Постанова

від 28.08.2018 по справі 754/9500/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 серпня 2018 року місто Київ.

Справа № 754/9500/17

Апеляційне провадження № 22-ц/796/5088/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів: Іванченко М.М., Рубан С.М.,

секретар судового засідання Задерей І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2018 року, у складі судді Галась І.А. ухваленого в приміщенні суду в місті Києві (інформація про час ухвалення рішення та дату складання повного тексту рішення відсутня)

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Деснянський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

24.07.2017 року позивач ОСОБА_2 звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до відповідача ОСОБА_4 про стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів.

В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23.10.2014 р. та ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.04.2015 року, які набрали законної сили суд вирішив: стягнути з ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітніх дітей ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 2 000 грн., щомісячно, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму на дитини відповідного віку, починаючи з 01.08.2014 року і до досягнення дітьми повноліття. В липні 2015 року, на примусове виконання рішення суду про стягнення аліментів, на підставі виконавчого листа №2-5215/14, відкрито виконавче провадження №48322000. В липні 2015 року боржник звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва з першим позовом про зменшення визначеного судом розміру аліментів. 10.09.2015 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва в задоволені вказаного позову відмовлено. 17.11.2015 року ухвалою Апеляційного суду м. Києва, рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 10.09.2015 р. залишено без змін. Однак боржник нічого не добившись, замість того щоб почати сплачувати аліменти 06.01.2016 р. звернувся із заявою до державного виконавця Деснянського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві з проханням надіслати виконавчий документ за місцем перебування боржника в с. Монастирище Чернігівської області, однак дану заяву було обґрунтовано відхилено. З початку виконавчого провадження і тривалий час ні державний виконавець, ні стягувач не могли встановити офіційне місце роботи боржника. Згодом, через електронні сервіси Міністерства юстиції вдалося встановити, що боржник працевлаштований в Товаристві з обмеженою відповідальністю Дольче Віта , ЄДРПОУ 32206630, місцезнаходження м. Київ, вул. Бориспільське шосе, 7-Б. Державним виконавцем було винесено постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника. Позивач отримала вказану постанову на руки та передала її на виконання до роботодавця боржника. Однак, як тільки до роботодавця боржника надійшла на виконання постанова про звернення стягнення на заробітну плату боржника і було проведено перше відрахування із заробітної плати боржника на утримання дітей, боржник одразу припинив із роботодавцем офіційні трудові відносини. Зазначала, що поки вона намагалась добитися хоча би якогось відрахування на утримання дітей, боржник звернувся із другим позовом до Солом'янського районного суду м. Києва про зменшення визначеного судом розміру аліментів. 31.03.2017 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено. В позовній заяві, позивач зазначила, що вищенаведені обставини вказують на те, що у відповідача наявний стійкий умисел на ухилення від сплати аліментів і заборгованість виникла з його вини. Станом на 05.07.2017 р. заборгованість відповідача зі сплати аліментів склала 60235 грн. 72 коп. З розрахунку заборгованості по аліментам вбачається, що відповідач навіть не намагається платити в міру якихось своїх можливостей. 11.07.2017 року позивач звернулась за професійною допомогою у застосуванні норм законодавства з питань визначення пені відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України до аудитора, фізичної-особи підприємця ОСОБА_7. Відповідно до розрахунку, станом на 11.07.2017 року сума неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів склала 57262 грн. 34 коп. Отже, наявні всі фактичні і юридичні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів. Враховуючи вищевикладене, позивач просила суд стягнути з ОСОБА_4 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 57262 грн. 34 коп.; стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 понесені і документально підтверджені витрати на оплату допомоги у застосуванні норм законодавства з питань визначення пені, відповідно до ч.1 ст. 196 СК України у розмірі 900 грн.

В судовому засіданні 02.11.2017 року судом було залучено Деснянський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві, в якості третьої особи.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 17.04.2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа: Деснянський районний відділ державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4, ІНН НОМЕР_2) пеню (неустойку) за прострочення сплати аліментів станом на 11 липня 2017 року в розмірі 18419 гривень 39 копійок.

Не погодившись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 подали апеляційні скарги.

В поданій апеляційній скарзі представник позивача просив скасувати рішення частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів у розмірі 57 262 грн. 34 коп. Стягнути з відповідача на користь позивача понесені і документально підтверджені витрати на оплату допомоги у застосуванні норм законодавства з питань визначення пені відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України у розмірі 900 грн. (витрати, пов'язані з підготовкою справи до її розгляду).

В скарзі посилався на те, що наведений в рішенні суду розрахунок пені не відповідає вимогам Закону, так як пеня нарахована не за всі дні прострочення.

В поданій апеляційній скарзі представник відповідача просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення (постанову), яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В скарзі посилався на те, що суд не врахував відсутність постійного доходу, а також надані докази про придбання дитині одягу та іграшок в період за який стягнуто пеню, суд також безпідставно стягнув пеню за період після народження у відповідача неповнолітньої дитини в новому шлюбі, та перебування другої дружини відповідача на його утриманні в період вагітності та відпустки по догляду за дитиною, що свідчить про відсутність його вини у не виконанні рішення суду про стягнення з нього аліментів. Судом не було враховано квитанції з &q?ик;Уукрпошти&q?я ;, при визначенні розміру заборгованості за березень 2016 року за червень 2016 року, а також квитанції про сплату аліментів з 31 жовтня 2017 року. Суд також не врахував, що станом на дату ухвалення рішення районним судом заборгованість з липня по серпень 2014 року вже була погашена.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач та її представник підтримали доводи їх скарги та заперечували проти задоволення скарги відповідача.

В судовому засіданні позивач пояснила, що аліменти через поштове відділення вона не отримувала, так як відповідно до її заяви аліменти мали сплачуватись на відкритий нею рахунок в банку і вона не знала, що відповідач надсилав їй якісь перекази.

Представник відповідача підтримала скаргу подану в інтересах відповідача, проти задоволення скарги позивача заперечувала, просила відмовити в задоволенні позову через відсутність вини відповідача у не виплаті аліментів.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення в цій частині, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Вказаним вимогам рішення районного суду в повній мірі не відповідає.

Згідно зі ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 23.10.2014 р. стягнуто з ОСОБА_4 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання малолітніх дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_8 аліменти у розмірі 2000 грн., щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку до досягнення дітьми повноліття.

На виконання рішення суду про стягнення аліментів, 16.03.2015 р. Солом'янським районним судом було видано виконавчий лист 2-5215/14.

Згідно з розрахунку заборгованості по аліментах від 27.12.2017 р. заборгованість становить 68111,04 грн. станом на 27.12.2017 р. (а.с.134).

З вказаного розрахунку вбачається, що заборгованість зі сплати аліментів виникла з 2014 року. Відповідач протягом тривалого часу не виконує свій обов'язок, щодо надання належного матеріального забезпечення своїх дітей.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з висновків викладених в постанові Верховного суду України від 11 вересня 2013 року № 6-81цс13 та розрахував пеню виходячи з роз'яснень викладених в останній, відповідно до якихпеня нараховується на суму заборгованості за той місяць, у якому не проводилось стягнення аліментів.

При цьому сума заборгованості зі сплати аліментів за попередні місяці не додається до заборгованості за наступні місяці, а кількість днів прострочення обчислюється виходячи з того місяця, в якому аліменти не сплачувались.

Разом з тим ОСОБА_9 Верховного Суду під час розгляду справи № 572/1762/15ц за касаційною скаргою ОСОБА_10, яка розглянута 25 квітня 2018 року відійшла від вказаної правової позиції та дійшла висновку, що пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватись на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення сплати, а її нарахування не обмежується тим місяцем, у якому не проводилось стягнення. Загальна сума пені за несплату аліментів має розраховуватись за формулою:

Ер=(А1х1%хQ1)+ (А2х1%хQ2)+.........(Апх1%хQп), де:

Ер-загальна сума пені за несплату аліментів на момент подачі позову;

А1-нарахована сума аліментів за перший місяць;

Q1-кількість днів прострочення за перший місяць;

А2-нарахована сума аліментів за другий місяць;

Q2- кількість днів прострочення сплати аліментів за други місяць;

Ап-нарахована сум аліментів за останній мсць;

Qп-кількість днів прострочення за останній місць;

Зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватись щомісячно, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі ч.1ст. 196 СК України в редакції, яка була чинна до 08 липнч 2017 року) пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясовувати розмір несплачених аліментів за кожен із цих періодичних платежів, установити строк до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням установленого-обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліменитів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Дослідивши розрахунок пені, зроблений позивачем, колегія встановила, що він повністю відповідає вищевказаній формулі, при цьому позивач, суму пені за кожен місяць, виходячи із засад розумності та справедливості, а також коритсуючись своїм правом на зменшення позовних вимог , визначив в сумі, що не перевищувала розміру заборгованості за той місяць, за несплату якої, нараховувалась пеня.

Одже, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення районного суду, в частині визначення суми пені, яка підлягає стягненню, прийнявши за основу розрахунок наданий позивачем до позовної заяви та стягнути пеню з відповідача за спірний період в сумі 57 262 грн. 34 коп. Період за який нарахована пеня : з серпня 2014 року до червня 2017року. Вказаний період повністю відповідає заявленим позивачем вимогам.

Доводи відповідача про те, що в березні та червні 2016 року на загальну суму 1400 грн., відповідач частково сплатив алівменти, які не були враховані в розрахунку позивача, колегія не приймає, так як відповідач не надав суду докази того, що перераховані ним суми на поштове відділення йому не повертались і що позивач ці суми отримала. В розрахунку державного виконавця, який не оспорений відповідачем в судовому порядку також не відображені ці проплати.

В цей період відповідач достовірно знав про відкрите виконавче провадження і мав можливість з'ясувати у державного виконавця, що позивач подала заяву, в які просила перераховувати їй аліменти на грошовий рахунок відкритий нею в ПриватБанку.

Доводи представника відповідача про відсутність його вини у невиплаті аліментів, через відсутність доходу та наявність інших утриманців, колегія суддів не враховує, оскільки судом вірно встанволено, що відповідачу в судовому порядку відмовлялось у зменшенні розміру стягнутих з нього аліментів, через наявність утриманців та відсутність доходу, а також враховуючи те, що відповідач не довів, що він перебував на облікук як безробітний і не міг працевлаштуватись з метою отримання доходу для виконання свого обов'язку по забезпеченню своїх дітей. Колегія суддів враховує, що за рішенням суду яке протягом тривалого часу відповідач не виконував,( одразу звільнявся з роботи, про яку дізнавалась позивач та державний виконавець), розмір аліменитів був присуджений в сумі 1000 грн. на одну дитину- на двох дітей 2 000 грн. Вказана сума аліментів є незначною, і відповідач не надав суду переконливих доказів, що він не мав можливості заробляти дохід, який дозволяв би йому сплатити аліменти на утримання своїх дітей в такій сумі. Посилання на те, що на його утриманні находилась дружина і ще одна дитина, не звільняло останнього від обов'язку утримувати дітей позивача. Відповідач не надав докази, що саме він перебував у відпустці по догляду за новонародженою дитиною і відповідно не міг працювати з метою отримання доходу, який би дозволяв йому виконуваати обов'язок по утриманню усіх своїх дітей.

Посилання в скарзі на неврахування судом проплат, які здійснювались з липня 2017 року, колегія суддів не приймає, оскільки пеня нарахована судом з серпня 2014 року до червня 2017 року .

Та обставина, що з жовтня 2017 року відповідач погасив борг за липень та серпень 2014 року також правового значення не має, осківльки це погашення відбулося після закінчення періоду за який нарахована пеня. Не враховує також апеляційний суд і доводи про кількість днів прострочення за липень 2017 року тому, що позивач зробив розрахунок до позовної заяви, в якому останній місяць прострочення зазначив червень 2017 року і за липень пеню не нараховував. Апеляційний суд ухвалює дане рішення саме за цим розрахунком.

Доводи про придбання відповідачем іграшок та одягу, колегія також не може врахувати, як підставу для звільнення від обов'язку платити пеню, тому, що за чотири роки за які нарахована пеня, відповідач придбав іграшки та одяг на незначну суму, що не може свідчити про виконання ним свого обов'язку по належному утриманню дітей.

Доводи апеляційної скарги позивача в частині неправомірної відмови у стягненні з відповідача 900 грн. за надання консультації з приводу нарахування пені, колегія також не приймає, так як погоджується з висновком районногос суду, що вказані витрати не є обов'язковими судовими витратами, які відповідно до закону зобов'язані відшкодовувати учасники процесу.

Враховуючи, що суд не повно встановив обставини справи, не вірно застосував норми права , та керуючись ст. 376 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що рішення районного суду в частині визначення розміру пені, який підлягає стягненню, необхідно змінити.

Судовий збір позивачем при подачі позову не сплачувався, а сплачений відповідачем за подачу апелчційної скарги, відповідно до ст.141 ЦПК України відшкодуванню не підлягає. Інші судові витрати сторонами до відшкодування не заявлені.

В зв'язку з тим, що ціна позову в даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа згідно п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України є малозначною і в силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 17 квітня 2018 року змінити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 пеню за прострочення сплати аліментів з серпня 2014 року по червень 2017 року включно, в розмірі 57 262 грн. 34 коп.(п'ятдесят сім тисяч двісті шістдесят дві грн. тридцять чотири коп.)

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.п. а) г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повна постанова буде складена протягом 5 днів.

Головуючий Желепа О.В.

Судді: Рубан С.М.

ІванченкоМ.М.