Постанова

від 09.07.2019 по справі 910/23989/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/23989/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Грузицька І. В.,

за участю представників:

позивача - Русскіна О. В.,

відповідача - Мельник О. Д . ,

третіх осіб - не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 (судді: Агрикова О. В., Зубець Л. П., Мальченко А. О.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенсифт" (правонаступник Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтор Легасі"),

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 і Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К",

про визнання договору про відступлення права вимоги недійсним і застосування наслідків його недійсності,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Тенсифт" (далі - ТОВ "Тенсифт", який є правонаступником Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтор Легасі"; далі - ТОВ "Ріелтор Легасі") про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" та ТОВ "Тенсифт", і зобов`язання відповідача повернути позивачеві оригінали документів, переданих за спірним договором.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладений між ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Тенсифт" (правонаступника ТОВ "Ріелтор Легасі"), є нікчемним правочином у розумінні положень пунктів 1, 2, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки банк, уклавши оспорюваний договір, відмовився від власних майнових вимог, узяв на себе зобов`язання передати майнові права на отримання грошових коштів, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами частково стало неможливим. Крім того, позивач зазначив, що окремому кредитору передано майно (майнові права) банку, отже такий кредитор отримав переваги, не встановлені для нього законодавством і внутрішніми документами банку.

1.3. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у поясненнях на позовну заяву підтримав позовні вимоги і наголосив, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 02.03.2015 № 150 "Про віднесення ПАТ "Дельта Банк" до категорії неплатоспроможних" виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) 02.03.2015 прийняла рішення № 51 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Дельта Банк" , згідно з яким з 03.03.2015 у банку запроваджено тимчасову адміністрацію і призначено уповноважену особу Фонду. Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 02.10.2015 № 664 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" виконавча дирекція Фонду прийняла рішення від 02.10.2015 № 181 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Дельта Банк" та делегування повноважень ліквідатора банку".

На виконання обов`язків, установлених частиною 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ "Дельта Банк" забезпечила проведення перевірки правочинів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку з метою виявлення правочинів, що є нікчемними, та з`ясувала, зокрема, що укладений між ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Тенсифт" договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014 за договором кредитної лінії від 03.04.2009 № НКЛ-920784 є нікчемним.

1.4. Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Товариство з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" (далі - ТОВ "Ріелтер 7К") у поясненнях на позовну заяву просило відмовити у її задоволенні, акцентуючи, що зобов`язання, яке зумовило укладення спірного договору відступлення права вимоги припинилося, що свідчить про безпідставність вимог, заявлених ПАТ "Дельта Банк".

Так, ТОВ "Ріелтер 7К" наголошує на неправомірності посилань ПАТ "Дельта Банк" на положення пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, який не передбачав безоплатного відступлення права вимоги новому кредиторові, а ТОВ "Ріелтер Легасі" на виконання цього договору сплатило банку 6 826 348,02 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 30.10.2014 № 16.

ТОВ "Ріелтер 7К" також наголошує на безпідставності посилань ПАТ "Дельта Банк" на те, що уклавши спірний договір про відступлення права вимоги, банк узяв на себе зобов`язання передати майнові права на отримання грошових коштів, внаслідок чого виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами частково стало неможливим, що на переконання ПАТ "Дельта Банк", відповідно до пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є ознакою нікчемності укладеного правочину. Проте ПАТ "Дельта Банк" не надало жодного доказу на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між укладенням договору про відступлення права вимоги та визнанням банку неплатоспроможним.

На думку ТОВ "Ріелтер 7К", договір про відступлення права вимоги не містить умов, які передбачали би надання переваг (пільг) ТОВ "Ріелтер Легасі" перед іншими кредиторами банку.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.08.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.12.2017 судові рішення скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.2. Під час нового розгляду справи № 910/23989/16 рішенням Господарського суду м. Києва від 14.05.2018 (суддя Чебикіна С. О.) відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" з огляду на недоведеність позовних вимог.

2.3. Постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2018 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладений між ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Ріелтор Легасі" (правонаступником якого є ТОВ "Тенсифт") і зобов`язано відповідача повернути оригінали договорів, переданих на виконання спірного договору.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Не погоджуючись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018, ТОВ "Ріелтор 7К" у касаційній скарзі просить її скасувати, а рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2018 залишити без змін, наголошуючи на помилковості висновків суду апеляційної інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки такі висновки зроблено без урахування всіх обставин і з неправильним застосуванням положень чинного законодавства.

Так, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення пункту 1 частини 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і помилково послався на те, що перерахування ТОВ "Ріелтер Легасі" 6 826 348,02 грн здійснено із порушенням вимог пункту 4 постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю ПАТ "Дельта Банк" шляхом призначення куратора" у зв`язку з чим відбулося не перерахування грошових коштів банку, а коригування банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань. Постанова суду апеляційної інстанції не містить посилань на норми права, на підставі яких суд дійшов висновку, що здійснена відповідачем фінансова операція зі сплати коштів є операцією "коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань".

На думку скаржника, у матеріалах справи немає доказів на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв`язку між укладенням спірного договору відступлення права вимоги та визнанням ПАТ "Дельта Банку" неплатоспроможним, отже висновок суду апеляційної інстанції про порушення положень пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є неправильним.

Неправильним і недоведеним заявник касаційної скарги також вважає висновок суду апеляційної інстанції про отримання відповідачем переваг (пільг) перед іншими кредиторами внаслідок укладення спірного правочину.

3.2. У відзивах на касаційну скаргу ПАТ "Дельта Банк" і Фонд, заперечуючи проти її задоволення, просять залишити постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 без змін, наголошуючи на правомірності висновків судів та необґрунтованості доводів, викладених у касаційній скарзі.

4. Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Суди попередніх інстанцій установили, що 03.04.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Комерційний банк "Дельта" (правонаступником якого є ПАТ "Дельта Банк") (кредитор) і ОСОБА_2 (позичальник) укладено договір кредитної лінії № HKЛ-920784 (зі змінами згідно з договором від 31.07.2012 № 1) за умовами якого кредитор надав позичальникові у тимчасове користування на умовах повернення, строковості, платності, забезпеченості та цільового характеру використання грошові кошти у сумі 4 764 000,00 грн, кінцевий термін повернення яких - до 01.06.2014 включно, зі сплатою за користування кредитними коштами 17,0 % річних.

У забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 03.04.2009 між ТОВ "Комерційний банк "Дельта" (іпотекодержатель) і ТОВ "Ріелтер 7К" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір б/н, згідно з яким предметом іпотеки є нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, у забезпечення виконання позичальником ( ОСОБА_2 ) зобов`язань за кредитним договором 31.07.2012 між ПАТ "Дельта Банк" (іпотекодержатель) і ТОВ "Ріелтер 7К" (іпотекодавець) укладено іпотечний договір б/н, згідно з яким предметом іпотеки є нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

4.3. Згідно з постановою Правління Національного банку України від 26.02.2014 № 102/БТ "Про надання кредиту для збереження ліквідності" (зі змінами, внесеними відповідно до постанови від 12.06.2014 № 348/БТ) ПАТ "Дельта Банк" надано кредит рефінансування, а також застосовано обмеження у діяльності банку, визначені у пункті 12 Положення про надання Національним банком України кредитів банкам України для збереження їх ліквідності, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 24.02.2014 № 91.

11.09.2014 Правлінням Національного банку України прийнято постанову № 560/БТ "Про встановлення особливого режиму контролю за діяльністю Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" шляхом визначення куратора", зі змісту якої убачається, що Правління Національного банку України за результатами безвиїзного банківського нагляду дійшло висновку про виникнення реальної загрози невиконання ПАТ "Дельта Банк" своїх зобов`язань перед клієнтами і кредиторами та про потребу в посиленому контролі за діяльністю ПАТ "Дельта Банк". Призначено куратора банку, якому надано право керуватися у своїй діяльності повноваженнями, визначеними у пункті 4.9 глави 4 розділу І Положення № 346; заборонено банку використовувати прямі кореспондентські рахунки (пункт 3 постанови); зобов`язано банк здійснювати розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України (крім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами згідно з укладеними договорами та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у ПАТ "Розрахунковий центр"). У зв`язку з цим постановлено перерахувати кошти в національній валюті з кореспондентських рахунків ПАТ "Дельта Банк", відкритих у банках-кореспондентах, на кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України.

Згідно з постановою Національного банку України від 30.10.2014 № 692/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до категорії проблемних" Правління Національного банку України дійшло висновку про факт здійснення ПАТ "Дельта Банк" ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників і кредиторів ПАТ "Дельта Банк" і запровадило, зокрема, такі обмеження: погашення заборгованості, що виникла за будь-якими активними операціями банку, приймати тільки в грошовій формі; не здійснювати будь-якого відчуження будівель і споруд банку без погодження з Національним банком України (пункт 2 постанови).

