Рішення

від 31.05.2018 по справі 757/11361/17-ц

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/11361/17-ц

Категорія 40

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2018 року Печерський районний суд м. Києва в складі : головуючого - судді Цокол Л.І. за участі секретаря Грицюк Н.А., представника позивача ОСОБА_1, представників відповідача ПАТ "Державний ошадний банк України" ОСОБА_2 та ОСОБА_3, представника відповідача ТОВ "Київський Інститут проблем управління імені Горшеніна" ОСОБА_4, представника третьої особи ОСОБА_5, розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , Товариства з обмеженою відповідальністю Київський Інститут проблем управління імені Горшеніна , третя особа Голова правління ПАТ Державний ощадний банк України ОСОБА_7 про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року позивач ОСОБА_6 через свого представника адвоката ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , Товариства з обмеженою відповідальністю Київський Інститут проблем управління імені Горшеніна , третя особа Голова правління ПАТ Державний ощадний банк України ОСОБА_7 про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації, просив:

1. Визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_6, поширену Головою правління ПАТ Державний ощадний банк України ОСОБА_7 під час інтерв'ю із шеф-редактором LB.ua ОСОБА_9 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_10, яке опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_1 року на Інтеренет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) за гіперпосиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, інформацію про ОСОБА_6 наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_3 .

2. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Київський інститут проблем управління імені Горшеніна (код ЄДРПОУ 33446856, адреса місця знаходження: вул. Мала Житомирська, 18-Б, м. Київ, 01001) не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_6, iляхом розміщення на Інтернет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) в розділі новини тим самим шрифтом, що і поширена недостовірна інформація, тексту наступного змісту: Головою правління ПАТ Державний ощадний банк України ОСОБА_7 під час інтерв'ю з шеф-редактором LB.ua ОСОБА_9 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_10, яке опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_1 року на Інтернет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) за гіперпосиланням ІНФОРМАЦІЯ_2, поширена недостовірна інформація про наявність у ОСОБА_6 на рахунках в ПАТ Державний ощадний банк України : ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року на Інтернет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) (власником сайту є відповідач-2) було опубліковано інтерв'ю ОСОБА_7, який займає посаду Голови правління ПАТ Державний ощадний банк України , із шеф-редактором LB.ua ОСОБА_9 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_11. Під час інтерв'ю на питання ОСОБА_9 про те, в якій сумі на рахунках в Ощадбанк знаходяться гроші ОСОБА_6, ОСОБА_7 повідомив наступну інформацію: ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказану інформацію позивач вважає недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, оскільки позивач не має на рахунках у Ощадбанк (окрім офіційно задекларованих), ані активів у цінних паперах, ані готівкою. Така інформація також створює негативну соціальну оцінку позивача в очах оточуючих, як особи, яка зберігає в Ощадбанк не задекларовані кошти та активи у цінних паперах у великих розмірах, які суттєво перевищують суми доходів, офіційно задекларовані позивачем як державним чиновником, що вказує на порушення законодавства України.

10.04.2017 відкрито провадження у даній цивільній справі та призначено її судовий розгляд.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон, яким внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2004 р., №№ 40-42, ст. 492), шляхом викладення його в новій редакції.

Згідно п.9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України (редакції 03.10.2017) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу;

У зв'язку з зазначеним, а також з врахуванням позиції сторін судом проведено підготовче провадження, яке ухвалою від 19.04.2018 закрито та справу призначено до розгляду по суті.

Кожна із сторін скористалась своїм правом на подання письмових пояснень, в тому числі відзиву на позов, відповіддю за відзив, пояснення третьої особи.

Крім того, судом за клопотанням представника позивача була витребувана інформація щодо суми грошових коштів, які знаходились на банківських рахунках ОСОБА_6, відкритих в ПАТ Державний ощадний банк України , та про вартість цінних паперів, які придбані та/або зберігаються за дорученням ОСОБА_6 в ПАТ Державний ощадний банк України , станом на ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила задовольнити з огляди на обґрунтування позову.

Представники відповідача ПАТ Державний ощадний банк України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти позову заперечували.

Представник відповідача ТОВ Київський інститут проблем управління імені Горшеніна ОСОБА_4 проти позову заперечувала, просила суд взяти до уваги, що інформація, яка оспорюється позивачем повністю відповідає стенограмі інтерв'ю, і є оціночним судженням.

Представник третьої особи ОСОБА_5 проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Заслухавши пояснення представника позивача, представників відповідачів та третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. 3, 28).

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України).

За положеннями ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України Про інформацію під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Зі змісту позову вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_4 року на сайті LB.ua було опубліковано інтерв'ю ОСОБА_7, який займає посаду Голови правління ПАТ Державний ощадний банк України , із шеф-редактором LB.ua ОСОБА_9 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_11.. В матеріалах справи міститься копія акту перегляду Інтернет-сайту та знімки з екрану (скріншоти) з Інтернет-сайту LB.ua з інтерв'ю від ІНФОРМАЦІЯ_4 року.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач визначає такі недостовірні фактичні твердження:

1. ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В той же час слід врахувати те , що публікація містить наступну інформацію:

"ІНФОРМАЦІЯ_5

ІНФОРМАЦІЯ_6Згідно з п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до п. 15 вищевказаної Постанови до відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співіснування та принципів людської моралі.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

Слід зазначити, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить з того, що ступінь публічного інтересу, який становить інформація та ступінь публічності особи, якої ця інформація стосується, мають бути взяті до уваги при вирішенні того, чи допустимі обмеження свободи вираження поглядів в тому або іншому випадку (рішення у справі Hannover проти Німеччини, пп.109-113; рішення у справі Axel Springer AG проти Німеччини, пп. 90-95; рішення у справі Couderc and Hachette Filipacchi Associes проти Франції, п.93).

Значний суспільний інтерес, на думку Суду, має місце тоді, коли така інформація безпосередньо впливає на суспільство в значному ступені та суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення у справі Sunday Times проти Великої Британії, п. 66), особливо це стосується добробуту населення (рішення у справі Barthold проти Німеччини, п. 58).

Ступінь відомості особи, якої стосується розповсюджена інформація, також має безпосереднє значення: чим більше така особа наділена офіційними повноваженнями, тим більше її права можуть бути обмежені, тим більше інформації про неї може бути опубліковано (рішення у справі Лінгерс проти Австрії, п. 42, рішення у справі Hachette Filipacchi Associes проти Франції п.119).

Зокрема, у справі Лопес Гомес да Сільва проти Португалії Суд зазначив, що свобода вираження поглядів є однією з основних засад демократичного суспільства і одною з основних умов його прогресу і самореалізації кожної особистості.

Так, сторонами не заперечується той факт, що позивач з 2010 року по 2014 рік обіймав посаду Президента України, тобто був наділений владними повноваженнями та був головою держави.

Оцінюючи інформацію, що оспорюється, суд зазначає, що, основний критерій поділу фактичних тверджень від оціночних суджень полягає в тому, що оціночні судження неможливо перевірити. Отже, висловлена третьою особою інформація не містить конкретизації сум, на яких саме рахунках зберігаються кошти, а тому не містить будь-яких визначних даних, які можливо було б перевірити та/або спростувати.

Також слід врахувати те, що відповідь третьої особи стосувалась грошових коштів не виключно позивача, а і іншої особи, викладена у формі припущення.

В той же час слід врахувати те, що вказане питання доволі широко обговорювалось в засобам масової інформації, офіційних веб-порталах державної влади.

Разом з тим, Європейський суд з прав людини визначив, що, якщо йдеться про тему, яка становить суспільний інтерес, висловлення скоріше відноситиметься до оціночних суджень, ніж до фактичних даних (рішення у справі Ghiulfer Predescu проти Румунії, п. 43).

Відповідно до п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи №1 від 27.02.2009 роз`яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

З огляду на встановлене слід зазначити про відсутність переконливих доводів та підстав для спростування оспорюваної інформації, враховуючи і ту обставину, що позивачем не було доведено завдання будь-яких негативних наслідків поширенням вказаної інформації, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 15,16, 277, 297, 299 ЦК України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основноположних свобод, ст. 1, 30 Закону України Про інформацію та ст. ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76-77, 81, 258-259, 263-265, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

позовні вимоги ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , Товариства з обмеженою відповідальністю Київський Інститут проблем управління імені Горшеніна , третя особа Голова правління ПАТ Державний ощадний банк України ОСОБА_7 про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації, залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд ( а з початку функціонування Єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва) протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 28.08.2018.

Суддя Л.І.Цокол