Постанова

від 18.12.2018 по справі 910/21050/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 910/21050/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

За участю секретаря судового засідання Суворкіної Ю.І.

розглянувши касаційну скаргу Державної служби статистики України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 (суддя Ковтун С.А.) та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 (головуючий суддя: Дикунська С.Я., судді: Жук Г.А., Мальченко А.О.)

за позовом Дочірнього підприємства "КМ Техно"

до Державної служби статистики України

про стягнення 27 614 145,36 грн.,

За участю представників:

позивача - Жуков Д.О. - адвокат,

відповідача - Крехальов А.А. - представник,

ВСТАНОВИВ:

24.11.2017 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Дочірнього підприємства "КМ Техно" до Державної служби статистики України про стягнення 27 614 145,36 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014, стягнуто з Державної служби статистики України на користь ДП "КМ Техно", зокрема, 43 551 242,04 грн. заборгованості за поставлену продукцію згідно договору №102 від 26.09.2012. Оскільки згадане судове рішення відповідачем повністю своєчасно не було виконано й заборгованість за поставлений товар в повному обсязі своєчасно не було сплачено, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 823 973,37 грн. 3% річних та 24 790 171,99 грн. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.03.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018, позов задоволено повністю.

Судові рішення мотивовані тим, що оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 43 551 242,04 грн. заборгованості за поставлену позивачем продукцію за договором на момент розгляду даної справи по суті набрало законної сили, відповідачем в повному обсязі своєчасно не було виконано, тому позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

21.09.2018 (згідно реєстраційним штампом КАГС) Державна служба статистики України звернулася до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 у справі № 910/21050/17.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2018 року у справі № 910/21050/17 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

Ухвалою Верховного Суду від 16.10.2018 відкрито касаційне провадження за вищевказаною касаційною скаргою та призначено її до розгляду на 22.11.2018, визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу з доказами надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи до 05.11.2018.

Одночасно даною ухвалою за заявою Державної служби статистики України зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 910/21050/17 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу Державна служба статистики України (скаржник, відповідач) вказує, що судові рішення прийняті з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідач вважає, що враховуючи специфіку здійснення фінансових операцій з бюджетними коштами судам необхідно було встановити: якими документами підтверджуються вказані ДП "КМ Техно" у розрахунках інфляційних втрат та 3% річних розміри заборгованості починаючи з травня 2014 року, чи відповідає призначенням платежів, здійснених відповідачем у період з 14.05.2014 по 23.11.2017 платежам, вказаним у графі "Кредит" додатку №9 до позовної заяви ДП "КМ Техно", якими документами підтверджено платежі в період із 13.05.2013 по 14.05.2014 за бюджетною програмою 1207020 "Статистичні спостереження та переписи".

Державна служба статистики України не погоджується із наведеним позивачем розрахунком інфляційних втрат та 3% річних за період з 14.05.2014 по 23.11.2017. При цьому, скаржник зазначає, що в іншій справі №910/4568/18 за позовом ДП "КМ Техно" про стягнення з Держстату інфляційних втрат та 3% річних Господарським судом міста Києва вже розглядались втрати позивача, понесені в травні 2014 року та листопаді 2017 року, що не було враховано судом апеляційної інстанції. На думку відповідача, розрахунки інфляційних втрат у справі №910/21050/17 є завищеними, оскільки враховано суми втрат за травень 2014 року та листопад 2017 року.

Скаржник вважає, що враховуючи норми ст.43 Бюджетного кодексу України, Положення про Державну казначейську службу України, Закону України "Про державний бюджет на 2018 рік", пунктів 47, 48 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 №845, статей 3,5 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", до участі у справі необхідно було залучити Державну казначейську службу України.

Державна служба статистики України зазначає, що відповідачем в межах своїх повноважень вжито всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання договірних зобов'язань перед позивачем, зокрема, вчасно та відповідно до вимог бюджетного законодавства надано до Державної казначейської служби України відповідні платіжні доручення за бюджетною програмою 1207020 "Статистичні спостереження та переписи" у встановленому розмірі. Скаржник вважає, що через бездіяльність Державної казначейської служби України ї щодо неоплати платіжних доручень та щодо невиконання наказу Господарського суду міста Києва № 910/9927/13 від 25.09.2013, Державна служба статистики України не може бути визнана винною у виникненні заборгованості, відповідно й штрафні санкції у вигляді інфляційних втрат та 3% річних не підлягають стягненню з неї.

Разом з тим, відповідач повідомляє, що на момент розгляду Київським апеляційним господарським судом справи №910/21050/17 рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/9927/13 в частині стягнення 43 551 242,04 грн. виконано в повному обсязі.

З урахуванням зазначеного, у касаційній скарзі скаржник просить рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 у справі № 910/21050/17 скасувати повністю та передати справу на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, судові рішення - без змін.

У судове засідання з'явилися представники позивача та відповідача.

Представник відповідача підтримав касаційну скаргу.

Представник позивача виклав заперечення проти касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, які з'явилися в судове засідання, перевіривши наведені обставини, Верховний Суд в межах перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України:

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов'язані з переоцінкою доказів, визнанням доведеними/ недоведеними або встановленням по новому обставин справи.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 26.09.2012 Державна служба статистики України (відповідач, замовник за договором) та ДП "КМ Техно" (позивач, виконавець за договором) уклали договір №102 (далі - договір), за умовами п. 1.1 якого виконавець зобов'язався в 2012 році поставити замовникові продукцію, зазначену в п. 1.2 договору, а замовник - прийняти і оплатити цю продукцію.

Найменування продукції: 30.02.1 Устаткування для автоматичного оброблення інформації (оргтехніка та комп'ютерна техніка для оброблення матеріалів Всеукраїнського перепису населення), далі - продукція. Кількість, найменування, термін постачання компонентів продукції за договором зазначено у додатку 1 до договору. Адреси постачання, розподіл та вимоги до технічних характеристик зазначені у додатку 2 до договору (п. 1.2 договору).

Положеннями п. 3.1 договору сторони погодили, що ціна договору, відповідно до акцептованої пропозиції конкурсних торгів та протоколу узгодження договірної ціни (додаток 3 до договору), становить 57 027 050,70 грн. з ПДВ.

Відповідно до п. 4.2 договору з метою виконання договірних відносин щодо поставки продукції замовник надає виконавцю попередню оплату в обсягах 40% від вартості оргтехніки та комп'ютерної техніки для оброблення матеріалів Всеукраїнського перепису населення (основних засобі), що становить 21 680 106,55 грн. з ПДВ. Ненадання замовником в повному обсязі попередньої оплати не є підставою для виконавця не виконувати свої зобов'язання.

За умовами п. 4.4 договору решта ціни договору перераховується замовником виконавцю на підставі актів приймання-передачі протягом 10 банківських днів з дати їх підписання за фактично поставлену продукцію після надходження коштів з державного бюджету України на зазначені цілі.

Це договір набирає чинності згідно п. 10.1 з дня його підписання сторонами і діє до 21.12.2012, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.

Як встановлено матеріалами справи, неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором щодо повної та своєчасної оплати поставленої позивачем продукції стало підставою для звернення ДП "КМ Техно" до Господарського суду міста Києва з позовом до Державної служби статистики України про стягнення 47 034 172,16 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2014, позовні вимоги ДП "КМ Техно" задоволено повністю. Стягнуто з Державної служби статистики України на користь ДП "КМ Техно" заборгованість в розмірі 43 551 242, 04 грн., пеню в розмірі 2 902 215, 41 грн., 3% річних в розмірі 580 714, 71 грн. та судовий збір в розмірі 68 820, 00 грн.

За наслідками розгляду справи № 910/9927/13 судами встановлено, що на виконання умов договору позивачем була поставлена, а відповідачем прийнята продукція на загальну суму 57 027 050,70 грн., що підтверджується актами приймання-передачі та видатковими накладними за період з 23.11.2012 по 21.12.2012. В свою чергу, відповідачем лише частково оплачено поставлену продукцію на загальну суму 13 475 808,66 грн., в зв'язку з чим у нього утворилась перед позивачем заборгованість в розмірі 43 551 242,04 грн.

Положеннями ч. 4 ст. 75 ГПК України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що рішення Господарського суду від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та наявності у нього заборгованості, повторного доведення не потребують.

Разом з цим, матеріалами даної справи встановлено, що при виконанні згаданого рішення заборгованість Державної служби статистики України протягом 2013-2017 років частково погашалася, зокрема, за період з 25.07.2013 по 13.05.2014 погашено 16 208 770,00 грн. із 43 551 242,04 грн. основної заборгованості. Станом на 13.05.2014 заборгованість ДСС України перед ДП "КМ Техно" складала 27342472,04 грн.

У період з 13.05.2014 до 24.03.2016 включно жодних оплат заборгованості відповідача перед позивачем не здійснювалося.

Протягом 2016-2017 років відповідачем погашено 1903071,00 грн., зокрема 25.03.2016 здійснено оплату в розмірі 942200,00 грн., 21.11.2016 - 19569,00 грн., 27.12.2016 - 11002,00 грн., 28.03.2017 - 930300,00 грн. На момент подання позовної заяви до суду заборгованість Державної служби статистики України все ще складала 25439401,04 грн.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилався на неповне виконання відповідачем вищезгаданого рішення щодо оплати заборгованості за поставлену позивачем продукцію, відтак просив стягнути з відповідача 2 823 973,37 грн. 3% річних та 24 790 171,99 грн. інфляційних втрат.

Розглядаючи доводи касаційної скарги та заперечення на неї колегія суддів касаційного суду відмічає наступне .

Як зазначено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 у справі № 910/9927/13, яке набрало законної сили, підтверджено факт виникнення у відповідача зобов'язання з оплати 43 551 242,04 грн. заборгованості за поставлену позивачем продукцію за договором, що в розумінні приписів чинного законодавства України є грошовим зобов'язанням.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави визначено положеннями ст.ст. 599, 600, 601, 604-609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язань, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Положеннями ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість рішень суду.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч.2 ст. 625 ЦК України сум.

Таким чином, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Оскільки рішення Господарського суду міста Києва від 22.07.2013 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 43 551 242,04 грн. заборгованості за поставлену позивачем продукцію за договором на момент розгляду даної справи по суті набрало законної сили, відповідачем в повному обсязі своєчасно не було виконано, тому позивачем правомірно заявлено до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.

Здійснивши на підставі власної оцінки доказів перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання (з 14.05.2014 до 23.11.2017) на суми заборгованості з урахуванням проведених відповідачем погашень заборгованості, суди попередніх інстанцій встановили, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 823 973,37 грн. 3% річних та 24 790 171,99 грн. інфляційних втрат є обґрунтованими (арифметично вірно розрахованими).

Суд апеляційної інстанції вірно зазначив, що доводи відповідача (апелянта) про наявність арифметичних помилок, допущених позивачем при здійсненні розрахунків 3% річних та інфляційних втрат, не заслуговують на увагу, адже відповідачем не надано суду жодного контррозрахунку, який би вказував на помилковість здійснених позивачем розрахунків .

При цьому, суд касаційної інстанції приймає до уваги наступне.

Відповідно до ст.13 ГПК України:

"1. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

2. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

3. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

4. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

5. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:

1) керує ходом судового процесу;

2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;

3) роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;

4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;

5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків."

Згідно зі ст.14 ГПК:

1. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

2. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності."

Відповідно до ст.74 ГПК:

"1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

2. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

3. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

4. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів."

Зазначені норми свідчать, що саме учасник судового процесу має займати активну позицію у висловленні та доведенні відповідними доказами своїх доводів та заперечень по суті спору, а не очікувати, поки суд за власною ініціативою витребує від такого учасника відповідні пояснення та докази, таким чином, фактично не обґрунтовано перекладаючи саме на суд обов'язок по доведенню та відстоюванню позиції зазначеного учасника процесу.

Посилання відповідача (апелянта) на неможливість виконання зобов'язання з оплати отриманої продукції через невиконання Державною казначейською службою України надісланих їй платіжних доручень також не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки відсутність коштів не є підставою для невиконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Крім того, як правомірно встановлено судом першої інстанції, положення ч. 2 ст.218 ГК України та ст. 617 ЦК України прямо передбачають, що відсутність у боржника необхідних коштів не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від виконання зобов'язання.

Європейським судом з прав людини в рішенні від 18.10.2005 у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України та в рішенні від 30.11.2004 у справі Бакалов проти України також зазначено, що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, при тому, що річні та Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові, та відшкодування матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З огляду на наведене та приписи чинного законодавства, доводи апелянта (відповідача) щодо неможливості погасити заборгованість / виконати рішення суду в зв'язку з невиконанням Державною казначейською службою України направлених їй платіжних доручень, не заслуговують на увагу як необґрунтовані.

Крім того, оскільки у спірних господарських правовідносинах саме Державна служба статистики України виступає як зобов'язана сторона за вищевказаним договором, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державної казначейської служби України, адже рішення у даній справі жодним чином не вплине на будь-які господарські чи цивільні права та обов'язки останньої і саме у спірних договірних правовідносинах.

Відповідно безпідставними є посилання апелянта на ухвалу Господарського суду міста Києва від 20.11.2017 у справі № 910/9927/13, залишену без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.12.2017 та постановою Верховного Суду від 15.03.2018, якою визнано неправомірними дії Державної казначейської служби України з віднесення заборгованості Державної служби статистики України перед ДП "КМ Техно" за наказом Господарського суду міста Києва № 910/9927/13 від 25.09.2013 до третьої черги погашення за бюджетною програмою Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою .

Посилання скаржника, що в іншій справі №910/4568/18 за позовом ДП "КМ Техно" про стягнення з Держстату інфляційних втрат та 3% річних Господарським судом міста Києва вже розглядались втрати позивача, понесені в травні 2014 року та листопаді 2017 року, тому розрахунки інфляційних втрат у справі №910/21050/17 є завищеними, оскільки враховано суми втрат за травень 2014 року та листопад 2017 року, судом касаційної інстанції не приймаються, оскільки з матеріалів справи не вбачається, що відповідач представив судам попередніх інстанцій докази, що судовими рішеннями у справі №910/9927/13 з нього фактично повторно стягнуто інфляційні за травень 2014 року та листопад 2017 року, а також 3% річних за той же період, що і у даній справі №910/21050/17.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про необхідність залишити касаційну скаргу Державної служби статистики України без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 у справі № 910/21050/17 - без змін.

У зв'язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, суд покладає на скаржника витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст. 332 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Як було зазначено вище, ухвалою суду від 16.10.2018 за заявою Державної служби статистики України зупинено виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 910/21050/17 до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін раніше ухвалені судові рішення, виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 910/21050/17 підлягає поновленню.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317, 332 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної служби статистики України на рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 у справі № 910/21050/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.08.2018 у справі № 910/21050/17 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення Господарського суду міста Києва від 19.03.2018 у справі № 910/21050/17.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є.Краснов

Г. Мачульський