Постанова

від 28.08.2018 по справі 910/21050/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" серпня 2018 р. Справа№ 910/21050/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Бойко Р.А.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної служби статистики України

на рішення Господарського суду міста Києва

від 19.03.2018 (повний текст складено 05.04.2018)

у справі № 910/21050/17 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Дочірнього підприємства КМ Техно

до Державної служби статистики України

про стягнення 27 614 145,36 грн.

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство КМ Техно (далі - ДП КМ Техно , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби статистики України (відповідача) про стягнення 27 614 145,36 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014, стягнуто з Державної служби статистики України на користь ДП КМ Техно , зокрема, 43 551 242, 04 грн. заборгованості за поставлену продукцію згідно договору №102 від 26.09.2012. Оскільки згадане судове рішення відповідачем повністю не виконано й заборгованість за поставлений товар в повному обсязі не сплачено, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 823 973,37 грн. 3% річних та 24 790 171,99 грн. інфляційних втрат.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що оплата за продукцію здійснюється за рахунок бюджетних коштів, розпорядником яких відповідач не є, заборгованість перед позивачем виникла з вини Державної казначейської служби України.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 910/21050/17 позов задоволено повністю. Стягнуто з Державної служби статистики України на користь ДП КМ Техно 24 790 171,99 грн. інфляційних втрат, 2 823 973,37 грн. 3% річних, 240 000,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись із згаданим рішенням, Державна служба статистики України оскаржила його в апеляційному порядку, просила скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з порушенням вимог процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. За твердженнями апелянта, суд першої інстанції не розглянув поданих ним клопотань про залучення у справі іншого відповідача - Державної казначейської служби України та про залучення його в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, відповідно дійшов помилкових висновків про те, що рішення у даній справі не може вплинути на подальші обов'язки, права та інтереси органу, який здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів відповідача. На переконання апелянта, судом першої інстанції не встановлено, що прострочена кредиторська заборгованість Держстату перед ДП КМ Техно виникла в зв'язку із безпідставною несплатою платіжних доручень відповідача Державною казначейською службою України та залишенням їх без виконання, з приводу чого відповідач неодноразово звертався до Державної казначейської служби України і це підтверджується наявними в матеріалах справи листами. Крім цього, місцевим судом при ухваленні оскаржуваного рішення не враховано, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 у справі № 910/9927/13, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 та постановою Верховного Суду від 15.03.2018, частково задоволено скаргу ДП КМ Техно на дії Державної казначейської служби України. Визнано неправомірними дії останньої з віднесення заборгованості Державної служби статистики України перед ДП КМ Техно за наказом Господарського суду міста Києва № 910/9927/13 від 25.09.2013 до третьої черги погашення за бюджетною програмою Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою . На думку апелянта, цими рішеннями фактично встановлено, що особою винною у виникненні кредиторської заборгованості відповідача перед позивачем є Державна казначейська служба України, внаслідок невиконання нею своїх обов'язків, передбачених п.п. 11.1, 11.3, 11.4 Порядку казначейського обслуговування та ст. 49 Бюджетного кодексу України. Апелянт вважає, що ним доведено факт вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання договірних зобов'язань перед позивачем, а саме вчасно та відповідно до вимог бюджетного законодавства подано до Державної казначейської служби України відповідні платіжні доручення у встановленому розмірі. Разом з цим, через бездіяльність останньої щодо неоплати цих платіжних доручень та щодо невиконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/9927/13 від 25.09.2013, Державна служба статистики України не може бути визначеною винуватою у виникненні заборгованості, відповідно й штрафні санкції у вигляді інфляційних втрат та 3% річних не підлягають стягненню з неї тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, позивач подав відзив, в якому зазначив про безпідставність на необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Подані Державною службою статистики України клопотання про призначення судової економічної експертизи у справі № 910/21050/17 з метою встановлення фактичного розміру заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат та зупинення у зв'язку з цим провадження у справі, а також подане додаткове до нього клопотання з переліком запропонованих питань, як безпідставні та необґрунтовані не підлягають задоволенню, адже для визначення розміру заявлених позивачем до стягнення 3% річних та інфляційних втрат не потрібно спеціальних знань, перевірку проведених позивачем нарахувань можна здійснити за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій Ліга: Закон . Крім цього, слід зазначити, що відповідачем (апелянтом) не надано жодного контррозрахунку, який й би вказував на помилковість здійснених позивачем розрахунків.

