Постанова

від 04.09.2018 по справі 316/1660/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний номер 316/1660/17 Головуючий у 1-й інстанції Капустинський М.В.

Номер провадження 22-ц/778/2573/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Дашковської А.В.,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Евальд Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства Ритуал на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 травня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Комунального підприємства Ритуал про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду,-

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до КП Ритуал (далі КП Ритуал ) про стягнення середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду.

В позові позивач зазначав, що він був прийнятий на посаду заступника директора КП Ритуал 01.08.2016 року. Наказом виконуючого обов'язки директора КП Ритуал ОСОБА_4 від 09.08.2016 року №54-к його було звільнено з посади за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20 липня 2017 року (справа №316/1219/16-ц) позивача було поновлено на посаді заступника директора КП Ритуал і стягнуто з КП Ритуал на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 93029,28 грн.

Відповідач затримав виконання рішення суду і поновив позивача на роботі лише 04.08.2017 року, що підтверджується записом в трудовій книжці та наказом №43-к від 04.08.2017 року, а отже, відповідно до норм законодавства, за період з 20.07.2017 року по 04.08.2017 рік (десять робочих днів), відповідач зобов'язаний сплатити позивачу середній заробіток в сумі 4019,20 грн., яка складається з 401,92 грн. х 10 = 4019,20 грн.

12 жовтня 2017 року, позивач звільнився з КП Ритуал (наказ № 8-к від 12.10.2017 року), однак при звільнені, підприємство не нарахувало та не виплатило середній заробіток за час затримки виконання рішення суду за період з 20.07.2017 року по 04.08.2017 рік в сумі 4019,20 грн., що підтверджується розрахунково-платіжною відомістю за жовтень 2017 рік виданої йому при звільнені.

Станом на 14.05.2018 року, час затримки розрахунку при звільненні з КП Ритуал становить 145 днів. Середня заробітна плата, згідно довідки від 07.11.2017 року вих. №03/429 наданою КП Ритуал складає 401,92 грн., отже розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 12.10.2017 року по 14.05.2018 рік становить: 401,92 грн. х 145 днів = 58278,40 грн.

На підставі викладеного, позивач просив суд, стягнути з КП Ритуал на користь позивача середню заробітну плату за час затримки виконання рішення суду за період з 20.07.2017 року по 04.08.2017 рік у сумі 4019,20 грн.; стягнути з КП Ритуал на користь позивача середню заробітну плату за час затримки розрахунку при звільнені з 12.10.2017 року по 14.05.2018 рік в сумі 58278,40 грн.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з КП Ритуал Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_3 розмір середньої заробітної плати за час затримки виконання рішення суду за період з 20.07.2017 року по 04.08.2017 рік в сумі 4019,20 грн. та розмір середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2017 року по 14.05.2018 рік в сумі 58278,40 грн., а всього підлягає стягненню 62297,60 грн.

Стягнуто з КП Ритуал Енергодарської міської ради на користь держави судовий збір в розмірі 640,00 грн.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, КП Ритуал подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенняз наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, що 01 серпня 2016 року ОСОБА_3 було прийнято на посаду заступника директора КП Ритуал . Наказом виконуючого обов'язки директора комунального підприємства Ритуал ОСОБА_4 від 09.08.2016 р. №54-к його було звільнено з посади за п.2 ст.40 КЗпП України.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 22 березня 2017 року у задоволені позову ОСОБА_5 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20.07.2017 року було скасовано рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 22.03.2017 року. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 на посаді заступника директора КП Ритуал з 10 серпня 2016р., стягнуто з КП Ритуал на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10.08.2016 р. по 20.07.2017 р. в сумі 93029,28 грн., та моральна шкода у сумі 300 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на посаді заступника директора КП Ритуал допущено до негайного виконання. Вказаним рішенням встановлено, що Середньоденний заробіток позивача складав 401.92 грн.

Відповідно до частини третьої статті 61 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - ЦПК України 2004 року), обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вказаним рішенням з відповідача на користь позивача стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу до дня ухвалення рішення судом, тобто по 20 липня 2017 року.

ОСОБА_3 поновлено на посаді заступника директора комунального підприємства Ритуал з 04.08.2017 року наказом № 43 від 04.08.2017 року.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Аналізуючи зміст частини другої статті 233 КЗпП України , можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

Як частиною першою статті 94 КЗпП України , так і частиною першою статті 1 Закону України "Про оплату праці" передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону України "Про оплату праці", як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Наведений зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року "Про ратифікацію Європейської соціальної хартії (переглянутої)" , за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень. Крім обов'язку оплатити результати праці робітника, існують також інші зобов'язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов'язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров'я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Положення статті 236 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Зазначена вище стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, як то пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Отже, вимога про оплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду є спором про оплату праці, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 233 КЗпП України .

Основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів за цей період.

Судом першої інстанції встановлено, що з 20 липня 2017 року по 04.08.2017 року мав місце вимушений прогул у зв'язку із затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі позивача протягом 10 робочих днів. Середній заробіток за цей період становив 4019 грн. 20 коп.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що з Комунального підприємства Ритуал КП " на користь позивача підлягає стягненню 4019 грн. 20 коп. ( 10 днів х 401 грн. 92 коп ( середньоденний заробіток позивача).

Разом з тим місцевий суд правильно виходив з того, що позивачем не пропущено строк на подачу позовної заяви, оскільки його вимоги стосуються стягнення заробітної плати, звернення з якими до суду не обмежене будь-яким строком.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що позивачу слід було звертатися до суду із заявою про винесення ухвали, а не з самостійним позовом, як то передбачено ст. 236 КпП України не заслуговує на увагу.

Норми ЦПК України , не передбачають можливість вирішувати питання про стягнення таких коштів у порядку, визначеному розділом VI ЦПК України .

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 4 ЦПК України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законами України. Зокрема, суди розглядають цивільні справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження.

Аналогічні норми містяться у ЦПК України в чинній редакції.

Нормами ЦПК України визначені як форма звернення до суду за захистом порушеного права, так і форма, в якій викладається судове рішення.

Зокрема, спори, що виникають з трудових правовідносин, вирішуються судом в порядку позовного провадження.

Ураховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_3З має право звернутися до суду в порядку позовного провадження про виплату середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Відповідно до вимог частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Крім того, за правилами частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Виходячи із зазначеного, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

За наявності зазначених умов у тому самому порядку компенсації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.10.2017 року позивача було звільнено за згодою сторін, що підтверджується записом у трудовій книжці (а.с.5). Позивачу не було проведено оплату середнього заробітку за весь час затримки виконання рішення суду про поновлення його на посаді за період з 20.07.2017 р по 04.08.2017 р., що становить 4019 грн. 20 коп.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.10.2017 року ( день звільнення) по 14.05.2018 року ( ухвалення оскаржуваного судового рішення), що становить 145 робочих днів в загальній сумі 58278.40 грн. ( 401.92х145).

Судова колегія не вбачає допущення порушень судом першої інстанції при здійсненні розрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача, оскільки такий розрахунок здійснено з урахуванням суми середньоденної заробітної плати позивача в розмірі 401.92 грн. відповідно до довідки про середню заробітну плату за останні повних місяців роботи до звільнення позивача № 03/429 від 07.11.2017 року надану відповідачем ( а.с. 15), та із застосуванням кількості робочих днів, тобто в порядку, передбаченому законодавством.

Посилання апелянта на те, що позивачем пропущено строк позовної давності відповідно до ст. 233 КЗпП, а саме, що позивач звернувся до суду поза межами тримісячного строку не заслуговує на увагу.

За змістом норм статті 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після проголошення судового рішення.

Таким чином, затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі є саме невидання власником (уповноваженим органом) наказу про поновлення працівника на роботі після проголошення судового рішення. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15.

Відповідно до статті 319 ЦПК України , в редакції, чинній станом від 20 липня 2017 року, рішення або ухвала апеляційного суду набирають законної сили з моменту їх проголошення. Таким чином рішення апеляційного суду Запорізької області від 20 липня 2017 року про поновлення позивача на роботі набрало законної сили з моменту його проголошення, а фактично було виконано роботодавцем лише 04.08.2017 року, тобто із затримкою в 10 робочих днів.

В порушення наведених норм трудового законодавства, а також в порушення принципу загальнообов'язковості судового рішення, відповідач не провів негайне виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 20 липня 2017 року про поновлення позивача на роботі.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив, що відповідач допустив порушення вимог частини сьомої статті 235 КЗпП України щодо негайного виконання рішення суду в частині поновлення незаконно звільненого працівника.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

У разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Отже, доводи апеляційної скарги, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду не заслуговують на увагу, оскільки між сторонами виникли правовідносини з приводу невиконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.

Враховуючи наведене суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції повно і всебічно досліджено наявні у справі докази та дано їм належну правову оцінку згідно зі статтями 78-81, 89 ЦПК України, правильно встановлено обставини справи, в результаті чого ухвалено законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального і процесуального права.

Інші наведені у апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, які їх обґрунтовано спростували.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Ритуал залишити без задоволення .

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 14 травня 2018 року у цій справі без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 07 вересня 2018 року.

Головуючий

Судді: