Постанова

від 28.08.2018 по справі 522/17347/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/5933/18

Номер справи місцевого суду: 522/17347/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Сегеда С. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області, у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Сегеди С.М.,

суддів: Кононенко Н.А.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Ющак А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів Укрінтеравтосервіс Міністерства інфраструктури України, Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату Українського державного підприємства Укрінтеравтосервіс Міністерства інфраструктури України, про скасування наказу та поновлення на роботі, третя особа: філія Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату Українського державного підприємства Укрінтеравтосервіс Міністерства інфраструктури України,

встановив:

15 вересня 2017 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Українського державного підприємства по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів Укрінтеравтосервіс Міністерства інфраструктури України (далі - УДП Укрінтеравтосервіс ), Одеського державного обласного навчально-курсового комбінату Українського державного підприємства Укрінтеравтосервіс Міністерства інфраструктури України (далі - ОДОНКК УДП Укрінтеравтосервіс ), третя особа: Філія Одеський державний обласний Навчально-курсовий комбінат Укрінтеравтосервіс (далі - Філія ОДОНКК Укрінтеравтосервіс про скасування наказу та поновлення на роботі.

Обґрунтувуючи свої позовні вимоги, позивач ОСОБА_3 посилався на те, що він є ветераном праці, працював на посаді викладача першої категорії з автосправи з 05 серпня 2004 року в Укрінтеравтосервіс . 14 квітня 2014 року наказом директора ОСОБА_4 був незаконно звільнений з відміткою за згодою сторін . ОСОБА_3 вказав, що його незаконно звільнив саме директор Укрінтеравтосервіс ОСОБА_4, а не як неправдиво вказує відповідач - Укрінтеравтосервіс , пояснюючи що директор дав доручення головному бухгалтеру на той час ОСОБА_5, яка примусила позивача написати заяву на звільнення.

Крім того, позивач зазначив, що наказ №423 про реорганізацію ООДУВК в Філію ОДОНКК Укрінтеравтосервіс був виданий 21 червня 2013 року, а наказ про звільнення виданий 14 квітня 2014 року, що свідчить про те, що ОСОБА_3 працював вже в філії 10 місяців, але відповідач стверджує, що позивач ніколи не працював в філії ОДОНКК Укрінтеравтосервіс ,та на думку позивача його підпис в трудовій книжці підробив ОСОБА_6

Також позивач ОСОБА_3 пояснив що здивований тим, що його звільнили, адже причин для його звільнення не було, а в трудовій книжці - тільки подяки за його роботу.

Посилаючись на вказані обставини, а також на те, що він написав заяву про звільнення під тиском, можуть підтвердити свідки, просив визнати його звільнення незаконним, скасувати Наказ ОДКК №32-ВК від 14 квітня 2014 року та поновити його на роботі.

19 березня 2018 року до суду надійшов відзив УДП по обслуговуванню іноземних та вітчизняних автотранспортних засобів Укрінтеравтосервіс на позовну заяву (а.с.94-96), в якому було наголошено на тому, що працюючи на посаді викладача першої категорії УДП ОДОНКК Укрінтеравтосервіс ОСОБА_3 14 квітня 2014 року власноручно написав та надав до УДП заяву про звільнення за угодою сторін, в якій ОСОБА_3 прописав бажану дату звільнення - з 14 квітня 2014 року. Аргументи позивача, що його незаконно звільнив директор УДП ОДОНКК Укрінтеравтосервіс ОСОБА_4, доручивши це бухгалтеру, відповідач вважає абсурдними та нічим не підтвердженими. Тому просив суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 рокуу задоволенні позову ОСОБА_3 про скасування наказу та поновлення на роботі було відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_3 ставить питання про скасування вищевказаного рішення та ухвалення нового рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3задовольнити в повному обсязі .

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, з 05 серпня 2004 року позивач ОСОБА_3 працював на посаді викладача першої категорії в УДП ОДОНКК Укрінтеравтосервіс та наказом голови комісії цього ж комбінату від 14 квітня 2014 року № 32-ВК був звільнений відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України - за згодою сторін.

03.12.2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Філії ОДОНКК про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення коштів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2015 року (а.с.39-41), залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області 1 червня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено.

Разом з тим, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси та ухвалу апеляційного суду Одеської області скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому суд роз'яснив, що позов було пред'явлено до філії УДП ОДОНКК Укрінтеравтосервіс , яка не є юридичною особою, виступає у взаємовідносинах із іншими юридичними та фізичними особами, в тому числі державними органами від імені підприємства, відповідно до наданих доручень та довіреностей, в межах, зазначених підприємством та дозволених чинним законодавством.

З цих підстав, доводи заявника апеляційної скарги про те, що вищезазначена ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 січня 2016 року була постановлена на його користь, є безпідставними і необґрунтованими.

За результатами нового судового розгляду позову ОСОБА_3, Приморським районним судом м. Одеси від 24.01.2017 року було ухвалено рішення, яким було відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до філії УДП ОДОНКК Укрінтеравтосервіс про визнання звільнення незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 16.03.2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.01.2017 року було залишене без змін (а.с.42-44).

Вказані судові рішення були обгрунтовані тим, що позивач звернувся до неналежного відповідача.

За результатами розгляду касаційної скарги ОСОБА_3, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12.07.2017 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24.01.2017 року та ухвалу Ухвала апеляційного суду Одеської області від 16.03.2017 року було залишено без змін (а.с.45-48).

15.09.2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, вказавши у справі нових відповідачів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 було відмовлено з тих підстав, що ОСОБА_3 не надав суду доказів того, що його звільнення було вимушеним, тобто про те, що його змусили написати заяву про звільнення не з власного бажання, а під тиском.

З таким висновком суду погоджується колегія суддів, з огляду на наступні обставини.

Так, у відповідності до ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є угода сторін.

Представником УДП ОДОНКК Укрінтеравтосервіс до суду було надано копію заяви ОСОБА_3, з якої вбачається що він просив звільнити його за згодою сторін, яка ним підписана з датою: 14.04.2014 року.

Таким чином, підставою звільнення ОСОБА_3 за згодою сторін згідно п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України була особиста заява позивача про звільнення. Того ж дня, 14.04.2014 року було видано наказ №32-ВК про припинення трудового договору та звільнення з 14.04.2018 року ОСОБА_3, з яким він ознайомлений, про що свідчить його підпис.

Факт написання такої заяви не спростовується матеріалами справи, крім того у судовому засіданні 10.05.2018 року позивач зазначив, що того ж дня йому було видано трудову книжку. Тобто заперечень ОСОБА_3 щодо його звільнення за згодою сторін на було.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

У відповідності до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно положень ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

У відповідності до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 18 постанови від 06 листопада 1992 року №9 Про практику розгляду судами трудових спорів (із послідуючими змінами) при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Однак, з матеріалів справи не вбачається, а позивачем не надано до суду належних та достатніх доказів не підтвердження того, що його змусили написати заяву про звільнення не з власного бажання, а під тиском.

З огляду на викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими і недоведеними.

Що стосується висновку суду першої інстанції про порушення позивачем місячного строку звернення до суду за захистом своїх прав з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, то вони є обгрунтованими, однак, враховуючи, що у задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_3 слід відмовити за їх безпідставністю, вирішення питання про незаконність його позову через пропуск строку звернення до суду, є зайвим. Разом з тим, враховуючи, що дані висновки суду не призвели до неправильного вирішення справи, колегія суддів не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного судового рішення, як то передбачено ч.2 ст. 376 ЦПК України.

Таким чином, враховуючи, що в діях відповідача при винесенні оскаржуваного наказу суд першої інстанції не знайшов порушення трудових прав позивача, з чим повністю погоджується колегія суддів, то підстави для поновлення на роботі позивача ОСОБА_3 відсутні.

Тобто, колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог та доводів апеляційної скарги.

Стосовно клопотання заявника апеляційної скарги про допит в судовому засіданні суду апеляційної інстанції в якості свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5, то колегія суддів в судовому засіданні протокольною ухвалою відмовила в задоволенні вказаного клопотання, оскільки допит вказаних свідків не є необхідним і їх показання не можуть вплинути на законність і обгрунтованість судового рішення, яке ухвалено на підставі наявних у справі доказів.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381 - 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 06.09.2018 року.

Судді апеляційного суду Одеської області: С.М. Сегеда

ОСОБА_7

ОСОБА_2