В судове засідання апеляційної інстанції 28.08.2018 з'явився представник позивача, представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином. 27.08.2018 відповідачем подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника на лікарняному, яке залишено судом апеляційної інстанції без задоволення, оскільки відповідачем не доведено на загальних підставах неможливості заміни представника іншим представником, тим більше, що в попередньому судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, в яких підтримав доводи своєї апеляційної скарги, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення суду скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.

Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 26.09.2012 Державна служба статистики України (відповідач, замовник за договором) та ДП КМ Техно (позивач, виконавець за договором) уклали договір №102 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов'язався в 2012 році поставити замовникові продукцію, зазначену в п. 1.2 договору, а замовник - прийняти і оплатити цю продукцію.

Найменування продукції: 30.02.1 Устаткування для автоматичного оброблення інформації (оргтехніка та комп'ютерна техніка для оброблення матеріалів Всеукраїнського перепису населення), далі - продукція. Кількість, найменування, термін постачання компонентів продукції за договором зазначено у додатку 1 до договору. Адреси постачання, розподіл та вимоги до технічних характеристик зазначені у додатку 2 до договору (п. 1.2 договору).

Положеннями п. 3.1 договору сторони погодили, що ціна договору, відповідно до акцептованої пропозиції конкурсних торгів та протоколу узгодження договірної ціни (додаток 3 до договору), становить 57 027 050,70 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 4.2 договору з метою виконання договірних відносин щодо поставки продукції замовник надає виконавцю попередню оплату в обсягах 40% від вартості оргтехніки та комп'ютерної техніки для оброблення матеріалів Всеукраїнського перепису населення (основних засобі), що становить 21 680 106,55 грн. з ПДВ. Ненадання замовником в повному обсязі попередньої оплати не є підставою для виконавця не виконувати свої зобов'язання.

За умовами п. 4.4 договору решта ціни договору перераховується замовником виконавцю на підставі актів приймання-передачі протягом 10 банківських днів з дати їх підписання за фактично поставлену продукцію після надходження коштів з державного бюджету України на зазначені цілі.

Це договір набирає чинності згідно п. 10.1 з дня його підписання сторонами і діє до 21.12.2012, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Як встановлено матеріалами справи, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо повної та своєчасної оплати поставленої позивачем продукції стало підставою для звернення ДП КМ Техно до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби статистики України про стягнення 47 034 172,16 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014, позовні вимоги ДП КМ Техно задоволено повністю. Стягнуто з Державної служби статистики України на користь ДП КМ Техно заборгованість в розмірі 43 551 242, 04 грн., пеню в розмірі 2 902 215, 41 грн., 3% річних в розмірі 580 714, 71 грн. та судовий збір в розмірі 68 820, 00 грн.

За наслідками розгляду справи № 910/9927/13 судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем була поставлена, а відповідачем прийнята продукція на загальну суму 57 027 050,70 грн., що підтверджується актами приймання-передачі та видатковими накладними за період з 23.11.2012 по 21.12.2012. В свою чергу, відповідачем лише частково оплачено поставлену продукцію на загальну суму 13 475 808,66 грн., в зв'язку з чим у нього утворилась перед позивачем заборгованість в розмірі 43 551 242,04 грн.

Положеннями ч. 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акту, який набрав законної сили.

Згідно преамбули та ст.6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 Совтрансавто-Холдінг проти України" та рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 Брумареску проти Румунії встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Таким чином, рішення Господарського суду від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та наявності у нього заборгованості, повторного доведення не потребують.

Разом з цим, матеріалами даної справи встановлено, що при виконанні згаданого рішення заборгованість Державної служби статистики України протягом 2013-2017 років частково погашалася, зокрема, за період з 25.07.2013 по 13.05.2014 погашено 16 208 770,00 грн. із 43 551 242,04 грн. основної заборгованості. Станом на 13.05.2014 заборгованість ДСС України перед ДП КМ Техно складала 27 342 472,04 грн.

У період з 13.05.2014 до 24.03.2016 включно жодних оплат заборгованості відповідача перед позивачем не здійснювалося.

Протягом 2016-2017 років відповідачем погашено 1 903 071,00 грн., зокрема 25.03.2016 здійснено оплату в розмірі 942 200,00 грн., 21.11.2016 - 19 569,00 грн., 27.12.2016 - 11 002,00 грн., 28.03.2017 - 930 300,00 грн. На момент подання позовної заяви до суду заборгованість Державної служби статистики України все ще складала 25 439 401,04 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на неповне виконання відповідачем вищезгаданого рішення щодо оплати заборгованості за поставлену позивачем продукцію, відтак просив стягнути з відповідача 2 823 973,37 грн. 3% річних та 24 790 171,99 грн. інфляційних втрат.

Зобов'язанням згідно ст. 509 ЦК України є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.

Отже, грошове зобов'язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

Грошовим, за змістом ст.ст. 524, 533 - 535, 625 ЦК України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається в тому числі з правовідношення, в якому право кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, яке набрало законної сили, підтверджено факт виникнення у відповідача зобов'язання з оплати 43 551 242,04 грн. заборгованості за поставлену позивачем продукцію за договором, що в розумінні приписів чинного законодавства України є грошовим зобов'язанням.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави визначено положеннями ст.ст. 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язань, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Саме лише прийняття Господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Положеннями ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість рішень суду.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.. , а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб . Встановлюючи такі правила, Договірна держава користується певною свободою розсуду. Попри те, що остаточне рішення щодо дотримання вимог Конвенції належить Суду, він не повинен підміняти оцінку, зроблену національними органами, будь-якою іншою оцінкою того, що має бути найкращою стратегією у цій сфері. Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та ціллю, якої прагнуть досягти (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Наталія Михайленко проти України, no. 49069/11, від 30.05.2013).

Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов'язків. У такий спосіб здійснюється право на суд , яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.

Оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 43 551 242,04 грн. заборгованості за поставлену позивачем продукцію за договором на момент розгляду даної справи по суті набрало законної сили, відповідачем в повному обсязі не виконано, тому позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання (з 14.05.2014 до 23.11.2017) на суми заборгованості з урахуванням проведених відповідачем погашень заборгованості, апеляційний суд встановив, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 823 973,37 грн. 3% річних та 24 790 171,99 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими (арифметично вірно розрахованими).

Доводи відповідача (апелянта) про наявність арифметичних помилок, допущених позивачем при здійсненні розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, які не взято судом до уваги, не заслуговують на увагу, адже відповідачем не надано суду жодного контррозрахунку, який й би вказував на помилковість здійснених позивачем розрахунків.

Посилання відповідача (апелянта) на неможливість виконання зобов'язання з оплати отриманої продукції через невиконання Державною казначейською службою України надісланих їй платіжних доручень також не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки відсутність коштів не є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України та обставиною, яка звільняє сторони від виконання своїх зобов'язань.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції, положення ч. 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України та в рішенні від 30.11.2004 у справі Бакалов проти України також зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

З огляду на наведене та приписи чинного законодавства, доводи апелянта (відповідача) щодо неможливості погасити заборгованість / виконати рішення суду в зв'язку з невиконанням Державною казначейською службою України направлених їй платіжних доручень, не заслуговують на увагу як необґрунтовані.

Крім цього, оскільки у спірних правовідносинах саме Державна служба статистики України виступає як зобов'язана сторона, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державної казначейської служби України, адже рішення у даній справі жодним чином не вплине на права та обов'язки останньої. Відповідно безпідставними є посилання апелянта на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 у справі № 910/9927/13, залишену без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 та постановою Верховного Суду від 15.03.2018, якою визнано неправомірними дії Державної казначейської служби України з віднесення заборгованості Державної служби статистики України перед ДП КМ Техно за наказом Господарського суду міста Києва № 910/9927/13 від 25.09.2013 до третьої черги погашення за бюджетною програмою Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою .

З огляду на наведене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 2 823 973,37 грн. 3% річних та 24 790 171,99 грн. інфляційних втрат, які доведено позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, а тому підлягають задоволенню.

Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції вимог матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Керуючись ст. ст. 240, 269-270, 273, 275, 281-284 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби статистики України залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 910/21050/17 - без змін.

Матеріали справи № 910/21050/17 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.09.2018

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко