Постанова
від 11.07.2019 по справі 757/11361/17-ц
КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

11 липня 2019 року

місто Київ

справа № 757/11361/17-ц

провадження № 61-1311св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Публічне акціонерне товариство Державний ощадний банк України , Товариство з обмеженою відповідальністю Київський інститут проблем управління імені Горшеніна ,

третя особа - голова правління Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року у складі судді Цокол Л. І. та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року у складі колегії суддів: Вербової І. М., Саліхова В. В., Шахової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

I. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства Державний ощадний банк України (далі - ПАТ Ощадбанк , банк), Товариства з обмеженою відповідальністю Київський інститут проблем управління імені Горшеніна (далі - ТОВ КІПУІГ ) про захист честі, гідності і ділової репутації та спростування недостовірної інформації, у якому просив: визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , поширену головою правління ПАТ Ощадбанк ОСОБА_2 під час інтерв`ю із шеф-редактором LB.ua ОСОБА_4 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_3, яке опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_1 на Інтернет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) за гіперпосиланням: ІНФОРМАЦІЯ_2, інформацію про ОСОБА_1 такого змісту: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; зобов`язати ТОВ КІПУІГ не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 , шляхом розміщення на Інтернет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) в розділі Новини тим самим шрифтом, що і поширена недостовірна інформація, тексту такого змісту: Головою правління ПАТ Державний ощадний банк України ОСОБА_2 під час інтерв`ю з шеф-редактором LB.ua ОСОБА_4 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_3, яке опубліковано ІНФОРМАЦІЯ_1 на Інтернет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) за гіперпосиланням ІНФОРМАЦІЯ_2 , поширена недостовірна інформація про наявність у ОСОБА_1 на рахунках в ПАТ Державний ощадний банк України : ІНФОРМАЦІЯ_3 на счетах и активы в ценных бумагах .

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на Інтернет-сайті засобу масової інформації Лівий берег (LB.ua) (власником сайту є ТОВ КІПУІГ ) опубліковано інтерв`ю ОСОБА_2 , який обіймає посаду Голови правління ПАТ Ощадбанк , із шеф-редактором LB.ua ОСОБА_4 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_3. Під час інтерв`ю на питання ОСОБА_4 про те, в якій сумі на рахунках у ПАТ Ощадбанк знаходяться грошові кошти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 повідомив таку інформацію: ІНФОРМАЦІЯ_3 . Зазначену інформацію позивач вважає недостовірною та такою, що не відповідає дійсності, оскільки позивач не має на рахунках відповідача (окрім офіційно задекларованих), ані активів у цінних паперах, ані готівкою. Така інформація також створює негативну соціальну оцінку позивача в очах оточуючих як особи, яка зберігає у ПАТ Ощадбанк незадекларовані кошти та активи у цінних паперах у великих розмірах, які суттєво перевищують суми доходів, офіційно задекларовані позивачем як політичним діячем, що свідчить про порушення законодавства України.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Відповідачі позов не визнали, надали суду відзиви, у яких зазначили про безпідставність позовних вимог та їх необґрунтованість.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позивач з 2010 року до 2014 року обіймав посаду Президента України, тобто був наділений владними повноваженнями та був головою держави. Оцінюючи інформацію, що оспорюється, суд дійшов висновку, що висловлена інформація не містить конкретизації розміру сум, на яких саме рахунках зберігаються кошти, а тому не містить будь-яких визначених даних, які можливо було б перевірити та/або спростувати, крім того, відповідь третьої особи стосувалася грошових коштів не виключно позивача, а й іншої особи, викладена у формі припущення. Також зазначене питання доволі широко обговорювалось у засобах масової інформації, офіційних веб-порталах державної влади. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність переконливих доводів та підстав для спростовування оспорюваної інформації, враховуючи і ту обставину, що позивачем не було доведено завдання будь-яких негативних наслідків поширенням вказаної інформації, є підставою для відмови в позові.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 19 грудня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що висловлена третьою особою інформація не містить конкретизації сум, на яких саме рахунках зберігаються кошти, а тому не містить будь-яких визначних даних, які можливо було б перевірити та/або спростувати. Крім того, необхідно враховувати, що відповідь третьої особи стосувалась грошових коштів не виключно позивача, а також й іншої особи, викладена у формі припущення. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильних та обґрунтованих висновків про відсутність переконливих доводів та підстав для спростування оспорюваної інформації. Крім того, у суді першої інстанції, а також у суді апеляційної інстанції позивачем не доведено факту завдання позивачу будь-яких негативних наслідків поширенням цієї інформації, а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що в оскаржуваних рішеннях суди першої та апеляційної інстанцій дійшли необґрунтованого висновку, що поширена інформація, яку позивач просив спростувати, є оціночним судженням, оскільки не містить будь-яких визначних даних, які можливо було б перевірити та/або спростувати. Разом з тим, зі змісту поширеної ОСОБА_2 інформації слідує, що висловлювання не містить ані критики, ані оцінки дій позивача, не використано її автором жодного мовно-стилістичного засобу. В матеріалах справи міститься висновок експерта від 13 листопада 2017 року № 604/1, яким підтверджується, що інформація, яку просить спростувати позивач, виражена у формі тверджень, які можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, однак суди не прийняли зазначений доказ до уваги. Також заявник зазначив, що поширена недостовірна інформація порушує його немайнові права, оскільки створює негативну соціальну оцінку позивача як особи, яка зберігає грошові кошти та активи у цінних паперах.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відповідачі надали суду відзиви, у яких просили касаційну скаргу залишити без задоволення внаслідок її необґрунтованості, а судові рішення - без змін. Зазначили про те, що відповідь третьої особи на запитання не містить однозначної інформації щодо належності певних грошових сум саме ОСОБА_1 , оскільки запитання журналіста поставлено стосовно двох осіб, а не лише позивача. З огляду на зазначене, неможливо перевірити інформацію на її достовірність, що доводить її оціночний характер. Також посилались на те, що межа допустимої критики стосовно позивача як політика є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Верховного Суду від 28 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сайті LB.ua опубліковано інтерв`ю ОСОБА_2 - голови правління ПАТ Ощадбанк із шеф-редактором LB.ua ОСОБА_4 та редактором економічного відділу видавництва ОСОБА_3.

У матеріалах справи міститься копія акта перегляду Інтернет-сайту та знімки з екрану (скріншоти) з Інтернет-сайту LB.ua з інтерв`ю від ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до матеріалів позовної заяви позивач визначив як недостовірне таке твердження: ІНФОРМАЦІЯ_3 на счетах и активы в ценных бумагах .

Водночас судами встановлено, що публікація представлена у формі діалогу і містить таку інформацію:

ОСОБА_4 : На счетах Ощада лежат деньги ОСОБА_1 и ОСОБА_5 . О каких конкретно суммах речь, в какой они форме и как бы их изъять в пользу государства? ;

ОСОБА_2 : Очень значительные суммы. Более одного миллиарда 150 миллионов долларов. Я не могу некоторые вещи комментировать в силу банковской тайны. И прошу это учесть. Это жесткое требование закона, а закон - прежде всего. Некоторые вещи возможно хотел бы рассказать, но не могу. Общая сумма уже известна. Это и чистый кеш на счетах, и активы в ценных бумагах .

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Статтею 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом із тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права

і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація

є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Главою 22 ЦК України визначено перелік особистих немайнових прав фізичної особи, серед яких і право на повагу до гідності та честі (стаття 297 ЦК України) та право на недоторканність ділової репутації (стаття 299 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної чи юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України Про інформацію оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) передбачено, що кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях ЄСПЛ (справи Lingens v. Austria, De Haes and Gijsels v. Belgium, Goodwin v. The United Kingdom), свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї інформації чи тих ідей , які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких демократичне суспільство неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав (Jerusalem v. Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Під час ухвалення оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій врахували положення абзацу шостого пункту 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003, згідно з яким проблеми, пов`язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду ЄСПЛ. Межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому, якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то вони повинні бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес. Крім того, межа допустимої критики щодо такої публічної особи, як політик є ширшою, ніж щодо приватної особи. На відміну від останнього, перший неминуче та свідомо йде на те, щоб усі його слова та вчинки були об`єктом пильної уваги з боку журналістів та широкого загалу, тому має виявляти більшу толерантність (Газета Україна-центр проти України, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен враховувати положення Декларації Комітету Міністрів Ради Європи про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року (далі - Декларація), а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації зазначається, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися виставити себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку із цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкривають свої слова і вчинки для ретельної уваги всього суспільства, повинні це усвідомлювати і мають виявляти більшу терпимість.

Отже, під час ухвалення оскаржуваних рішень суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано врахували, що позивач з 2010 до 2014 року обіймав посаду Президента України, тобто був наділений владними повноваженнями та був главою держави, а отже межа допустимої критики щодо нього як політика є значно ширшою, а його діяльність є об`єктом значного суспільного інтересу, який, зокрема, втамовується, з одного боку, - продукуванням інформації щодо такої особи засобами масової інформації, а з іншого - її сприйняттям та поглинанням суспільством як результат реалізації інтересу.

Верховний Суд також погоджується з висновками судів щодо оціночного характеру висловлених суджень, оскільки відповідь не містить достатньо конкретних фактів щодо належності певних, однозначно визначених грошових сум саме ОСОБА_1 , оскільки запитання журналіста поставлено щодо двох осіб, а не лише позивача.

З огляду на наведене доводи касаційної про те, що суди могли перевірити достовірність поширеної інформації, оскільки дані про грошові кошти позивача на рахунках банку наявні у відповідних довідках, є необґрунтованими, оскільки третя особа не зазначала, яка сума грошових коштів позивача розміщена на відповідних рахунках.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не взяли до уваги висновки експертизи, Верховний Суд також визнає необґрунтованими, оскільки відповідно до частини шостої статті 147 ЦПК України 2004 року висновок експерта для суду не є обов`язковим і оцінюється судом за правилами, встановленими статтею 212 цього Кодексу.

Аналогічне правило міститься і у статті 89 ЦПК України, відповідно до якого висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Отже, надавши оцінку наявним доказам у сукупності та дійшовши висновку про те, що поширена інформація носить оціночний характер, відхилення висновків експертизи не призвело до неправильного вирішення справи.

Верховний Суд також погоджується з висновками судів про те, що позивачем не доведено, яким чином поширена інформація порушує його немайнові права, принижує честь та гідність, адже висловлювання третьої особи не містять образ та негативних характеристик.

Позивач зобов`язаний був довести, що в результаті неправомірних дій відповідачів його певне немайнове благо зазнало втрат, а тому існує нагальна потреба у відновленні стану, що існував до моменту такого порушення.

Доводи касаційної скарги про те, що висловлювання ОСОБА_2 призведуть до негативної соціальної оцінки позивача в очах оточуючих як особи, яка зберігає у ПАТ Ощадбанк незадекларовані кошти та активи у цінних паперах у великих розмірах, Верховний Суд також визнає необґрунтованими, оскільки такі є припущеннями. У поширеній інформації не йдеться про те, що грошові кошти позивача, які містяться на рахунках банку, є незадекларованими, і зазначене питання не було предметом судового розгляду. Доказів щодо виникнення зазначеної соціальної оцінки судам не надано.

Статтями 10, 60 ЦПК України 2004 року визначено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій розглянули спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України

Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

ЄСПЛ зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі Проніна проти України , від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 389, 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 31 травня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 грудня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко

Дата ухвалення рішення11.07.2019
Оприлюднено17.07.2019

Судовий реєстр по справі —757/11361/17-ц

Постанова від 11.07.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Погрібний Сергій Олексійович

Ухвала від 28.01.2019

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Погрібний Сергій Олексійович

Постанова від 19.12.2018

Цивільне

Київський апеляційний суд

Вербова Ірина Михайлівна

Ухвала від 15.11.2018

Цивільне

Київський апеляційний суд

Вербова Ірина Михайлівна

Ухвала від 02.11.2018

Цивільне

Київський апеляційний суд

Вербова Ірина Михайлівна

Ухвала від 25.10.2018

Цивільне

Київський апеляційний суд

Вербова Ірина Михайлівна

Рішення від 31.05.2018

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Цокол Л. І.

Рішення від 31.05.2018

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Цокол Л. І.

Ухвала від 19.04.2018

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Цокол Л. І.

Ухвала від 26.09.2017

Цивільне

Печерський районний суд міста Києва

Цокол Л. І.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні