Постанова

від 19.12.2018 по справі 757/11361/17-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2018 року місто Київ

Єдиний унікальний номер справи 757/11361/17-ц

Номер провадження № 22-ц/824/3503/2018

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Вербової І.М. , суддів Саліхова В.В., Шахової О.В.,

за участю секретаря судового засідання - Іваницької О. В.,

вивчивши апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року, ухвалене під головуванням судді Цокол Л.І., у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , Товариства з обмеженою відповідальністю Київський Інститут проблем управління імені Горшеніна , третя особа - Голова правління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України ОСОБА_4, про захист честі, гідності та ділової репутації, та спростування недостовірної інформації,

в с т а н о в и в :

У лютому 2017 року ОСОБА_5 звернувся в інтересах ОСОБА_3 до Печерського районного суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , Товариства з обмеженою відповідальністю Київський Інститут проблем управління імені Горшеніна , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Голова правління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України ОСОБА_4, про визнання недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_3, поширену Головою правління ПАТ Державний ощадний банк України ОСОБА_4 під час інтерв'ю із шеф-редактором LB.ua ОСОБА_6 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_7, яке опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_1 року на Інтеренет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) за гіперпосиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2 інформацію про ОСОБА_3 наступного змісту: ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Крім того, просив зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю Київський інститут проблем управління імені Горшеніна (код ЄДРПОУ 33446856, адреса місця знаходження: вул. Мала Житомирська, 18-Б, м. Київ, 01001) не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили, спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_3 шляхом розміщення на Інтернет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) в розділі новини тим самим шрифтом, що і поширена недостовірна інформація, тексту наступного змісту: Головою правління ПАТ Державний ощадний банк України ОСОБА_4 під час інтерв'ю з шеф-редактором LB.ua ОСОБА_6 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_7, яке опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_1 року на Інтернет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) за гіперпосиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 поширена недостовірна інформація про наявність у ОСОБА_3 на рахунках в ПАТ Державний ощадний банк України : ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позовні вимоги мотивував тим, що поширена недостовірна інформація на Інтернет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) (власником сайту є відповідач-2) було опубліковано інтерв'ю ОСОБА_4, який займає посаду Голови правління ПАТ Державний ощадний банк України , із шеф-редактором LB.ua ОСОБА_6 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_7. Під час інтерв'ю на питання ОСОБА_6 про те, в якій сумі на рахунках в Ощадбанк знаходяться гроші ОСОБА_3, ОСОБА_4 повідомив наступну інформацію: ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вказану інформацію позивач вважає недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, оскільки він не має на рахунках у Ощадбанк (окрім офіційно задекларованих), ані активів у цінних паперах, ані готівкою. Така інформація також створює негативну соціальну оцінку позивача в очах оточуючих, як особи, яка зберігає в Ощадбанк не задекларовані кошти та активи у цінних паперах у великих розмірах, які суттєво перевищують суми доходів, офіційно задекларовані позивачем як державним чиновником, що вказує на порушення законодавства України.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року (том ІІІ а.с.75-79) позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України , Товариства з обмеженою відповідальністю Київський Інститут проблем управління імені Горшеніна , третя особа - Голова правління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України ОСОБА_4, про захист честі, гідності та ділової репутації, та спростування недостовірної інформації, залишено без задоволення.

Не погоджуючись з вищевказаним судовим рішенням, 27 вересня 2018 року ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивувала, зокрема, тим, що оскаржуване судове рішення не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України, є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Представник скаржника зазначає, що в оскаржуваному рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що поширена інформація, яку позивач просив спростувати, є оціночним судженням, оскільки не містить будь-яких визначних даних, які можливо було б перевірити та/або спростувати, а також викладена у формі припущення.

Разом з тим, зі змісту поширеної ОСОБА_4 інформації вбачається, що дане висловлювання не містить ані критики, ані оцінки дій позивача, не використано її автором жодного мовно-стилістичного засобу. В матеріалах справи міститься висновок експерта №604/1 від 13 листопада 2017 року, яким підтверджується, що інформація, яку просить спростувати позивач, виражена у формі тверджень, які можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані. Судом не прийнято даний доказ до уваги та не зазначено в мотивувальній частині судового рішення, чому даний доказ не прийнято.

Крім того, поширена інформація містить фактичні дані про позивача та суму коштів, які складаються із грошових коштів на рахунках та активів у цінних паперах, які можливо перевірити. Таким чином, висновок суду про те, що поширена інформація не містить даних, які можливо було б перевірити та/або спростувати, є необґрунтованим.

Таким чином, судом першої інстанції безпідставно застосовано ч.2 ст.30 Про інформацію та в порушення ч.5 ст.263, ч.4 ст.265 ЦПК України не досліджено докази, які містяться в матеріалах справи.

Крім того, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що поширена інформація відносно позивача не порушує особисті немайнові права останнього.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2018 року відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою, надано строк для подачі відзиву.

14 листопада 2018 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив представника АТ Ощадбанк ОСОБА_8, з відповідними підтвердженнями направлення його копії учасникам справи, з якого вбачається, що відповідач-1 заперечує проти доводів апеляційної скарги та вважає, що скарга задоволенню не підлягає. Так, основною відмінністю фактичного твердження від оціночного судження, тобто критерієм їх розмежування, як правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, є можливість перевірити істинність твердження та довести його правдивість доказами.

Інформація, сказана ОСОБА_4, є оціночним судженням у розумінні практики Європейського суду з прав людини, чинного законодавства України та судової практики Верховного суду. Як вірно зазначив суд першої інстанції, повідомлена головою правління АТ Ощадбанк інформація стосувалася грошових коштів не виключно позивача, крім того, у висловлюваннях останнього не йдеться про те, що певна сума коштів знаходиться на певному конкретному рахунку чи рахунках в АТ Ощадбанк , який (які) належать позивачу. Таким чином, суд обґрунтовано не посилався у рішенні на виписки по рахунках позивача та лист Банку,оскільки вони об 'єктивно не можуть бути використані для перевірки правдивості оспорюваної інформації.

Крім того, у висновку №604/1 від 13 листопада 2017 року експертом зароблено висновок не тільки про лінгвістичні характеристики висловленого в рамках своєї компетенції, а й висновок про віднесення аналізованого вислову до поняття фактичне твердження на підставі аналізу положень законодавства України. Такий підхід суперечить виробленій практиці ЄСПЛ, оскільки виключно компетенцією національних судів є вирішення будь-яких спірних питань щодо права, зокрема і щодо тлумачення тих або інших термінів, що містяться в законодавстві.

Також, наявність суспільного в обговорюваній темі, яка становить суспільний інтерес, висловлення скоріше відноситиметься до оціночних суджень, ніж до фактичних тверджень. Крім того, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про недоведеність позивачем факту порушення його особистих немайнових прав у зв 'язку з поширенням інформації, яку він просить спростувати. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду не спростовують.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 15 листопада 2018 року закінчено проведення підготовчих дій, призначено справу в судове засідання на 19 грудня 2018 року об 10 год. 00 хв.

У судовому засіданні ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у ній.

Представники ПАТ Державний ощадний банк України , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , заперечували проти доводів апеляційної скарги та просили залишити її без задоволення, з підстав її необґрунтованості.

Представник третьої особи, Голови правління ПАТ Державний ощадний банк України ОСОБА_4, ОСОБА_10, також заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення у зв'язку з необґрунтованістю.

Представник ТОВ Київський Інститут проблем управління імені Горшеніна до суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у зв'язку з чим на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України колегія суддів вважала за можливе розглядати справу за його відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши доводи представника позивача (представника скаржника), представників відповідача-1 та третьої особи, які з'явились у судове засідання, з'ясувавши обставини справи, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається зі змісту позовної заяви, 10 листопада листопада 2016 року на сайті LB.ua було опубліковано інтерв'ю ОСОБА_4, який займає посаду Голови правління ПАТ Державний ощадний банк України , із шеф-редактором LB.ua ОСОБА_6 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_7.

В матеріалах справи міститься копія акту перегляду Інтернет-сайту та знімки з екрану (скріншоти) з Інтернет-сайту LB.ua з інтерв'ю від ІНФОРМАЦІЯ_1 року (том І а.с.9, 10).

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач визначає такі недостовірні фактичні твердження:

1. ІНФОРМАЦІЯ_3.

В той же час слід врахувати те , що публікація містить наступну інформацію:

СК: На счетах Ощада лежат деньги ОСОБА_3 и ОСОБА_11. О каких конкретно суммах речь, в какой они форме и как бы их изъять в пользу государства?

АП: Очень значительные суммы. Более одного миллиарда 150 миллионов долларов. Я не могу некоторые вещи комментировать в силу банковской тайны. И прошу это учесть. Это жесткое требование закона, а закон - прежде всего. Некоторые вещи возможно хотел бы рассказать, но не могу. Общая сумма уже известна. Это и чистый кеш на счетах, и активы в ценных бумагах.

Залишаючи без задоволення позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач з 2010 по 2014 рік обіймав посаду Президента України, тобто був наділений владними повноваженнями та був головою держави; оцінюючи інформацію, що оспорюється, суд дійшов висновку, що висловлена інформація не містить конкретизації сум, на яких саме рахунках зберігаються кошти, а тому не містить будь-яких визначних даних, які можливо було б перевірити та/або спростувати, крім того, відповідь третьої особи стосувалася грошових коштів не виключно позивача, а й іншої особи, викладена у формі припущення. Також, зазначене питання доволі широко обговорювалось в засобах масової інформації, офіційних веб-порталах державної влади.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність переконливих доводів та підстав для спростовування оспорюваної інформації, враховуючи і ту обставину, що позивачем не було доведено завдання будь-яких негативних наслідків поширенням вказаної інформації, є підставою для відмови в позові.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів повністю погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.

Суд у кожному конкретному випадку повинен з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний позивачем спосіб.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Так, Конституція України визнає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та передбачає, що кожен має право на повагу до його гідності (ст. 3, 28).

Разом із цим, Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів та переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (ст. 34 Конституції України ).

За положеннями ст. 297 , 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканість своєї ділової репутації, а також право на спростування недостовірної інформації та право на відповідь.

Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України Про інформацію під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Згідно роз'яснень, викладених у п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

У пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до роз'яснень п. 15 вищевказаної Постанови, до відомостей, що порочать особу, слід відносити ті з них, які принижують честь і гідність громадянина або організації в громадській думці чи думці окремих громадян з точки зору додержання законів, загальновизнаних правил співіснування та принципів людської моралі.

Згідно ч. 2 ст. 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень ст. 10 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, згідно ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я чи моралі, для захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду.

При поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя. Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв'язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своїй практиці виходить з того, що ступінь публічного інтересу, який становить інформація та ступінь публічності особи, якої ця інформація стосується, мають бути взяті до уваги при вирішенні того, чи допустимі обмеження свободи вираження поглядів в тому або іншому випадку (рішення у справі Hannover проти Німеччини, пп.109-113; рішення у справі Axel Springer AG проти Німеччини, пп. 90-95; рішення у справі Couderc and Hachette Filipacchi Associes проти Франції, п.93).

Значний суспільний інтерес, на думку Суду, має місце тоді, коли така інформація безпосередньо впливає на суспільство в значному ступені та суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення у справі Sunday Times проти Великої Британії, п. 66), особливо це стосується добробуту населення (рішення у справі Barthold проти Німеччини, п. 58).

Ступінь відомості особи, якої стосується розповсюджена інформація, також має безпосереднє значення: чим більше така особа наділена офіційними повноваженнями, тим більше її права можуть бути обмежені, тим більше інформації про неї може бути опубліковано (рішення у справі Лінгерс проти Австрії, п. 42, рішення у справі Hachette Filipacchi Associes проти Франції п.119).

Зокрема, у справі Лопес Гомес да Сільва проти Португалії Суд зазначив, що свобода вираження поглядів є однією з основних засад демократичного суспільства і одною з основних умов його прогресу і самореалізації кожної особистості.

Отже, в даному випадку, сторонами не заперечується той факт, що позивач з 2010 року по 2014 рік обіймав посаду Президента України, тобто був наділений владними повноваженнями та був головою держави.

Оцінюючи інформацію, що оспорюється, суд першої інстанції виходив з того, що основний критерій поділу фактичних тверджень від оціночних суджень полягає в тому, що оціночні судження неможливо перевірити.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в тому, що висловлена третьою особою інформація не містить конкретизації сум, на яких саме рахунках зберігаються кошти, а тому не містить будь-яких визначних даних, які можливо було б перевірити та/або спростувати.

Крім того, є необхідним враховувати, що відповідь третьої особи стосувалась грошових коштів не виключно позивача, а і іншої особи, викладена у формі припущення.

В той же час слід врахувати те, що вказане питання доволі широко обговорювалось в засобам масової інформації, офіційних веб-порталах державної влади.

Втім, Європейський суд з прав людини визначив, що, якщо йдеться про тему, яка становить суспільний інтерес, висловлення скоріше відноситиметься до оціночних суджень, ніж до фактичних даних (рішення у справі Ghiulfer Predescu проти Румунії, п. 43).

У п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи №1 від 27.02.2009 року роз`яснено, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Крім того, відповідно до положень ч. 3 ст. 12 , ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, проаналізувавши вищенаведене, суд першої інстанції дійшов правильних та обґрунтованих висновків про відсутність переконливих доводів та підстав для спростування оспорюваної інформації.

Крім того, ні у суді першої інстанції, ні у суді апеляційної інстанції позивачем не було доведено факту завдання йому будь-яких негативних наслідків поширенням вказаної інформації, а відтак відсутні підстав для задоволення позовних вимог.

Що стосується заявленого представником позивача (скаржника) клопотання про витребування доказів, суд апеляційної інстанції залишив його без задоволення, оскільки документи, які просить витребувати сторона позивача (скаржника) не відноситься до предмету спору.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Доводи скаржника про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги Висновок експерта №604/1 від 13 листопада 2017 року, де зазначено, що інформація, яку просить спростувати, виражена у формі тверджень, є необґрунтованими та такими, що не приймаються колегією суддів, оскільки експерт у даному випадку зробив висновок не тільки про лінгвістичні характеристики висловленого в рамках своєї компетенції, а й висновок про віднесення аналізованого вислову до поняття фактичне твердження на підставі аналізу положень законодавства України. Такий підхід суперечить виробленій практиці ЄСПЛ, оскільки експерт вийшов за межі своїх спеціальних знань та надав висновки з питань права, що є виключною компетенцією суду. Таким чином, вказаний Висновок експерта не можна брати до уваги та покласти в основу судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення не впливають.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року залишити без змін, як таке, що ухвалене з вірним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 20 грудня 2018 року.

Суддя-доповідач: І.М.Вербова

Судді: В.В. Саліхов

О.В. Шахова