4.4. Водночас, як установили суди, 30.10.2014 між ПАТ "Дельта Банк" (первісний кредитор, банк) і ТОВ "Ріелтор Легасі" (новий кредитор) (правонаступником якого є ТОВ "Тенсифт") укладено договір про відступлення права вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Літвіновим A. B. і зареєстрований у реєстрі за № 1245.

За змістом пункту 1.1 договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги належного виконання зобов`язань ОСОБА_2 (боржник) за договором кредитної лінії від 03.04.2009 № НКЛ-920784 (зі змінами і доповненнями), а саме право вимоги щодо повернення заборгованості за кредитом у сумі 4 734 000,00 грн, повернення заборгованості за процентами у сумі 2 092 348,02 грн. Усього загальна сума вимог, які виникли і нараховані за основним договором на день укладання договору відступлення права вимоги, становить 6 826 348,02 грн.

Згідно з пунктом 1.2 договору про відступлення права вимоги разом із правом вимоги виконання зобов`язань, що передається за договором, до нового кредитора переходять права за договорами, які забезпечують виконання зобов`язання, а саме права іпотекодержателя, що виникають з іпотечних договорів від 03.04.2009 і від 31.07.2012.

За змістом пункту 1.4 договору про відступлення права вимоги новий кредитор був зобов`язаний сплатити на користь первісного кредитора ціну відступлення права вимоги за кредитним договором, зазначену в пункті 1.3 цього договору, не пізніше 30.10.2014.

4.5. Під час перевірки комісією договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між ПАТ"Дельта Банк" і ТОВ "Ріелтор Легасі", прийнято рішення, оформлене протоколом від 24.09.2015 № 64 (том 1, а. с. 26-31) про віднесення цього договору до нікчемних на підставі пунктів 1, 2, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

4.6. Предметом позову у справі, що розглядається, є вимога ПАТ "Дельта Банк" про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, укладеного між ПАТ "Дельта Банк" і ТОВ "Тенсифт", і зобов`язання відповідача повернути позивачеві оригінали договорів, переданих на виконання договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, із застереженням про нікчемність спірного договору про відступлення права вимоги у розумінні положень пунктів 1, 2, 7 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки на час укладання оспорюваного правочину банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов`язання без встановлення обов`язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, отримання відповідачем переваг (пільг) перед іншими кредиторами, а також з огляду на те, що укладення спірного договору призвело до визнання ПАТ "Дельта Банк" неплатоспроможним.

4.7. Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, установив недоведеність позивачем обставин, з якими закон пов`язує визнання оспорюваного договору недійсним.

4.8. Натомість суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 30.10.2014, зазначив про відсутність доказів фактичного виконання банком платіжного доручення від 30.10.2014 № 16 щодо перерахування грошових коштів на виконання спірного договору та установив, що перерахування ТОВ "Ріелтор Легасі" коштів у сумі 6 826 348,02 грн на користь ПАТ "Дельта Банк" не було здійснено через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України, як це передбачено законодавством, чинним на час укладення спірного договору і пунктом 4 постанови Правління Національного банку України від 11.09.2014 № 560/БТ, оскільки ці кошти перераховано відповідачем банку із власного поточного рахунка, який відкрито у ПАТ "Дельта Банк".

Суд апеляційної інстанції установив, що реального надходження грошових коштів у сумі 6 826 348,02 грн на користь ПАТ "Дельта Банк"не відбулося (зокрема, через касу банку, з іншого банку тощо), а здійснено лише коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов`язань, у зв`язку з чим дійшов висновку, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014 є нікчемним на підставі пункту 1 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Суд апеляційної інстанції також установив, що факт неотримання ПАТ "Дельта Банк" реальних грошових коштів від ТОВ "Ріелтор Легасі" на виконання спірного правочину у сумі 6 826 348,02 грн (з урахуванням прибутку у виді отримання плати за користування кредитом) може бути причиною неплатоспроможності ПАТ "Дельта Банк" або неможливості виконання ним грошових зобов`язань перед кредиторами, а отже з огляду на положення пункту 2 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" оспорюваний правочин є нікчемним.

Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ТОВ "Ріелтор Легасі", отримавши право вимоги до боржника банку у сумі 6 826 348,02 грн згідно з договором кредитної лінії та договорів іпотеки на підставі спірного договору про відступлення права вимоги, не сплативши при цьому ціну договору відступлення, отримало переваги (пільги) перед іншими кредиторами ПАТ "Дельта Банк" щодо черговості та порядку задоволення вимог кредиторів до банку в результаті ліквідації та реалізації майна ПАТ "Дельта Банк", отже договір про відступлення права вимоги від 30.10.2014 суперечить пункту 7 частини 3 статті 38 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і є нікчемним.

4.9. Проте колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, що спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними, і водночас такі правочини можуть бути визнані недійсними.

При виявленні нікчемних правочинів Фонд не наділений повноваженнями визнавати правочини нікчемними. Правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку (щодо перевірки договорів, інших правочинів), підписаного уповноваженою особою Фонду.

Такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону (частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), незалежно від того, чи було проведено передбачену частиною 2 статті 38 цього Закону перевірку правочинів банку і чи видано відповідний наказ.

Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону.

Відповідно до частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Однак у випадку невизнання іншою стороною такої недійсності правочину в силу закону та за наявності відповідного спору вимога про встановлення нікчемності може бути пред`явлена до суду окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

Визнання нікчемного правочину недійсним законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону (стаття 215 Цивільного кодексу України, частина 3 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

Вимоги про встановлення нікчемності оспорюваного договору позивач до суду не пред`являв, а захист права шляхом визнання недійсним нікчемного правочину закон не передбачає, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним способом і не призведе до реального відновлення порушених прав позивача.

4.10. За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з частиною 2 статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правочином є правомірна, тобто не заборонена законом, вольова дія суб`єкта цивільних правовідносин, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків. Правомірність є конститутивною ознакою правочину як юридичного факту. Цивільні правочини, які порушують публічний порядок, є нікчемними (постанова Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 577/5321/17).

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачено, оскільки нікчемним правочин є в силу закону. Отже, такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Зазначену позицію наведено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17, в якій суд касаційної інстанції погодився із раніше викладеними висновками у постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 у справі № 6-308цс16, постановах Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 369/2770/16-ц і від 07.11.2018 у справі № 357/3394/16-ц.

4.11. Право на звернення до господарського суду в установленому порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частини 1, 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).

Як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дали би змогу компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається цією статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема його застосування не повинно бути ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005).

Отже, зрештою ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

4.12. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 зазначено, що такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як визнання правочину недійсним застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину.

Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Згідно зі статтею 3 цього Закону Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Аналіз функцій Фонду, викладених у статтях 4, 26, 27, 37, 38 цього Закону, свідчить, що Фонд бере участь у правовідносинах у різних статусах: з одного боку, він ухвалює обов`язкові для банків та інших осіб рішення, а з іншого - здійснює повноваження органів управління банку, який виводиться з ринку, тобто представляє банк у приватноправових відносинах із третіми особами.

За змістом статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд (уповноважена особа) зобов`язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті.

Частиною 3 статті 38 цього Закону передбачено підстави, що свідчать про нікчемність правочинів (у тому числі договорів) неплатоспроможного банку. За результатами перевірки, здійсненої відповідно до зазначеної норми, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. Водночас у разі виявлення таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17 наголосила, що відповідний правочин є нікчемним не за рішенням уповноваженої особи Фонду, а відповідно до закону. Такий правочин є нікчемним з моменту укладення на підставі частини 2 статті 215 Цивільного кодексу України та частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін у силу вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою, яка здійснює повноваження органу управління банку. Така позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 16.05.2018 у справі № 910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 05.12.2018 у справі № 826/23064/15, від 27.02.2019 у справі № 826/8273/16.

4.13. Ураховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважає, що оскільки такий спосіб захисту як визнання недійсним нікчемного правочину не є належним, та таким, що не призведе до реального відновлення порушеного права позивача, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі з мотивів, викладених у цій постанові.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

5.2. Частиною 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 300 цього Кодексу, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. За змістом пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

5.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, з огляду на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для визнання недійсним нікчемного правочину, колегія суддів вважає, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 слід скасувати, а рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 залишити в силі з мотивів, викладених у постанові суду касаційної інстанції.

6. Розподіл судових витрат

6.1. За змістом статті 315 Господарського процесуального кодексу України у резолютивній частині має бути зазначено, зокрема, новий розподіл судових витрат, , понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у зв`язку з чим судовий збір, сплачений ТОВ "Ріелтер 7К" за подання касаційної скарги, підлягає стягненню з ПАТ "Дельта Банк".

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1 . Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.08.2018 у справі № 910/23989/16 скасувати.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2018 залишити в силі.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелтер 7К" судовий збір, сплачений за подання касаційної скарги, - 5 512,00 грн.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видачу наказу на виконання цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак