелтор Легасі у розмірі 6826348,02грн. (з урахуванням прибутку у вигляді отримання плати за користування кредитом) може бути причиною неплатоспроможності ПАТ Дельта Банк або неможливості виконання ним грошових зобов'язань перед кредиторами.

Відтак, посилання позивача на п.2 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб як на підставу визнання договору відступлення недійсним апеляційним судом також визнаються обґрунтованими.

Окрім того, колегія суддів вважає, що ТОВ Ріелтор Легасі , отримавши право вимоги до ОСОБА_5. у розмірі 6826348,02грн. згідно договору кредитної лінії та договорів іпотеки на підставі спірного договору відступлення та не сплативши належним чином ціну договору відступлення фактично перерахованими грошовими коштами виключно із застосуванням кореспондентського рахунку, відкритого у Національному банку України, отримало переваги (пільги) перед іншими кредиторами ПАТ Дельта Банк щодо черговості та порядку задоволення вимог кредиторів до банку в результаті ліквідації та реалізації майна ПАТ Дельта Банк , яка передбачена ст.52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (в редакції, чинній на момент укладення спірного договору).

Відтак, на переконання колегії суддів, належними доказами, які наявні в матеріалах справи, доведено той факт, що ТОВ Ріелтор Легасі внаслідок укладення оспорюваного правочину отримало переваги (пільги) перед іншими кредиторами ПАТ Дельта Банк , внаслідок чого такий правочин суперечить п.7 ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Підсумовуючи викладене вище, оцінивши наявні в матеріалах справи докази в сукупності, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ПАТ Дельта Банк про визнання спірного договору недійсним.

Натомість, позивачем доведено наявність обставин, з якими закон пов'язує визнання укладеного між сторонами спору договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014 недійсним та наявності підстав нікчемності правочину, які встановлені ч.3 ст.38 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Одночасно, оскільки судом встановлено неправомірність укладеного договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, то позовна вимога про зобов'язання ТОВ Тенсифт (правонаступник ТОВ Ріелтор Легасі ) повернути ПАТ Дельта Банк оригінали договорів, переданих на виконання договору відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між ПАТ Дельта Банк та ТОВ Тенсифт (правонаступник ТОВ Ріелтор Легасі ) також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним.

Аргументи позивача про порушення ТОВ Ріелтор Легасі ч.1 ст.1054 ЦК України, оскільки ТОВ Ріелтор Легасі не є банком або фінансовою установою, однак здійснило розпорядження відступленим правом шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, чим припинив основне зобов'язання в розмірі як суми кредиту, так і суми відсотків згідно ст.36 Закону України Про іпотеку , колегія суддів відхиляє.

Як вже зазначалось, відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст.514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема, договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Відступлення права вимоги за своєю правовою природою означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість, кредитний договір це самостійне зобов'язання, оскільки регулюється відокремленим масивом правових норм та потребує присутності особливого суб'єкта права - банківської установи, стосується мобілізації та розміщення виключно грошових коштів, кредитний договір є консенсуальним договором; предметом кредитного договору є виключно залучені гроші (грошові кошти); кредитором у кредитному договорі є виключно кредитна організація (банк або інша фінансова установа), що має ліцензію на здійснення кредитних операцій; кредитний договір завжди є оплатим договором; кредитний договір укладається виключно в письмовій формі.

Таким чином, різниця між договором про відступлення права вимоги та кредитним договором полягає в тому, що при укладанні договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника, що має наслідком припинення взаємовідносин з боржником та первісним кредитором, оскільки по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань, а предметом кредитного договору є надання кредитодавцем грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що укладений між позивачем та відповідачем договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014 не є кредитним договором, оскільки відсутній факт отримання прибутку новим кредитором за даною угодою. До нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам ст.514 ЦК України.

Окрім того, колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі Серявін та інші проти України вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України ).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно з п.3 ч1. ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів скасовує рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 у справі №910/23989/16 та приймає нове рішення суду про задоволення позовних вимог повністю.

За приписами ст.ст.73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з пп. б), в) п.4 ч.1 ст.282 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, судові витрати, понесені у зв'язку з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

постановив:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства Дельта Банк на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 у справі №910/23989/16 задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 у справі №910/23989/16 скасувати повністю.

3. Прийняти нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

4. Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладений між публічним акціонерним товариством Дельта Банк (ідентифікаційний код 34047020) та товариством з обмеженою відповідальністю Ріелтор Легасі (ідентифікаційний код 38865760) (правонаступник товариство з обмеженою відповідальністю Тенсифт ).

5. Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю Тенсифт (ідентифікаційний код 38865760) повернути публічному акціонерному товариству Дельта Банк (ідентифікаційний код 34047020) оригінали договорів, переданих на виконання договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014.

6. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Тенсифт (ідентифікаційний код 38865760) на користь публічного акціонерного товариства Дельта Банк (ідентифікаційний код 34047020) 2756,00грн. судового збору за подання позову, 3031,60грн. судового збору за подання апеляційної скарги, 3307,20грн. судового збору за подання касаційної скарги та 4134,00грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

7. Господарському суду міста Києва видати накази.

8. Справу №910/23989/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк, передбачені ст.ст.288, 289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 29.08.2018.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді Л.П. Зубець

А.О. Мальченко